Трансформація міфологеми світоустрою в поетичному доробку Івана Малковича 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Трансформація міфологеми світоустрою в поетичному доробку Івана Малковича



Світ Івана Малковича вражає багатогранністю та розмаїтістю поетичних форм. Серед них особливу увагу привертають художні реалізації міфологічних мотивів. Митець, осмислюючи події та явища дійсності, часто зіставляє їх з аналогічними, представленими й описаними в міфології, втілюючи тим самим власні світоглядні уявлення, репрезентуючи специфіку світовідчуття. Подібні властивості творчої манери митця зумовлюються специфічною тенденцією художнього мислення, яку можна визначити як „міфологізування” і яка має пряму залежність від особливостей світогляду письменника.

На думку О. Кухар, „міфологізування” передбачає моделювання й передачу індивідуального бачення дійсності в її онтологічних, екзистенційних аспектах за допомогою явних чи латентних паралелей з міфології, використовуючи міф як мову-код або послуговуючись міфологемами, котрі узагальнено відтворюють систему життєвих ситуацій, зв’язків та відношень і репрезентовані певним міфологічним сюжетно-образним матеріалом або авторськими образами-символами [29, с. 9]. Вагомим чинником актуалізації міфологічного матеріалу в художньому світі того чи іншого письменника є особистісний фактор, який виявляється мірою потужності міфомислення та вагомості міфологічної пам’яті митця в процесі конструювання й розгортання художнього світу. Ідеться насамперед про систему його світоглядних уявлень, відчуттів, переконань, що визначають пріоритети у виборі міфологічного матеріалу, способі його інтерпретації і художньої трансформації. Взаємозв’язок ідейно-поетикальних особливостей художнього світу й світогляду митця зумовлений тим, що художньому мисленню притаманна інтерпретація явищ дійсності через внутрішню суб’єктивну модальність особистості. У результаті вільного дослідження митцем дійсності формується система ідеологем, що складають його „альтернативну філософію” (Е. Соловей) або авторську модель буття. Її концепти й поетичне втілення в тканині художніх творів можуть виявляти міфологічну природу. Це залежить насамперед від міфологічно-містичної домінанти світовідчуття та світобачення письменника, що складає духовну домінанту його творчості, яка у свою чергу виявляє тяжіння до відповідних художніх засобів і поза якими не може бути повноцінно представленою.

Долучення Івана Малковича до міфологічного світу та світу релігійних вірувань відбувалося завдяки родинним традиціям і звичаям. В. Кордун зазначав, що особливість поезії вісімдесятників у „поверненні до найпервісніших елементів і структур української міфологічної свідомості; спробах трансформації давнього міфологічного мислення в образах новітньої поезії, що опирається на новітню українську та західно-європейську філософію і психологію – тобто у виразній міфологічній спрямованості художнього мислення” [10, с. 15].

Космогонічні уявлення Івана Малковича мають переважно християнську основу й об’єктивуються через відповідну символічну модель. В осмисленні першовитоків усього сущого митець прагне відтворити картину Першого Дня, для чого використовує порівняльні та алюзійні форми. Об’єктами для поетових аналогій процесу переходу хаосу в космос стають море/океан і ніч, яким надається особливе містичне значення, що зумовлює міфопоетичність образів, котрі їх репрезентують у поетичному просторі. Так в поезії „Правітри: Прабог” Іван Малкович зображує картину створення праматері-Землі, залучуючи образи першостихій (вода, повітря, земля):

Все в тумані.

На вод яйці, мов птах, усівся Дух –

висиджує земельку нашу…

Вщух на хвильку вітер: бухкає з глибот

ледь вкупку збите серце – зріє, зріє

праматір наша, і вітрисько – віє,

й каміння достигає серед вод [18, с. 46].

У творі міфологема кола – символу вічності трансформується в овал – яйце, що уособлює зародження життя. Коло – це своєрідний макрокосм, це Всесвіт, який іноді поетові здається тісним. Так у поезії „Коло” поет пише:

О, як же тісно в колі тім довкола,

А в нім живуть, радіють і вмирають [18, с. 133].

Іван Малкович у своєму „Заплідненні новосвіту” поєднує апокаліптичні візії та символіку архаїчних міфів. „Старий світ”, що тримається на трьох китах, руйнується, а натомість, запліднений лавою вулканів, постає „новосвіт”. В основі такої моделі лежить архаїчне вчення про космічні цикли – ера статики і спокою змінюється ерою динаміки та руху. „Запліднення новосвіту” відбувається через шлюб вогню і води (вулкани – кити). За давніми українськими уявленнями, світ постав, коли поєднались брат і сестра, Вогонь і Вода (ритуальним відтворенням цієї космічної ієрогамії є купальське обрядове дійство). У Івана Малковича вогонь постає як руйнівною („вогонь пожирає ті спини”), так і запліднюючою силою.

