Юридичні особи як суб’єкти валютного права

Юридичною особою є організація, створена і за­реєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем і відповіда­чем у суді.

Виділяють такі ознаки юридичної особи:

1. Організаційна єдність – характеризується наявністю стійких взаємозв’язків між членами (учасниками, акціонерами) юридичної особи, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією.

2. Реєстрація відповідно до вимог чинного законодавства, що по­лягає у легалізації того чи іншого виду юридичної особи з боку дер­жавних органів, які здійснюють державну реєстрацію.

3. Наділення цивільною правоздатністю і дієздатністю.

4. Наявність можливості виступати позивачем і відповідачем у суді надає право захищати свої права та відповідати за взяті на себе зобов’язання.

5. Майнова відокремленість юридичної особи є матеріальною базою діяльності юридичної особи.

6. Принцип самостійної цивільно-правової відповідальності юри­дичної особи полягає у тому, що організація обов’язково повинна не­сти самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах закріпленого за нею майна, якщо інше не встановлено законом.

7. Участь у цивільному обігу від власного імені. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається зако­ном, юридична особа може займатися після одержання нею спеціаль­ного дозволу (ліцензії). Юридична особа як суб’єкт валютного права відповідно до чинного законодавства також повинна мати правоздатність та дієздатність. окремими видами діяльності юридична особа може займатися лише тоді, коли отримає ліцензію на право здійснення цього виду діяльності. До таких видів діяльності належить здійснення операцій з валютою та валютними цінностями.

До юридичних осіб як суб’єктів валютного права можна віднести банківські установи, фінансово-кредитні установи та інші види юридичних осіб. Враховуючи те, що банківські установи є найбільш активними суб’єктами у сфері обігу валюти та валютних цінностей, зупинимось більш детально саме на них.

Закон України “Про банки та банківську діяльність” (ст. 2) поняття “банк” визначає як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Аналізуючи дане визначення, можна зробити висновок, що в ньому акцент зроблено не лише на спеціальний правовий статус, який одержується з ліцензією Національного банку України, а ще й на операціях, які має право здійснювати банк. Спеціалізований банк, відповідно, буде визначатись як фінансова установа, яка має правовий статус банку і в операціях якої переважає (понад 50%) одна чи кілька операцій, віднесених чинним законодавством до банківських операцій^[2]. Спеціалізація банківської установи може бути на здійснення валютних операцій.

 

13.. Фізичні особи як суб’єкти валютного права

Цивільний кодекс України містить визначення поняття „фізична особа”. Відповідно до ст. 24- це людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Поняття „фізична особа” охоплює громадян України, іноземних громадян, та осіб без громадянства.

З народженням людини в неї виникає правоздатність, тобто здатність мати права та обов’язки. З моменту досягнення встановленого законодавством віку людина набуває дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати права, обов’язки та нести відповідальність за власні дії.

Як суб’єкт валютного права фізична особа набуває повної дієздатності з моменту досягнення нею 18 років.

Чинне законодавство виділяє ще одну категорію фізичних осіб. Глава 5 Цивільного кодексу України врегульовує поняття та правовий статус фізичної особи – підприємця. Відповідно до Кодексу, фізична особа набуває цього статусу з моменту її державної реєстрації. Проте ч. 3 ст. 50 встановлює застереження, відповідно до якого особа, що розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Також вказана глава зазначає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб.

Враховуючи те, що валюта та валютні цінності відповідно до чинного законодавства України є майном, то на відносини між фізичними особами, які пов’язані з обігом валюти та валютних цінностей, поширюється норми стосовно правосуб’єктності фізичних осіб відносно майна.

Відповідно до чинного законодавства фізичні особи мають право здійснювати угоди купівлі-продажу валюти та валютних цінностей, відкривати рахунки у валюті та валютних цінностях та здійснювати по них операції.

 

 

Джерела ВП

Джерела норм права – це нормативні акти, прийняті у встановленому порядку уповноваженими органами, які містять загальнообов’язкові правила поведінки.

Джерела норм валютного права - нормативні акти, які містять норми валютного права і які є загальнообов’язковими.

Основним джерелами норм ВП є нормативно-правові акти, які поділяються на закони та підзаконні акти. Закони поділяються на конституційні, загальні та спеціальні.

Доконституційних, належить Конституція України -НБУ як головного органу, на який покладено обов’язок здійснення грошово-кредитної політики (ст. 100) та забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні (ст. 99). До загальних законів можна віднести ЦК(закріплює правовий статус валюти та валютних цінностей на території України), ГК(передбачає правове регулювання банківської діяльності із застосуванням валюти і валютних цінностей та закріплює правовий статус банків і види операцій, які вони мають право здійснювати), Митний Кодекс(здійснює правове регулювання переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон), Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс здійснюють регулювання правовідносин, які виникають під час порушення вимог чинного законодавства України у сфері обігу валюти та валютних цінностей. До загальних законів належать Закони України „Про Національний банк України” та „Про банки та банківську діяльність”, в яких закріплено правовий статус центрального банку як головного суб’єкта валютного регулювання та валютного контролю, а також спеціальну правосуб’єктність банківських установ стосовно обігу валюти та валютних цінностей на території України. Також до загальних законів як джерела норм валютного права України можна віднести Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”. В ньому встановлюються загальні положення застосування валюти як платіжного засобу за договорами у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Доспеціальних законів як джерела норм валютного права України можна віднести Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання” визначає головні засади обігу валюти та валютних цінностей на території України, здійснення валютного регулювання та валютного контролю уповноваженими державою органами,закріплюються основні поняття валютного права, встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ.

До підзаконних нормативних актів належать норм. акти Президента України(Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки), КМУ, НБУ(положення, інструкції, правила), Державної Фіксальної служби, Державної митної служби.

 

 

Закон як джерело ВП

Джерела норм права – це нормативні акти, прийняті у встановленому порядку уповноваженими органами, які містять загальнообов’язкові правила поведінки.

Джерела норм валютного права - нормативні акти, які містять норми валютного права і які є загальнообов’язковими.

Основним джерелами норм ВП є нормативно-правові акти, які поділяються на закони та підзаконні акти. Закони поділяються на конституційні, загальні та спеціальні. До конституційних, належить Конституція України (закріплені загальні засади здійснення грошово-кредитної політики держави та визначено конституційний статус НБУ) як головного органу, на який покладено обов’язок здійснення грошово-кредитної політики (ст. 100) та забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні (ст. 99). До загальних законів можна віднести ЦК(закріплює правовий статус валюти та валютних цінностей на території України), ГК(передбачає правове регулювання банківської діяльності із застосуванням валюти і валютних цінностей та закріплює правовий статус банків і види операцій, які вони мають право здійснювати), Митний Кодекс(здійснює правове регулювання переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон), Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс здійснюють регулювання правовідносин, які виникають під час порушення вимог чинного законодавства України у сфері обігу валюти та валютних цінностей До загальних законів належать Закони України „Про Національний банк України” та „Про банки та банківську діяльність”, в яких закріплено правовий статус центрального банку як головного суб’єкта валютного регулювання та валютного контролю, а також спеціальну правосуб’єктність банківських установ стосовно обігу валюти та валютних цінностей на території України. Також до загальних законів як джерела норм валютного права України можна віднести Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”. В ньому встановлюються загальні положення застосування валюти як платіжного засобу за договорами у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Доспеціальних законів як джерела норм валютного права України можна віднести Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання” визначає головні засади обігу валюти та валютних цінностей на території України, здійснення валютного регулювання та валютного контролю уповноваженими державою органами,закріплюються основні поняття валютного права, встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ.