Розрізняють часовий і просторовий (локальний) валютний арбітраж.

Часовий валютний арбітраж – це валютна операція з метою одержання прибутку від різниці валютних курсів у часі.

Просторовий (локальний) валютний арбітражпередбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках.

Кожний валютний арбітраж водночас може бути простим і складним (крос-курсовим). Простий арбітраж виконується з двома валютами, складний (крос-курсовий) – з трьома і більше валютами.

Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне значення для всього фінансового ринку, оскіль­ки втручання арбітражерів дає змогу забезпечити взаємозв’я­зок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасово­му вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різних кон’юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку.

Торгівля іноземною валютою на території України рези­дентами і нерезидентами здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Пра­вила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України було затверджено Постановою Правління Національного банку України 3 березня 1999 р за № 127.

Уповноважені банки від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням та за рахунок резидентів і нерезидентів. Уповноважені банки мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб, а також продавати її фізичним особам.

Перевагами арбітражних валютних операцій є те, що завдяки одночасній купівлі та продажу валют банк закриває свої валютні позиції, а отже банк, по-перше, мінімізує валютні ризики, а по-друге, виводить свої валютні операції з- під впливу нормативів загальної відкритої валютної позиції, які встановлюються Національним банком України.

Арбітражні валютні операції проводяться за допомогою поточних (касових) валютних операцій, тому до форми та змісту таких угод пред’являються такі ж вимоги, що і до поточних операцій з валютою

 

Депозитні валютні операції

Депозит (річ, віддана на збереження) – це економічні відносини щодо передачі валютних коштів клієнта в тимчасове користування банку. По-перше, депозит є для вклад­ника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у вигляді процента, а недолік у тому, що процент депо­зиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капі­тал, якщо його позичити.

Відповідно до чинного законодавства та нормативних актів національного банку України вкладна (депозитна) операція – це операція банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами.

Суб’єктами депозитних валютних операцій є комерційні банки, що виступають як позичальники, і власники валютних коштів, які виступають кредиторами.

Об’єктами депо­зитних валютних операцій є валютні кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою. Також до об’єктів депозитних валютних операцій можна віднести валютні цінності, оскільки в практиці здійснення банківської діяльності банківські установи приймають в депозит (у вклад) банківські метали, дорогоцінне каміння та цінні папери, які номіновані в іноземних грошових знаках.

Залежно від місця розміщення виділяють такі види депозитів: активні – це розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках, пасивні – це залучення банками коштів від своїх клієнтів.

Залежно від строку депозиту виділяють депозити на визначений строк та депозити до запитання.

Депозити до запитання (безстрокові депозити), які у світовій банківській практиці називають трансакційними, – це кошти, які можуть бути вилучені клієнтами в будь-який час, тобто їх термін зберігання не обумовлюється, і за цими рахун­ками банки здійснюють платежі на доручення їхніх власників. Ці депозити можуть бути як безпроцентними, так і з виплатою процентів. Умови виплати процентів за цими депозитами обумовлюються у двосторонніх угодах.

Поточний рахунок з овердрафтом – рахунок, на якому на підставі угоди між банком і клієнтом допуска­ється в певному розмірі перевищення суми списання з рахунку над величиною залишку коштів, що означає надання кредиту.

При овердрафті кредити не завжди виникають, іноді мають нерегулярний характер, відповідно, і залишок цього рахунку – частіше пасивний (кредитовий). Наявність поточного рахунку з овердрафтом не виключає від­криття для клієнта депозитних або кредитних рахунків, тоді як на контокоренті зосереджуються всі операції, що здійснює банк для клієнта. Депозити на визначений строк – це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом встановленого строку, який визначається при відкритті. До них належать: рахунки з обліку ощадних сертифікатів, строкові і цільові рахунки фізичних осіб, рахунки для збереження бюджетних коштів та для фінансування капітальних вкладень.

Строкові депозити – це також кошти на рахунках, що залучені банком на певний строк. Ці депозити, порівняно із депозитами до запитання, не використо­вуються для здійснення платежів, кошти клієнти вкладають для одержання досить високих процентів, а банки можуть використовувати їх для вкладень на триваліші строки.

Строкові депозити повертаються власнику в заздалегідь обумовлений термін. Протягом цього терміну рахунок „заблокований” і банк має кошти повністю у своєму розпорядженн.

Строкові депозити з попереднім повідомленням про вилучення відповідно до договору потребують від вкладника попереднього оформлення спеціальної заяви про вилучення коштів.

Депозитні валютні операції здійснюються на підставі договору банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті. Чинне законодавство встановлює, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

- договором банківського рахунку;

- договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

- договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

- договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Договір банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті – це згода, в силу якої одна сторона (банк-валютоотримувач), що прийняла від другої сторони (вкладника-валютодавця) або для неї суму в іноземній валюті (вклад-депозит), яка надійшла, зобов’язується повернути суму вкладу (депозиту) та виплатити відсотки за неї на умовах та в порядку, передбаченому договором.^[3]

Сторонами даного договору є уповноважений банк, тобто банк, який має право здійснювати операції у валюті та валютних цінностях, та вкладник (депонент).

Вкладником може бути фізична особа. Депонентом може бути юридична особа.

Також депозитні операції в іноземній валюті можуть бути оформлені за допомогою випуску ощадних (депозитних) сертифікатів.

