охарактеризувати як довільну?

Ні, не можна.

Довільна увага має цілеспрямований характер, потребує зусиль свідомості, волі. Такий вид уваги характерний тільки для людини.

Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишній обстановці нічого не змінюється.

Хижак вистежує жертву інстинктивно.

87. У чому полягає спільне та відмінне між сприйманням та відчуттям?

Спільне - відчуття та сприймання є активними процесами пошуку та обробки інформації. Виконують 2 основні функції:

- інформують про властивості середовища;

- організують дії людини відповідно до зміни умов.

У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їх запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їх сукупності і взаємозв'язку.

Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття (кольори та звучання, пахощі і смак). Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.

Сприймання (перцепція) - відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги.

Але сприймання не зводиться до простої сумації відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості називають аперцепцією. Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом.

88. Як співвідносяться проблемна ситуація та розумове завдання?

Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме, коли вона починає аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають за умов проблемної ситуації.

Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного розв'язання поставленого завдання.

Спочатку формулюється питання, яке потрібно визначити. Це є одним з найскладніших етапів у процесі розв’язання завдання. Важливу роль на цьому етапі відіграє здатність людини:

1) бачити невизначеність тих чи інших предметів і явищ дійсності;

2) ставити питання, виокремлювати проблеми, які потребують з'ясування.

Ці здатності значною мірою залежать від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

Другий етап розв'язання завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв'язання завдання й можливі результати. У разі, коли висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умову завдання та саме завдання.

Розв'язання завдання - завершальний етап процесу.

_ Може ґрунтуватися на використовуванні відомих способів, на застосуванні аналогій за нових умов проблемної ситуації (вчитися на помилках).

_ Іноді виникає раптово після попередніх напружених, але безрезультатних зусиль, як інсайт. Тут має місце інтуїтивне знаходження рішення.

Важливу роль у стимулюванні мислення в процесі розв'язання завдань відіграють почуття (здивування, допитливості, почуття нового). Почуття породжують виникнення ідеї, хід розв'язання завдання, супроводжують завершення роботи і труднощі, які виникають на шляху до результату.

Розв'язання завдання вимагає від людини значних вольових зусиль. Від її наполегливості, сили волі та цілеспрямованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці.

89. Поясніть, у чому полягають основні відмінності уяви від уявлень пам’яті? За якими ознаками це можна встановити?

Головна відмінність власне уяви від образної пам'яті пов'язана з іншим відношенням до дійсності. Образи пам'яті - це відтворення минулого досвіду, але функція пам'яті полягає в тому, щоб зберегти результати минулого досвіду в максимальній недоторканості, функція ж уяви — перетворити їх. Скільки б суттєво не перероблялися в пам'яті образи дійсності, вони ніколи не перетворюються в образи реально існуючих предметів, з якими суб'єкт не зустрічався у своєму особистому досвіді.

Уява спрямована на пізнання образів бажаного можливого майбутнього або образів того, що відсутнє в досвіді людини, але що може бути створено нею за певними даними. Створення образів уяви завжди пов'язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі.

Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті.

Уява відрізняється від пам'яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам'яті. Пам'ять зберігає сліди й ідеї уявлень; видає їх знову свідомості у відчутній формі уявлень, а уява створює нові комбінації цих елементів, створених пам’яттю – відбувається до фантазування, додавання чи вилучення чогось, внесення змін.

90. Як психологічно та фізіологічно обґрунтувати положення К.Ушинського про те, що «погана пам'ять» є результатом лінощів пригадати?

Під поняттям "пам'ять" розуміємо 2 її складові.

1)Ресурс, який поповнюється здобутою ззовні й виробленою власною думкою інформацією впродовж усього життя людини. Існують припущення, відповідно до яких усе, що потрапляє до "сховища" пам'яті, залишає в ньому слід назавжди. З огляду на те, як інформація потрапляє в ресурс пам'яті, її іноді розділяють на: механічну, розсудкову і духовну (Ушинський).

2)Пам'ять виявляє наявність механізму, який забезпечує операції з інформацією, що зберігається в "сховищі". Цей механізм здійснює посередництво між ресурсом пам'яті й мисленням: приймає і видає інформацію на вимогу процесу мислення.

Пам'ять не функціонує автономно, окремо від психіки, а в поєднанні з процесом мислення. Вона через свій механізм передає на кухню мислення одержану і вироблену інформацію. Там ця інформація переробляється, доповнюється і знову повертається в пам'ять.

К. Ушинський вказує на 2 функції пам’яті: зберігати і викликати до свідомості. Звідси правомірне припущення, що розвитку підлягає не ресурс, не "сховище", де інформація зберігається, а механізм оперування нею.

У людей старшого віку цей механізм, безумовно, за роки життя вдосконалюється і легко відшукує потрібну інформацію, особливо ту, що засвоєна давно. Натомість здатність засвоювати (розташовувати у "сховищі") нову інформацію дещо послаблюється. Звідси і дуже важливий педагогічний висновок: розвиток пам'яті відбувається не тоді, коли дитина "зазубрює" вірш, а тоді, коли, спираючись на знання, аналізує його, коли пам'ять працює у поєднанні з мисленням. Отже, пам'ять функціонує лише в поєднанні з мисленням.

Підтверджуючи думку про те, що в процесі навчання пам'ять розвивається, Ушинський усе ж висловлює застереження, що сила пам'яті обмежена і залежить від стану нервової системи. Зайва інформація, на його думку, тільки обтяжує, а не розвиває пам'ять.

Отже, на рівні підсвідомості вся пам'ять зберігається, і коли це необхідно за допомогою мислення пригадується. Але якщо довго не використовувати інформацію, або не достатньо добре запам’ятовувати, вона має властивість забуватися.

91. У чому полягають відмінності емоцій людини від емоцій тварин?

Потреби людини і тварини відрізняються за своїм змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення. Це зумовлює відмінність емоцій людей і тварин, навіть таких, які є спільними для людей та тварин - гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі історичного розвитку людини, вони набули суто людських рис, своєрідних особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати свій голод, відмовлятися від їжі.

 

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч. Дарвін, властиве лише людині.

Емоції тварин безпосередньо залежать від їх біологічних потреб, а емоції людини залежать також і від його соціальних і духовних потреб.

Людина наділена розумом і здатний контролювати свої емоції, оцінювати їх (правда, іноді не зовсім вірно), приховувати їх або давати їм волю, або навіть симулювати їх залежно від ситуації.

Людина здатна навчатися в процесі свого розвитку, і змінювати свої емоції. З тваринами ж такого не відбувається.

92. Чому людина в горі почувається легше коли виплачеться?

Природні фізичні прояви стресу, до яких відноситься плач, дуже важливі для підтримування здоров'я і зменшення стресу.

Сльози є в якійсь мірі болезаспокійливим засобом. Коли людина відчуває сильні потрясіння, в її організмі виробляється безліч «гормонів стресу». У важкій ситуації людині вистачає сил звичайно тільки на те, щоб виплакатися. Але саме це і приносить психологічне полегшення.

Крім того, шляхом плачу організм людини позбавляється від шкідливих речовин, які могли б завдати йому шкоди.

Сльози також здатні нормалізувати кров'яний тиск і надають антистресову дію. Плач розслабляє та уповільнює дихання, має заспокійливий ефект.

93. У чому виявляються особливості поведінки інтроверта та екстраверта?

Екстравертам властива сила і рухливість нервових процесів і у зв'язку з цим імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність. У інтровертів переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, тому вони мають проблеми щодо соціальної адаптації.

Екстраверти - гарні організатори, громадські діячі, керівники, конферансьє, артисти. Екстравертам добре в колективі і дискомфортно на самоті. Вони постійно говорять, іноді навіть не помічаючи цього. Люди-екстраверти одягаються яскраво і модно (ще один спосіб привернути увагу).

Інтроверт – тип особистості, який орієнтований усередину себе. Таким людям властиві мовчазність, тривалі внутрішні роздуми, переживання, детальний аналіз ситуації. Їм простіше проводити час на самоті і трудитися, покладаючись тільки на свої сили. Інтроверти – прекрасні письменники, дослідники, вчені. Є ще одна відмітна риса таких людей: їм часто дискомфортно працювати у великому колективі.

94. Які поєднання рис темпераменту зустрічаються найчастіше? Чим це можна пояснити?

Павлов виділив чотири типи темпераменту:

1) сильний, неврівноважений; холерик

2) сильний, урівноважений, рухливий; сангвінік

3) сильний, урівноважений, інертний; флегматик

4) слабкий. Меланхолік

Темперамент рідко зустрічається у чистому вигляді. Як правило в однієї людини поєднуються властивості різних типів, наприклад: холеричний меланхолік, меланхолійний флегматик та ін.

95. Що дає змогу людині з гіршими здібностями до певної діяльності виконувати її краще, ніж людині з кращими здібностями?

Істотну роль при цьому відіграє не тільки наявність самих знань, а й уміння користуватися ними, застосовувати їх для розв’язання нових навчальних, практичних, наукових та інших завдань.

Успіх виконання людиною тих чи інших дій залежить, безперечно, не тільки від здібностей, а й від інших якостей. Здібна людина може сумніватися, змінювати свою думку, перехвилюватися, при виконанні роботи шукати пояснення, обґрунтування. В той час як людина з гіршими здібностями до певної діяльності просто виконує необхідну роботу.

96. Чи правомірне з погляду психології твердження, характер гартується у боротьбі? Аргументуйте

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню.

На високому рівні розвитку людина починає здійснювати самовиховання і саморегулювання, становлення свого характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Людина сама починає влаштовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними цінностями.

Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, опановує засади психологічної культури, коли в неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Тобто, людина може не піддаватися впливу зовнішніх чинників. Вона може змінювати свої звички та контролювати вчинки, і шляхом самовиховання змінитися, самій «побудувати свій характер». Тому кажуть що характер гартується у боротьбі – боротьбі людини з собою або з зовнішніми факторами.