Історико-краєзнавчий матеріал до уроків громадянської освіти

День Святого Миколая

Цей день— 19 грудня— з особливим нетерпінням чекають діти, бо свято Миколая пов'язане з подарунками, гарним настроєм. Що ж ми знаємо по це свято? Святий Миколай народився 280 року в Патері, лікійському місті в Малій Азії. Його батьки старанно і з любов'ю виховували свого єдиного сина, що зростав гарним хлоп­чиком, а ставши дорослим, вирішив бути священиком. Отримав­ши спадок після смерті батьків, Миколай роздав його бідним. За переказами, він допомагав, найчастіше таємно, особливо тим, хто соромився просити.

Пізніше Миколай став єпископом міста Міри в Лікії, де зберег­лися легенди про те, як він заступався за несправедливо засудже­них. Миколая вважають покровителем дітей та заступником риба­лок і моряків, усіх тих, хто потребує його захисту.

В Україні Святий Миколай завжди вважався покровителем і заступником дітей. Діти знали, що за їхню слухняність та пра­цьовитість Святий Миколай принесе їм безліч подарунків. Тож намагалися бути протягом усього року доброзичливими, старан­ними, не лінуватися. І в ніч з 18 на 19 грудня Миколай клав слух­няним дітям подарунок під подушку або у черевик біля порога (чи в глиняний полумисок, який увечері перед сном діти ставили на підвіконня). А неслухняним дітям Святий із натя:ком приносив рі­зочки, які лишав у куточку.

Подарунки один для одного готують і дорослі. їх дарують тим, хто протягом року не скупився на добрі справи.

У кожного місяця є свої свята, котрі в народі називають «річ­ними». У січні — це Різдво, Старий Новий рік та Водохреща. На­томість лютий може похвалитись одним річним святом — Стрітен-ням, котре припадає на середину місяця, 15 лютого.

В Україні це свято особливо шанувалося. Селяни намагалися не працювати, а стежити за погодою, «бо лютий до березня в гості приїжджає», щоб на Стрітення «зима з весною зустрілася»: хто кого переборе, такою, вважали, й буде погода до початку березня.

У народній уяві Зима — це стара баба у полатаному кожусі, поношених шкарбанах та дірявій хустині. За плечима в неї змор­шкувата напівпорожня торбина, а в руках пощерблене горнятко, наповнене льодом.

У такому вигляді Зима на Стрітення виходить назустріч Лі­тові — симпатичній дівчинці, у якої нова, помережана кольорови­ми візерунками сорочка та зелена плахта. У руках дівчини серп і жмут збіжжя. Перед тим, як розпочнеться двобій, між ними від­бувається такий діалог:

— Боже, поможи тобі, Зимо! — звертається Літо.

— Дай, Боже, здоров'я! — відповідає Зима.

— Бач, Зимо,— дорікає Літо,— що я наробило і напрацювало, ти все поїла й попила!

Після такої прелюдії між ними відбувається сутичка, яка три­ває протягом дня. Звідси й народна назва — Стрітення чи Стрічен-ня.

Прикмети та прислів'я.

— Як на Стрітення капає зі стріхи — не найдеться з літа потіхи.

— Ясний і тихий день — на хороший урожай і роїння бджіл.

— Якщо на деревах іній — зародить добре гречка й картопля.

— Якщо вранці випав сніг — на врожай ранніх хлібів, коли ж у полудень — зернові будуть середні, а увечері — на недорід.

— На дахах довгі бурульки — стільки ще випаде снігу,

— На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плу­га.

Переважна більшість прислів'їв та прикмет стверджує: якщо перемагає холод, то незабаром настане весна.

Великдень

День Воскресіння Ісуса Христа — Великдень — одне з найсвяті-ших, найрадісніших і найбільших свят у християн. У дохристи­янські часи це було свято весняного сонця і пробудження природи до нового життя, перемоги її над смертю. Ісус Христос своїм Вос­кресінням сповістив про перемогу Божої правди над злом. Христос Воскрес! Цю звістку вперше почули святі жінки — із вуст ангела біля спорожнілого гробу Спасителя. Радістю сповнилися серця перших християн. Світло цієї радості іде до нас через століття. Та чи кожен із нас може відчути цю радість?

Існує безліч звичаїв, традицій, обрядів святкування Великод­ня. На Великдень люди ходять в церкву і святять їжу. Коли при­ходять додому, мастять освяченим салом губи, ніс і все облич­чя — «щоб не боліло і не тріскалося від вітру та сонця». В Україні на Великдень господарі, прийшовши додому, не відразу заходять до хати, обходять її і посипають свяченою сіллю — «щоб нечис­ту силу відігнати». Після цього господиня йде накривати стіл,

А господар заходить з освяченим кошиком до стайні привітатися з худобою. Тут він скидає шапку, бере кошик з освяченим у руки, і підходить по ч^рзі до кожної тварини. Кладе його тваринам на хребет і промовляє «Який це дар красний, щоб тобі Бог дав такі телята (або лошата, ягнята) красні>>. Не примовляє він лише до свиней та пса. Поздоровивши отак худобу, господар відрізує шма­точки освяченого тварині і каже «Абись була така весела, як цей Божий дар». Після цього господар заходить у хату, ставить свяче­не на стіл і христосується зі всією родиною. Похристосувавшись, діти стають на коліна, а батько з матір'ю розбирають над дитячи­ми головами кошик із освяченим, примовляючи: «Аби вам розум так скоро розв'язував, як цей кошик розбирається». Якщо в хаті є дівка на виданні, то кладуть паску їй на голову і кажуть: «Щоб у людей була така велична, як паска пшенична».

Новий рік або свято Василя

Наші предки святкували Новий рік весною, коли природа по­чинала нове життя. Із поширенням християнства Новий рік ста­ли відзначати першого вересня. І нарешті затвердилася традиція святкувати Новоріччя взимку.

Новорічні свята — Різдво (7 січня — цього дня народився Ісус Христос), Новий рік (14 січня) у кожній родині відзначалися з великою урочистістю. З ними пов'язано чимало звичаїв, які пе­реходять із покоління в покоління. У найменшому селі, де зроду не було жодних артистів, люди самі собі влаштовували концерти, свята. На Різдво та Новий рік і старші, і молодші ходили від хати до хати, вітали одне одного величальними піснями, примовками, зичили щастя, здоров'я, прибутку і довгого віку.

До новорічних свят завжди білили хату, прибирали її рушни­ками, килимами, витинанками. Готували також святковий одяг, робили колядницьку зірку, маску кози (найчастіше з дерева). В усьому посильну участь брали діти. Саме на зимові святки від дорослих вони вчилися продовжувати традиції народних свят.

Останній день старого і перший день Нового року українці від­значали як свята Меланки і святого Василя Великого.

Переддень Нового року називали в народі Щедрим вечором, Щедриком. Столи у цей день ломилися від щедрого смачного при­гощання. Багатий святковий стіл символізував щастя, добро, бага­тий урожай нового року. У цей день традиційним був новорічний обряд «Меланки» з використанням численних масок.

Роль Меланки виконував хлопець, переодягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі теж виконували хлопці. Це був весе­лий карнавал, де учасники у масках розігрували маленькі інтер­медії. Меланка зображувала недоладну господиню, яка б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, сміття підмітає до середині хати тощо. У передноворічну ніч діти ходили щедрувати. Під вік­нами сусідів вони співали пісеньки-щедрівки: «Щедрик-ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски, а як не донесу, дайте цілу ковбасу».

Перший новорічний день визначав рік — зранку до вечора по­трібно було веселитися, щоб усі наступні дні були радісними.

14 січня—• цей день у святому календарі— свято Василя Ве­ликого. Зранку хлопці 7—14 років ходили по хатах з дідовою рукавицею, у якій лежали зерна пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху — всього по пригорщі. Заходячи до хати, посівали («поси­пали») — прямо з порога розкидали по хаті зерно. При цьому про­мовляли: «На щастя, на здоров'я, на Новий рік, на нове літо сій, Боже, роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю», «На щастя, на здоров'я, на той Новий рік, щоб було ліпше, як торік!» Госпо­дарі віддячували посівальників яблуками, пиріжками, бублика­ми, іншими ласощами, а також дрібними грошима. Зерно після посівальників збирали і віддавали курям — «щоб добре неслися», а горох зберігали аж до весни. Весною, коли вилуплялися гусеня­та, давали цей горох їм, «щоб великі росли».

У перший день Нового року до всього уважно приглядалися, бо все мало значення. Стоячи у церкві під час утрені, селяни придив­лялися, як свічі горять, якщо гніт зігнувся гачком — буде врожай цього року, якщо гніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі,— жди неврожаю. Якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби. Якщо сон­це весело зійде, весь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини. «На Новий рік не годиться пити по одній чарці, а всі по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли» — так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають. На Новий рік варять вареники і промовляють: «Вареники-мучени-ки, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипі­ли — за нас, грішних, такі муки терпіли!»

Після обіду в день святого Василя Великого запрягали коней, всі їхали кататися.