Архітектоніка кумулятивної казки

Чіткою композиційною системою, стилем, словесним оформленням та виконанням кумулятивні казки відрізняються від інших жанрових підвидів. Важливою відмінністю є також їх своєрідна архітектоніка.

Вони складаються із окремих ланок, які приєднуються одна до одної двояко: 1) елементи перелічуються один за одним (проста кумуляція); 2) при приєднанні нової ланки щоразу повторюються всі попередні.

Композиція складається з трьох складових — експозиції, кумуляції, розв´язки. При цьому між експозицією та розв´язкою є певна (позитивна чи негативна) відповідність. Часто розв´язка збігається з кульмінацією. Фольклористами (вперше запропонована Шкловським) запроваджена система запису кумулятивних казок у вигляді формул. Найпоширеніші формули кумуляції такі:

(a+b+c+d+e)+(e-d-c-b-a)

a+(a+b)+(a+c)+(a+d)+(a+e)...+...e-»d->c-»b-»a

a+(a+b)+(a+b+c)+(a+b+c+d)+((a+b+c+d)+e)=0

(a-»b)+(b->c)+(c->d)+(d->e)+(e-»f)=0

Головний спосіб приєднання мікрочасток тексту здійснюється за принципом аглютинації (від лат. agglutinare — приклеювати), тобто приєднання частин одна до одної без змін у їх структурі.

Ще однією важливою ознакою кумулятивних казок є багатство Форм мовного викладу. Ці твори багаті на монологи, діалоги, полілоги. Імена персонажів цікаві у плані словотвору і, як правило, римуються. При цьому імена героїв часто виступають їх означеннями або короткими характеристиками: мишка-норушка (мишка-гризушка, мишка-скряботушка), жабка-квакушка (жабка-скрекотушка, жабонь-ка-кваконька), зайчик-побігайчик (зайчик-косолапчик), вовк-гаври-ло, ведмідь-давило, коза-дереза, рак-неборак.

Важливим елементом архітектоніки кумулятивних казок є поєднання епічних елементів з ліричними. Тут в оповідні твори може вноситись віршова частина, яка щоразу повторюється. Напр., у казці про колобка це — пісенька, яку співає колобок, щоразу долучаючи нові рядки:

Я по засіках метений, Я від зайця втік,

У печі печений, Я від вовка втік,

Я від діда втік, Від ведмедя втік,

Я від баби втік, І від тебе втечу...

У казці про Козу-дерезу такими елементами є діалог кози з дідом:

— Кізонько моя люба, Бігла через місточок, Кізонько моя мила, Вхопила кленовий листочок, Чи ти їла, чи ти пила? Бігла через гребельку,

— Ні, дідусю, Вхопила водиці крапельку, Я не їла і не пила: Тільки й їла, тільки й пила...

а також — відповідь кози звірам:

— Я — Коза-дереза, Сколю тебе рогами,

За три копи куплена, Ніжками затопчу,

Півбока луплена... Хвостиком замету...

Тупу-тупу ногами,

Часто такі віршові елементи перегукуються із формулами замовлянь як у казці про котика і півника, де півник гукає по допомогу:

Мій котику, мій братику, За крутії гори,

Несе мене лиска За бистрії води...

За кленовії ліса,

Ці віршові вставки мають характер дитячих приповідок, забавлянок, скоромовок. За словами І. Березовського, «...римована імпровізація на теми «звіриного епосу» в поетичній практиці вилилась у своєрідну з винятковою концентрацією епічного елемента художню мініатюру».

Виконання кумулятивних казок вимагає неабиякої майстерності оповідача — уміння використати інтонацію, голос, прийоми ретардації. Чималу роль відіграє тут промовляння колоритних слів, які нагромаджуються. Тільки так можна зробити ці, на перший погляд, докучливі казки цікавими. Дослідники відзначають широке імпровізування при оповіді кумулятивних творів, що спостерігається навіть у їх віршованих частинах. Нерідко ліричні вставки співаються (мелодія в них теж імпровізується).

