Поняття правопорядку як елементу правової системи

Зміст

Вступ…………………………………………………………………2-3

Розділ І……………………………………………………………..4-11

1.1 Правова система: поняття та структура………………….4-6

Поняття правопорядку як елементу правової системи

і суспільного порядку....................................................6-10

Основні шляхи зміцнення законності і правопорядку

……………………...........................................................10-11

Розділ ІІ…………………………………………………………….12-19

Поняття, властивості, принципи та функції правопорядку

.....................................................................................12-16

2.2 Структура правопорядку...........................................16-19

Розділ ІІІ.......................................................................20-25

3.1 Поняття законності...................................................20-21

3.2 Властивості та футкції законності.............................21-23

3.3 Юридичні гарантії законності в Україні.....................23-24

Висновки.......................................................................25-28

Список використаної літератури.....................................29-30

Вступ

На сучасному етапі розвитку України чіткий і жорсткий громадський правопорядок є єдино можливим шляхом подальшого руху нашого суспільства в напрямі демократичних перетворень і утвердження пріоритету законності та правопорядку. Серед численних проблем юридичної науки і практики, які в останні роки привертають до себе підвищену увагу вчених-правознавців і суспільства вцілому, значне місце займають питання правовопорядку. Вони мають пріоритетне значення в правовому житті суспільства, адже потреби та інтереси суспільства, держави, громадян постійно вимагають впорядкованості, чіткої правової регламентації і стабілізації усіх сторін суспільного життя. Правопорядок виступає необхідною умовою відродження економіки, функціонування всіх соціальних сфер, стабілізації життєвих процесів і становлення народовладдя. Розгляд правопорядку необхідний і тому, що за останні роки дещо змінилися погляди на поняття правопорядку і його формування. Цим зумовлена актуальність обраної мною теми.

Правопорядок — це стан впорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності. Показником стану правопорядку є дотримання і виконання правових норм, правильне їх застосування. Тобто, правопорядок можна розглядати, як суму, яка складається з правомірної поведінки кожного окремого суб'єкта правовідносин і чим менше у суспільстві допускається випадків неправомірної поведінки, тобто вчиняється менше правопорушень, тим міцнішим є правопорядок.

Метою курсової роботи є вивчення таких понять, як правова система, правопорядок та законність, визначення їх структури, властивостей і функцій, а також дослідження значення принципу законності в процесі дотримання правопорядку.

Наведена мета зумовлює постановку і вирішення таких завдань: дослідження поняття «правопорядок»; відстеження розвитку наукових поглядів на цю категорію, а також сучасне розуміння правопорядку; виявлення характерних рис правопорядку, його змісту і форми; побудова структури правопорядку; формулювання функцій правопорядку і його принципів; розгляд поняття законності в правовому суспільстві; визначення гарантії законності в Україні; пошук шляхів удосконалення законодавства стосовно питань законності і правопорядку в Україні; підбиття підсумків по виконаній роботі.

Об’єктом даної роботи виступають соціальні зв’язки і суспільні відносини, в яких досліджуються поняття правопорядку, законності і правової системи.

Предметом вивчення є такі фундаментальні категорії юридичної науки як: правопорядок, законність, правова система, що розкривають зміст правової дійсності під кутом практичного здійснення права.

З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у своїй роботі я використовував загальновідомі наукові методи пізнання і розкриття змісту правових явищ, зокрема: історико-логічний, порівняльний, діалектичний методи, використані під час аналізу таких понять як «правопорядок», «законність», «правова система» та їх властивостей, видів і функцій; нормативний метод, що застосовувався в процесі дослідження законодавства України; системно-структурний та системно-функціональний, які, серед іншого, покладені в основу розгляду правопорядку і визначення його місця в правовій системі суспільства.

Теоретичним підґрунтям курсової роботи слугували праці вчених і юристів: Алексеева С.С., Тахомова Л.Н., Пилипенка П.Д., Костюка В.О., Опришка В.Ф., Шульженка Ф.П., Оніщенка Н.М., Сауляка О.П., Кагадія М., Старанцова Д., Панаріної Н., Скакун О.Ф., Копейчикова В.В., Колодія А.М. та інших.

