Літ. набуток Шашкевича і діяльність «Руської трійці».

Ш. -український письменник, поет — започатківець нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ, культурно-громадський діяч, речник відродження західноукраїнських земель. Очолив «Руську трійцю», ініціатор видання альманаху «Русалка Дністровая». На літературну ниву Шашкевич вступив, надрукувавши у Львові оду до Цісаря Франца І “Голос галичан”, пізніше вийшла в Перемишлі польською мовою полемічна брошура Шашкевича “Азбука і абецадло”. Це була відповідь українського патріота на намагання української шляхти ввести в українську мову й літературну польську абетку.
Дбаючи про розвиток народної освіти поводир “Руської трійці” склав першу “Читанку” українською мовою. Незважаючи на настійну потребу для дітей, її вороже зустріла цензура. Тільки згодом “Читанку” видав у Львові Яків Головацький і від тоді вона з успіхом використовувалась в початкових школах Галичини.
Художня спадщина Маркіяна Шашкевича невелика: три десятки поезій, романтичне оповідання “Олена” та переспіви та й переклади із староруської, чеської, польської і сербської мов. В особі Шашкевича в українську літературу ввійшов талановитий поет, перекладач, патріот, гуманіст, людина високою культури й громадянської мужності. Провідний мотив Шашкевичевої творчості – заклик до національного єднання на демократичній основі, ідея захисту рідної мови, культури.
Маркіян Шашкевич справедливо вважався одним із основоположників громадянської лірики в українській літературі. Тема національного відродження органічно єдналася у нього із закликом до боротьби проти суспільної реакції.
Руська трійця» — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження. Породжене в добу романтизму, воно мало виразний слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав.). Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде».

Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті.

Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.

Діяльність «Руської трійці» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Особливою пошаною членів літературного угрупування користувалася «Енеїда» І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків.

Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі».

У 1834 р. «Руська трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (Будин (зараз Будапешт, 1837 р.), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу.

«Русалку Дністровую» австрійський уряд заборонив. Лише 200 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано.

Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

 

Співомовки Руданського.

Степан Руданський придумав один із жанрів гумору — співомовки. Це дотепні, динамічні, сюжетні твори з використанням різноманітних засобів гумору та сатири і побудовані на якомусь народному анекдоті, приказці чи казковому мотиві.

Співймовки С. Руданського можна поділити на три групи: ті, що викривають служителів церкви; ті, у яких висміюються вади характеру людей; у яких висміюють панів. У співомовках «Козак і король» та «Запорожці у короля» висміяно панів, які хотіли поглумися з козаків, щоб показати свою зверхність, але їм це не вдається. Серед козаків багато розумних людей, дотепних, кмітливих, і вони так повертають справу, що в дурні пошилися пани. Ляхи-мосціпани теж не змогли принизити козаків, посміятися з їхніх довгих вусів. Адже саме з цією метою вони запропонували своїм гостям сметану.

Першоджерелом його гуморесок є народні анекдоти, побутові казки, подібні до них оповідні сатирично-гумористичні жанри українського фольклору, що мають типологічні паралелі в творчості інших народів. Особливо багатий матеріал для творчості гумориста, сина священика й вихованця духовної семінарії, надавало життя православного, католицького й іудейського духовенства. Гуморески Руданського — не звичайна поетична переповідь мандрівних сюжетів, зразків народної творчості чи словесних передач із вужчого кола. Автор соціально поглибив, реалістично типізував образи й ситуації, художньо увідчутнив їх закорінення в тривкі рефлекси людської натури, надав творам граціозної віршової форми. Поставши на межі фольклору й літератури і здебільшого не будучи свого часу друкованими, гуморески Руданського різними шляхами повертались у фольклорну стихію, часто як анонімні твори.

Без вагань користав поет і з масової та міщанської субкультури, наприклад польських романсів, що встигли стати безіменними у нижчих шарах свого побутування. Безперечний зв'язок творчості Руданського з українським пісенним та оповідним фольклором. З цього погляду певна частина його творчості біфункціональна: з одного боку, має значення своєрідної художньо-індивідуалізуючої фіксації людових переказів, повір'їв, анекдотів, народних релігійних, історичних, етнологічних уявлень (відбилося це насамперед у баладах, гуморесках, поемах «Лірникові думи» та «Цар Соловей»), з іншого — творчість Руданського не тільки вкладається в критерії новочасно-авторського розуміння творчості, а й містить оригінальні риси, які різко вирізняють доробок Руданського в контексті тогочасної української поезії.

Ритмо-мелодика, інтонаційний лад, лексика, віршовий розмір, художні прийоми і образна система лірики Руданського невіддільні від народнопісенної стихії, тим-то окремі його поезії і досі побутують у народі як безіменні народні пісні. Творячи свої поезії в дусі народних пісень, С. Руданський дбав про те, щоб вони справді співалися серед народу, а тому під заголовком кожного разу зазначав, на який голос має співатися та чи інша пісня,– на голос "Ой на горі жито", "Я в дорогу іду", "Гей, браття-опришки", "Ой воли ж мої сірі" тощо. Ці уваги, крім свідчення про високу музичну обдарованість поета і його прагнення творити в народному дусі, є ще додатковим джерелом, з якого довідуємося про тодішню популярність названих народних пісень. Адже автор був переконаний, що читачі, яким він адресував свої твори, знають рекомендовані мелодії.

Захоплення Руданського народними піснями, зокрема піснями чумацькими, спричинилося до створення побутової драми "Чумак". У ній розвивається сюжет відомої чумацької пісні "Ой п’є чумак, п’є, чумакові бог дає, чумакова стара ненька дрібні сльози ллє". З сюжетом цієї драми перегукується і записана Руданським пісня "Пішов Мусій да в Крим по сіль".

Велику увагу Руданський приділяв записам подільських казок, оповідань та легенд, що не пройшло повз увагу І. Франка, в колі наукових інтересів якого фольклористика займала чільне місце. На основі зібраних легенд та переказів Степан Руданський написав 1856 року цикл поезій, що в першій редакції називався "Лірникові думи", а в другій – "Байки світовії в співах".