Художньо-стильові особливості поезії Івана Малковича

Структурним елементом художнього світу поета виступає хронотоп, який у Малковича є вираженням буттєвої сутності твореної реальності, формою її існування. Умовний часопростір у поезіях тяжіє до циклічності й замкненості, що пов’язане з міфологізмом і символікою. Хронотоп виступає тут типом мислення про світ, коли міфологізований „вічний” час, а не конкретне „сьогодні” чи „вчора” стає онтологічним виміром буття. Усе це свідчить про те, що поету притаманне характерне розуміння відносності категорій часу і простору, їхньої суб’єктивності. Особливо показовою є проблема просторового моделювання. Характерною для лірики попередніх десятиліть є монолітність, нерозчленованість „свого” простору, підкреслена наявністю простору „чужого”, який є зовнішнім щодо, так би мовити, сакрального центру.

Принциповою для Івана Малковича постає розшарованість, неоднорідність, роздрібненість простору „свого”, тобто „чужий” простір може перебувати і на „своїй” землі. У художньому світі поета важливе місце посідає властивий модернізмові взагалі інтерес до ірраціонального, несвідомого. Сон, як і марення, з якими зустрічаємося у творах Івана Малковича, подвоює дійсність, дає можливість повернути її неочікуваною гранню. Потойбіччя життя пов’язане з потойбіччям слова. У вірші Івана Малковича „Сонет із торбинкою квасолі” „чужий” простір постає як світ за межею реальності (сон) та за межею слова (мовчання як табу на слово). Раціональність, зрозумілість буденної, конвенційної мови протиставлено герметичності мови символів, ява – сну, чіткість – розмитості. Потойбіччя слова (приховане, неоприявлене, прописане через займенник слово) корелює з потойбіччям життя (смертю, нечистою силою). Знаки смерті та потойбіччя в поезії Івана Малковича представлені через не-називання, займенниковість. Усе явлене, означене, вербалізоване належить до сфери життя; усе приховане, неозначене, неомовлене належить до сфери смерті.

Водночас у художньому світі поета немало й інших істотних ознак. Важливе місце в ньому посідають іронічність і пародійність, що також свідчить про зв’язок письменника з модерністичною художньою парадигмою. Ще однією вагомою ознакою художнього світу Івана Малковича є інтертекстуальність („передтекстами” тут виступають біблійні тексти). Концепція світу зумовила у творах Малковича й відповідні особливості виражальних засобів, що втілюють її в художньому тексті. Так, в окремих творах фрагментарний, розірваний, алогічний світ не може скластися в якусь цілість. Імпресіоністичні мазки, за допомогою яких твориться сюжет немов вихоплюють із калейдоскопу подій окремі образи й картини, справді миттєві враження тощо, внаслідок чого сюжет утрачає свій причинно-наслідковий характер, окремі частини поєднуються асоціативними зв’язками, а самі ці частини становлять собою серії розрізнених фрагментів життя. Відчуттю калейдоскопічності, хаотичності подій сприяє й специфічний тип мовної організації, який відзначався метафоричністю, ліризмом, ритмізацією, націленістю на відображення не стільки дійсності, скільки реакції особистості.

Як ще один модерністичний і навіть постмодерний складник художнього світу письменника, доцільно розглядати й необарокові елементи, що їх можна також помітити в творах Малковича. У художньому мисленні поета, як зазначає дослідниця Н. Анісімова, можна помітити наявність таких ознак, як тяжіння до творення фантомних світів, театральності. На рівні поетики це виявилося у появі різноманітних „барокових” і „необарокових” прийомів („візуальність” текстів, оголення прийому, образи-маски, театральність).

