Русифікація як конфліткт цивіліцзацій 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Русифікація як конфліткт цивіліцзацій



 

Документально зафіксовано, що з боку Росії наступ на українську мову й культуру почався після приходу (внаслідок чергового перево-роту) на царський престол у Московії в 1613 році нової династії — Ро-манових. Хоч про прихід тут можна лише умовно говорити. Після зга-сання московської лінії Рюриковичів, яка обірвалася зі смертю в 1598 році сина Івана Грозного — Федора, у Московщині почалася боротьба за владу. А в приєднаних до неї землях чинилися спроби звільнитися від московської залежності.

 

Головними фігурантами боротьби за місце третього царя Моско-вії був Борис Годунов та Федір Романов.

 

Першим царем Московії став уже правлячий на той час князь Іван IV (Грозний). Шляхом загравань з правителями Орди він у 1547 році був вінчаний на царя Московського. Російські історики твер-дять, що разом з отриманням царської корони він оголосив себе спадкоємцем візантійського імператора та князем всієї Руси. І титули ці передавалися в спадок усім наступними царям.

 

Чи так воно було насправді, є сумніви, враховуючи, нині вже до-ведене велике фальшування історії Московського краю започаткова-не в час Катерини ІІ. На основі нині доступних історичних матеріалів є серйозні підстави для твердження, що всі «всєярусскіє» титули Іва-на Грозного — пізніша приписка на обґрунтування «законного» права московських царів на володіння ними територією України.

 

15 років боротьби за владу в Московії, які супроводжувалися пе-реворотами, виснажили Московське царство. У Миколи Костомаро-ва читаємо «Москва знаходилась в розвалинах». Тому не так то вже важко стало Федору Романову (на той час монаху) переконати членів боярського земського собору віддати в 1613 році царський престол на той час ще юному синові Федора — Михайлу Романову.

 

Проте не стільки він, а його батько після звільнення з польсько-го полону в 1618 році став фактичним правителем московського царства. І то абсолютним, бо, окрім політичної влади, отримав усю повноту влади церковної, ставши четвертим в історії московським Патріархом. Під тогочасними державними актами стоять не тільки царські, а й патріарші підписи. Це свідчення, що наступ на українську


 


Хроніка нищення української мови

мову здійснювався не лише за ініціативою влади, що було продик-товане жадобою розширення простору влади. Цей наступ здійсню-вався й по церковній лінії. Нині широко цитується в літературі вислів московського Патріарха­ Іоакима (у миру дворянина Савелова) з 1689 року: «Когда будет много языков, то великая смута пойдет по зем-ле». Він лякав смутою, не зважаючи, що таке мислення прямо супер-ечить тому, що проповідується­ в Святому письмі. Там у Новому Завіті багато разів сказано, що з проповіддю до народів треба звертатися мовою тих народів.

 

Це Іоаким-Савелов мобілізував владу боротися з усім інослав’ям. А російським царям залишив заповіт «не сближаться с … и прочими ино-верцами, не назначать их на высшие должности ни в армии, ни в суде (…), запретить строительство любых неправославных молитвенных сооружений, а все уже построенные снести»…

 

Нині в Росії доби Путіна династію Романових, як і Сталіна, подають у якості символу історичної могутності імперії. Проте мало-хто згадує істо-ричні праці XIX століття, в яких чорним по білому сказано, що Романови насправді ніякі не Романови. За одними даними це інородці, споріднені з правителями Орди. За іншими — вихідці з Орди.

Родоначальниками дому Романових були Андрій Кобила та його рідний брат Федір Шевляга. Від них пішов ряд боярських родів. Серед них Федір Кішка. Проте його внуки вже не звалися ні Кобилами, ні Кішками, а Захаріними. У наступному поколінні — Захаріними-Юрі-ними. Один з них — Микита, який зумів стати найближчим сорат-ником Івана Грозного, чомусь вирішив змінити прізвище на більш милозвучне та взяти його від імені батька свого Романа, ставши Ми-китою Романовим. І так на політичну арену Московщини вийшов но-вий боярський рід Романових. Володимир Білінський у першій книзі тритомника «Країна Моксель» про коріння нової династії москов-ських правителів написав: Романови — звичайні бояри, такої знаті серед слов’ян, татар і фінів — десятки тисяч.

 

Якщо хтось цурається імені свого роду, то чи можна очікувати від нього поваги до роду та звичаїв ближнього? Тому Романови, по-сівши царський трон, повели безпощадну боротьбу з неприйнят-ним для ординського мислення вільнодумством, яке йшло з тере-нів України, та з носієм того вільнодумства — мовою українського краю. Це був початок наступу московитів, які згодом зреклися влас-ного імені, назвавши себе, за царським велінням, «русскімі», на


 

6


Вступне слово

 

українську історію, культуру й мову, який був при всіх правителях і не припинився зі здобуттям Україною незалежності.

Щоб зрозуміти природу цього явища, необхідно врахувати, що йдеться про дві різні цивілізації й породжені ними дві різні менталь-ності. Характерною ознакою однієї з них є винайдення плуга, висока культура обробітку землі й вирощування злаків, тоді як діаметральною протилежністю до цих ознак є життя людей у землянках, полювання на хижих звірів, формування характерів кочівників, сенс життя яких — на-солода від кривавої бойні зі звірами й людьми.

Про відмінність цивілізацій часто говорять і вчені, і письменники. Багато уваги тому присвячує вже згадуваний Володимир Білінський. У даній ситуації не станемо цитувати українських авторів, а наведемо думку всесвітньо відомого російського мислителя Федора Достоєв-ського. Про росіянина, який опинився за кордоном простору росій-ської культури, російський мислитель написав: «Я радше все життя проживу в шатрі, ніж поклонюся німецькому богові. Я живу в Німеч-чині недовго, проте все, що я встиг тут побачити, обурює мою татар-ську кров. Робити, як віл (…) Ні! Я волію «дебоширить по-русски».

З того часу минуло понад півтора століття, проте мислення не змінилося. Багато-хто з нині сущих в Україні воліє «дебоширить по-русски», ніж елементарно вивчити мову українського народу, інте-груватися в українську культуру та ментальність. Багато хто вдає, що його цивілізаційною місією є формування простору дії сили, у якому не існує ні писаного, ні звичаєвого права.

 

Історія прогнення нав’язати Україні цей простір має коріння в си-вій давнині. Перші згадки про це датовані кінцем XI — початком XII сторіччя. Найвідоміша з них — літописний запис про пограбування Києва Володимирo-Суздальським князем Андрієм Боголюбським. Ця подія мала місце 8—12 березня 1169 року.

 

Упродовж віків у взаєминах Руси-України з її північним сусідом таких пограбувань була тьма-тьмуща. Згодом, уже у царські часи, пряме пограбування набуває більш вишуканих форм — добре нині ві-домих економічних блокад. Проте куди страшнішим від економічно-го поневолення було поневолення душі, знищення віри й мови. Тому основний акцент робимо на нищенні української мови, яка за нака-зом правителів повинна була стати «великоруською».


 


Хроніка нищення української мови

 

(…) хто матір забуває, Того Бог карає.

 

Тарас Шевченко (1814 — 1861)

 

 

30 вересня 1842 року, уже відомий на той час поет Тарас Шев-ченко в листі до приятеля, українського письменника Якова Куха-ренка (автор унікальних розповідей про життя й традиції запо-рожців та чорноморців) писав: «Переписав оце свою «Слепую»

 

та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом*. Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо». Далі в тому ж листі поет твердозаявляє, що «не народившись кацапом», попри глузування земля-ків і не земляків, ніколи ним не стане.

 

 

* Над тими широко відомими також і в часи СРСР Шевченковими сло-вами мали б задуматися всі ті, на чолі з Азаровим, хто нині, або від неуцтва, або від злого умислу репетує, що «даже Шевченко прозу писал на русском», обґрунтовуючи нинішній русифікаторський рецидив.


 

8


Хроніка нищення української мови

 

Династія Романових:

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 74; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.80.239 (0.027 с.)