Відфольклорне» і «позафольклорне» у «Зів»ялому листі» І.Франка

Літературні проекції нової людини у суспільній прозі І.Франка

Попри чітке усвідомлення письменниками 70—90-х років соціальної, моральної, економічної диференціації всередині національної інтелігенції як певної соціальної групи, а також розуміння ними обмеженості сфер приступного й можливого цій групі соціального чину, в прозі здійснюються активні спроби створення образу позитивного інтелігента — героя, "нової людини"

"Лель і Полель", "На дні", "Перехресні стежки" І. Франка,

Загальна проблема інтелігенції була актуальна для української літератури і для творчості І. Франка зокрема. І. Франко покладав на українських інтелектуалів великі надії. Він вважав, що інтелігенція повинна була очолити визвольний рух в Україні, але вона була інертною, не виконувала покладених на неї сподівань.

 

У своїй прозовій творчості І. Франко подає три типи інтелігенції: прогресивно-демократична інтелігенція показана на прикладі образу головного героя повісті «Перехресні стежки» Євгенія Рафаловича, який, ставши адвокатом, вирішив допомагати своєму народу, боротися за кращу його долю. Письменник зауважує, що, опинившись в умовах вибору між заанґажованістю чи чесним життям, між відданістю національній ідеї, готовністю до самопожертви чи конформізмом і особистою вигодою, Рафалович обирає служіння своєму знедоленому народові. Проте, зображуючи Рафаловича як інтелігента прогресивного порядку, Франко показує, що і він недосконалий. Ця недосконалість проявляється в любовних стосунках Євгенія з Реґіною Стальською. Віддаючи всього себе громадському обов’язку, він не зміг врятувати кохану жінку від знущань і смерті.

 

Представниками псевдо інтелігенції аристократичного походження є головні герої повісті «Основи суспільності» Олімпія та Адась Торські. І. Франко, розкриваючи суть антиморальних вчинків шляхетської інтелігенції, намагався показати нам, що справжнім носієм моральних якостей є народ. Змальовуючи образи пані Олімпії та отця Нестора письменник показав, що може статися з людиною, яка втратила духовності через кохання. Отець Нестор і пані Олімпія заповнили порожнечу в своєму серці жадобою до грошей, до збагачення. Образ Адася Торського втілює найогидніші риси розтлінного пануючого класу, бо він є породженням гріха і результатом бездуховності своїх батьків. Символом народу, його невичерпних фізичних і духовних сил є образ коваля Гердера — втілення народної сили і життєвої мудрості.

 

В образі головної героїні повісті «Для домашнього огнища» Анелі Ангарович І. Франко змалював тип інтелігенції внутрішнього складу. Письменник показав, що, ставши на шлях соціального злочину, Анеля не втратила людської гідності і моральності. Не знімаючи з себе провини, вона викрила справжніх злочинців ганебного промислу, всіх тих, хто вважав себе цвітом інтелігенції. Устами головної героїні І. Я. Франко розвінчує розтлінну шляхту, яка силою влади грошей штовхнула жінку в болото суспільного дна. Письменник викриває мерзенність основ, на яких тримається буржуазне благополуччя і зазначає, що причиною розпаду домашнього вогнища як форпосту моралі і родинного щастя, як запоруки майбутнього народу є розкішне життя і потворне виховання в отруєному повітрі шляхетсько-буржуазного суспільства.

 

Звертаючи нашу увагу на проблему інтелігенції, розкриваючи її суть, характеризуючи аморальні вчинки деяких героїв повістей, письменник намагався сформувати певні погляди і виробити моральні переконання щодо справжніх духовних цінностей суспільства, забезпечити глибоке розуміння молоддю, на яку покладав великі надії, моральних і етичних проблем, принципів, спрямованих на виховання цілісної особистості.

 

Повісті І. Я. Франка з життя інтелігенції, маючи різкий викривальний характер, били по націоналістичних теоріях польських, австрійських та українських шовіністів, возвеличували простий народ, таврували всіх експлуататорів, незалежно від їх національної приналежності. Новаторські за змістом і формою, вони ще й на сьогодні не втратили своєї художньо-пізнавальної цінності.

