Логічна операція визначення понять. Правила визначення.

Лише чітко знаючи зміст поняття, ми можемо впевнено оперувати ним в своїх судженнях, умовиводах, доказах і спростуваннях, побудовах гіпотез і теорій..

 

В логіці розрізнюють визначення номінальні і реальні. Номінальні називаються ті визначення, якими розкривають походження і значення слова, яким позначено поняття. Наприклад: “Монотеїзм” (від грецьких слів “monos” – один + “theos” – бог) – однобожжя, віра в існування одного бога.

Реальні визначення здійснюються шляхом перерахування суттєвих ознак поняття. Наприклад: Курка – це птах, від якого людина має м’ясо, пір’я і яйці, на відміну від гуски і качки, курка не плаває у воді.

Розрізняють також визначення явні і неявні. В явних визначеннях чітко розкривається основний зміст поняття. Основною формою явного визначення є визначення через вказівку на рід та видову ознаку даного поняття.. В неявних – визначення дається побічно, в контексті.. В останньому випадку може появитися марксистське визначення релігії як опіуму народу.

Правила визначення понять:

1. Визначення повинно бути співрозмірним: визначення <S> і те, що визначається <P> повинні бути різнозначними. Співрозмірність перевіряється перестановкою S і Р: S є Р = Р є S. Наприклад: Математика (S) є наукою про закономірності числових величин (Р). = Наука про закономірності числових величин (Р) є математика (S).

2. Не допускається у визначенні (Р) повторення змісту пояснюваного (S). Наприклад: “Злочинець – це той хто чинить злочин”. Така помилка називається “круг у визначенні”.

3. Визначення не повинно бути лише від’ємним. Наприклад: Логіка – це не математика. Україна – не Росія. Мета визначення полягає в тому, щоб показати, чим є поняття, а не тим чим воно не є.

4. Визначення повинно бути ясним і чітким. В ньому повинно бути чітко вказано найближчий рід (Математика – це наука, а не процес духовної діяльності людини) і його суттєві видові ознаки, що відрізняють його від рівнозначних видів (Математика якраз наука про числові величини, чим вона відрізняється від фізики, філології, тощо; і не наука про математичні функції, бо крім математичних функцій математика вивчає і дії арифметики, алгебри тощо).

Крім операцій з обсягами понять, наука вдається і до операцій з їх змістом. Ідеться про визначення поняття, або дефініцію.

Визначення, або дефініція (лат. definitio, від definio — визначаю),— логічна операція, з допомогою якої розкривають зміст поняття, тобто роблять перелік ознак, які в ньому мисляться, або з'ясовують ім'я відповідного денотата чи спосіб його побудови. Поняття, зміст якого визначається (ліва частина визначення), називають визначуваним, а поняття, за допомогою якого розкривається зміст визначуваного, — визначаючим. Об'єктивною основою визначеності понять є чітко визначене місце речей у системі матеріального світу, їх реальна виокремленість і діалектичний взаємозв'язок з предметним світом.

Види визначення понять

Залежно від того, як здійснюють визначення (шляхом розкриття змісту поняття, з'ясування імені відповідного денотата чи способу його побудови) розрізняють такі види визначень: реальні, номінальні й генетичні. Реальне визначення — визначення, що розкриває істотні та загальні ознаки визначуваного поняття. Таким є визначення через найближчий рід і видову відмінність, яке ще називають класичним визначенням. Це визначення здійснюють шляхом знаходження найближчого роду щодо визначуваного поняття і специфічних ознак, які мисляться тільки в цьому понятті. Так, найближчим родом щодо поняття «квадрат» є не «геометрична фігура» і навіть не «чотирикутник», а «прямокутник», а специфічною ознакою — наявність рівних сторін. До реальних належить і визначення через відношення, зокрема через протилежність, в якому визначуване поняття співвідноситься з протилежним. Так, виявлення відмінностей, які існують між поняттями «добро» і «зло», та їх взаємозв'язку дає змогу розкрити нові грані цих понять (і відповідних феноменів), недоступних для осмислення з допомогою інших видів визначення. Іноді виникає потреба в інших видах визначення, наприклад при поясненні щойно створеного терміна, запровадженні в обіг нового наукового терміна замість етимологічно невиправданого чи громіздкого тощо. Йдеться про номінальні визначення. У буденній практиці потреба в номінальному визначенні виникає насамперед при розкритті змісту певного поняття, коли необхідно задовольнитися з'ясуванням відповідного терміна (імені), замінивши його знайомішим, зрозумілішим.

Номінальне визначення — визначення, завдяки якому з'ясовується ім'я, яким позначають відповідне поняття і денотат. Наприклад, слухаючи автора висловлювання, який визначає коло як частину площини, можна звернутися до нього зі словами: «Що Ви маєте на увазі під терміном "коло"?» У кращому разі він відповість: «Круг». І ця відповідь може цілком влаштувати на рівні потреби в номінальному визначенні. Номінальні визначення мають такі різновиди: встановлення синонімічності термінів з метою з'ясування значення одного з них; запровадження нового терміна для скорочення відомого громіздкого; встановлення значення терміна, який вводять у знакову систему тощо. Іноді раціональніше розрізняти не поняття (а опосередковано — і предмети, які в них мисляться), а самі предмети шляхом з'ясування способу їх побудови. Генетичне (грец. genesis — походження, джерело) визначення — визначення, в якому безпосередньо характеризують не поняття, а предмети, які в ньому мисляться, шляхом вказівки на спосіб їх (предметів) виникнення, утворення чи побудови. Наприклад: «Коло є замкнутою кривою, яка описується кінцем відрізка прямої, що обертається на площині навколо нерухомого центру». У цьому разі йдеться не про поняття «коло» (поняття «коло» утворюється інакше), а про реально існуючі кола. Переважна більшість визначень наукових понять містить ліву частину — невідоме поняття, і праву — відоме. У цьому можна пересвідчитися, звернувшись до тлумачних словників, енциклопедій. Ідеться про явні (експліцитні) визначення. Явне, або експліцитне (лат. explicitus — розплутаний, впорядкований), визначення — визначення, в якому наявні чітко окреслені як ліва частина (визначуване поняття, дефінієндум), так і права (визначаюче поняття, дефінієнс), які перебувають у відношенні тотожності. Проте іноді зміст поняття можна збагнути й за відсутності власне визначення, насамперед через контекст, через перелік аксіом, які задають поняттю відповідне значення або шляхом безпосередньої демонстрації предметів, які мисляться в незнайомому понятті. Неявне визначення — визначення, в якому відсутні чітко окреслені ліва та права частини визначення (дефінієндум і дефінієнс), які в явних визначеннях перебувають у відношенні тотожності. Зміст поняття в неявних визначеннях встановлюються на основі системи відношень, у яких воно перебуває з іншими поняттями у звичайному тексті чи аксіоматичній теорії. Найчастіше вживаними є звичайні контекстуальні й аксіоматичні визначення. Контекстуальне (лат. contextus — тісний зв'язок, з'єднання) визначення — визначення, в якому контекстом виступає звичайний уривок будь-якого тексту. Так, натрапивши вперше на термін «агностик» у філософській літературі, можна здогадатися про зміст відповідного поняття з цього тексту, не звертаючись до філософських словників чи енциклопедій. Аксіоматичне (грец. axioma — загальноприйнятне, безперечне) визначення — визначення, в якому контекстом є сукупність положень певної теорії, які не потребують обгрунтування, оскільки достовірність їх вважається зрозумілою і прийнятною. Прикладом аксіоматичного визначення може бути визначення деяких фундаментальних понять у геометрії — поняття «точка», «пряма» тощо. Обравши відповідну основу поділу, реальні, номінальні й генетичні визначення поділяють на підвиди: семантичні і синтаксичні, аналітичні і синтетичні визначення тощо. Загалом перелічені правила стосуються передусім класичного визначення. Вимоги до інших видів визначень ще не знайшли належних формулювань через правила.

