ІІ.2. Аналіз і характеристика історичних джерел

Робота з історичними джерелами – невід’ємна частина процесу вивчення історичних дисциплін, яка значно збагачує уявлення про культурні епохи, яскраво передає характерний колорит минулих часів, допомагає ретельніше засвоїти вузлові проблеми курсу. Мета цього виду самостійної роботи:

● посилити значення історичного факту та емоційність його сприйняття, привернути до нього особливу увагу студентів, зробити найбільш переконливим і таким, що легко запам’ятовується;

● підвищити наукову доказовість начального матеріалу;

● поглибити знайомство студентів (особливо студентів непрофільних вузів) з першоджерелом як історичним пам’ятником, основою історичних знань;

● виробити у студентів науковий підхід до історичного документу, вміння аналізувати, критикувати, порівнювати джерела, використовувати їх для обґрунтування та аргументації висновків.

ІІ.3. Написання рефератів

Одним з найпоширеніших видів самостійної роботи студентів при вивченні курсу історії української культури є написання реферату (від лат. referre – доповідати) – письмової роботи науково-дослідницького характеру, в якій досить стисло, оглядово викладається сутність певного наукового питання (за іншим визначенням, реферат – це письмовий аналіз теми).

Головним завданням цього виду самостійної роботи є формування у студентів початкових вмінь і навичок наукового дослідження. До зазначених навичок і вмінь належать такі:

Вміння обґрунтувати актуальність теми, що вивчається, – прослідкувати ступінь її наукового висвітлення, віднайти можливий зв’язок між минулими й сучасними історичними подіями та процесами.

Складання бібліографії з обраної наукової теми, тобто складання якнайповнішого списку відповідних історичних джерел та літератури.

Глибоке вивчення джерел – знаходження найбільш яскравих документальних підтверджень тим фактам, що викладаються в рефераті,ретельний аналіз та оцінка відповідних документів.

Аналіз історіографії – виділення головних напрямків дослідження наукової проблеми та її ключових аспектів.

Систематизація й узагальнення фактичного матеріалу – накопичення необхідного обсягу інформації відповідно до теми і структури реферату.

Аргументоване та логічне викладення особистих думок у письмовій формі. Головною умовою досягнення логічності під час написанні реферату є чітке розуміння студентом мети, головних напрямків і кінцевого результату свого дослідження. Робота повинна бути переконливою, містити органічний зв’язок між окремими питаннями, а також між кожним з них і всією темою в цілому.

Робота над рефератом має бути послідовною, з чітким урахуванням її головних етапів, які передбачають:

● обрання теми дослідження,

● складання плану реферату,

● виявлення джерельно-історіографічної бази обраної проблеми,

● конспектування літератури і підбір цитат, які необхідно виписувати точно (а іноді й дослівно), із зазначенням сторінок розташування в тексті,

● власне написання реферативного дослідження.

Як правило, обсяг реферату коливається від 15 до 25 друкованих сторінок і не повинен перевищувати максимальну межу.

Структура реферату виглядає таким чином:

а) вступ, який містить обґрунтування теми і хронологічних меж, цілі роботи, огляд історіографії та джерел,

б) змістовна частина, де розкриваються ключові питання дослідження,

в) заключення, яке містить головні висновки автора,

г) список літератури, що була використана,

д) додатки, які не є обов’язковими, але іноді можуть бути доцільними і оформлятися у вигляді таблиць, схем, ілюстрацій.

Слід особливо підкреслити, що сьогодні, коли дуже широко застосовуються новітні електронні інформаційні джерела, зокрема комп’ютерні навчальні програми та мережа Internet, необхідно максимально обережно ставитися до так званих „банків рефератів”, які вони пропонують. У більшості випадків такі реферати мають низьку якість, містять суперечливі висновки, безліч фактичних, логічних, стилістичних, граматичних помилок, викривлюють цитати і прізвища історичних постатей. Саме через це студенти повинні відповідально ставитися до використання подібної інформації і ретельно перевіряти її за допомогою інших, більш авторитетних, джерел. Крім того, подібні реферати не оформлені відповідним чином і не витримані структурно. Саме через це механічне використання готових рефератів неприпустиме.

Обов’язковим етапом роботи над рефератом є його захист, який також вважається різновидом самостійної роботи і передбачає коротке викладення студентом головного змісту свого дослідження та відповіді на запитання викладача (якщо захист відбувається під час індивідуальної консультації) або на питання студентів, коли реферат захищається на семінарському занятті. У ході захисту легко визначити ступінь обізнаності автора у досліджуваній темі та рівень його теоретичної підготовки, вміння публічно відстоювати власну точку зору. Відповідно до цих критеріїв і оцінюється реферат.

Зарахована викладачем індивідуальна робота є допуском до підсумкового контролю. Строк здачі роботи – не пізніше двох тижнів до початку сесії.

ІІ.4. Підготовка доповідей

В організації самостійної роботи студентів з історії особливе місце займає доповідь – порівняно коротке повідомлення (на 5 – 10 хвилин), що є доповненням і розвитком головних питань навчального курсу з історії та практикується переважно під час семінарського заняття.

Методичне значення доповіді полягає в тому, що під час роботи над нею у студентів формуються й розвиваються:

♦ вміння працювати над спеціальною літературою,

♦ здатність аналізувати й узагальнювати фактичний матеріал,

♦ навички полемізувати та відстоювати особисту точку зору,

♦ культура мовлення.

Матеріалом для доповіді можуть служити фрагменти спеціального дослідження джерела, стаття періодичного видання і навіть розділ підручника.

По закінченні доповіді доцільно обов’язково влаштувати її обговорення, під час якого самостійна робота на семінарі набуває вже колективного характеру і студенти (при наймі найсильніші й найактивніші з них) підключаються до обговорення проблеми, яку виклав доповідач, зокрема: задають додаткові питання, полемізують із доповідачем щодо суперечливих або незрозумілих питань, оцінюють якість й рівень доповіді, надають загальну рецензію. Самостійна робота студентів з обговорення доповіді також повинна оцінюватися відповідним чином в залежності від активності слухачів.

Слід особливо підкреслити, що даний вид самостійної роботи є важливим не тільки у навчальній діяльності, але й має значення для професійної підготовки майбутніх фахівців, оскільки розвиває у молодих людей навички публічних виступів, дозволяє впевнено відчувати себе перед великою аудиторією, підвищує рівень гуманітарної освіченості.

ІІ.5. Проведення дискусій

Ефективним і цікавим елементом організації навчального процесу у вищих навчальних закладах є дискусія (від лат. discussio – дослідження, розбір) – вид самостійної роботи студентів, під час якої відбувається колективне обговорення певного суперечливого питання або проблеми з метою виявлення їх сутності, протиріч, наукової трактовки, шляхів подолання.

Модель навчання у дискусії сприяє формуванню таких важливих навичок, як аргументація, аналіз, виявлення причинно-наслідкових і міжпредметних зв’язків, комунікативних здібностей. Крім того, регулярна участь у диспутах виховує культуру публічних виступів.

Дискусії проходять успішно, якщо студенти-учасники розуміють і дотримуються чітко встановлених правил проведення дискусії, які допомагають їм вчитися користуватися своїми правами і відчувати відповідальність за слова та думки. Найбільш суттєвими є наступні правила проведення дискусій:

1. Зацікавленість темою, що обговорюється.

2. Досконале володіння всіма її аспектами за рахунок самостійно здобутої навчальної інформації.

3. Уважне вислуховування опонента.

4. Уникання одночасного висловлювання кількох учасників.

5. Ясне і стисле формулювання тверджень.

6. Чітке дотримування теми обговорення.

7. Обмін думками.

8. Залучення до диспуту всієї аудиторії.

9. Висловлювання поваги до всіх точок зору.

10. Дотримування регламенту, чіткий контроль за тривалістю і кількістю виступів.

Існують різноманітні форми організації дискусії, які дозволяють не тільки розвивати у студентів певні вміння та навички, але і стимулюють живий інтерес до навчальної дисципліни. У вищих навчальних закладах, перш за все, доцільно влаштовувати наступні види дискурсів:

а) практикум, який допомагає досягти повного розуміння причин і механізму прийняття в минулому складних культурно-історичних рішень.

б) дискусія в стилі ток-шоу сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі, дає можливість чітко висловити різні точки зору щодо заданої теми і передбачає наявність обмеженої групи активних учасників і широкої, але більш пасивної групи глядачів, які також мають право висловлювати власну думку або ставити питання учасникам бесіди.

в) структуровані дебати – натхненний британськими парламентськими дебатами метод змагання між двома командами з метою викласти самостійно здобуту інформацію, виграти підтримку аудиторії і знайти рішення проблеми шляхом безпосереднього і вільного обговорення.