 

Його прозові твори, присвячені проблемі інтелігенції, мають велике значення і посідають належне місце в скарбниці української літератури.

Поетика романістики Панаса Мирного й Івана Білика

Філософські мотиви лірики Лесі Українки

У творах Леся Українка піднімала надзвичайно важливі філософські, історичні, політичні, етичні проблеми. У її творах були відповіді на злободенні питання тодішньої дійсності. Українське мистецтво і творчість Лесі Українки досягло вершин світової поезії.

Творчість Лесі Українки відбиває напружені філософські роздуми над життям. Ми продовжуємо відкривати в її творах ще не звідані нами глибини, не осмислені нами проблеми. Це стосується і неповторної драми-феєрії «Лісова пісня»:

 

- людина і природа (авторка розглядає ставлення людини до світу природи. Є люди, що люблять природу, розуміють її, захоплюються нею. Такою постаттю у драмі є дядько Лев. Є знов такі, що їх ніяка краса не промовляє, й вони нівечать її без пощади й без потреби. Є ще й такі, що під примусом зовнішніх обставин задавлюють у своїй душі всякі ідеалістичні пориви, хоч вони є потребою їх душі. Такою трагічною постаттю є Лукаш);

 

- зрадництво і відступництво як найтяжчий гріх (Лукаш зраджує кохану Мавку через внутрішні суперечності. Таким чином, письменниця розглядає проблему вибору. Філософія боротьби між добром і злом у внутрішньому світі людини);

 

- розуміння прекрасного в людині як вічного, того, „що не вмирає” (спостерігаємо ідеї гуманізму).

Леся Українка – це національна поетеса. Її філософська думка, що проходить крізь літературні твори, базується на класичній національній „Філософії серця”, морально-етичному аспекті та на зразках класичної світової, насамперед німецької філософії, себто ідеї Маркса, Ніцше та Фройда. Відтак Леся Українка, незважаючи на брак філософських праць класичного характеру, на мою думку, увійшла в історію української філософії як повноправний мислитель своєї епохи. До того ж, її ідеї на відміну від ідей вкотре згаданого Шевченка та багатьох інших не обмежуються примітивними національними проблемами, що ґрунтуються передусім на емоціях автора. Бодай кимсь можемо пишатися. Це радує.

 

Грецька і римська античність у драматургії Л.Українки

Про її глибокі знання античної літератури засвідчують поезії "Сафо", "Іфігенія в Тавріді", "Ніобея", "Орфеєве чудо", а біблійні теми та мотиви оригінальне розробляються у віршах "Я бачила, як ти хиливсь додолу", "То може станеться і друге диво", "Дочка Чєфая", "Ізраїль в Єгипті", "Пророк", "Жертва", "Саул" та інші. Окрім того, Леся Українка на основі глибокого знання історії, побуту, звичаїв, мистецтва і літератури багатьох народів написала вірші "Єврейська мелодія", "Єврейські мелодії", "Пісня флорентійська", "Дим", "Напис в руїні", цикли "Весна в Єгипті" та "Єгипетські фантазії".

 

У циклі "Весна в Єгипті" поетеса майстерно і глибоко проникає в сутність життя і особливості природи єгиптян. Та одночасно з цим вона не оминає і злободенних соціальних мотивів, її непокоять "гніт фараонів, кормига чужинців", як в давнину, так і тепер ("Таємний дар"), а також і те, що відбувається у рідному краєві.

 

У вірші "Дим" Леся Українка своєрідно опрацювала "італійську тему", яскравими фарбами змалювала нужденне життя робітників цієї країни, яке тут же викликає у неї асоціацію з тяжкою працею українських робітників на фабриках і заводах. Саме тому і трудяща Італія стає їй не чужою, а ніби своєю рідною країною, бо ж пригнічують народ скрізь однаково: