Поняття валюти та валютних цінностей

Поняття валюти та валютних цінностей

Валюта=цінність

Валюта -грошова одиниця, що використовується як засіб розрахунку в торгових операціях. Валютою, зазвичай, є монети та банкноти певної держави, які є фізичним аспектом національної грошової маси.

До валютних цінностей слід віднести грошові знаки іноземних держав у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної дердави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міждународних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно – фінансових установ за межами України; банківські метали - золото, срібло, платина.

До валютних цінностей слід віднести природне дорогоцінне каміння, оскільки у всічаси природне дорогоцінне каміння було засобом платежу, який мав обіг як на території певної країни, так і в міжнародних розрахунках, мав спеціально правовий статус, подібний до правового статусу валюти.

Валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України.

 

 

Міжнародні валютні правовідносини

Валютні правовідносини – відносини у сфері обігу валюти і валютних цінностей та процесу функціонування уповноважених державою органів з приводу валютного регулювання та валютного контролю, метою яких є забезпечення прав та інтересів фізичних, юридичних осіб і/або держави.

Міжнародні валютні відносини визначаються економістами як сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світовій господарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Об'єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими необхідно розуміти предмети, що служать засобом платежу в міжнародних розрахунках або можуть бути сурогатом міжнародних розрахункових коштів, тобто є грошима

Світова валютна система та її види

Світова валютна система - це спеціально розроблена державами і закріплена міжнародними договорами форма організації валютних відносин між всіма країнами або значною частиною країн світу, в рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси та здійснюється міжнародний платіжний обіг.

Види світової валютної системі:

1)Золотий стандарт. Існувало два основних типи золотого стандарту: стандарт золотої монети та стандарт золотих зливків. В умовах дії золотого стандарту золото виконувало подвійну функцію, воно було всесвітньо визначеним засобом обміну і розрахунків на внутрішньому ринку. Для того щоб золото могло забезпечувати ці функції, повинні використовуватись такі умови:

1) Цетральний банк повинен гарантувати купівлю або продаж золота в необмеженій кількості за фіксованою ціною. 2) Будь – яка особа повинна користуватися свободою плавки золота і використання його для різного вжитку. 3) Імпорт та експорт золота повинні бути необмеженими.

2)Золотодевізний стандарт. При системі золотодевізного стандарту країни накопичували для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, яка служила еквівалентом золота.

3)Бретонн – Вудська валютна система. Головні риси цієї системи: 1) За золотом зберігалася функція світових грошей, однак масштаби використання в міжнародних валютних відносинах зменшились. 2) Поряд із золотом у міжнародному обігу як міжнародні платіжні засоби і резервні платіжні вимоги використовувалися національні грошові одиниці окремих країн (долар США)тощо.

4)Ямайська валютна система. Основними рисами цієї системи стали такі положення:

1) Проголошено повну демонетизацію золота в сфері валютних відносин, відмінено офіційну ціну золота. 2) Замість фіксованих валютних курсів введено поняття плаваючих курсів тощо.

5)Європейська валютна система. Основні риси: 1) Встановлення режиму соціальногоколивання валютних курсів. 2) Створення колективної валюти (нині - євро). 3) Використання валютних інтервенцій для підтримання валютних курсів на ринку в межах погоджених відхилень.

6)Національна валютна система. До елементів національної валютної системи відносять: 1) Валютні відносини. 2) Суб’єкти валютних відносин. 3) Обєктів валютних відносин. 4) Інститути, які здійснюють обслуговування обігу валюти та валютних цінностей (валютні ринки). 5) Національні органи валютного регулювання та валютного контролю тощо.

Класифікація валюти

Валюта -грошова одиниця, що використовується як засіб розрахунку в торгових операціях. Валютою, зазвичай, є монети та банкноти певної держави, які є фізичним аспектом національної грошової маси.

Валюта означає цінність

Валюта України - грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах

Найбільш визнаними та поширеними є такі класифікаційні схеми.

1. З а належністю до країни:

а) національна валюта;

б) іноземна валюта

2. За ступенем зовнішньої конвертованості:

а) вільно конвертована валюта (тобто повна конвертованість) – здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб’єктів підприємництва на будь-які цілі;

б) частково конвертована валюта (часткова конвертованість) – вводяться певні обмеження на обмінні операції; обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій.

в) неконвертована валюта – обмежена практично в усіх видах операцій.

3. Залежно від стабільності курсу валют:

а) тверда валюта, яка характеризується стабільним валютним курсом.