Ще одна важлива риса творчого стилю поета „порубіжний симптому” [32, с. 396] – театралізації дійсності. Іван Малкович „почуває себе актором, прагне вписатися в дух часу, заволодіти накинутими ззовні постмодерними цінностями…”, – зазначає Н. Зборовська [9, с. 397]. К. Москалець одним із перших звернув увагу на тяжіння поета до театралізації дійсності. У художньому світі Івана Малковича відбувається творче використання теорії гри, яку найбільш глибоко обґрунтував Й. Гейзінга, а відтак в його поезії спостерігаємо вихід за рамки матеріально-реального життя в інші буття; у середині ігрового простору і часу панують свої закони, порядок, гармонія та ін.[32, с. 141]. Дослідниця Н. Анісімова визначила основні аспекти театралізованого світосприйняття у творчості Івана Малковича, вона трактує поняття „театральність” як художній прийом у літературі – „специфічну форму відображення дійсності, яка своїм змістом, алогічними законами налаштовує митця на умовний спосіб мислення” [30, с. 34]. Театральність у поетичних творах Івана Малковича проявляється у „просторовому”, „експресивному” зміщенні, у видовищності, яскравості, у роздвоєності героя за схемою: „персонаж/актор” [30, с. 34]. Н. Анісімова наголошує, що в поетичному світі поета “переважає театральність самозміни, тобто маскування героя. Досить поширеною в його ліриці є „маска” митця-конформіста, що була притаманна для українського суспільства 1980-х років – „перехідної доби”, коли всілякі „перефарбування” набули гротескної форми і засвідчили гостру кризу в суспільстві на різних рівнях його буття” [30, с. 35]. Люди того часу прагнули приховати своє справжнє обличчя, намагалися здаватися кимось. Таким ми бачимо головного героя вірша Івана Малковича „Чоловік”. Персонаж, зраджуючи своєму покликанню, „нап’ялює маску хамелеона” [18, с. 97], яку оточуючі вважають природною для нього і висміюють інші: „маску блазня”, „тогу незворушного судді”, маску лиса, Дон Жуана. Поезія змальовує трагедію роздвоєння особистості, коли людина змушена демонструвати оточуючим зовсім інше обличчя.

У Івана Малковича маска „символізує митця, який хоч і ненавидить фальш свого вимушеного “акторства”, все ж змушений пристосовуватися до нав’язаних соціумом обставин” [30, с. 35]. Маскування визначає і ідейний задум поезії „”Перебендя”, що є своєрідним сатиричним переспівом однойменного вірша Т. Шевченка. Іван Малкович звернувся до форми сонету, модернізувавши її. Поет розвінчує своїх сучасників „порубіжної доби”, які, надівши маски патріотів, пишаються тим, що „вони – козацький кіш, України сини”, а насправді вони – „каліки, божевільні і злодюги”, які „бредуть за кобзарем” [18, с. 76]. Автор засуджує конформізм митця, його продажність та підступність та протиставляє образові сліпого перебенді Т. Шевченка, справжнього патріота й митця. З гіркою іронією у вірші звучить мотив утраченої історичної пам’яті.

Іван Малкович показує театральність доби застою в поезії „Проба голосу”. Проте найбільш „театральним”, на думку Н. Анісімової, у доробку Івана Малковича є цикл „У сцені маку”, „побудова і образна система дев’яти віршів якого позначена умовністю, химерністю міфопоетичного простору” [30, с. 36]. Дослідниця проаналізувала цикл „крізь призму естетики драми абсурду” [30, с. 36]. У першому вірші циклу („Шершенний вірус”) театралізований сюжет розгортається як у драмі абсурду. Як зауважив К. Москалець, „інколи персонажі Малковичевих віршів здрібнюються до комашиних розмірів, а відтак, мініатюризованими постають і стосунки між ними, наслідуючи поміж тим, структуру поведінки справжніх акторів…” [7, с. 19]. Фантасмагорією життя є концерт у вірші Івана Малковича “Концерт”. Поет сатирично зображує, як завмирає життя в суспільстві, коли воно нагадує театр, де щодня відбувається вистава:

й театрик цих сміщних трагедій

тебе концертом обпече [18, 53].

Цикл „У сцені маку” засвідчує майстерність Івана Малковича у використанні абсурдистських прийомів поетичного письма: гротеску, алогізмів, комізму, одивнення, парадоксу, за допомогою яких поет створює модель світу-абсурду (дійсності часів застою та перехідної доби).

