Супозиторії як лікарська форма. Класифікація супозиторіїв. Вимоги державної фармакопеї україни до супозиторіїв.

Вступ

У сучасній фармацевтичній практиці в якості лікарських засобів широко використовуються супозиторії як місцевого, так і резорбтивної дії, особливо в педіатрії та геріатрії. З супозиторіїв місцевої дії найбільше значення мають свічки з екстрактом беладони, ксероформом, анестезином, новокаїном, а також інтравагінальні супозиторії зі стрептоцидом, глюкозою, кислотою борною і деякими іншими лікарськими речовинами. Основна маса прописів свічок загальної дії містить антибіотики: еритроміціі, левоміцетин, амінцілін, оксацилін, ністатин і інші в різних дозуваннях.

Супозиторії як лікарська форма складаючись з діючих та допоміжних речовин (супозиторної основи)

Із супозиторної основи визначають і метод приготування супозиторіїв. В аптеках частіше використовують спосіб ручного формування, рідше виливання і надзвичайно рідко-пресування.

Для ручного формування з основ найбільше значення має масло какао. В останні роки все більшого значення набувають його замінники.

Впровадження в аптечну практику приготування супозиторіїв способом виливання натомість викачування, надходження в аптечну мережу ливарних супозиторної форм з полімерних матеріалів (марки СФ, виробництво НРБ) дозволяє механізувати процес виготовлення супозиторіїв в апте­­­­ках, підвищувати їх якість, поліпшувати товарний вид, економити масло какао, харчові жири.

I. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Особливості введення лікарської речовини в супозиторії

Введення лікарських речовин у супозиторіїзалежить від характеру основи, кількості і фізико-хімічних властивостей лікарських речовин, що вводяться, і насампе­ред від їх розчинності в основі.

Введення лікарських речовин у гідрофобні основи:

1. Лікарські речовини, розчинні в основі (камфора, хлоралгідрат, фенол, фенілса-ліцилат, тимол, анестезин та ін.), залежно від кількості їх розчиняють у частині чи у всій кількості розплавленої основи. Якщо ж зазначені речовини вводяться у великих кількостях, то утворюються евтектичні сплави зі зниженою температурою плавлення. Найбільше знижують її хлоралгідрат, камфора і фенол. У цих випадках необхідно до­давати речовини, у кількості 4—5 % від маси жирової основи, що підвищують темпе­ратуру плавлення маси до 36-37 °С. Такими ущільнювачами є парафін, віск, спермацет та ін. Якщо до складу супозиторіїв входить фенол, то його беруть у кристалічному ви­гляді і розчиняють у частині розплавленої жирової основи (щоб уникнути припікаючої дії).

Слід зазначити, що спосіб розчинення лікарських речовин у розплавленій основі більше підходить для виливання розплавленої маси у форми. При виготовленні супози­торіїв методом ручного формування (викачування) він незручний.

2. Лікарські речовини, розчинні у воді (солі алкалоїдів, резорцин, хінозол, ново­каїн, етакридину лактат, протаргол, коларгол, танін і т.п.) і прописані в кількості до 5 %, спочатку розчиняють у декількох краплях води чи гліцерину, або, у крайньому випадку. спирту, розтирають із зазначеними рідинами, а потім емульгують і змішують з осно­вою. Розчинення полегшує рівномірний розподіл малих доз лікарських речовин в ос­нові, поліпшує умови всмоктування і забезпечує швидку місцеву дію.

Як емульгатор використовують безводний ланолін (емульсія типу В/О), який дода­ють у мінімальних кількостях, щоб уникнути утворення маси мазеподібної консистенції. Якщо зазначені вище лікарські речовини в нерозчиненому вигляді змішати безпосе­редньо з жировою основою (що в принципі можливо за рахунок її високої в'язкості), тс їх дрібні часточки покриваються жировою оболонкою, і процес всмоктування прохо­дить дуже повільно. При введенні лікарських речовин в жирову основу у вигляді водно­го розчину без емульгатора утворюється маса, що важко формується і при роботі легко розсипається.