Зв´язок кумулятивних казок з народними піснями виявляється в тому, що деякі з творів повністю перейшли в ранг жартівливих пісень, залишаючись по суті кумулятивними казками, що співаються. Наприклад, пісня «Як служив я в пана...». Пан щороку дає за роботу нову винагороду: курочку, качечку, гусочку, індика і т. д. Згодом кумуляція сягає кульмінації:

А та дівка напилася, впала з п´єца, забилася,

А той баран круторогий, поламав він пану ноги,

А то теля хвостом меле,

А той гиндик, гиндик-пиндик,

А та гуся, гуся-сюся,

А та кача дрібно скаче,

А та кура-чубатура

По садочку ходить та й ходить,

Куряточок водить та й водить.

Подібної кумулятивної структури пісня «Ой піду я на базар». Кумуляція будується на основі додавання нового елемента — покупки, яку господар щоразу купує на базарі, завершуючись довгим ланцюгом:

Ой піду я на базар А в павича чорні брови,

Та й куплю я кобилу, А в качечки ряжки-бряжки,

Що кобила не іржуха, А в курочки жовта шия,

А корова не ревуха, Що по сім´ячку ходила

А в кабана довгі вуха, Тьох да тьохі

А в барана круті роги,

Своєрідністю кумулятивної структури характеризуються і популярні в народі пісні «Ти казала в понеділок...» (дівчина обіцяє кожного наступного дня щось зробити, але не виконує обіцянок) з повторюваним рефреном «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела, ти ж мене молодого з ума-розуму звела»; «Ой на горі сухий дуб», що виконується у формі діалогу між жінкою та чоловіком, з повторюваним рефреном «То зрубай (чи ін.), мила - 2, То зрубай (чи ін.) у-ха-ха, мила, чорнобривая». Кумулятивний принцип лежить в основі твору «Заспіваймо пісню веселеньку» та подібних про те, як сусідка позичає в іншої різноманітні речі (решітко, люстерко і т. д.), і нарешті просить позичити чоловіка «хоч на два дні», та отримує відмову:

Проси в мене, чого хочеш: плуга, борони. Чоловіка не позичу — Боже борони!

Найпоширенішими фігурами в кумулятивних казках є анафора та епіфора, які у співаних казках виконуються у вигляді приспіву-Рефрену.

Окрім ґенетичного зв´язку із замовляннями та спорідненості з жартівливими піснями, кумулятивні казки перегукуються з окремими елементами інших груп казкового та неказкового епосу, з малими жанрами (загадками, приказками, прислів´ями). Найбільшою мірою вони пов´язані з такими жанрами дитячого фольклору, як скоромовки, лічилки, потішки, небилиці тощо.

Чарівні (героїчні) казки

Найбільшу групу казкового народного епосу становлять чарівні (героїчні) казки. Інколи їх ще називають фантастичними. Але, як буде обґрунтовано нижче, те, що сучасна людина сприймає за елемент фантастики, в далекому минулому на ранніх етапах розвитку свідомості було частиною образного розуміння світу, елементами обряду, розгорненими метафорами, що збереглись із праміфів, тому, на нашу думку, термін «фантастична казка» не зовсім правомірний. Ряд вітчизняних та зарубіжних учених, опираючись на дослідження Дж. Фрезера, притримуються думки, що казка виявляє тісний зв´язок із обрядом, ритуалом (а відтак — з міфом), тому зберігає давні форми мислення, трактування дійсності, магічно-релігійні погляди тощо. На походження казки з міфу вказував й В. Гнатюк: «Коли в 19 ст. учені звернули увагу на казки, зараз винирнуло питання, звідки вони взялися і як пояснити велику подібність поодиноких казок у різних народів. Зразу уважали їх за винахід середньовічних трубадурів та арабів. Потім висловлювали погляд, що міфологія одної епохи переміняється в поезію дальшої епохи, а поезія в казки ще дальшої. Тому казки належить уважати за наймолодшу форму міфів...». Опираючись на дослідження братів Ґрімм, М. Міллера та теорію Бенфея, В. Гнатюк вважав, що українські казки «належить уважати за останки тих давніх арійських міфів».