б) м’яка валюта, тобто валюта, яка характеризується нестабільним валютним курсом.

4. Залежно від обсягу використання валюти:

а) міжнародна валюта, ( вільно використовується). До міжнародних валют належать долар США, євро, японська єна. Більшість вільно конвертованих валют не належать до міжнародних.

б) регіональна (валюта, обмежена у використанні).

 

 

Поняття валютного права

Валютне право – це самостійна частина системи права, що складається з правових норм, які регулюють відносини у сфері обігу валюти і валютних цінностей та процес функціонування уповноважених державою органів з приводу валютного регулювання та валютного контролю з метою забезпечення, охорони та захисту прав та інтересів фізичних, юридичних осіб і/або держави.

 

Предметом правового регулювання валютного права є:

-валютні операції

-управлінські відносини, що випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених державою органів з приводу здійснення валютних операцій, валютного регулювання та контролю.

-відносини щодо надання спеціально уповноваженими органами громадянам і юр. особам адміністративних послуг з оформленням їх діяльності в валютній сфері

-відносини охорони і захисту прав та інтересів суб’єктів валютного права

Підстави виділення ВП:

-наявність самостійного предмету ВП

-наявність суспільної потреби і державної зацікавленості

-наявність особистих джерел ВП

-спосіб закріплення правових норм ВП тощо

 

 

Предмет та метод ВП

Валютне право – це самостійна частина системи права, що складається з правових норм, які регулюють відносини у сфері обігу валюти і валютних цінностей та процес функціонування уповноважених державою органів з приводу валютного регулювання та валютного контролю з метою забезпечення, охорони та захисту прав та інтересів фізичних, юридичних осіб і/або держави.

Предметом правового регулювання валютного права є:

-валютні операції

-управлінські відносини, що випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених державою органів з приводу здійснення валютних операцій, валютного регулювання та контролю.

-відносини щодо надання спеціально уповноваженими органами громадянам і юр. особам адміністративних послуг з оформленням їх діяльності в валютній сфері

-відносини охорони і захисту прав та інтересів суб’єктів валютного права

Метод:

1)Метод субординації (імперативний) базується на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій. Характерними рисами даного методу є:

1) формування і використання правовідносин за схемою „наказ – виконання”.

2) учасники, які виконують владні, управлінські чи інші функції, діють на свій розсуд в межах наданих повноважень;

3) позитивне зобов’язання;

4) заборона.

2)Метод координації (диспозитивний) правового регулювання має такі характерні риси:

1) рівність учасників правовідносин;

2) автономність учасників правовідносин, що дозволяє вільно формувати волю і здійснювати свої права відповідно до своїх інтересів.

3) самостійність учасників правовідносин, що виражається в можливості самостійно розпоряджатися майном, що належить їм, нести самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями;

4) можливість вибору поведінки в рамках закону (диспозитивність).

 

3)Комплексний метод Характерними рисами даного методу є:

1) майнова самостійність учасників правовідносин;

2) застосування переважно способів непрямого (економічного) впливу на учасників правовідносин, які дозволяють сприяти формуванню сприятливої для учасників валютних правовідносин ситуації, надавати можливість здійснювати доволі широке, але строго визначене коло дій, стимулювати активну діяльність і вибір оптимальних варіантів поведінки при здійсненні діяльності, пов’язаної зі сферою обігу валюти та валютних цінностей;

3)сполучення в регулюванні відповідних відносин видання нормативного акта та укладення договору, що має цивільно-правовий характер. Дана характерна риса комплексного методу правового регулювання валютних відносин обумовлена особливим значенням валюти і валютних цінностей для нормального функціонування економіки держави.

 

Суб’єкти ВП

Суб’єкти валютного права – це фізичні та юридичні особи (резиденти і нерезиденти), які здатні набувати і здійснювати безпосередньо або через представника суб’єктивні права та юридичні обов’язки, нести юридичну відповідальність у сфері обігу валюти та валютних цінностей, здійснювати володіння, користування та розпорядження валютою чи валютними цінностями,

Для того щоб фізична особа була суб’єктом валютного права, необхідно щоб вона мала цивільну правоздатність та дієздатність. Порядок набуття фізичною особою право- та дієздатності регулюється цивільним законодавством України. Юридична особа набуває правоздатності та дієздатності з моменту її державної реєстрації в порядку, передбаченому чинним законодавством, тому юридична особа набуває цивільної валютної правоздатності з моменту її державної реєстрації.

Джерела ВП

Джерела норм права – це нормативні акти, прийняті у встановленому порядку уповноваженими органами, які містять загальнообов’язкові правила поведінки.

Джерела норм валютного права - нормативні акти, які містять норми валютного права і які є загальнообов’язковими.

Основним джерелами норм ВП є нормативно-правові акти, які поділяються на закони та підзаконні акти. Закони поділяються на конституційні, загальні та спеціальні.

Доконституційних, належить Конституція України -НБУ як головного органу, на який покладено обов’язок здійснення грошово-кредитної політики (ст. 100) та забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні (ст. 99). До загальних законів можна віднести ЦК(закріплює правовий статус валюти та валютних цінностей на території України), ГК(передбачає правове регулювання банківської діяльності із застосуванням валюти і валютних цінностей та закріплює правовий статус банків і види операцій, які вони мають право здійснювати), Митний Кодекс(здійснює правове регулювання переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон), Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс здійснюють регулювання правовідносин, які виникають під час порушення вимог чинного законодавства України у сфері обігу валюти та валютних цінностей. До загальних законів належать Закони України „Про Національний банк України” та „Про банки та банківську діяльність”, в яких закріплено правовий статус центрального банку як головного суб’єкта валютного регулювання та валютного контролю, а також спеціальну правосуб’єктність банківських установ стосовно обігу валюти та валютних цінностей на території України. Також до загальних законів як джерела норм валютного права України можна віднести Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”. В ньому встановлюються загальні положення застосування валюти як платіжного засобу за договорами у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Доспеціальних законів як джерела норм валютного права України можна віднести Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання” визначає головні засади обігу валюти та валютних цінностей на території України, здійснення валютного регулювання та валютного контролю уповноваженими державою органами,закріплюються основні поняття валютного права, встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ.

До підзаконних нормативних актів належать норм. акти Президента України(Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки), КМУ, НБУ(положення, інструкції, правила), Державної Фіксальної служби, Державної митної служби.

 

 

Закон як джерело ВП

Джерела норм права – це нормативні акти, прийняті у встановленому порядку уповноваженими органами, які містять загальнообов’язкові правила поведінки.

Джерела норм валютного права - нормативні акти, які містять норми валютного права і які є загальнообов’язковими.

Основним джерелами норм ВП є нормативно-правові акти, які поділяються на закони та підзаконні акти. Закони поділяються на конституційні, загальні та спеціальні. До конституційних, належить Конституція України (закріплені загальні засади здійснення грошово-кредитної політики держави та визначено конституційний статус НБУ) як головного органу, на який покладено обов’язок здійснення грошово-кредитної політики (ст. 100) та забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні (ст. 99). До загальних законів можна віднести ЦК(закріплює правовий статус валюти та валютних цінностей на території України), ГК(передбачає правове регулювання банківської діяльності із застосуванням валюти і валютних цінностей та закріплює правовий статус банків і види операцій, які вони мають право здійснювати), Митний Кодекс(здійснює правове регулювання переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон), Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс здійснюють регулювання правовідносин, які виникають під час порушення вимог чинного законодавства України у сфері обігу валюти та валютних цінностей До загальних законів належать Закони України „Про Національний банк України” та „Про банки та банківську діяльність”, в яких закріплено правовий статус центрального банку як головного суб’єкта валютного регулювання та валютного контролю, а також спеціальну правосуб’єктність банківських установ стосовно обігу валюти та валютних цінностей на території України. Також до загальних законів як джерела норм валютного права України можна віднести Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”. В ньому встановлюються загальні положення застосування валюти як платіжного засобу за договорами у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Доспеціальних законів як джерела норм валютного права України можна віднести Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання” визначає головні засади обігу валюти та валютних цінностей на території України, здійснення валютного регулювання та валютного контролю уповноваженими державою органами,закріплюються основні поняття валютного права, встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ.

 

 

Поняття валютних операцій

Валютні операції – це юридично обумовлені дії або сукупність дій, дозволених або санкціонованих законом, які здійснюються на підставі укладених договорів між суб’єктами валютних правовідносин за наявності ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з валютою та валютними цінностями, з дотриманням стандартів, правил, нормативів, результатом яких є перехід права власності на валюту та валютні цінності, їх розміщення чи надання (отримання) послуг по обслуговуванню рахунків у валюті та валютних цінностях.

Можна виділити такі ознаки валютних операцій:

1. Валютні операції – це операції з валютою та валютними цінностями.

