Особливості введення лікарської речовини в супозиторії

Введення лікарських речовин у супозиторіїзалежить від характеру основи, кількості і фізико-хімічних властивостей лікарських речовин, що вводяться, і насампе­ред від їх розчинності в основі.

Введення лікарських речовин у гідрофобні основи:

1. Лікарські речовини, розчинні в основі (камфора, хлоралгідрат, фенол, фенілса-ліцилат, тимол, анестезин та ін.), залежно від кількості їх розчиняють у частині чи у всій кількості розплавленої основи. Якщо ж зазначені речовини вводяться у великих кількостях, то утворюються евтектичні сплави зі зниженою температурою плавлення. Найбільше знижують її хлоралгідрат, камфора і фенол. У цих випадках необхідно до­давати речовини, у кількості 4—5 % від маси жирової основи, що підвищують темпе­ратуру плавлення маси до 36-37 °С. Такими ущільнювачами є парафін, віск, спермацет та ін. Якщо до складу супозиторіїв входить фенол, то його беруть у кристалічному ви­гляді і розчиняють у частині розплавленої жирової основи (щоб уникнути припікаючої дії).

Слід зазначити, що спосіб розчинення лікарських речовин у розплавленій основі більше підходить для виливання розплавленої маси у форми. При виготовленні супози­торіїв методом ручного формування (викачування) він незручний.

2. Лікарські речовини, розчинні у воді (солі алкалоїдів, резорцин, хінозол, ново­каїн, етакридину лактат, протаргол, коларгол, танін і т.п.) і прописані в кількості до 5 %, спочатку розчиняють у декількох краплях води чи гліцерину, або, у крайньому випадку. спирту, розтирають із зазначеними рідинами, а потім емульгують і змішують з осно­вою. Розчинення полегшує рівномірний розподіл малих доз лікарських речовин в ос­нові, поліпшує умови всмоктування і забезпечує швидку місцеву дію.

Як емульгатор використовують безводний ланолін (емульсія типу В/О), який дода­ють у мінімальних кількостях, щоб уникнути утворення маси мазеподібної консистенції. Якщо зазначені вище лікарські речовини в нерозчиненому вигляді змішати безпосе­редньо з жировою основою (що в принципі можливо за рахунок її високої в'язкості), тс їх дрібні часточки покриваються жировою оболонкою, і процес всмоктування прохо­дить дуже повільно. При введенні лікарських речовин в жирову основу у вигляді водно­го розчину без емульгатора утворюється маса, що важко формується і при роботі легко розсипається.

Якщо розчинної речовини багато (більше 5 %) і вона вимагає значної кількості роз­чинника, то її ретельно розтирають у ступці спочатку в сухому вигляді, потім з невели­кою кількістю води (тобто вводять без розчинення речовини), а потім додають части­нами основу.

Коларгол, протаргол і танін завжди вводять тільки у вигляді водних чи водно-гліце­ринових розчинів незалежно від їх кількості.

3. Лікарські речовини, нерозчинні ні в основі, ні у воді (ксероформ, дерматол, стрептоцид, бісмуту нітрат основний, теофілін, цинку оксид, осарсол і т.п.), уводять до складу маси у вигляді дрібного порошку. При виготовленні супозиторіїв методом вили­вання речовини спочатку подрібнюють до максимального ступеня дисперсності (від цього істотно залежить точне їх дозування в супозиторіях і терапевтична активність потім подрібнюють з частиною підплавленої основи (за правилом Дерягіна) і отримг суміш додають при постійному перемішуванні до розплавленої, напівостиглої основи Потім масу виливають у відповідні форми. Термолабільні речовини слід додавати z: напівостиглої основи перед виливанням її у форму.

При виготовленнісупозиторіїв методом викачування, залежно від кількості. лікарські речовини вводять подвійно. Якщо вони прописані в малих кількостях, тобто до 0,1 г на одну свічу, то спочатку їх розтирають з декількома краплями жирної олії персикової, мигдальної чи ін.), а потім змішують з подрібненою основою. Якщо ж ці лікарські речовини прописані у великих кількостях, тобто понад 0,1 г на одну свічу, то їх ретельно подрібнюють і змішують з частиною розплавленої чи дрібно натертої основи, а потім додають решту. Безпосереднє змішування подрібнених лікарських речовин із всією основою не забезпечує рівномірного розподілу сипучих речовин у густій основі.

4. Лікарські речовини у вигляді рідин (іхтіол, бальзами, нафта нафталанська), що мають склеюючі властивості, вводять, безпосередньо змішуючи з подрібненою жиро­вою основою, без додавання пластифікатора. Рідкі інгредієнти, що не містять летких речовин, можуть бути згущені випарюванням при якомога нижчій температурі.

5. Густі екстракти (наприклад, екстракт красавки та ін.) вводять у супозиторну масу після попереднього змішування з рівною кількістю спирто-водно-гліцеринової суміші (1:6:3) чи у вигляді готового розчину (1:2).

Введення лікарських речовин у гідрофільні основи:

1. Лікарські речовини, розчинні в воді чи гліцерині, спочатку розчиняють учас­тині води чи гліцерину, призначених для виготовлення основи, а потім додають до роз­плавленої, готової до виливання у форми основи.

2. Лікарські речовини, не розчинні ні у воді, ні в гліцерині, спочатку розтирають з частиною гліцерину в тонку суспензію, а потім додають до готової, розплавленої основи перед виливанням у форми.

3. Лікарські речовини, добре розчинні в поліетиленоксидній основі, колагено­вому гелі, уводять безпосередньо в розплавлену частину чи всю основу (гель) з на­ступним перемішуванням і виливанням готової однорідної маси у форми. Нерозчинні речовини спочатку розтирають з рідкою складовою частиною основи, а потім домішу­ють до всієї маси і виливають у форми.

Оцінка якості супозиторіїв

Якість приготовлених супозиторіїв оцінюють так само, як і інших лікарських форм, тобто перевіряють документацію (рецепт, паспорт), упаковку, оформлення, колір, за­пах, відсутність механічних включень.

Специфічним для якості супозиторіїв є: розмір, форма, які повинні відповідати пропису.

Однорідність змішування – на зрізі супозиторна маса повинна бути однорідна, без ук­раплень, допускається наявність повітряного стержня чи воронкоподібного заглиблення.

Маса свіч повинна знаходитися в інтервалі, зазначеному ДФ XI. Відхилення в масі окремих свіч не повинні перевищувати ±5 %.

Готові супозиторні лікарські форми повинні мати визначену твердість, щоб забезпе­чити їх використання, інакше вони непридатні, бо можуть деформуватися в руках хво­рого до їх використання.

Для супозиторіїв, приготовлених на гідрофобних основах, визначають температу­ру плавлення за методом 2а (ДФ XI, вип. І, с. 18), що не повинна перевищувати 34 °С, якщо немає інших вказівок у власних статтях. Якщо визначити температуру плав­лення важко, то визначають час повної деформації за допомогою спеціального при­ладу (рис. 1).

Прилад складається зі скляної трубки (4) дов­жиною 235 мм і діаметром 14,7 мм, що звужується в нижній частині (діаметр звуження 5-6 мм, довжи­на 15 мм). Трубка знизу закрита гумовою пробкою (8). За допомогою великої пробки трубку закріп­люють у скляному кожусі (6), оснащеному двома відвідними трубками. Висота кожуха 238 мм, діа­метр 180 мм. Всередині трубки поміщено скляний стержень (2) довжиною 180 мм і діаметром 9 мм, що має внизу розширення діаметром 14 мм. На стержні нанесена риска (1), що співпадає з верхнім краєм трубки після деформації свічі. Маса стерж­ня 30 г. Всередині кожуха знаходиться термометр (7). Прилад монтують на штативі.

У кожух подають воду постійної температури (37 °С). У трубку налива­ють 15 мл води так, щоб частина її, ниж­че звуження, була заповнена, і витриму­ють прилад для вирівнювання темпера­тури всіх його частин протягом 5 хвилин. Потім у трубку опускають супозиторій З загостреним кінцем униз, зверху на нього поміщають стержень і включають секундомір. Відзначають час, протягом якого стер­жень зануриться до риски (нульова поділка). Цей час приймають за час повної дефор­мації супозиторіїв, що повинен знаходитись у межах 3-15 хвилин. Стержень повинен опускатися тільки під дією своєї ваги.

Для супозиторіїв, приготовлених на гідрофільних основах, визначають час розчи­нення. Для цього один супозиторій поміщають на дно посудини місткістю 100 мл, що містить 50 мл води з температурою 37±1°С. Посудину через кожні 5 хвилин струшу­ють таким чином, щоб рідина і проба набрали обертального руху.

Супозиторій повинен розчинитися протягом 1 години, якщо немає інших вказівок у власних статтях.

Визначення кількісного вмісту й однорідність дозування діючих речовин повинні бути зазначені у власних статтях.