Розділ І

Правова система: поняття та структура

Держава має свою національну правову систему. Історично склалося так, що у кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, органи юрисдикції, особливості правового менталітету, правової культури, що й об'єднується загальним поняттям «правова система». У будь-якій державі правова система, детермінована історичними і географічними чинниками, є частиною соціальної системи держави.

Введене у вітчизняну юридичну науку на початку 80-х років XX ст. поняття «правова система» формується за аналогією з «політичною системою» у політології та «економічною системою» в економічній теорії. Як комплексну характеристику юридичної сфери життя конкретного суспільства правову систему слід відрізняти від системи права. За обсягом і змістом вони не тотожні. Система права входить до правової системи.

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, правова культура, стан законності, правопорядку та ін.).

Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків. Визначальною характеристикою структури правової системи є зміст, який являє собою єдність усіх її якостей, елементів (суб’єкти правової системи) і процесів (способи і засоби їх діяльності). Форма ж є способом і результатом існування та вираження змісту [2, с.63].

Існують певні етапи дослідження структури правової системи: визначення елементів системи; вивчення всіх системних зв’язків об’єкта і, головним чином, виділення стійких зв’язків; розкриття принципів, способів зв’язків елементів з цілим. Як вказує В. Афанасьєв, у соціальній системі виявляються компоненти речового, процесуального, духовного і людського порядків [2, с.64]. У правовій системі можна виявити всі перераховані компоненти. Це – організація суспільства, цілісна правова дійсність, система ідеологічних засобів, за допомогою яких влада впливає на поведінку людей.

М. Матузов виділяє такі блоки (підсистеми) правової системи: нормативний, правореалізаційний, нормотворчий, правозабезпечувальний, статичний, динамічний, соціально-психологічний, ідеологічний, блок правовідносин та ін. Конкретизуючи елементний склад цих блоків, М. Матузов називає такі елементи правової системи: 1) право як сукупність створюваних і охоронюваних державою норм; 2) законодавство як форма виразу цих норм; 3) правові установи, що здійснюють правову політику держави; 4) судова та інша юридична практика; 5) механізм правового регулювання; 6) право реалізаційний процес (у тому числі й акти застосування та тлумачення); 7) права, свободи й обов'язки громадян (право в суб'єктному значенні); 8) система правовідносин, що склалася і функціонує в суспільстві; 9) законність і правопорядок; 10) правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культура тощо); 11) суб'єкти права (індивідуальні й колективні); 12) системо утворюючі зв'язки, що забезпечують єдність, цілісність і стабільність системи; 13) інші правові явища (юридична відповідальність, правосуб'єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), що утворюють так звану "інфраструктуру" правової системи [10, с. 25].

На мою думку, дані підсистеми формуються внаслідок взаємодії елементів правової системи суспільства. Я вважаю, варто виділити ще інституціональну підсистему, яка б виражала суб’єктний склад як системо - утворюючий фактор всієї правової системи; функціональну, яка містила б в собі правовідносини, а також юридичну практику, право реалізацію, правозастосування, правотворчість, що можна об’єднати в одну підсистему за критерієм формування, зміни, здійснення дії правових норм; комунікативну підсистему, що уособлювала б інтегративні зв’язки всіх підсистем правової системи суспільства, визначала б ефективність правового регулювання, законність та правопорядок. С. С. Алексєєв наголошує, що в правовій системі містяться юридичні норми, правовідносини і юридична практика як нормативна основа цієї системи, як її об'єднувальна і цілеспрямовуюча ланка [2,с.47].

На мою думку, вказані автори відмежовують правову систему від інших правових явищ саме за елементним складом. Правова система не однорідна, відкрита, але стабільна за рахунок своїх внутрішніх зв'язків, що і утворюють її. Елементами правової системи суспільства є:

• суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи (комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільноти та ін.). Тривалий час правова система характеризувалася як знеособлена структура, тоді як без особи соціальна система не може відбутися. Звернення до людини як до такого, що систематизує, чинника всіх суспільних явищ потребувало

перегляду попередніх підходів до визначення структури правової системи і виділення суб'єктів права як необхідного її елемента;

• правові норми і принципи.

• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи ─ форми вираження дії норм права.

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура. Дають можливість адекватно сприймати, оцінювати правову реальність.