2. Одним з суб’єктів валютних операцій (прямо чи опосередковано) є Національний банк України.

Відповідно до Декрет кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” існують такі види валютних операцій:

– пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

– пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

– пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Неторгові валютні операції

Неторгові валютні операції можуть об’єднувати валютні операції, які стосуються обслуговування фізичних осіб,що не займаються підприємницькою діяльністю, а також послуги, які надаються юридичним особам і не стосуються безпосередньо їх комерційної діяльності.

До неторгівельних валютних операцій належать:

1) Купівля та продаж готівкової іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті.

2) Інкасо іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті.

3) Випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів.

4) Купівля дорожніх чеків іноземних банків.

5) Оплата грошових акредитивів і виставлення аналогічних акредитивів.

6) Організація роботи і порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

Форвардні угоди

Форвардні угоди – це угоди з обміну валют за раніше узгодженим курсом, які укладаються сьогодні, але дата валютування (тобто виконання контракту) відкладена на визначений терміну майбутньому. При цьому використовують угоди типу «аутрайт», тобто одинична конверсійна форвардна операція з визначеною датою, та угоди типу «опціон»- конверсійна форвардна операція з умовою нефіксованої дати поставки валюти.

Форвардну валютну угоду можна охарактеризувати, як:

1)негайний нерозривний та обов’язковий контракт між банком та його клієнтами (си іншими банками)

2)контракт укладений з метою купівлі – продажу визначеної кількості зазначеної іноземної валюти за курсом обміну зафіксованим під час укладення угоди, для виконання в майбутньому.

Особливості форвардної валютної угоди:

1)це договір який має форму зобов’язання купити чи продати певну кількість однієї валюти на іншу.

2)валютний курс фіксується в момент укладання контракту

3)виконання контракту здійснюється в узгоджений час у майбутньому, або на певну дату.

4)не існує стандартизації форвардних контрактів

Метою проведення форвардної угоди є страхування від зміни курсів валют та одержанн прибутку.

Фіксована валютна угода аутрайт – це контракт, який повинен бути виконаним на певну дату в майбутньому.

Форвардні валютні угоди опціон – за вибором клієнта може бути виконана: - у будь-який час, починаючи від дати укладання контракту до конкретної дати його виконання в майбутньому; - протягом періоду між двома конкретними датами. Форвадний валютний опціонний контракт не дає клієнту права не виконувати його у визначений час. Це відрізняє форвардний валютний опціонний контракт від чистих валютних опціонів.

 

Валютні свопи

Валютний “своп”– це валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах “спот” із одночасним продажем (або купівлею) тієї самої валюти на певний термін на умовах “форвард”, тобто здійснюється комбінація двох протилежних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Ці операції створюють можливості одержувати додаткові економічні вигоди або пов’язані з валютними втратами. Операції “своп”, як правило, здійснюються на строк від 1 до 6 міс., значно рідше зустрічаються своп-операції з терміном виконання до п’яти років.

Операції “своп” здійснюються як між комерційними бан­ками, так і між комерційними банками і центральним бан­ком країни, а також безпосередньо між центральними бан­ками країн.

Нині розрізняють класичні операції “своп” та їх різновиди у вигляді опціонних, валютно-відсоткових “свопів” тощо.

Класичні “свопи” залежно від послідовності виконаних операцій “спот” і “форвард” поділяють на репорт і депорт.

Репорт – це продаж валюти на умовах “спот” і одночасна купівля на умовах “форвард”. Депорт – купівля валюти на умовах “спот” і продаж на умовах “форвард”.

Залежно від термінів укладення угоди “свопи” поділяють на:

- звичайні (операції репорт і депорт);

- тижневі – “своп”, якщо перша угода виконується на умовах “спот”, а друга – на умовах тижневого “форварду”;

- одноденні – “своп”, якщо перша операція здійснюється з датою валютування “завтра”, а зворотна – на умовах “спот”;

форвардні (“форвард-форвард”)

Угоди “своп” є міжбанківськими операціями і мають багато спільного з операціями “аутрайт”. На практиці вони використовуються значно частіше, ніж прості форвардні операції.(аутрайт - це контракт, який повинен бути виконаним на певну дату в майбутньому.?)

Головна мета валютних “свопів” полягає в:

- забезпеченні фінансування довгострокових зобов’язань в іноземній валюті;

- хеджуванні довгострокового валютного ризику;

- заміні валюти, у якій надходять прибутки від інвестицій, на іншу за вибором інвестора;

- забезпеченні конвертації експортованого капіталу в іншу валюту.