Мистецька самобутність лірики Івана Малковича простежується в оригінальних формах його творів. Поет у заголовках та підзаголовках визначає жанрову своєрідність поезій: буколіка, сонет, елегія, послання, старосвітська балада, казка, житіє, напучування, феєрійка, пісенька, молитва, лубок, драматичне дійство, поезобалет, образки. У художньому світі поета звучить мелодія краси, тендітності, ніжної турботи. Певною містичністю віє від поезії „Із янголом на плечі”, жанр якої сам автор визначив як старосвітська балада: ніч, самотня людина з маленьким вогником свічі “йде в ніде, в невороття” [18, с. 20]. Напруження зростає кожної миті: „сірий маятник життя” жене героя в спину, завивання вітру, що передаються алітерацією „в”, загрожують потушити свічечку, і страшний дітовбивця Ірод уже готовий знищити всі священні дитячі голоски, що проростають у душі. Створюється атмосфера передчуття чогось трагічного, На початку вірша постає невизначена особа „хтось”, що набуває узагальнювального значення:

хтось бреде собі самотньо

із янголом на плечі.

Цей „хтось” проходить крізь життєві випробування, уособлені у творі за допомогою образних форм: край світу, ніч, вітер, Ірод, маятник життя. У вірші ніби йдеться про абсурдність людського життя. Але лише у випадку, коли людина не впевнено крокує життям, а „вештається”, „тиняється”, „бреде” „із янголом на плечі”. Драматизм такої позиції наростає. Цьому сприяє і повторення звуків „в” та „р”, які асоціюються із завиванням вітру та емоційною напругою.

Із цим твором перегукується вірш „Свічечка букви „І”, який має виразне національне спрямування. За формою він нагадує внутрішній монолог, спрямований на самореалізацію людини. У поезії порушено проблему збереження мови. Розгортаючи поетичний роздум, автор насичує текст зменшено-пестливими формами, що передають особливості нашої мови: долоньки, пальчики, свічечка букви „ї”, серпик букви „є”. Захисність мови стає потужним мотивом у світлі власної захищеності. Метафора „крихітна свічечка букви „ї” будується на зіставленні. В основі цього тропа — асоціативна паралель-зберегти рідну мову так само важко, як уберегти вогонь свічки від вітру. Все залежить від активної діяльності людини на захист рідної мови, тому наставник закликає дитину „захищати” її, „оберігати”, а „не покладатися тільки на солов’їв”. У цьому за автором, — життєве призначення людини.

Проблема реалізації мистецького хисту людини у житті розгортається у поезії „Музика, що пішла”. Слово музика є ключовим у поезії, воно винесене у заголовок. У прямому значенні — це вид мистецтва, дуже близький авторові, адже він скрипаль. На це вказують і слова скрипка, смичок. На початку твору використано художній прийом умовчання. Об’єкт поетичного мовлення тут прихований за особовим займенником „вона”. Так створюється експресія загадковості, таємничості. За допомогою метафоричного епітета „боса” окреслено узагальнений образ музики, що уособлює музу-натхненницю. Одночасно виникають асоціації з її природною „босоногою” сутністю. Слово „музика” наближається до поняття „лірична стихія творчості”. Поетичний образ ночі символізує невідомість, яка очікує творчу особистість на незвичайному життєвому шляху: „піду блукати по світах”. Емоційна місткість віршового тексту досягається вживанням риторичного звертання, питальних речень. Вони підкреслюють відповідальність митця за своє творче покликання:

як босу музику пустити

в таку непевну, звабну ніч?..

Отже, поету притаманне характерне розуміння відносності категорії часу і простору. Важливе місце серед стильових особливостей художнього світу посідають іронічність і пародійність. У художньому мисленні Івана Малковича можна помітити наявність такої ознаки як театральність. Мовній організації поезій притаманні метафоричність, вишуканість, ніжність та ліризм. Розмаїтою є жанрова палітра творів поета, який тяжіє до використання старовинних віршових форм.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дають підстави зробити наступні висновки.

