Водохреща, Водохрещі, Йордана

19 січня — Водохреща, Водохрещі, Йордана. Свято це завершу­вало цикл зимових свят. У цей день у селах святили воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчали посуд — глечики, пляшки, банки — сухими волошками або безсмертником,— щоб Бог милу­вав від злої напасті.

Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста («йордана»), ставили поруч з ополонкою і обливали черво­ним буряковим квасом. Під обід священик виголошував молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього ви­пускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину з холостих набоїв. Коли вже воду було освячено, люди підходили до ополонки і набирали воду у посуд. Після водосвяття всі повер­талися до своїх хат.

Поки мати готувала обід, батько кропив освяченою водою все в хаті та в господарстві; потім він (або його син) брав крейду і пи­сав хрести на образах, дверях. Потім вся сім'я сідала за стіл, перед їжею пили освячену воду.

Воду, зібрану на Водохрещі, зберігали для лікування різних хвороб. Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини і вмивалися — «щоб лиця кращі були».

Після Водохреща, вважалося, що морози слабнуть. Тому каза­ли: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі». Але ця холодна пора року ще могла показати свою силу: мороз вітром на степових просторах міг боляче висікти незахищене обличчя (звідси і назва місяця — «січень»). А попереду ще чекав лютий сніжний місяць.

Водохреща, Водохрещі, Йордана — це чисто християнський зви­чай, що прийшов до нас — в Україну разом із християнством і зай­няв одне з чільних місць серед традиційних свят нашого народуі

Перші будівничі української держави

З давніх-давен дійшли до нас перекази про бойову звитягу слов'янських воїнів. Слов'яни завжди жили вільно і відкрито. Вони не прагнули до поневолення інших народів і не давали ні­кому підкорити себе. Часто їм загрожувала небезпека. Крім пів­денних кочівників, на їхні землі нападали з півночі варяги, зі схо­ду— гуни та авари. Чорним вихором налітали вороги на селища. Брязкала зброя, лилася кров. Чужинці захоплювали хліб, худобу, забирали в рабство жінок, дітей, підпалювали будинки. Часті на-

ІбО

біги ворогів змушували воїнів бути готовими до відбиття раптових нападів. Тож, навіть працюючи в полі, чоловіки не розлучалися зі зброєю. Під час військових дій слов'янські воїни були спритними і винахідливими. У кмітливості їм не було рівних. Озброєні щита­ми й дротиками, мужньо кидалися вони на ворога. Добре володі­ли луком, майстерно боронилися легкими щитами. Рятуючись від ворога, пірнали з головою у воду і, дихаючи крізь очеретину, пе­ребували в глибині річки багато годин. Під час воєн із Візантією слов'яни зіткнулися з новою для них військовою технікою. Але це їх не злякало, не зупинило. Відвойовуючи у візантійців зброю, вони швидко навчилися володіти нею і з успіхом застосовували. Ішов час. Міцніли племена, все більше з'являлося бажаючих поне­волити слов'ян. Виникла потреба у міцному організованому війсь­ку. Старійшини племен почали створювати загони, які б захища­ли рідну землю від ворогів. Ці загони називалися дружинами. На чолі дружини стояв ватажок — один із старійшин. Його іменували князем. Князь із дружиною не лише захищав одноплемінників від нападу ворогів, а й брав участь у військових походах. Здобуте у супротивника добро воїни ділили поміж собою. Князю, як пра­вило, діставалася більша частка. Це сприяло постійному збага­ченню князя, і поступово він вирізнявся майновим становищем навіть з-поміж старійшин. Та хоч яким би багатим був князь — і йому доводилося прислухатися до думки народу. Найбільшу силу мав сход — збори племені. У зборах брали участь дорослі чолові­ки. Проводили їх на майдані у центрі селища. У великих містах на сход людей скликав дзвін.

Поява князів у слов'ян започаткувала князівську владу. Поступово влада старійшин племені почала занепадати. Серед східнослов'янських племен почали утворюватися князівства.

Одне з наймогутніших у цей час було князівство у полян. Цент­ром його став Київ. Як і коли виник Київ? Хто його засновник? На ці запитання дасть відповідь мудра і давня книга, написана ченцем Києво-Печерського монастиря літописцем Нестором, «Повість ми­нулих літ: «Коли ж поляни жили осібно і володіли родами свої­ми,— бо й до сих братів існували поляни і жили кожен з родом своїм,— то були [між них] три брати: одному ім'я — Кий, а друго­му — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хорицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола міста ліс і бір великий, і лови-

ли вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами». Літописний переказ вказує на те, що Київ заснував полянський князь Кий. Київ виник тисячу п'ятсот років тому. Змінювали один однрго князі. Зростав, будувався, міцнів Київ, збільшувалась територія князівства за рахунок приєднання сусідніх земель. 882 року новгородський князь Олег зібрав числен­ну дружину і пішов до Києва. Хитрощами виманив з міста князів і підло їх убив, захопивши таким чином владу. «І сів Олег, князю­ючи в Києві, і мовив Олег: „Хай буде се мати городам руським". Об'єднавши землі полян із новгородським князівством, Олег став величати себе Київським князем. Протягом трьох років він де си­лою, а де хитрістю приєднав до свого князівства інші землі. Так у слов'янському світі виникла держава з центром у місті Києві, яка дістала назву Київська Русь.

Ярослав Мудрий

У 1015 році помер Князь Володимир, який зробив багато ко­рисного. Одразу ж після смерті князя між його синами розпоча­лися чвари і запекла боротьба за владу. Кожен хотів мати якомога більше земель і прагнув стати київським князем, У цій боротьбі переміг Ярослав, відомий в історії під прізвиськом Мудрий. Ярос­лав був справді мудрою людиною. Незважаючи на те, що влада була завойована ним силою, він залишався прихильником мир­них шляхів у досягненні мети. Для зміцнення свого авторитету і встановлення добросусідських відносин з іншими країнами Ярос­лав використовував шлюбні зв'язки. Його сестра була одружена з польським князем, одна з дочок — з французьким королем, дру­га — з норвезьким, третя — з угорським. Князь вживав заходів для захисту своїх земель, особливо південних. У 1036 році він роз­бив печенігів, які постійно нападали на Русь. Зміцнивши півден­ні кордони, наказав будувати фортеці. За часів Ярослава Мудрого був створений перший збірник законів, який називався «Руська правда». Раніше кожен сам собі був законом. У різних землях по-різному могли вирішувати одну і ту ж саму справу, наприклад крадіжку якогось майна. Тепер же, згідно з «Руською правдою», покарання було однакове, незалежно від того, де людина здійсни­ла злочин. Звичайно, нові закони насамперед оберігали інтереси та майно знаті. «Хто переоре чужу землю, платить штраф 12 гривень. Хто вкраде вола — штраф одна гривня і повернути вола. Хто вб'є князівського слугу, старшого дружинника — штраф 80 гривень.

Якщо під час бійки вирвали жмут бороди— штраф 12 гривень на користь князя. Якщо вибили під час бійки зуб, і кров потекла з рота (доказ прямий)— штраф 12 гривень на користь князя, а потерпілому гривня...» За вбивство людини раніше мстилися ро­дичі загиблого, винищуючи рідних убивці з покоління в поколін­ня. Тепер за вбивство платили штраф. Створення законів сприяло встановленню порядку в державі. Було збудовано багато чудових споруд. Деякі залишились і до сьогодні. Вершиною архітектурної майстерності того часу став храм Софії. Софійський собор, здійма­ючись у небо тринадцятьма куполами, був будівлею унікальною не лише зовні. Він вражав і внутрішнім оздобленням. Масивні стовпи підпирали арки і склепіння, на стінах — фрески і мозаїчні зобра­ження святих.