Укладення угод “своп” здійснюється на основі підписання контракту, який складається з трьох основних розділів:

1. Предмет контракту (зазначаються суми, валюти, терміни платежів, здійснюються необхідні розрахунки).

2. Умови анулювання “свопу”, ризики неплатежів тощо.

3. Питання кредитування, відповідальність сторін, особливі умови.

Валютні ф’ючерси

Валютний ф’ючерс – це контракт на купівлю продаж валюти в майбутньому, за яким продавець приймає зобов’язання продати, а покупець купити визначену кількість за встановлений курсом у зазначений строк.

Фючерсний контракт може перепродатися покупцем, тобто переходити від одного покупця, до іншого аж до зазначеної в ньому дати виконання. Тому під час торгівлі ф’ючерсами важливо:

1)передбачити зміну курсу валюти в майбутньому порівняно з датою її купівлі.

2)постійно стежити за зміною курсу протягом усього строку діх ф’ючерса і у разі виникнення небажаної тенденції, своєчасно звільнитися від контракту.

Особливості фючерських угод:

1)будь – яка сторона фючерсьного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту.

2)продавець ф’ючерсного контракту має право такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов продажу з продавцем контракту. Тощо

Основні цілі здійснення ф’ючерсних угод:

1)надають змогу інвесторам застрахуватися від несприятливих змін цін на ринку спот у майбутньому

2)дозволяють спекулянтам відкривати позиції на великі суми під незначне забезпечення.

Валютні опціони

Валютний опціон – це двостороння угода про передачу прав (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити чи продати визначену суму іноземної валюти за фіксованим курсом в узго­джену дату або термін.

Опціон дає право, а не обов’язок, на придбання або продаж обумов­леної кількості іноземної валюти за вказаним в угоді курсом протя­гом визначеного строку. А форвардний опціонний контракт укладається на придбання або продаж певної кількості іно­земної валюти за визначеним наперед курсом у майбутньому. Це обов’язковий контракт.

Тобто валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди двох сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов’язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.

Залежно від місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові. Біржові опціони продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовими інститутами, що стали невід’ємною складовою фінансового ринку економічно розвинених країн.

Біржові опціони можуть бути в обігу на вторинному ринку, вільно купуватися і продаватися третіми особами до завершення терміну використання.

Стандартна специфікація валютного опціону містить такі реквізити:

- найменування валюти опціону;

- назву операції (купівля або продаж);

- суму валюти;

- курс обміну;

- дату завершення дії опціонного періоду;

- умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період).

Позабіржові опціони продаються і купуються покупцем і банком, як правило, за індивідуальною угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця.

Крім того, розрізняють:

• європейські валютні опціони – опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

• американські валютні опціони, які дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту.

У власника опціону є право, а не зобов’язання на здійснення певних дій, тому у валютних опціонах продається право на реалізацію валютної операції, а набувається конкретна валюта.

Покупця валютного опціону приваблює те, що:

• валютний опціон забезпечує повний захист від несприят­ливого руху валютного курсу;

• покупець виграє від сприятливої зміни валютного курсу;

• володіння опціонним валютним контрактом дає змогу гнучко реагувати уразі невизначеності майбутніх зобов’язань.

Отже, валютні опціо­ни покликані обмежити ризик, пов’язаний з несприятливим розвитком курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на одержання прибутку у випадку їх сприятливого розвитку.

У світовій практиці залежно від характеру валютно-обмінної операції розрізняють опціон “кол” і опціон “пут». Опціон “кол” дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу. Опціон “пут” дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу.

Вартість купівлі опціону (премія) визначається як відсоток від суми опціонної угоди або як абсолютна сума за одиницю валюти.Вартість опціону (премія) є договірною величиною і залежить від обсягів купівлі – продажу валют, виду валют, поточного валютного курсу та ціни виконання опціону. Якщо опціон завершено, прибуток (збиток) визначають як різницю між ціною виконання та поточним курсом проданої або купленої валюти мінус премія.

Арбітражні операції

Арбітражні операції банку – це специфічний вид валютних операцій, зміст яких полягає у придбанні та продажу банком валюти за різними курсами з метою одержання прибутку від різниці валютних курсів.

Основний принцип валютного арбітражу – купити той чи інший фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.

Можна виділити такі види арбітражних операцій:

1) тимчасові;

2) просторові;

3) конверсійні.