Аналіз ідейно-смислового навантаження міфологічних мотивів, використаних поетом, а також ступеня, міри й характеру їх переосмислення, трансформації допомагає осмисленню авторської картини або моделі буття, розгорнутої в художньому світі Важливе місце у символіці поета, що відповідає стихії повітря, посідає міфологічний образ світового дерева як медіатора між небесним і земним. Якість висоти дозволяє сприймати образ дерева у творах Малковича у різних варіантах. В поезії „Пракорабель” Малкович стверджує, що врятувати державу-корабель, яка „опускається до дна”, може тільки „сховок духу” – дерево калина:

Там сховок духу, там – ясна година,

Комори наші: з тих запасників

Зцілюща виринатиме калина

На сотнях затаєних кораблів [18, с. 47].

Міфологема світового дерева в поезії „Там де мені добре” корелює зі структуротворчою моделлю всесвіту, що включає людину і природу в єдину систему:

Там де мені добре –

довкола гори –

невисокі переважно

і я дуже тяжко

прийшов до розуміння

що невисокі вони тому –

бо ж ростуть углиб

(коріння ясенів подорожує по тих горах)

Чорногори глибин

залягають під Карпатами [18, с. 200].

У вірші міфологема дерева тісно пов’язана з міфологемою каменя (гори). Найчастіше у слов’янській міфології архетип гори – концепт упорядкування світового простору; піднімання на гору означає мандрування до центру світу. Дерево (ясень) виконує сакральну роль для переходу з верхньої сфери – в нижню: „кожен гуцул після відходу ще мусить здолати останню свою Чорногору” [18, с. 200].

Природу постійного руху – життєвої спонтанності, плинності та постійної мінливості життєвих процесів поет вбачає у безперервній боротьбі протилежностей добра і зла. Іван Малкович створив модель дійсності, оцінюючи події історії та сучасності за категоріями добра й зла, що мають етичний характер, а у світогляді поета ще й естетичний. Так, уособленням добра є Бог, діти, родина, митці, діяльність яких передбачає створення краси, а отже, – і гармонізації дійсності. Як зазначає поет, „найважливішими як у житті, так і в поезії для мене завжди були цінності родинні” [14, с. 2]. Зло сприймається як недолік, дефект, розлад, порушення, що в авторській художній моделі буття втілюється в колізії нищення духу та його продуктів – моралі, краси.

Апокаліптична тематика, представлена ідеєю деформації й спотворення ідеального світоустрою, розгортається Іваном Малковичем у зв’язку з осмисленням проблеми духовної деградації нації й людства. Вона знайшла своє втілення у творах, присвячених темі України й українського народу. В основі художньої побудови образу „танатичної” дійсності лежить християнський мотив гріха – духовного рабства, – що мав своєрідне ідейно-смислове трактування й сюжетно-образне втілення в Старому й Новому Заповіті. Творчо використовуючи біблійну традицію, Іван Малкович відтворює трагедію буття українства як наслідок національного гріха – рабства, зумовленого бездержавністю („Золотий ланцюг”). В одній із поезій, написаних зовсім недавно, „Здається, нічні заметілі…” поет відтворює світ, що для нього розколовся навпіл, у ньому холод, „геть нічого нема”, все „залите пітьмою” [18, с. 7] внаслідок відсутності гідності у рідного народу. Поет звертається із благанням до Бога:

І благатиму знов: настрахай, але не покарай,

жменьку гідності вмироточи на людей мого краю,

налаштуй їхній слух – нехай „край” вони чують як „рай”,

й розбуди того ангела нам, що десь вічно куняє там скраю [18, с. 7].

В поезії „Антонич” образно сказано про роль визначного українського поета в житті краян. З горіха, наче з яйця-райця, виходять земляки Богдана-Ігоря Антонича – збідовані, нещасні, чорні від праці й злиднів, позбавлені Божої опіки. Проте ціною власного життя поет спромагається на те, щоб дати лемкам право на майбутнє, зробити їхнє життя достойним їхніх же добрих і щирих душ, вміння цінувати прекрасне, творити шедеври мистецтва.

Особливе ставлення висловлює у своїх поезіях Іван Малкович до дітей. Діти, на думку поета, є уособленням добра, божественного („Пташина елегія”):

Із нас одні лиш діти

найближчі до пташок

і янголів брати [18 ,с. 23].