• законність та правопорядок — зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії. Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльность

При характеристиці основних елементів структури правової системи завжди розглядаються такі явища правової дійсності, як правові статуси, режими, процеси, принципи та інші категорії, що характеризують той чи інший аспект правового регулювання суспільних відносин. Вони виявляються лише на рівні функціонування системи, характеризують специфіку зв'язків між елементами в їх внутрішньому русі. Так правопорядок відображає певний стан правовідносин, правосвідомості і нормативної основи в їх взаємодії, оптимальний стан зв'язків компонентів у системі, при якому найбільш ефективно забезпечується досягнення її мети - регулювання суспільних відносин шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів. У певному розумінні правопорядок може розглядатися і як мета правової системи.

У правовій системі суспільства є комплексні категорії, що характеризують організацію і функціонування суспільства на правових началах. Їх внутрішні взаємозв'язки настільки складні і багатогранні, що важко віднайти залежність і провести розмежування між ними: право, законність, правопорядок. Ці поняття різні за змістом і характером. Право (в позитивному значенні) - встановлена законом державна воля та інтереси, їх об'єктивізована форма, що має нормативну визначеність; законність ─ якісна сторона правової діяльності суб'єктів права та їх поведінки, властивість методу, принципу, режиму; правопорядок ─ стан правового життя суспільства, впорядкована система правових відносин та їх якостей. Правопорядок базується лише на чинному законодавстві та на свідомості громадян.

Із законністю і правопорядком тісно пов’язані такі юридичні категорії, як «суспільний порядок», «громадський порядок», «дисципліна» [2 с. 74].

Суспільний порядок — це стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами громадських організацій, нормами не правових звичаїв, традицій і ритуалів нормами - звичаями) системи суспільних відносин і їх додержання [3 с.34]. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається лише на підставі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державними правовими заходами. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільної дії. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок. З іншої — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку. Неможливо регламентувати правопорядок, не роблячи впливу на громадський порядок, який тому нерідко підтримується примусовою силою держави [2,ст.125]. У правовій державі всі елементи громадського порядку взаємодіють між собою і знаходяться під його захистом. Проте тільки правопорядок охороняється спеціальними державно-правовими заходами. Інші елементи громадського порядку забезпечуються своїми засобами дії: моральними, власне - суспільними, природними вмінями і звичками, силою традиції.

Військовий правопорядок ─ складова частина загального правопорядку. Він формується на основі загальних принципів права, відображає певні потреби життя суспільства, без яких воно не може нормально функціонувати. Оскільки озброєні сили - це специфічна державна організація, спеціально призначена для ведення озброєної боротьби, зміст її діяльності значно відрізняється від поведінки інших учасників суспільних відносин, що не входять до складу даної організації. Цим пояснюються особливості і специфічні риси військового правопорядку (формулюється на основі таких правових норм, які спеціально призначені для регулювання специфічних суспільних відносин, що виникають в області будівництва, життя і діяльності озброєних сил; включає тільки ті суспільні відносини, які виникають в процесі бойової підготовки військ, при несенні військовослужбовцями внутрішньої і караульної служби, в ході виконання бойових завдань у військовий час). Військовий правопорядок складається на основі законності, в результаті точної реалізації правових норм всіма військовослужбовцями, військовими посадовими особами, військовими організаціями. Він утілює в собі соціальну справедливість, рівність всіх перед законом, демократизм і інші принципові правові положення.

Отже, правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульована нормами права і перебуває під захистом закону та охороняється державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Для нормального функціонування правової системи необхідний постійний контроль, який повинен бути повсюдним, загальним і універсальним. Він є одним із засобів забезпечення законності та правопорядку як визначальних інститутів і правових основ народовладдя

Кожна країна формує свій правовий порядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Із законністю тісно пов'язане інше правове явище — правопоря­док (правовий порядок). Поняття "правопорядок" широко викорис­товується в чинному законодавстві, охорона правопорядку — най­важливіша функція держави.

Найбільшого поширення одержав погляд на правопорядок як на реалізовану законність, як на суспільний порядок, що встановлюєть­ся та охороняється державою на основі чинних норм права та в ре­жимі законності. З цього погляду правопорядок є продуктом дії в су­спільстві режиму законності. Від рівня законності залежить рівень правопорядку. Однак подібне трактування здається не зовсім пра­вильним. Дійсно, зазначені явища тісно взаємопов'язані. У форму­ванні правопорядку законність виступає як основний принцип діяль­ності державних органів, посадових осіб і громадян. Але правопоря­док не може скластися як наслідок одного лише цього принципу, навіть і основного.

