Лауреати Нобелівської премії

Щоб увічнити своє ім’я в пам’яті людства, шведський хімік і підприємець Альфред Нобель (1833-1896) заповів більшу частину своєї спадщини благодійному фондові. Нобелівську премію щорічно присуджують Шведська королівська академія наук та інші авторитетні установи Швеції починаючи з 1901 р. Премії в царині фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури, економіки вручають у Стокгольмі, премію миру — в Осло 10 грудня, в день смерті А.Нобеля. На церемонію вручення запрошуються лауреат і члени його сім’ї. Лауреат має виголосити перед високим зібранням свою Нобелівську лекцію.

Унікальність нагороди визначається тим, що вона від початку має міжнародний характер. Нобелівський фонд — це незалежна, неурядова організація. Механізм відбору лауреатів суворий, але ефективний. Досить високою є грошова винагорода. В різні роки її сума коливалася від 30 до 200 тис. доларів.

Макс Планк (1858-1947) народився в місті Кілі, що належало Пруссії. Мав прекрасні музичні здібності, але в гімназії вчитель математики відкрив у ньому нахил до природничих і точних наук. Навчаючись в університетах Мюнхена та Берліна, М.Планк віддав перевагу фізиці, хоч один із його професорів стверджував, що там уже відкривати нічого. М.Планк захопився вивченням явищ теплоти, механічної енергії та перетворення енергії. Він уважав, що електромагнітне випромінювання відбувається не суцільним потоком, а порціями. Їх А.Ейнштейн пізніше назвав квантами. Отже, праці М.Планка ознаменували народження квантової теорії. Це був справжній переворот у фізиці. За відкриття квантів енергії вченому 1919 р. було присуджено Нобелівську премію.

У Німеччині М.Планк був президентом Товариства фундаментальних наук кайзера Вільгельма. Свій авторитет використовував для захисту вчених, змушених емігрувати. Відкрито підтримував А.Ейнштейна, видатного вченого, якого переслідували нацисти. Одного з синів М.Планка було страчено 1944 р. за участь у замаху на Гітлера.

Заслуги вченого цінувалися високо. М.Планк був членом багатьох іноземних академій наук, у тому числі АН СРСР, обирався, як і А.Ейнштейн, членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, яке було попередником Української академії наук. Товариство, яке він до війни очолював, перейменовано в Товариство Макса Планка.

Альберт Ейнштейн (1879-1955) народився в місті Ульмі, а його дитинство проминуло в Мюнхені. У школі йому не подобалися зубріння й надмірна дисципліна. Виявивши здібності до математики й фізики, багато читав самостійно. Батько хотів бачити сина інженером, але той на вступних іспитах у Цюріху "провалився" і змушений був усе-таки закінчити гімназію. У Швейцарії А.Ейнштейн відмовився від німецького громадянства.

У 1914 р. його, вже всесвітньо відому людину, запросили повернутися до Німеччини та очолити Інститут фізики. За заслуги перед теоретичною фізикою 1921 р. А.Ейнштейнові було присуджено Нобелівську премію. Його теорія відносності пов­ністю змінила уявлення про простір і час.

У 20-х рр. А.Ейнштейн був переконаним пацифістом. Світ він розглядав як гармонійне ціле, схоже на велику і вічну загадку. Ненависники в Німеччині називали праці вченого "єврейською фізикою", а його досягнення вважали такими, що не відповідають вимогам арійської науки.

А.Ейнштейн дізнався про прихід до влади Гітлера, знаходячись за кордоном. Учений розумів небезпеку фашизму, прагнув не допустити, щоб гітлерівці оволоділи атомною зброєю. У США йому запропонували посаду професора фізики, а 1940 р. надали громадянство.

У післявоєнний період А.Ейнштейн домагався вільного обміну ідеями та досягненнями науки між країнами і народами, підкреслював відповідальність ученого за долю людства. А.Ейн­штейна справедливо вважають найбільш знаменитим ученим ХХ ст.

Нільс Бор (1885-1962) народився в Копенгагені. У дитинстві був завзятим футболістом, пізніше захопився лижами і парусним спортом. В університеті його дипломний проект одержав золоту медаль Датської королівської академії. Навчався в Англії у Дж.Томсона, який відкрив електрон, і Е.Резерфорда — до­слідника радіоактивності елементів та будови атома. Тогочасні фізики не могли з’ясувати, чому електрон, перебуваючи на орбіті, не втрачає енергії. Н.Бор довів, що електрон має постій­ну орбіту і лише з її зміною вивільнюється енергія. Модель атома Н.Бора було високо поціновано у світі.

З 1920 р. до кінця життя вчений керував заснованим ним же Інститутом теоретичної фізики в Копенгагені. За заслуги в до­слідженні будови атомів та їхнього випромінювання Н.Бор 1922 р. удостоєний Нобелівської премії. Завдяки йому набула розвитку нова галузь науки — квантова механіка.

Н.Бор не залишився в окупованій гітлерівцями Данії; його вивезли — спершу до Швеції, а потім у бомбовому відсіку літака — до Англії. Далі Н.Бор працював у Лос-Аламосі, США. Він відігравав провідну роль у реалізації Манхеттенського проекту — проекту створення атомної зброї. Асистентом Н.Бора був його син — Оге Бор, який 1975 р. теж став лауреатом Нобелів­ської премії. Н.Бор намагався переконати прем’єр-міністра Великобританії У.Черчилля та президента США Ф.Рузвельта бути відвертими з Радянським Союзом, установити жорсткий контроль над виготовленням зброї масового знищення. Активно виступав за мирне використання атомної енергії та за широке міжнародне співробітництво.

Енріко Фермі (1901-1954) народився в Римі. Мав видатні здібності до фізики й математики. До навчання в університеті знання здобував самотужки. У 21-річному віці одержав ступінь доктора наук. Заснував першу в Італії школу сучасної фізики. Після встановлення фашистської диктатури Е.Фермі залишив Італію і виїхав до США. У 1938 р. одержав Нобелівську премію з фізики за доведення існування нових радіоактивних елементів і відкриття ядерних реакцій.

У США Е.Фермі працював над Манхеттенським проектом. Дослідження були суворо засекречені. Перший у світі ядерний реактор будували під трибунами університетського футбольного стадіону. Вважають, що Е.Фермі відкрив двері в атомний вік. Він зумів пояснити природу космічних променів і джерело їхньої високої енергії. Після його смерті новий хімічний елемент у таблиці Менделєєва назвали фермієм.

Ірвінг Ленгмюр (1881-1957) народився у Нью-Йорку. Навчався у США та Німеччині. Компанія "Дженерал електрик" надала йому можливості для проведення досліджень. І.Ленгмюр спростував твердження, що світіння лампи залежить лише від вакууму. Наповнивши лампу азотом, він довів, що його лампа горить краще, до того ж потребує меншої кількості енергії. Винахід І.Ленгмюра приніс величезні прибутки компанії "Дженерал електрик". Згодом І.Ленгмюр придумав насос, у сто разів потужніший від тих, що використовувалися доти. Світове ви­знання як учений І.Ленгмюр здобув за відкриття й дослідження у хімії поверхневих явищ. У 1932 р. йому було присуджено Нобелівську премію.

Праці І.Ленгмюра мали великий вплив на розвиток хімії, біології, фізики. Учений ввів термін "плазма" для газу, що утворювався в разі застосування сильного змінного струму. В роки другої світової війни розробляв апаратуру для створення димової завіси, методи запобігання зледенінню літаків, цікавився способами контролю над погодою. І.Ленгмюр любив повторювати, що свобода, притаманна демократії, є необхідною умовою наукових відкриттів.

Ірен Жоліо-Кюрі (1897-1956) та Фредерік Жоліо-Кюрі (1900-1958) народились у Парижі. Мати Ірен — Марія Склодовська-Кюрі вперше стала лауреатом Нобелівської премії з фізики разом із чоловіком П’єром Кюрі. Вдруге вона одержала нагороду в галузі хімії. Ірен захопилася дослідженнями своїх батьків. Перші досліди вона проводила самостійно, а з 1931 р. — разом із Фредеріком Жоліо. Одружившись, вони не тільки об’єднали свої прізвища, а й блискуче продовжили традиції сім’ї Ірен. У 1935 р. їм було присуджено Нобелівську премію з хімії за синтез нових радіоактивних елементів — штучне перетворення одних елементів в інші. Це мало велике практичне значення, зокрема для створення нових лікарських препаратів. Водночас виникла загроза розробок таких ланцюгових реакцій, які можуть призвести до світової катастрофи.

У роки війни Фредерік брав участь у русі Опору. У 1942 р. вступив до Французької комуністичної партії. Дізнавшись про зловісні наміри гестапо, він перейшов на нелегальне становище, а Ірен з двома дітьми виїхала до Швейцарії. Після війни подружжя Жоліо-Кюрі вело активну дослідницьку і політичну діяльність.

Петер Дебай (1884-1966) народився в місті Маастріхті в Нідерландах. Після десяти років навчання і дослідницької діяльності в університетах Німеччини вирушив у Швейцарію до А.Ейнштейна. Там він став професором теоретичної фізики.

П.Дебай переглянув квантову теорію А.Ейнштейна в окремих її аспектах і зміг суттєво розширити знання про зв’язки між атомами й молекулами. У своїх працях увів поняття, яке дістало назву "температура Дебая". Виведена ним формула дала можливість вести розрахунки фізичних властивостей твердого тіла — тепло- та електропровідності, теплоємності тощо. У 1936 р. П.Дебай отримав Нобелівську премію в галузі хімії за внесок у дослідження молекулярної будови речовин. На той час він уже працював у лабораторії Берлінського університету, читав студентам лекції, був членом ряду іноземних наукових товариств та академій наук, у тому числі АН СРСР.

Через відсутність німецького громадянства П.Дебая звільнили з лабораторії. Він переїхав до США, де очолив хімічний факультет Корнельського університету. Проведені ним у місцевих лабораторіях дослідження складних полімерів знайшли широке практичне застосування.

Карл Ландштайнер (1868-1943) народився у Відні. Вивчав медицину, хімію. У 1923 р. переїхав до США, згодом отримав американське громадянство. У 1930 р. одержав Нобелівську премію за відкриття груп крові людини. Метод К.Ландштайнера дав можливість переливати кров однієї людини іншій. Вивчав особливо небезпечну хворобу — поліомієліт. Завдяки К.Ландштайнерові було відкрито нові напрями досліджень у бактеріології, імунології, досягнуто успіхів у практичній медицині.

 

Література.