Правила визначення понять

Побудова визначення поняття регулюється такими правилами:

1. Права і ліва частини визначення повинні бути співмірними, точніше обсяг правої частини повинен бути рівним обсягу лівої.

Порушення правила співмірності визначення спричиняє помилки «надто широкого визначення» і «надто вузького визначення». Перший вид названої помилки виникає за відсутності у визначаючому понятті ознак, специфічних для визначуваного поняття. Наприклад: «Судження — це форма мислення». Дане визначення «надто широке», оскільки у визначаючому понятті «форма мислення» відсутні специфічні, притаманні лише судженню ознаки, які відрізняють його від інших форм мислення — поняття та умовиводу. Збіднення змісту визначаючого поняття призводить до розширення його обсягу і неспівмірності визначення.

2. Визначення не повинно містити в собі «кола». Прикладом «зачарованого кола» є визначення: «Логічне — це правильне мислення». Щоправда, це визначення буде помилковим за умови, що йому передувало пояснення правильного мислення як логічного.

Різновидом «зачарованого кола» є «тавтологія», або логічна помилка, яку називають ще «те саме через те саме». Наприклад: «Ліберал — це людина, яка має ліберальні погляди»; «Люди — це люди»; «Війна є війна». Принаймні деякі з подібних висловів (зокрема, два останні з наведених) мають певний смисл, щоправда, швидше образний, ніж понятійний.

3. Визначення має бути ясним за змістом, тобто не містити в собі двозначності чи полізначності.

Правило ясності визначення є виявом закону тотожності. Воно часто порушується тоді, коли замість теоретичних, понятійних визначень вдаються до образних, художніх засобів, характерними рисами яких є інакомовність, багатозначність, символічність.

4. Визначення повинно бути стверджувальним. Це правило належить не стільки до необхідних умов правильного мислення, скільки до побажань. Так, на запитання «Що таке демократія?» учений-фізик, не погрішивши проти істини, може відповісти: «Заявляю з усією відповідальністю, що «демократія» не належить до понять фізики». Оскільки це судження містить гранично бідну інформацію, воно не може вважатися визначенням. Хоча звідси не випливає, що будь-яке заперечне судження не може відігравати роль визначення. Як відомо, у математичних науках іноді вдаються до заперечних визначень. Діяти доводиться і за відсутності понятійного знання про предмети і явища, тому звертаються й до інших засобів пізнання, які лише нагадують визначення понять. Йдеться насамперед про характеристику, портрет, опис, порівняння, вказівку тощо.

До перелічених засобів іноді звертаються і за умови наявності поняття про відповідний предмет. Річ у тім, що в деяких практичних ситуаціях не обійтися без знань неістотних властивостей пізнаваних предметів, які не відображаються в поняттях. Наприклад, за необхідності впізнати незнайому людину на вокзалі великого міста, маючи про неї лише поняття, тобто знаючи лише істотні й загальні ознаки. У той же час знання неістотних ознак — статі, віку, специфіки зовнішності, одягу і навіть речей, які вона матиме при собі, — дадуть змогу її впізнати.

Визначення поняття суттєво відрізняється від інших засобів пізнання. У понятті, як відомо, мисляться істотні, загальні ознаки предметів і явищ, а в інших засобах пізнання можуть розкриватися як істотні, так і неістотні ознаки. Щоправда, в одних засобах пізнання акцент робиться на істотних ознаках (характеристика), в інших — здебільшого на істотних і неістотних (портрет, опис), а ще в інших — здебільшого на неістотних ознаках.

Визначити поняття – означає розкрити істотні (суттєві) ознаки його змісту.