На основі першого розділу варто відзначити, що визначальною рисою модерної поетики вісімдесятників є суб’єктивізм у сприйнятті дійсності, творення суверенного світу, підвладного не раціональним законам, а законам поетичного мислення.

У досліджені було з’ясовано особливості художнього світу Івана Малковича, що вражає багатогранністю та розмаїтістю поетичних форм. Серед них особливу увагу привертають художні реалізації міфологічних мотивів. Космогонічні уявлення поета мають язичницьку і християнську основу. Поет вибудовує авторський варіант міфу з традиційних міфологем. Іван Малкович створив модель дійсності, оцінюючи події історії та сучасності за категоріями добра і зла, що мають етичний характер, а у світогляді поета ще й естетичний. У художньому світі митця постає ідея любові як першопороджуючого начала та закону організації гармонійної дійсності.

Аналіз основних мотивів та образів у творчості поета, дає підстави визначити домінантними історичні та християнські, до яких додається мотив дому, мотив родинних цінностей, мотив покликання людини. Вагома ознака художнього світу Івана Малковича – біблійні алюзії. Його ліричні герої – мудрі й тонкі натури, які усвідомлюють, наскільки нетривкий наш світ, а тому глибоко вірять у Бога і в те, що в кожній людині закладено багато хорошого і світлого.

У роботі виявлено залежність між своєрідністю художнього світу та художньо-стильовими особливостями поезій Івана Малковича. Для творів поета перехідного періоду притаманна така ознака як тяжіння до театральності, яка проявляється у просторовому, експресивному зміщенні, у видовищності, яскравості, у роздвоєності героя за схемою: персонаж / актор У циклі „У сцені маку” виявляється майстерність поета у використанні абсурдистських прийомів поетичного письма: гротеску, алогізмів, комізму, парадоксу, за допомогою яких поет створює модель світу-абсурду. Важливими характеристиками художнього світу митця виявлено сатиричність, іронічність та пародійність.

Особливою постає мова поетичних творів митця. Він вдається до звукових експериментів, добору специфічної лексики, епітетів, метафор.

Таким чином, художній світ поезії Івана Малковича характеризується неоднозначністю, багатовимірністю, вражає надзвичайно довірливими інтонаціями, в яких іноді сховано глибинний сум. Творчий доробок Івана Малковича являє собою індивідуалізований, яскравий фрагмент цілісної картини мистецької інтерпретації буття кінця ХХ - початку ХХІ ст.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анісімова Н. Поетичне покоління 80-х років ХХ ст. у системі пізнього українського модернізму http://www.nbuv.gov.ua/portal1/sok_gum/apif/2010_5/anisimova/pdf

2. Анісімова Н. Поетичний театр абсурду Івана Малковича / Зб. АКтульні проблеми слов’янської міфології. – К.: Освіта України, 2010, вип. ХХІІІ. – С. 36-47.

3. Анісімова Н. „Як не любити нам цей образ дому…”: Художні моделі топосу дому у творчості поетичного покоління 80-х рр.. ХХ ст. / Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка, № 24 (235), ч. І, 2011. – С. 80-89.

4. Бахтін М. Естетика словесної творчості / М.М. Бахтін: [уклад. С.Г. Бочаров; прим. С.С. Аверенцева та С.Г. Бочарова]. – М.: Искусство, 1979, - 424 с.

5. Безхутрий Ю. Художній світ Миколи Хвильового / Ю.М. Безхутрий: Львів, нац.. ун-т ім.. І. Франка. – Л., 2003. – 35 с.

6. Борисюк І. Стилетворчі функції міфо-ритуальних форм у поезії вісім десятників (В. Герасим’юк, І. Римарук, І. Малкович) /http://disser.com.ua/contens/6784/html/

7. Гіршман М. Літературний твір як художня цілісність: підсумки та перспективи вивчення / М.М. Гіршман // Вісн. Донец. Ун-ту. Сер.: Гуманіт. Науки. – 1998. – Вип. 2 – С. 84-89.

8. Горєлова О. Бути Малковичем. / /Вєдомості. - М. - 2006. - № 02.