Пояснення багатьох мотивів казкового епосу можна знайти лише у їх зіставленні з давніми ритуалами, елементами соціально-релігійного укладу життя праслов´ян та древніх євроазійців: «У казці правда не є зовнішнього змісту; в ній правда внутрішня, ідеальна, як відблиск релігійної ідеї, що перейшла від первісного міфу. Через те в ній фантазія вільніша... Отже казка є ніщо інше, як старовинні міфи, що витворились і перейшли на землю ще за часів індоєвропейських. Міфічне зерно зосталось цілим як головний мотив, як сенс казки. Казка має космополітичне значення. Критерієм дослідження казки є порівняльна міфологія; метода дослідження міфології казок — порівняльна».

Означення «чарівні» щодо цього виду казок може вживатися лише умовно, оскільки елемент чарівності зустрічається і в інших жанрах усної народної творчості (у плані незвичайних персонажів чи подій). Але у казковому епосі до цього виявляється неабиякий інтерес, а чари, чарівні речі, чарівні персонажі набувають найширшого потрактування. Незвичайність є обов´язковим елементом цього жанрового різновиду. Серед чарівних казок виділяється велика група творів, які окреслюються терміном «героїчні казки». Героїчними вони називаються тому, що у центрі зображення в них знаходиться образ героя-богатиря, лицаря, завдяки доблесті, мудрості та звитязі якого відбуваються всі описувані події. Героїзм обов´язковий для казок цього типу, оскільки вони виникли та розвинулись у перед-княжий та княжий періоди слов´янської історії.

Значна частина героїко-чарівних казок носить виразний історичний характер. їх головні герої (такі як Кирило Кожум´яка чи Ілля Муромець) мали реальних прототипів. У них зустрічаються описи чи згадки про дійсні події минулого (напади турків, татар). Інші твори позбавлені конкретного історичного підґрунтя. Усе, що описано в них, зображено як можливе, позачасове чи навіть як сучасне, що відбувається десь далеко («у тридесятому царстві», «за високими горами, за глибокими морями»).

Але серед чарівних казок є й такі, що майже позбавлені або й зовсім позбавлені героїки. Це — твори типу «Дванадцять місяців», «Про дідову та бабину дочку», «Казка про гоніння мачухи». У них центральним персонажем постає знедолена героїня, яка, подібно до лицаря з героїчних казок, потрапляє в інший світ (дивний ліс, підземне чи морське царство), і там з нею відбуваються незвичайні події. Багато з цих творів з часом набули нових рис, тому деякі з них можуть сприйматись як перехідні до соціально-побутових.

Вирішальною та обов´язковою ознакою всіх вище згаданих груп чарівних казок є незвичайність описуваного, надприродність, таємничість, чудесність подій, динамічність їх розгортання. Центральним мотивом кожної казки, яку зараховують до цього жанрового різновиду, є зображення подорожі, дороги її головного персонажа.

Як явище, пізніше за походженням, ніж тваринний епос, чарівні казки — значно складніші у сюжетно-композиційному та художньо-образному планах. Вони об´єднані рядом спільних ознак.

Важливою особливістю цих творів є їх динамізм. Розвиток сюжету відбувається у зв´язку із подіями навколо центрального героя. Дія, як правило, розгортається не лише у часі, а й у просторі, який постійно змінюється. Категорії часу та простору (хронотоп казки) функціонують за певними законами. Час як такий майже не вказується — не повідомляється, скільки часу пройшло між вказаними подіями, (напр., скільки герой був у дорозі). Часові періоди часто підміняють один одного. Як у казці «Про Сейпентел Ілонку» герой тричі залишається у лісової баби на трирічну службу, але цей термін описано трьома днями та ночами. У казці «Про Сученка-богатиря» головний герой і його чарівна собака «ростуть не по літах, а по годинах... Виросли за вісімнадцять годин, як за вісімнадцять літ». Потім у казці відбувається безліч подій, але вік героїв не змінюється. У багатьох казках вік героя, який досягнув зрілості, залишається незмінним.