Якщо розчинної речовини багато (більше 5 %) і вона вимагає значної кількості роз­чинника, то її ретельно розтирають у ступці спочатку в сухому вигляді, потім з невели­кою кількістю води (тобто вводять без розчинення речовини), а потім додають части­нами основу.

Коларгол, протаргол і танін завжди вводять тільки у вигляді водних чи водно-гліце­ринових розчинів незалежно від їх кількості.

3. Лікарські речовини, нерозчинні ні в основі, ні у воді (ксероформ, дерматол, стрептоцид, бісмуту нітрат основний, теофілін, цинку оксид, осарсол і т.п.), уводять до складу маси у вигляді дрібного порошку. При виготовленні супозиторіїв методом вили­вання речовини спочатку подрібнюють до максимального ступеня дисперсності (від цього істотно залежить точне їх дозування в супозиторіях і терапевтична активність потім подрібнюють з частиною підплавленої основи (за правилом Дерягіна) і отримг суміш додають при постійному перемішуванні до розплавленої, напівостиглої основи Потім масу виливають у відповідні форми. Термолабільні речовини слід додавати z: напівостиглої основи перед виливанням її у форму.

При виготовленнісупозиторіїв методом викачування, залежно від кількості. лікарські речовини вводять подвійно. Якщо вони прописані в малих кількостях, тобто до 0,1 г на одну свічу, то спочатку їх розтирають з декількома краплями жирної олії персикової, мигдальної чи ін.), а потім змішують з подрібненою основою. Якщо ж ці лікарські речовини прописані у великих кількостях, тобто понад 0,1 г на одну свічу, то їх ретельно подрібнюють і змішують з частиною розплавленої чи дрібно натертої основи, а потім додають решту. Безпосереднє змішування подрібнених лікарських речовин із всією основою не забезпечує рівномірного розподілу сипучих речовин у густій основі.

4. Лікарські речовини у вигляді рідин (іхтіол, бальзами, нафта нафталанська), що мають склеюючі властивості, вводять, безпосередньо змішуючи з подрібненою жиро­вою основою, без додавання пластифікатора. Рідкі інгредієнти, що не містять летких речовин, можуть бути згущені випарюванням при якомога нижчій температурі.

5. Густі екстракти (наприклад, екстракт красавки та ін.) вводять у супозиторну масу після попереднього змішування з рівною кількістю спирто-водно-гліцеринової суміші (1:6:3) чи у вигляді готового розчину (1:2).

Введення лікарських речовин у гідрофільні основи:

1. Лікарські речовини, розчинні в воді чи гліцерині, спочатку розчиняють учас­тині води чи гліцерину, призначених для виготовлення основи, а потім додають до роз­плавленої, готової до виливання у форми основи.

2. Лікарські речовини, не розчинні ні у воді, ні в гліцерині, спочатку розтирають з частиною гліцерину в тонку суспензію, а потім додають до готової, розплавленої основи перед виливанням у форми.

3. Лікарські речовини, добре розчинні в поліетиленоксидній основі, колагено­вому гелі, уводять безпосередньо в розплавлену частину чи всю основу (гель) з на­ступним перемішуванням і виливанням готової однорідної маси у форми. Нерозчинні речовини спочатку розтирають з рідкою складовою частиною основи, а потім домішу­ють до всієї маси і виливають у форми.

Оцінка якості супозиторіїв

Якість приготовлених супозиторіїв оцінюють так само, як і інших лікарських форм, тобто перевіряють документацію (рецепт, паспорт), упаковку, оформлення, колір, за­пах, відсутність механічних включень.

Специфічним для якості супозиторіїв є: розмір, форма, які повинні відповідати пропису.

Однорідність змішування – на зрізі супозиторна маса повинна бути однорідна, без ук­раплень, допускається наявність повітряного стержня чи воронкоподібного заглиблення.

Маса свіч повинна знаходитися в інтервалі, зазначеному ДФ XI. Відхилення в масі окремих свіч не повинні перевищувати ±5 %.

Готові супозиторні лікарські форми повинні мати визначену твердість, щоб забезпе­чити їх використання, інакше вони непридатні, бо можуть деформуватися в руках хво­рого до їх використання.

Для супозиторіїв, приготовлених на гідрофобних основах, визначають температу­ру плавлення за методом 2а (ДФ XI, вип. І, с. 18), що не повинна перевищувати 34 °С, якщо немає інших вказівок у власних статтях. Якщо визначити температуру плав­лення важко, то визначають час повної деформації за допомогою спеціального при­ладу (рис. 1).

Прилад складається зі скляної трубки (4) дов­жиною 235 мм і діаметром 14,7 мм, що звужується в нижній частині (діаметр звуження 5-6 мм, довжи­на 15 мм). Трубка знизу закрита гумовою пробкою (8). За допомогою великої пробки трубку закріп­люють у скляному кожусі (6), оснащеному двома відвідними трубками. Висота кожуха 238 мм, діа­метр 180 мм. Всередині трубки поміщено скляний стержень (2) довжиною 180 мм і діаметром 9 мм, що має внизу розширення діаметром 14 мм. На стержні нанесена риска (1), що співпадає з верхнім краєм трубки після деформації свічі. Маса стерж­ня 30 г. Всередині кожуха знаходиться термометр (7). Прилад монтують на штативі.

У кожух подають воду постійної температури (37 °С). У трубку налива­ють 15 мл води так, щоб частина її, ниж­че звуження, була заповнена, і витриму­ють прилад для вирівнювання темпера­тури всіх його частин протягом 5 хвилин. Потім у трубку опускають супозиторій З загостреним кінцем униз, зверху на нього поміщають стержень і включають секундомір. Відзначають час, протягом якого стер­жень зануриться до риски (нульова поділка). Цей час приймають за час повної дефор­мації супозиторіїв, що повинен знаходитись у межах 3-15 хвилин. Стержень повинен опускатися тільки під дією своєї ваги.

Для супозиторіїв, приготовлених на гідрофільних основах, визначають час розчи­нення. Для цього один супозиторій поміщають на дно посудини місткістю 100 мл, що містить 50 мл води з температурою 37±1°С. Посудину через кожні 5 хвилин струшу­ють таким чином, щоб рідина і проба набрали обертального руху.

Супозиторій повинен розчинитися протягом 1 години, якщо немає інших вказівок у власних статтях.

Визначення кількісного вмісту й однорідність дозування діючих речовин повинні бути зазначені у власних статтях.

Вступ

У сучасній фармацевтичній практиці в якості лікарських засобів широко використовуються супозиторії як місцевого, так і резорбтивної дії, особливо в педіатрії та геріатрії. З супозиторіїв місцевої дії найбільше значення мають свічки з екстрактом беладони, ксероформом, анестезином, новокаїном, а також інтравагінальні супозиторії зі стрептоцидом, глюкозою, кислотою борною і деякими іншими лікарськими речовинами. Основна маса прописів свічок загальної дії містить антибіотики: еритроміціі, левоміцетин, амінцілін, оксацилін, ністатин і інші в різних дозуваннях.

Супозиторії як лікарська форма складаючись з діючих та допоміжних речовин (супозиторної основи)

Із супозиторної основи визначають і метод приготування супозиторіїв. В аптеках частіше використовують спосіб ручного формування, рідше виливання і надзвичайно рідко-пресування.

Для ручного формування з основ найбільше значення має масло какао. В останні роки все більшого значення набувають його замінники.