Ощадний (депозитний) сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку одноразово або серіями; іменними або на пред'явника; на вимогу або на строк. Вони мають бути емітовані в паперовій (документарній) формі.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися:

- процентними. Процентний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний (депозитний) сертифікат, який випущений банком з визначеною процентною ставкою;

- купонними. Купонний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний (депозитний) сертифікат, що має окремі купони, на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати процентної плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом;

- безкупонними. Безкупонний ощадний (депозитний) сертифікат - це сертифікат, який не має окремих відривних купонів, проценти сплачуються разом з поверненням суми вкладу (депозиту);

Ощадні (депозитні) сертифікати мають містити реквізити, визначені законодавством України. Жодні виправлення під час заповнення сертифіката не допускаються. Ощадний (депозитний) сертифікат підписує керівник банку або уповноважена на це особа.

Іменні ощадні (депозитні) сертифікати можуть мати корінці. За умови випуску іменного ощадного (депозитного) сертифіката банк заповнює всі реквізити корінця сертифіката, який підписується вкладником або уповноваженою ним особою, відривається від сертифіката, обліковується і зберігається в банку в окремій теці.

Заповнення та ведення реєстраційного журналу випущених іменних ощадних (депозитних) сертифікатів може здійснюватися банками в електронній формі.

Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в іноземній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками в іноземній валюті, а за письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, - у національній валюті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, що зазначений в ощадному (депозитному) сертифікаті, або на дату дострокового викупу сертифіката.

Форфейтигнові операції

Форфейтингова операція – купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у разі несплати.

Форфейтинг (від фр. forfait – відмова від прав) – це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (переказний або про­стий вексель) у кредитора на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання про відмову (форфейтинг) від свого права на звернення регресивної вимоги до кредитора у разі неможливості отримання боргу з бо­ржника. Форфейтер не має права подавати будь-які претензії до експортера в разі неплатежу імпортера.

Форфейтинг застосовується в таких випадках:

– у фінансових операціях – з ме­тою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань;

– в експортних операціях – для сприяння надходження готівки екс­портеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.

Основою виникнення форфейтингу були операції «а-форфе» (переуступка прав). Слід зазначити, що для західних банків операції з факторингу і форфейтингу стали технічно добре

Специфікою форфейтингу є його неоднозначний характер. Це кредитно-вексельна угода, пов’язана з розрахунками в іноземній валюті, а тому необхід­не одночасне дослідження правових аспектів як кредитних відносин, так і вексельного обігу та валютного регулювання.

Форфейтинговими інструментами виступають восновному вексель та деякі інші цінні папери.

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер виконав свої зобов’язання за контрактом і прагне інка­сувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з метою отримання готівкових коштів.

Виділяють декілька етапів здійснення форфейтингу. На першому етапі здійснюється сама підготовка даної операції. Експортер визначає вимоги форфейтера до гарантії та можливий розмір дисконту до завершення операції з імпор­тером. Форфейтер на першому етапі розглядає заявку експортера; збирає інформацію про можливу операцію; проводить кредитний аналіз та визначає тверду ціну.

На другому етапі здійснюється досягнення попередньої домовленості сторін про укладення форфейтингової угоди та документарне оформлення операції.

Третім етапом виділяють підписання угоди, тобто фактичне її укладення та виконання. Експортер на цьому етапі готує серію переказних векселів або підписує угоду про прийняття простих векселів від покупця та отримує гарантію або аваль на свої векселі. При цьому форфейтирування надає експортеру такі переваги:

- збільшення ліквідності;

- звільнення від необхідності контролю за погашенням кре­диту і роботи з інкасації платежів;

- простота документації та швидкість її оформлення;

- збільшення доходу форфейтера порівняно з кредитною операцією;

- перетворення операції поставки з відстроченим платежем на операцію з готівковим розрахунком.

Залежно від кредитоспроможності імпортера термін вимог, що купуються, обмежується, як правило, від 180 днів до 5 років, а в деяких випадках – до 7 років. Існують обмеження по мінімаль­ному розміру форфейтирування. Векселі повинні бути з авалем банку країни покупця, а інші вимоги – з банківською гарантією.

 

 

Факторингові операції

Факторингова операція – комісійно-посередницька опера­ція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без пра­ва зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Суб’єктами факторингових операцій є банк, факторингова компанія, спеціалізовані установи, які скуповують рахунки-фактури у своїх клієнтів. При цьому під клієнтами розуміються кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові і торгові фірми, що уклали угоди з банком чи фак­торинговою компанією.

Виділяють такі види факторингу: прямий, опосередкований, розкритий, нерозкритий, конвенційний та конфіденційний.

Прямий факторинг – в операції бере участь лише один фактор – з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду.

Опосередкований – в операції беруть участь два фактори:

1) з експорту в країні експортера;

2) з імпорту в країні імпортера.

Розкритий – операція, вякій покупцеві повідомляється про факторингову угоду. Нерозкритий – операція, в якій факторингова угода є конфі­денційною і зарубіжному покупцеві не повідомляється про неї.

Конвенційний факторинг – універсальна система фінансового обслугову­вання, яка передбачає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальни­ками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.

Конфіденційний факторинг обмежується виконанням тільки деяких опе­рацій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін.

До особливостей здійснення факторингових операцій можна віднести:

1) придбання платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80–90% вартості від фактурованих поставок;

2) оплату у визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних і процентів за кредит, незалежно від суми виручки, що надійшла від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок банку.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком краї­ни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного, або двофакторного. Йо­го переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, які обслугову­ють імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності ім­портера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.

Факторинговий кредит дорожчий за звичайний, оскільки він супроводжується інкасовими, юридичними, обліково-контроль­ними, інформаційними, консультативними та іншими послугами. Факторинг найбільш вигідний для великих фірм-експортерів, що мають значні відстрочки платежів і недостатньо готівки. Вони одержують такі переваги від факторингового обслуговування: звільнення від ризику неплатежу, завчасну реалізацію портфеля боргових вимог, спрощення структури балансу, скорочення терміну інкасації вимог до клієнтів, економію на бухгалтерських, адміністративних та інших видатках.