Простір у чарівній казці плинний. Він, як і за уявленнями первісних людей, поділяється на світ «своїх» і «чужих», «живих» і «мертвих» (своє царство, тридесяте царство тощо). Чуже, потойбічне царство, знаходиться під землею, у воді, на небі, на високому дереві, або «за тридев´ять земель». Воно функціонує за своїми особливими законами. Межею між царствами служать ліс, море, річка, колодязь, міст, гора, вогонь, дерево чи інша рослина, яма, печера, щілина в горах і т. п., перейшовши або перестрибнувши які герой опиняється у потойбіччі. Інколи цей перехід можливий лише в певний зачарований час. У цьому героєві можуть допомагати інші персонажі — одухотворені чи неодухотворені. Чуже середовище завжди виявляється ворожим до головного героя. На нього звідусіль чатують небезпеки та випробування, що вимагають сили фізичної та магічної, пройшовши які, він отримує нагороду.

На відміну від казок про тварин, чарівні казки характеризуються значно багатшою художньообразною структурою. В них діє більша кількість образних типів. Російський дослідник В. Пропп виділив сім основних типів персонажів: 1) герой; 2) суперник (той, проти кого бореться герой); 3) лжегерой (той, хто присвоює результат героя); 4) чудо-помічник (людина, тварина чи предмет); 5) дарувальник (той, хто дарує героєві чарівний предмет; може відноситись до категорії помічника); 6) об´єкт, якого шукає герой (жива істота чи предмет); 7) відправник (той, хто ставить умови, виряджає героя в дорогу; як правило, виконує епізодичну роль). Поряд з головними образами діє значна кількість персонажів для зв´язку дії — скаржники, наклепники, зрадники і т. п. Л. Дунаєвська подає трикатегорійну систему казкових персонажів, поділяючи їх на злотворців, добротворців, знедолених.

Усі персонажі чарівних казок є статичними, остаточно сформованими, — в оповіді не вказуються фактори, не змальовуються обставини, за яких вони викристалізувались, під впливом чого сформувався їх характер. У дії жоден персонаж не міняє своєї приналежності до визначеної категорії (добротворець не стає злотворцем і навпаки), морально-ціннісні характеристики образів не змінюються. Більшість дослідників вбачають обов´язкову умову казки в тому, що торжествує добро та справедливість (відтак їх прихильники), а зло покаране. Хоч у трактуванні добра і зла простежується дохристиянський підхід: герой часто перемагає хитрістю чи обманом, здобуває необхідний об´єкт, викравши його, тощо, і при цьому його дії не засуджуються. Помічник головного героя (тварина, птах, баба-яга) сприймається позитивним, навіть якщо завдає шкоди іншим персонажам казки. Таким чином, не зважаючи на пізніші текстові нашарування (з християнськими поглядами на добро і зло), у багатьох казках зберігається дохристиянський принцип користі та шкоди (шкоди чужим заради користі своїм). Тому мотив перемоги добра над злом є тільки умовно трансформованим мотивом перемоги «своїх» над «чужими». Тобто головний герой («свій») виходить переможцем зі світу «чужих» або «мертвих».

Як явище, що виникло на ґрунті прадавньої міфологічно-релігійної системи, чарівна казка увібрала в себе значну кількість культово-обрядових рис, без врахування яких втрачається можливість трактування багатьох творів чи їх елементів, або ж вони сприймаються лише як продукт народної уяви та фантазії без суспільно-історичного підґрунтя.