...Жінка із сумним і суворим обличчям, яка зазнала чималих випробувань долі, схвильовано підняла руки. Що й кому вона хоче сказати? Здається, промовляє вона щось дуже важливе. Сила по­чуттів цієї жінки така могутня, що мимоволі схиляєшся перед нею... Це мозаїчне зображення Божої Матері, що зустрічає тебе, коли заходиш до Софії Київської. Протягом багатьох століть во­роги не раз руйнували храм, але завжди зображення Святої рожої Матері залишалось неупікодженим. Є що розповісти про Софію Київську. Тут зберігалась бібліотека Ярослава Мудрого — перше велике зібрання рукописних книг на Русі. Будучи людиною висо­коосвіченою, він дбав про поширення знань у державі. При церк­вах та монастирях наказав відкрити школи, брати на навчання ма­лолітніх хлопчиків. Створили таку школу для дітей знатних родів і при Софійському соборі. Тут же було спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземної мови, переписувались і народжу­вались літописи. Вони поповнили бібліотеку, яка пізніше зник­ла безслідно. Ученні вважають, що вона, очевидно, знаходиться в одному із нерозкритих підземель, яких у Києві чимало. Надзви­чайно цікавою спорудою того часу були Золоті ворота, які тепер відбудовані заново, котрі являли собою парадний в'їзд до Києва. Це складна й урочиста будова: башта з прорізними вежами і неве­лика оздоблена Благовіщенська церква, що стояла за нею. Помер Ярослав Мудрий у 1052 році. Коли він був ще живий, то так настав­ляв своїх синів: «Осе я одхожу зі світу сього. А ви, сини мої, май­те межи собою любов, бо ви брати від одного отця і однієї матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і скорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж бу-

дете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибне-те, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтеся брат брата, пробувайте мирно». Кияни плакали, прощаючись з Ярославом. Поховали його у Софійському соборі, у мармуровій домовині, яка стоїть там і тепер. Усі ті змі­ни, які відбулися в державі за часів правління Ярослава Мудрого, сприяли зміцненню авторитету Русі серед інших країн світу. Вона стала могутньою культурною державою.

Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький був одним із найвідоміших гетьманів війська Запорозького.

Народився у сім'ї козацького сотника Михайла Хмельницько­го. Його батько володів невеликим хутором Суботовим, у якому промайнули дитинство, юність Богдана Хмельницького. Богдан Хмельницький був природжений козак, навчався в Київському училищі. Закінчив навчання, служив конюхом в одного пана.

Один раз цей пан був дуже п'яним і задумав заради втіхи від­рубати Хмельницькому голову. Богдан утік на Запорозьку Січ. Був завжди разом із козаками, усі його любили за великий розум, хоробрість і сміливість, Добре володів польською, турецькою, та­тарською, російською, українською мовами. В одному з військо­вих походів проти турків батько Богдана загинув, а сам він пот­рапив у полон. Через два роки Богдан Хмельницький повернувся з полону і жив у батьківському хуторі Суботові. Бачив страждання, що терпів український народ від польських поневолювачів. Та й на собі відчув всеволю польських властей. Прийшов час і Хмельни­цький посварився з поляками на смерть. Шляхтич Чаплинський за час відсутності Богдана незаконно дістав грамоту на володіння його хутором. Учинив підступний напад і заволодів Суботовим, а всіх домашніх Хмельницького закував у кайдани,

Богдан Хмельницький поскаржився на нападника в суд. Тоді Чаплинський засік на смерть його десятилітнього сина. Марними були пошуки правди і справедливості. Навіть до польського ко­роля Владислава звернувся Хмельницький, але той нічим не зміг допомогти, а тільки сказав: «Пора би вам, козаки, згадати, що ви воїни і що у вас є шаблі».

Ці слова глибоко запали Хмельницькому в голову, і він виру­шає на Україну добувати правду силою.

В Україні Хмельницький зібрав козаків, розповів їм про все: про свою образу, про королівське слово, і про те, що чув і бачив

дорогою додому серед народу. Козаки дали клятву загинути, але помститися полякам за образи. Це було 1647 року. Приготувавши козаків до боротьби проти поляків, Хмельницький вирушає до За­поріжжя.

На загальній раді Хмельницького обирають гетьманом. Під його керівництвом розпочинається визвольна боротьба українського на­роду проти польських поневолювачів. Хмельницький розумів, що самому з добре озброєним супротивником йому не впоратися. Тому випросивши у кримського хана чотири тисячі татар для участі в боротьбі проти Польщі, шле гінців до донських козаків, які да­ють згоду підтримати запорожців. Козаки переслідували ворога і завдали нищівної поразки польсько-шляхетському війську.

Про неабиякий військовий талант Богдана Хмельницько­го свідчать такі факти. У боях на Жовтих Водах і під Корсунем (16 і 26 травня 1648 року) армія Хмельницького вщент розбила добре озброєні та навчені військовій справі загони польського ко­роля. Повстанці діяли рішуче, швидко і злагоджено, добирали собі вигідні місця для зустрічі з ворогом. Переможцям дісталась вели­ка здобич: кожен козак зробився з бідняка багатієм. А у битві під містечком Пилявцями польське військо було розбите одним уда­ром. 80 гармат і декілька тисяч возів забрали козаки. Цю здобич оцінили в десятки мільйонів золотих (польських грошей). Серед козаків навіть були такі стрільці, які пострілом гасили свічку, відсікаючи нагар так, що можна було подумати, наче це зроблено щипцями.

Війна з поляками тривала довго, і Хмельницький став проси­ти московського царя Олексія Михайловича щоб він прийняв ук­раїнський народ під свою міцну руку. Україна згодом відійшла від Польщі.

У Богдана Хмельницького були інші наміри. Він хотів створити свою державу з України, Поділля, Волині, але розумів, що у такої держави було дуже мало сили.

15 серпня 1657 року Хмельницького не стало. Кажуть, що в цьому допомогло люте зілля, яким напоїв його польський пан, який нібито приїжджав сватати його доньку. У чарку з горілкою він підлив Хмельницькому щось з іншої склянки. Більше цього гостя в Україні не бачили, а Хмельницький ставав кволим і слабким.

Поховали гетьмана в Суботові. Не було чути церковного співу, бо так ридали і голосили козаки, ховаючи батька свого, старого Хмельницького.

Список використаної літератури

1. Бабовая Т. І., Рядова С. І., Будний Б. Є., Левчук Л. Ф. Я і Україна. Грома­дянська освіта: Посібник. З клас. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2001.

2. Бабовая Т. І., Рядова С.І. Я іУкраїна. Уроки громадянської освіти. З клас. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2004.

3. Байбара Т. М., Бібік В. М. Я і Україна; Підручник для 3 класу. — К.: Фо­рум, 2004.

4. Баранова Н. П. Общение в конфликте // Все для учителя.— 2004.— № 2.— С.135.

5. Василенко Л. А. Правила поведінки в школі, громадських місцях і на вули­ці // Позакласний час. — 2002. — № 17. — С. 55.

6. Володарська М. О. Уроки громадянської освіти: Посібник. Світ прав дити­ни. — Харків: Скорпіон, 2005.

7. Гавриш С. Б. Маленькі істор ії про великі істини. Права та свободи дити­ни К.:Емма, 2001.

8. Галатович А. Д. Увійди в природу з другом // Бібліотека вчителя початкової школи.— К.: ТОВ «Редакція освітянських видань», 2003.

9. Дзвінок з минулого: Збірник віршів, оповідань, казок, байок, загадок / Н. Кир'ян, В. Клічак, В. Лучук.— К.: Веселка, 1991.

10- Дзвоник-кличе: Навчальне видання / Л. О. Бєлова, А. С. Доценко, С. Г. Дру-жинінська, В. М. Єжелий.— Харків: Кримарт, 2002.

11. Збірник художніх творів: Позакласне читання / Н. О. Будна, 3. Л. Голо­вко.— К.: Навчальна книга. Богдан, 2003.

12. Карпова Н. А. Я і Україна. Громадянська освіта. Природознавство: Завдан­ня для тематичного і підсумкового контролю 3 клас. — Харків: Лета, 2004.

13. Конвенція ООН про права дитини. — К., 2005.

14. Конституція України для школярів. — К.: Право, 1998.

15. Школайчук Т., Шевчук Л., Шиш О., Богачук Л. Орієнтовний зміст першого уроку в початковій Школі // Початкова школа.— 2004. — X* 30. — С. 64.

16. Сидоренко Т. І. Довідник першокласника. — К.: Хрещатик, 1998.

17. Супруненко В. Народний: Витоки нації, символи, вірування, звичаї та по­бут українців. — Запоріжжя: Берегиня, 1993.

18. Сьогодні свято! Частина 2. / Г. І. Могорита. — Тернопіль: Мандрівець, 1998.

19. Черемський П. Г., Семеренський В. І. Дзига. Українські дитячі й молодечі народні ігри і розваги. — Харків: Друк, 1999.

20. Шевченко Т. Г. Кобзар. — К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.