Тому точніше було б сказати, що правопорядок складається як результат реалізації всіх правових розпоряджень відповідно до прин­ципу законності. Основою правопорядку виступає не законність, а право. Законність — умова правопорядку. Результатом впливу пра­ва на суспільні відносини, підсумком його дії і реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних відносинах, правовий порядок.

Правопорядок — підсумок правового регулювання, його реалізо­вана мета. Міцність правопорядку, його стабільність і непорушність забезпечується не формальною, а реальною законністю. У свою чер­гу правопорядок обумовлює зміст законотворчої діяльності, право­вий характер законів.

Правопорядок є важливою передумовою ефективного функціону­вання всієї системи соціальних відносин. Він є важливим структур­ним елементом громадського порядку, під яким розуміється правиль­но налагоджений стан всієї сукупності суспільних відносин.

Правопорядок — це заснована на праві і законності організація правового життя, що відображає якісний фактичний стан суспіль­них відносин, врегульованих правом.

Особливості правопорядку: це стан упорядкованості правом сус­пільних відносин; це порядок, передбачений нормами права; право­порядок є результатом втілення в життя правових норм, їх реалізації; правопорядок забезпечується державою, йому притаманні єдність, стабільність. Це — реалізація законності, прав, свобод і обов'язків громадян; підпорядкованість суб'єктів нормам права у їх правових відносинах.

Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпе­чує стабільність громадського життя і соціальний прогрес. Оскільки він визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найважливіші риси і сторони соціально-економічного ладу, систему політичних відносин.

Правопорядок можна розглядати як єдність права і влади. Це по­рядок, при якому правове положення і взаємини всіх суб'єктів сус­пільного, політичного і державного життя чітко визначені законами і захищені державою.

Правопорядок варто відрізняти від близького, але не ідентично­го йому явища — громадського порядку, що, як і правопорядок, ха­рактеризується організованістю, упорядкованістю суспільних від­носин. Однак, на відміну від правопорядку, громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціаль­них норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Отже, громадський порядок — це стан урегульованості суспільних відно­син, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів. Громадський порядок забезпечується переважно силою суспільного впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного боку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок, з другого — стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку.

Тривалий час різниця між законністю і правопорядком не про­водилась і вони використовувались як рівнозначні поняття, але це неправильно. Законність — це засіб встановлення правопорядку, а правопорядок — результат здійснення права і законності. Міц­ність і ефективність правопорядку залежить від ступеня втілення вимог законності. Якщо законність виступає як причина, то пра­вопорядок — як наслідок. Законність — це повнота реалізації пра­вових норм, а правопорядок — їх фактичне втілення в життя. За­конність — засіб підтримки правопорядку.

Разом з тим було б неправильним розраховувати тільки на ці об'єктивні процеси. У суспільстві необхідна спеціальна юридична, державно-владна діяльність щодо забезпечення законності. Форми цієї діяльності вельми різноманітні. Основними з них є переконання, правове виховання, профілактика правопорушень, громадське вплив на порушників і застосування до них заходів державного примусу.

Не слід скидати з рахунків і роль громадськості у забезпеченні законності. У нашій країні є багата практика залучення її до цієї діяльності. Товариські суди, народні дружини, різні громадські утворення громадян проводили велику роботу щодо забезпечення законності та зміцненню дисципліни в трудових колективах, за місцем проживання, в громадських місцях.На жаль, в останні роки ці традиції виявилися забутими, у свідомість людей все більше проникають ідеї індивідуалізму, засновані на принципі «Моя хата скраю». Вважаємо, що процес становлення та розвитку місцевого самоврядування повинен спричинити за собою і зростання ролі громадськості у вирішенні регіональних проблем, в тому числі зміцнення законності.

Найважливіша ж роль тут безумовно належить державі. Саме воно реалізує функції охорони свобод, власності, правопорядку, які проводяться в життя насамперед правовими засобами. Можна назвати наступні шляхи здійснення цих функцій: постійне вдосконалення і своєчасне оновлення чинного законодавства, підвищення ролі правосуддя, поліпшення діяльності правозастосовних та правоохоронних органів.

