Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Види мислення,їх характеристика

Поиск

Види мислення:
- наочно-дійове (спирається, як правило, на вже існуючий досвід і не використовує такі операції, як аналіз і абстракція)
- наочно-образне (застосування образів предметів, які засвоєні у минулому та збереглися у пам'яті)
- абстрактне (відображення фактів, зв'язків і закономірностей, які не відтворюються ані в наочно-дійовому, ані образному уявленні)

Характеристика основних форм мислення


СУДЖЕННЯ - це форма мисленнєвого відображення, яка полягає в запереченні або утвердженні будь-якого факту, зв'язку чи відношення між предметами та явищами.
Судження, що складаються з кількох простих суджень, називають, складними
Кожне судження включає суб'єкт і предикат.

Суб'єктом є предмет судження, про який йдеться і який відобража­ється в нашій свідомості.

Предикат - це відображення тих відносин, ознак, властивостей, які ми стверджуємо. Наприклад: "Усі солдати ворожої сторони - мої вороги", де "всі солдати ворожої сторони" - це суб'єкт, а "мої вороги" - предикат.

МІРКУВАННЯ — це низка пов'язаних суджень, скерованих на те, щоб з'ясувати Істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називають таку форму мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові.

ПОНЯТТЯ - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках І відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.
РОЗУМІННЯ - це складна аналітико-синтетична діяльність інтелекту, яка скерована на розкриття внутрішньої сутності предметів, процесів і явищ, на усвідомлення зв'язків, відношень, залежностей, які в ній відображаються.

Індивідуальні властивості мислення


Кожна людина мислить неповторно. Алгоритм її мислення індивідуальний. Тому говорять про індивідуальні особливості мислення, а саме:

  • самостійність мислення, яку характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв´язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей. Людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи розв´язання пізнавальних та інших проблем;
  • критичність мислення, яка виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об´єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює свої думки, ретельно перевіряє рішення, зважає на всі аргументи, виявляючи тим самим самокритичне ставлення до своїх дій. Критичність мислення великою мірою залежить від життєвого досвіду людини, багатства та глибини її знань;
  • гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв´язку аналогічних завдань. Гнучкість мислення виявляється в готовності швидко переключатися з одного способу розв´язку завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв´язку, знаходити нові нестандартні способи дій за змінених умов;
  • глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруванням неістотних виявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які в простих, добре відомих фактах уміють помічати протиріччя й на цій підставі розкривати закономірності природи та суспільного життя;
  • широта мислення, що виявляється в здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності;
  • послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка точно дотримується теми міркування, не відхиляється від неї, не перестрибує з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, зрозумілість плану, відсутність протиріч і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об´єктивність у зроблених висновках;
  • швидкість мислення - це здатність оперативно розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості мисленнєвих навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів.


40.Мова і мислення
Мова і мислення хоча й перебувають у діалектичній єдності, проте не є тотожними.

Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки,почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. Їм відповідають елементи мови: поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття (наприклад, службові слова, займенники, що не виражають поняття) і не кожне речення виражає судження (наприклад, питальні речення).

Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне. Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне,воно не має властивостей матерії.

І мова, і мислення характеризуються специфічними ознаками. Ці ознаки досить істотні, на них неможна не зважати при докладній характеристиці як мови, так і мислення, бо саме врахування їх вказує, що мова й мислення не є тотожними, хоча й перебувають у діалектичній єдності, в нерозривному зв’язку. Розуміння специфіки мови і мислення не суперечить положенню про їх єдність і взаємозумовленість, жодною мірою не свідчить про відрив мови від мислення. Єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт.

Мислення вивчається формальною логікою, а мова — предмет мовознавства.    

Уява. Види уяви, їх характеристика. (зошит)

Прийоми створення образів уяви. (зошит)

Мова, її види та функції

Мова – це система словесних знаків. Вона охоплює слова з їх значенням і граматику –набір правил, за якими будується речення.

Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Мова явище соціальне, вона є виявом національної свідомості й культури кожного народу. Мова виконує такі функції:

1. Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

2. Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

3. Виражальна (експресивна, емотивна, модальна) функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

4. Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

Залежно від сфер застосування виділяють мови розмовну і літературну, мову засобів масової інформації, мову науки, адміністративно-ділову, мову художньої літератури, мову окремого письменника, мову села, мову міста, мову національну, М. народності, М. племені та ін. Здебільшого всі такі соціальнофункц. різновиди М. є лише структур, варіантами якоїсь єдиної загальнонародної М.

Розмовна мова — особливий різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. Розмовній мові властиві наддіалектні, загальнонаціональні ознаки, і водночас вона має регіональні особливості. Розмовну мову вважають також окремим стилем літературної мови.

ЛІТЕРАТУРНА МОВА — унормована мова сусп. спілкування, зафіксована в писемній (див. Писемна мова) та усній (див. Усна мова) практиці. Л. м. — одна з форм над. мови, що існує поряд з іншими її формами — діалектами (територіальними, соціальними), просторіччям, мовою фольклору. Гол. ознаки Л. м. — її наддіал. характер, стабільні літ. норми в граматиці, лексиці, вимові (див. Норма мовна), функц.-стильова розгалуженість.

 

Види мови (за Виготському):
1) Зовнішня (вербальна і невербальна)
2) Егоцентрична (письмова і усна)
3) Внутрішня (монологічна і діалогічна)
Види мови (за Піаже):
1) Аутична (аналог внутрішнього мовлення)
2) Егоцентрична
3) Зовнішня



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 252; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.54.55 (0.007 с.)