Впровадження в аптечну практику приготування супозиторіїв способом виливання натомість викачування, надходження в аптечну мережу ливарних супозиторної форм з полімерних матеріалів (марки СФ, виробництво НРБ) дозволяє механізувати процес виготовлення супозиторіїв в апте­­­­ках, підвищувати їх якість, поліпшувати товарний вид, економити масло какао, харчові жири.

I. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Супозиторії як лікарська форма. Класифікація супозиторіїв. Вимоги Державної Фармакопеї України до супозиторіїв.

Супозиторії– дозовані лікарські форми, тверді при кімнатній темпе­ратурі, що розплавляються чи розчиняються при температурі тіла.

Назва «супозиторії»-збірний термін, привласнений групі лікарських форм, призначених для введення в легкодоступні порожнини тіла, природні канали і патологічні отвори. Ла­тинське слово suppositorius означає підставний, походить від supponere- підкладати.

Супозиторні лікарські форми відомі ще зі стародавності. З технологічної точки зору в історії супозиторіїв розрізняють: перший період–час до введення масла какао в якості супозиторної основи (приблизно до XVIII століття), другий-час його безроздільної переваги як основи (приблизно до кінця другого десятиліття XX століття) і третій-час широких пошуків замінників масла какао (наші дні). Така періодизація в історії супозиторіїв цілком природна і необхідна, тому що, з одного боку. властивості введення супозиторіїв головним чином визначаються основою, а з іншого – характер застосовуваної основи в цілому обумовлюється розвитком фармації і медицини, успіхами в області створення лікарських препаратів і їх впровадженням у практику.

В останні роки у нашій країні збільшився промисловий випуск і номенклатура супо­зиторіїв. Випускаються супозиторії з іхтіолом, екстрактом красавки, ністатином, метилурацилом, піроксикамом, димедролом. У супозиторіях призначають стероїдні гор­мони, гормони щитовидної залози, різні вітаміни, антибіотики, алкалоїди, похідні фенотіазину, піразолону та ін.

Зросло значення ректальних супозиторіїв як засобу швидкої доставки лікарських речовин у випадках, що загрожують життю. Випускаються супозиторії для купірування гіпертонічних кризів, спазму кровоносних судин і бронхів, швидкого відновлення сер­цевого ритму і розладів дихання. У ряді випадків лікарські речовини, введені у вигляді супозиторіїв, надходять у кров швидше, ніж при підшкірному введенні, і дають тера­певтичний ефект у менших дозах (естрогенні гормони). Перспективність цієї лікарсь­кої форми стає ще очевиднішою, якщо врахувати, що деякі лікарські речовини, прий­няті всередину, інактивуються травними соками, травмуючи шлунково-кишковий тракт.

Залежно від місця введення розрізняють супозиторії:

– ректальні (свічі-suppositoria rectalia), призначені для введення в пряму кишку;

– вагінальні (кульки-suppositoria vaginalia), призначені для введення у вагіну;

– палички (bacilli), призначені для введення у фістульні ходи, сечовід, канал шийки матки, слуховий прохід і т.п.

Ректальні супозиторії можуть мати форму конуса, циліндра з загостреним кінцем (чи сигари), торпеди, тобто тіла з загостреним кінцем і стовщенням посередині (мал. 1). Довжина їх повинна бути від 2,5 до 4 см, а максимальний

діаметр 1,5 см, маса допус­кається в межах від 1,0 до 4 г.

Вагінальні супозиторії можуть бути сфе­ричними (кульки)–globuli, яйцеподібними (овули)–ovula чи у вигляді плоского тіла з закругленим кінцем (песарії)–pessaria, що відбувається від латинського слова pes-sarium, що означає кільце, яке служить для втримування зміщеної матки. Маса їх повин­на знаходитися в межах від 1,5 до 6,0 г.

Палички мають форму циліндра з загос­треним кінцем і діаметром не більше 1 см. Довжина паличок зазвичай не перевищує 10 см, а маса повинна бути від 0,5 до 1,0 г.

Геометрична форма свічі має важливе значення, тому що від форми залежить швидкість її введення. При введенні в пря­му кишку свіча повинна перебороти рефлек­торний опір сфінктера, що закриває аналь­ний отвір. Якщо свіча конічної форми, то в міру введення опір сфінктера збільшується і цей наростаючий опір діє на свічу до мо­менту повного її занурювання. Свічці циліндричної форми протидіють м'язи тільки при входженні загостреної її частини, тому що після цього діаметр її до самого кінця одна­ковий. При введенні сигароподібної свічі опір відчувається до моменту введення най-ширшої частини, після чого завдяки рефлекторному стисканню і силі інерції свічка швидко сама входить у пряму кишку. Найраціональніша ректальна форма–форма торпеди (сигари).

З усіх наведених вище вагінальних форм найбільш раціональними є песарії, тому що при одній і тій же масі вони мають порівняно більшу поверхню, ніж овули, а тим більше кульки, тому і переходять із твердого стану в рідкий набагато швидше.

Незважаючи на те, що супозиторні лікарські форми мають різне призначення і місце введення, всі вони мають загальну характерну рису: при кімнатній температурі явля­ють собою тверді тіла, а в місці використання перетворюються на рідину. На цій влас­тивості супозиторіїв ґрунтується їх медичне призначення, тому що їх твердість дає можливість перебороти рефлекторний опір м'язів, тканин природних і патологічних каналів, а рідина, що утворюється, забезпечує рівномірний розподіл по слизовій не тільки основи, але і включених у неї лікарських засобів, що діють як місцево, так і резорбтивно.

Вагінальні супозиторії прописують в основному з метою місцевого впливу: дезінфікуючого, в'яжучого, припікаючого, анестезуючого, протизаплідного.

Ректальні супози­торії розглядають як лікарську форму не тільки для місцевої, але й для резорбтивної дії при порушенні серцево-судинної діяльності, нервово-психічних розладах і т. п. Застосу­вання в останніх випадках пояснюється швидкістю впливу лікарських речовин, призна­чених у вигляді супозиторіїв. Лікарські засоби всмоктуються в нижній частині прямої кишки через лімфатичну і венозну системи малого таза, причому вони надходять без­посередньо в кровоносне русло (минаючи печінку) через середні і нижні гемороїдальні вени. Вважається, що за швидкістю дії лікарських речовин супозиторії можуть конкурувати з лікарськими формами для внутрім'язових ін'єкцій. Тому при виготовленні супозиторіїв необхідно перевіряти дози отруйних і сильнодіючих речовин, точно так само як і в лікарських формах для внутрішнього чи ін'єкційного застосування.

З фізико-хімічної точки зору супозиторії слід розглядати як дисперсні системи, що складаються з дисперсійного середовища (основи) і дисперсної фази (різні лікарські засоби у твердому і рідкому стані). Залежно від властивостей лікарських засобів супозиторії можуть утворювати різні дисперсні системи.

Гетерогенні системи утворюються у випадках, коли лікарська речовина розподіляється в основі по типу суспензії чи емульсії, гомогенні – коли лікарська речовина розчиняється в основі.

Вимоги до супозиторіїв:

Крім зазначеної форми і маси, відхилення в масі супозиторіїв не повинні перевищувати ±5 %. Лікарські речовини, що містяться в них, повинні бути точно дозовані. Маса основи для супозиторіїв, зазначена в рецепті, не повинна зменшуватися без узгодження з лікарем, тому що це призводить до підвищення кон­центрації діючих речовин у супозиторіях. Супозиторії повинні мати правильну і відпо­відно однакову форму, однорідну масу, достатню твердість (механічну міцність) і плави­тися при температурі тіла. Супозиторна маса повинна бути однорідна, без вкраплень, мармуровості і блискіток.