9. Зборовська Н. Вісімдесятництво як колоніальна симптоматика // Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. – К.: Академвидав, 2006. – С. 395-468.

10. Інгарден Р. Про пізнання літературного твору (фрагменти) / Роман Інгарден; [пер. Н. Римської] // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / / Роман Інгарден; за ред. Марїї Зубрицької. – 2-е вид., доп. – Львів, Літопис, 2002. – С. 176-206.

11. Кириченко О. Іван Малкович. „Із янголом на плечі” // ЖЖ. - 2006. - № 6. - С. 23-25.

12. Клочек Г. „Художній світ” як категоріальне поняття / Г. Клочек. „Художній світ” як категоріальне поняття. // Слово і час. – 2007. - №9. – С. 3-14.

13. Коцарев О. http://culture/unian/net/ukr/detail/190227/

14. Кухар О. Міф у художньому світі Євгена Маланюка / http://www.lib.ua-ru.net/inode/4479.html

15. Лебединцева Н. Явище літературного покоління в українській культурі кінця ХХ ст. / Лебединцева Н.М. явище літературного покоління в українській культурі кінця ХХ ст. // Видання ЧДУ імені Петра Могили. Наукові праці. – т. 118. Вип. 105. – С.35-39.

16. Лихачов Д. Внутрішній світ художнього твору / Д. Лихачов // Вопр. літератури. – 1968. - № 8. – С.74-87.

17. Літературознавча енциклопедія в 2 т. Т. 2. / автор-укл. Ковалів Ю. І. [ керівник видавничого проекту Теренко В.І.; рец.: Астаф’єв О., Ткачук М.П.; ред..: Мещеряк А.В., Даниленко А.А., тех.. ред.. Семченко Т.І.]. – (Серія „Енциклопедія ерудита”). – К.: Академія, 2000. – 624 с.

18. Літературознавчий словник-довідник / [ ред.. рада: Гром’як Р.Т., Ковалів Ю.І., Теремко В.І.] – 2-е вид., випр.., доп. – К.: Академія, 1997. – 752 с.

19. Мала українська енциклопедія актуальної літератури, Плерома, 3, / проект: Повернення деміургів. – Ів.-Фр.: Лілея-НВ, 1998. – с. 39-40.

20. Малкович І. Булв в мене одна предивна історія / ababagalamaga.com.ua/uk

21. Малкович І. Все поруч / Іван Малкович. Все поруч. Вибрані вірші, переклади, есеї, інтерв’ю. / А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. – 335 с.

22. Моренець В. Міфологічна течія в українській поезії др. пол. ХХ ст./ Слово і час. – 2002. - №9. – с. 43-51.

23. Моренець В. Сучасна українська література: модель жанру/ Володимир Моренець// Сучасність. – 1996. - №36. – С. 90-100-

24. Москалець К. Гра триває. Літературна критика та есеїстика. http://lib.rus.ec/b/319922/

25. Москалець К. Вічно перша книга. Litakcent.com/2011/04/22

26. Павличко Д. Малковичу – 50. / http:ababagalamaga.com.ua

27. Пипенко О.Ю. Ліричний світ як теоретико-літературна категорія / http://disser.com.ua

28. Пролигіна І. Мої книжки кращі, ніж я./ Добрі новини. – 2009, 02,16.

29. Соловей Е. „Батьківські пороги” (До соціально-філософської проблематики сучасної поезії) / Елеонора Соловей // Українська мова та літ. в школі. – 1988. – № 2. – С. 3-7.

30. Таран Л. Іван Малкович „Кліпове мигтіння”/http://litakcent.com/2012/01/19

31. Терещенкова Т. У мові так багато слів. /Березоль. – 2007. - № 5.

32. Унгурян О. У нас дома зберігалися. / Факти. – 2004. - № 46.

Шумилович Б. Парадигма пізнього модернізму та американське мистецтво 1930-40-х рр.. ХХ. ст../ Вісн. Львів. ун-ту. Серія мист-во. -2003. – Вип.. 3. – С. 234-248