Зміст тимчасових арбітражних операцій полягає в тому, що банк купує певну кількість валюти і через деякий час продає її за вищим курсом.

У ході проведення просторових арбітражних операцій банк використовує різницю валютних курсів на національних ринках різних держав. При цьому банк купує на ринку однієї держави визначену кількість валюти і одночасно продає таку ж кількість валюти на ринку іншої держави за вищим курсом.

При конверсійних арбітражних операціях банк купує за національну валюту одну іноземну валюту, потім цю іноземну валюту обмінює на іншу іноземну валюту, яку після цього обмінює на національну. За рахунок різниці у курсах національної та кількох іноземних валют банк таким чином отримує прибуток у національній валюті.

Депозитні валютні операції

Депозит (річ, віддана на збереження) – це економічні відносини щодо передачі валютних коштів клієнта в тимчасове користування банку. По-перше, депозит є для вклад­ника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у вигляді процента, а недолік у тому, що процент депо­зиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капі­тал, якщо його позичити.

Відповідно до чинного законодавства та нормативних актів національного банку України вкладна (депозитна) операція – це операція банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами.

Суб’єктами депозитних валютних операцій є комерційні банки, що виступають як позичальники, і власники валютних коштів, які виступають кредиторами.

Об’єктами депо­зитних валютних операцій є валютні кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою. Також до об’єктів депозитних валютних операцій можна віднести валютні цінності, оскільки в практиці здійснення банківської діяльності банківські установи приймають в депозит (у вклад) банківські метали, дорогоцінне каміння та цінні папери, які номіновані в іноземних грошових знаках.

Залежно від місця розміщення виділяють такі види депозитів: активні – це розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках, пасивні – це залучення банками коштів від своїх клієнтів.

Залежно від строку депозиту виділяють депозити на визначений строк та депозити до запитання.

Депозити до запитання (безстрокові депозити), які у світовій банківській практиці називають трансакційними, – це кошти, які можуть бути вилучені клієнтами в будь-який час, тобто їх термін зберігання не обумовлюється, і за цими рахун­ками банки здійснюють платежі на доручення їхніх власників. Ці депозити можуть бути як безпроцентними, так і з виплатою процентів. Умови виплати процентів за цими депозитами обумовлюються у двосторонніх угодах.

Поточний рахунок з овердрафтом – рахунок, на якому на підставі угоди між банком і клієнтом допуска­ється в певному розмірі перевищення суми списання з рахунку над величиною залишку коштів, що означає надання кредиту.

При овердрафті кредити не завжди виникають, іноді мають нерегулярний характер, відповідно, і залишок цього рахунку – частіше пасивний (кредитовий). Наявність поточного рахунку з овердрафтом не виключає від­криття для клієнта депозитних або кредитних рахунків, тоді як на контокоренті зосереджуються всі операції, що здійснює банк для клієнта. Депозити на визначений строк – це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом встановленого строку, який визначається при відкритті. До них належать: рахунки з обліку ощадних сертифікатів, строкові і цільові рахунки фізичних осіб, рахунки для збереження бюджетних коштів та для фінансування капітальних вкладень.

Строкові депозити – це також кошти на рахунках, що залучені банком на певний строк. Ці депозити, порівняно із депозитами до запитання, не використо­вуються для здійснення платежів, кошти клієнти вкладають для одержання досить високих процентів, а банки можуть використовувати їх для вкладень на триваліші строки.

Строкові депозити повертаються власнику в заздалегідь обумовлений термін. Протягом цього терміну рахунок „заблокований” і банк має кошти повністю у своєму розпорядженн.

Строкові депозити з попереднім повідомленням про вилучення відповідно до договору потребують від вкладника попереднього оформлення спеціальної заяви про вилучення коштів.

Депозитні валютні операції здійснюються на підставі договору банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті. Чинне законодавство встановлює, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

- договором банківського рахунку;

- договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

- договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

- договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Договір банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті – це згода, в силу якої одна сторона (банк-валютоотримувач), що прийняла від другої сторони (вкладника-валютодавця) або для неї суму в іноземній валюті (вклад-депозит), яка надійшла, зобов’язується повернути суму вкладу (депозиту) та виплатити відсотки за неї на умовах та в порядку, передбаченому договором.^[3]

Сторонами даного договору є уповноважений банк, тобто банк, який має право здійснювати операції у валюті та валютних цінностях, та вкладник (депонент).