Зміцнення правопорядку в суспільстві неможливе без забезпечен­ня законності в діяльності самого державного апарату, без ліквідації таких негативних явищ, як корупція, вседозволеність, байдужість до життєвих проблем громадян. Без запровадження режиму законності та правопорядку створення правової держави в Україні неможливе.[21 c.67]

Розділ ІІ

Правопорядок — це порядок, організованість, стійкість. Отже, він характеризує ступінь впорядкованості суспільних відносин, виступає протилежністю хаосу, анархії, неорганізованості, сваволі і беззаконню. Правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави.

Правовий порядок можна розглядати як мету правового регулювання, якою є створення за допомогою права і правових засобів такого порядку і такої врегульованості суспільних відносин, які служитимуть збереженню і зміцненню існуючого ладу. Проте, правопорядок не тільки мета, але і підсумок правового опосередковування — реально існуюча врегульованість суспільних відносин.

Виходячи з сказаного, правопорядок можна визначити як засновану на праві і законності організацію суспільного життя, що відображає якісне перебування суспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства [2,ст.108].

Основні ознаки правопорядку: 1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості; 2) спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин; 3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, запровадження їх в життя, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права; 4) є підсумком правового регулювання; 5) створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав; 6) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків; 7) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення; 8) встановлює сувору громадську дисципліну; 9) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя; 10) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі; 11) забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Мета охорони правопорядку ─ це гарантія реалізації суспільних відносин, упорядкованих правом відповідно до його принципів. Суб’єктами охорони правопорядку виступають держава в цілому, державні органи та громадські організації.А. Ф. Черданцев зазначає, що «функція охорони правопорядку є однією з основних функцій держави, яка виникає одночасно із виникненням держави, оскільки порядок в суспільстві є неодмінною умовою нормального існування і розвитку суспільства в цілому, так і самої держави» [19 c.78]. Г. А. Туманов також дійшов висновку про те, що «однією з основних об’єктивно необхідних функцій держави є охоронна функція, що реалізується складною системою правозастосовних і правоохоронних органів» [17 c.7].

Функції правопорядку ─ це основні напрямки формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Розрізняють:

1) функцію впорядкування зовнішніх зв'язків і відносин з великими системами суспільства ─ економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища ─ економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв'язків і відносин з суспільним середовищем;

2) функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин;

3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку ─ виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.).

Принципи правопорядку ─ це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.

Щодо класифікації принципів правопорядку В. В. Борисов запропонував розрізняти за характером та значенням принципи: а) загальносоціологічні; б) загальноюридичні, на яких формується й функціонує правово система, всі правові інститути; в) загальні для правового порядку як цілісного утворення; г) такі, що діють в його структурних підрозділах [4, С.16;15, С.13.].

Дана класифік0ація викликає особливий інтерес в аспекті означених цілей, оскільки концентруєтья не тільки на принципах правопорядку як самостійного юридичного явища, а й вказує на те, що правопорядок, як елемент правової системи, ґрунтується на тих самих основних засадах, що й інші правові явища та процеси. При цьому слід зазначити, що у такому широкому контексті більш доцільно було б говорити не про принципи правопорядку, а про принципи, що впливають на нього, визначають його.

Свої класифікації принципів правопорядку, на основі принципів правової системи створили багато вчених, зокрема М. А. Вороніна та А. М. Колодій [5, С.193; 7, С.108]. У своїх працях вони поєднували принципи правопорядку з принципами інших правових категорій, не відокремлюючи їх.

На мою думку, основними принципами правопорядку, що вказують на його індивідуальні риси, в порівнянні з іншими правовими інститутами, є:

1. Принцип конституційності ─ підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним порядком життя.

2. Принцип законності ─ створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність ─ головна умова встановлення правопорядку.

3. Принцип системно-структурної організації ─ наявність цілісності і структурованості як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави. Правопорядок ─ не сукупність одиничних, розрізнених актів поведінки, різних правовідносин, а система відносин, яка заснована на єдиній суті права, пануючій в суспільстві формі власності, системі економічних відносин, забезпечується силою.

4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування ─ виявляється в точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв'язків.

5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності ─ виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує за допомогою соціальних, головним чином правових, норм.

6. Принцип справедливості і гуманізму ─ базується на високих моральних підвалинах, повазі прав людини, її гідності і честі.

7. Принцип підконтрольності ─ наявність повсюдного, загального та універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.