За давніми уявленнями, людину від сил зла оберігають янголи з їх доброю енергетикою; зберегти янгола-охоронця означає зміцнити свою віру, духовність, зв’язок з рідними коренями, залишитися вірним своїй власній душі, своєму життєвому призначенню. Такими охоронцями для дитини є її батьки, родина. Світ, у якому щасливі діти, прекрасний. Дитинство співвідноситься з міфологемою „раю”, адже діти іще не відають гіркоти пізнання. В „Старосвітській баладі”, „Із янголом на плечі”, поет вдається до вічної теми двобою чистого добра із жорстокою сірістю буденності. Через баладу „хтось бреде собі самотньо із янголом на плечі” [18, с. 20]. На цій дорозі життя його „сірий маятник”, „все дужче бухка” у спину. „Стогне янгол ледь живий... ” під вітром випробувань і міцними ударами долі. Та поет вірить, що цей „хтось” ( він, ми всі!) обов'язково вистоїть, бо його веде віра у Бога — добро: „...вуста дрижать гарячі: янголе, не впадь з плеча” [18, с. 20]. І з цією вірою звучить поезія „З нічних молитов”:

Хай кожен в цім світі спасеться,

хай світить з-за темних круч

довкола кожного серця

віри твоєї обруч [18, с. 30].

Авторська міфосистема покликана створити таку концепцію світу, в якій стверджується нерозривна єдність людини, землі, кожного з природних явищ та об’єктів із Всесвітом, відбувається дотичність життя людини кінця ХХ – початку ХХІ століття до циклічності правічних міфів. Система першоелементів у творах Івана Малковича не лише пояснює правічні природні процеси, але й, що є найважливішим для його міфосистеми, включає людину, її буденний мікрокосм до універсального Всесвіту. У природі вбачає поет наше коріння, ось що споконвічно стоїть „при роді”: навколишня краса матері-землі, її багатство й щедрість. І нещасною буде та людина, яка загубить ключ від усього цього. І вже не буде повернення у той „загублений рай” (вірш „Загублений рай”), від якого „на двадцятий поверх коріння не дотягується”, „й землі не чуєш”. От і настає неминуча розплата за „загублений рай”:

.зітерлась шкіра: ріже по живому

байдужості пила, іржа цинізму й ліні.

Іван Малкович зосереджує поетичну увагу на природі, людині і Всесвітові, причому людина розглядається як рівновелика до інших складових: трави, дерев, птахів, тварин, води, землі; вона не виступає на передній план, а є частиною великої природи. У полярності світобудови, у боротьбі опозицій, у наявності темного і світлого начал у людській природі поет вбачає конструктивний характер дуалістичного принципу буття.

Про самодостатність жіночого начала і пасивність чоловічого („ніжно-навісний матріархат”) йдеться у вірші Івана Малковича „Український південь” [18, с. 65]. Поет пише про владну самодостатність жіночого начала:

глянь – хоробрих воїнів полки

дозрівають в їхніх животах...[18, с. 65].

Замість звичної комбінації „чоловік – жінка – дитина” маємо двочленну „жінка – дитина”. Чоловіче начало свідомо усувається (адже „хоробрі воїни” – не чоловіки, а діти). Однак, якщо тактикою автора є актуалізація певних міфологем, сюжетів, історичних реалій, то стратегією – гра з цими сюжетами і реаліями, що дає змогу подивитись на них під іншим кутом зору. На думу І. Борисюк, „Іван Малкович не так використовує міфологічні сюжети та ритуальні моделі, як вибудовує (чи добудовує) авторський варіант міфу з традиційних міфологем” [28, с. 25]. Поет стверджує креаційну силу взаємодії протилежностей, особливо коли такою парою є чоловік і жінка, а сенсом зіткнення цих полюсів стає життя.

У художньому світі Івана Малковича постає ідея любові як першопороджуючого начала та закону організації гармонійної дійсності. Поет осмислює шляхи входження людини в ідеальний простір, представлений міфемою Едемського саду. Провідним із них є любов як вітаїстичний та життєтворчий фактор. Поет, що зазвичай дотримується християнської міфологічної моделі, модернізує її, відтворюючи ситуацію духовного та фізичного єднання чоловіка й жінки як моделі світової гармонії. Митець стверджує, що врятувати світ може „тільки краса, разом з великою любовю” [14, с. 2].

Отже, свій світ Іван Малкович намагається побудувати у вигляді ідеальної системи світоустрою, де були б можливі природовідповідність людини, її гармонійне злиття з вічним духом. Ключ до розуміння його поезії слід шукати в міфологічних первинах, на які вона спирається. Синтезування язичницького та християнського мислення нерозривно переплетені в його поетичних моделях світобудови і складають специфіку авторської естетичної системи. Для поета міфологічні мотиви та ритуальні ситуації стають предметом критичного осмислення та матеріалом для побудови власних поетичних візій. Іван Малкович створює унікальний світ, що містить у собі взаємопов’язані сфери: міфологічну та індивідуальну, психологічну та філософську.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 151; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.80.239 (0.008 с.)