8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту ─ виражається в реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку, функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав, свобод, обов'язків та ін. Існуючий правопорядок забезпечується державою, охороняється нею від порушень.

Принцип стійкості. Виникаючий на основі права і забезпечуваний державою правопорядок достатньо стабільний, стійкий. Спроби дестабілізації, порушення правопорядку присікаються відповідними правоохоронними органами.

Принцип єдності. Характер організації неоднаковий в різних сферах суспільного життя. Проте заснований на єдиних політичних і правових принципах, забезпечуваний єдністю державної волі і законності, правопорядок один на території всієї країни. Всі його складові в рівній мірі гарантуються державою, будь-які його порушення вважаються правопорушеннями і припиняються державним примусом.

12. Принцип визначеності. Правопорядок базується на формально-визначених правових розпорядженнях, реалізація яких і забезпечує визначеність суспільних відносин. Цим він відрізняється від систем відносин, що виникають в результаті дії інших соціальних норм, де відсутні чіткі формальні орієнтири, а роль суб'єктивних моментів дуже велика [3с.104].

Отже, принципи правопорядку є логічним розвитком принципів, що діють у правовій системі, перебувають з ними в єдності, визначаються ними та справляють на них великий вплив як чинники, що характеризують фактичний стан врегульованості суспільних відносин.

Як відомо, далеко не всі норми права реалізуються завжди та постійно, нерідко існують відступи від вимог правових норм, правопорушення. Тому необхідно розрізняти реально існуючий правопорядок (підсумок правового регулювання) і правопорядок, до досягнення якого прагнув законодавець на тому або іншому етапі розвитку суспільства (мета правового регулювання). Перший залежить від того, в чому полягали суспільні відносини в конкретних умовах, рівня політичної і правової культури суспільства, стану законодавства, характеру законності і ін. Отже, правопорядок має не тільки якісні, але і кількісні характеристики. Тому не випадково у сфері функціонування держави можна відзначити напрями діяльності по зміцненню (вдосконаленню, забезпеченню, охороні) правопорядку. Для того, щоб дана діяльність була ефективною і результативною, слід дослідити структуру даного явища.

Структура правопорядку

Юридичний (державно-правовий) — система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку — це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права. Оскільки правопорядок визначається правом і забезпечується державою, то закріплює найбільш важливі риси і сторони соціально-економічного ладу, систему пануючих в країні політичних відносин. Отже, правопорядок включає не тільки відносини людей у сфері цивільного суспільства, але і що базується на нормах права, організацію самої політичної влади, тобто державу. На цю сторону правопорядку звертав увагу ще Цицерон, запитуючи: «Та і що таке держава, як не загальний правопорядок?» Близький до нього і Кант, що розглядав державу як «об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам». Інакше кажучи, держава є і найважливіший елемент, і необхідна умова правопорядку. Не випадкове правове регулювання діяльності державних органів і посадових осіб здійснюється за принципом «Дозволено тільки те, що прямо дозволене»[3с.115]. В ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Найбільш адекватною формою реалізації подібного правопорядку виступає правова держава

У формуванні правового порядку беруть участь всі елементи механізму правового регулювання суспільних відносин. Їх причинно - наслідковий зв'язок складає основу правового життя суспільства, яке і призводить до встановлення правового порядку.

Елементи структури правопорядку такі:

Суб'єкти права — держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни, які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами — статична частина.

Упорядкованість усіх елементів структури — суб'єктів права, правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації — розпорядку, у рамках якого організовуються і функціонують громадянське суспільство і держава, — інтегративний зв'язок.

Елементами структури правопорядку є:

1. Правова структура суспільства, яка отримує правове закріплення, елементами якої є держава, державні органи, установи і організації; недержавні об'єднання, соціальні групи, громадяни, які є суб'єктами права. Їх особливостями є чітке визначення компетенції, повноважень, функціонального призначення та сфер можливої взаємодії. Учасники правопорядку визначаються конституційно, вони повинні бути офіційно оформленими, мати визначений правовий стан та правовий статус.

Суб'єкти суспільних відносин визнаються учасниками правопорядку лише державою. Саме вона визначає перелік учасників, їх субординацію; забезпечує правову процедуру взаємозв'язків між учасниками та обирає правові методи, форми їх регулювання.