Сутність чуттєво-ціннісного (естетичного) освоєння людиною світу. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність чуттєво-ціннісного (естетичного) освоєння людиною світу.



З попереднього викладу ми знаємо, що, на відміну від природничих наук, естетика досліджує не закони природи як такі, а зв'язок цих законів із людською життєво-духовною реальністю, освоєння та оцінювання світу крізь призму чуттєво-смислового досвіду людини. Тому роз­починати розгляд феномена естетичного маємо з визначення фунда­ментальних параметрів зв'язку людини зі світом.

Ставлення людини до світу реалізується у двох взаємопов'язаних аспектах - ідеальному і практичному. Людина - істота свідома і діяльна. Вона здатна створювати осмислений, чуттєво-розумовий образ реальності - як наявної", так і належної, і на цій основі діяти, перетворюючи світ відповідно до власних потреб і цінностей. Здатність людини осмислено ставитися до світу і є свідомість. Свідомість, звісно, не зводиться до самого лише знання про сутність речей як таких. Важливим складником свідомості окремої особи і суспільства є система ціннісних уявлень. Тобто тих уявлень за допомогою, яких ми визначаємо значущість для нас певних речей та явищ світу. Уявлення людини про цінності не є суто інтелектуальним, розумовим феноменом, вони багато в чому спираються на емоційну й вольову сфери нашої душі.

Однією з форм ціннісної свідомості, за допомогою якої людина і суспільство осягають позитивне чи негативне значення речей і явищ світу, є естетична свідомість. Саме завдяки естетичній свідомості людина здатна сприймати й пізнавати чуттєво-смислову визначеність реальності, бачити її у світлі уявлень про красу і потворність. Якщо чистий інтелект визначає цінність речей, явищ, суджень, співвідносячи їх з ідеалом наукової (емпірично-раціональної) істини, якщо моральна свідомість керується у визначенні людської гідності ідеєю добра (блага), то естетична свідомість оцінює реальність відповідно до міри краси. А втім, ідеали істини, добра, краси здебільшого осмислюються як глибоко споріднені. У світоглядному плані істина - це не тільки достеменне наукове знання, а й належні, справед­ливі стосунки та гармонійне, просвітлене, емоційно багате творче життя.

Спробуймо предметніше з'ясувати природу нашої здатності переживати й усвідомлювати світ як естетично визначений. Що таке естетичне? Фактом є те, що переживання явищ як естетично визначених являє собою переживання їхньої позитивної чи негативної значущості для нас. Вбачати в предметові певні естетичні якості означає передусім бути небайдужим до його виразності, бути збентеженим, перейнятим, захопленим самим його виглядом, споглядальним образом. Тож досвід сприймання естетичних якостей предмета можна вважати небайдужим спогляданням13 його чуттєвої виразності, що постає для нас як цінність чи антицінність, тобто щось таке, що вабить нас чи відштовхує, подобається чи спричиняє відразу. Відповідно естетична якість предмета може бути зведена до ціннісно-смислового значення його чуттєво-сприйманого образу.

Усе це означає, що естетичному сприйманню та оцінці підлягають не абстракція і загальність, а конкретно виражена, предметно представлена в досвіді реальність, - смисл, проявлений у формі. Проілюструймо цю тезу елементарним прикладом. Маємо математичне визначення, скажімо, поняття піраміди. "Піраміда - багатогранник, одна з граней якого (основа піраміди) - багатокутник, а інші грані - трикутники, що мають спільну вершину (вершина піраміди)". З цього визначення ми дістаємо логічне, узагальнене уявлення про такий предмет, як піраміда, й оперуючи цим уявленням та маючи певний багаж геометричних знань, можемо здійснювати відповідний математичний аналіз, здобувати інтелектуальну істину. Але чи достатньо цього визначення й інших математичних знань, щоб ми естетично сприйняли цей предмет. Аж ніяк. І, навпаки, ми можемо абсолютно не розуміти математичних характеристик піраміди, але, побачивши її предметну форму, дістаємо цілком певне естетично-споглядальне враження. Доки загальне поняття не втілиться в конкретний (уявний чи наявний) чуттєво-виразний образ, здатний навіювати емоційний настрій, - доти предмет не буде естетично освоєним і, отже, особистіша пережитим. Мабуть, саме тому жодна з релігій, - навіть з розвинутих монотеїстичних, - не вдовольняється абстрактно-умоглядними, філософськими тлумаченнями буття Бога. Релігії втілюють уявлення про нього якраз у чуттєво-виразних, фантазійно-конкретних, естетично значущих образах. Саме це дає змогу вірянинові переживати Бога емоційно, душевно-інтимно. (Так само, як неможливо кохати жінку взагалі, абстрактну жінку, поняття жінки, а лише конкретну, - годі й любити Бога як чисте поняття, а не естетично виразний образ.) Інший приклад. Можна скільки завгодно теоретично міркувати про цінність і силу поезії. Але доки це здійснюватиметься на рівні самих лише понять чи формул, - ми не матимемо підстав поставитися до предмета обговорення як до естетичної цінності. Коли ж про це явище (поезію) буде сказано образно, емоційно конкретно, ми дістанемо змогу пережити естетичне враження, перейнятися конкретним настроєм. Ось скажімо, як Іван Франко художньо, метафорично осмислював значення поезії:

 

Благословенна ти поміж жонами,

Одрадо душ і сонце благовісне,

Почата в захваті, окроплена сльозами,

О раю мій, моя ти муко, Пісне!

Царице, ти найнижчого з-між люду

Підносиш до вершин свойого трону

І до глибин терпіння, сліз і бруду

Ведеш і тих, що двигають корону. .,

Твій подих всі серця людські рівняє,

Твій поцілуй всі душі благородить

І сльози на алмаз переміняє.

І дотик твій із терня рожі родить,

І по серцях, мов чар солодкий, ходить,

І будить, молодить, і оп'яняє.

 

Доволі ґрунтовно осмислено феномен естетичного у творчості німецького філософа Іммануша Канта. Його головна праця з естетики - "Критика здатності судження" (1791 р.) Кант доводить, що здатність естетично осягати світ істотно різниться від логічного пізнання. Естетичне судження багато в чому відмінне від судження логічного. Воно є судженням смаку, тоді як логічне судження передбачає пошук об'єктивної істини. "Смак, - пише Кант, - це здатність судити про предмет на основі задоволення чи незадоволення, вільного від будь-якого зиску. Предмет такого задоволення називається прекрасним"14. Кант виокремлює чотири моменти, що супроводжують наше суб'єктивне уявлення про довершену естетичну цінність - прекрасне: 1) прекрасне вільне від практичного інтересу; 2) прекрасне має загальний характер і значення для кожного; 3) краса є форма доцільності предмета, що, однак, сприймається в ньому без уявлення про мету; 4) прекрасне є те, що подобається без поняття, як предмет неодмінного замилування. З такого тлумачення естетичного випливає думка про безкорисливу сутність естетичних феноменів. Скажімо, і вигляд квітки, і вигляд шматка сала можуть становити для нас цінність. Однак природа цих цінностей неоднакова. Сало є цінністю як предмет споживання, квітка - як предмет безкорисливого замилування. Так само цінними для нас можуть бути і текст інструкції з користування пилососом, і текст сонету Петрарки. Але якщо цінність першого тексту ґрунтується на усвідомленні його практичного призначення, то цінність другого визначається безкорисливим сприйманням довершено вираженого поетом почуття.

Наголосимо ще раз, що Кант виявляє як базовий принцип естетичного ідею "доцільності без мети". Смисл цього полягає в тому, що об'єкти, які надають естетичне задоволення, видаються нам за своєю формою та впорядкованістю гранично доцільними (тобто органічно й доладно організованими з усіх боків), хоча в акті естетичного сприймання не передбачають уявлення, ні про яку утилітарну (корисливу, практичну, зискову) мету. Смисл такої "доцільності без мети" полягає лише в тому, що естетичні об'єкти активно збурюють нашу душевно-духовну діяльність, зміст якої невимовний, але надає людині незрівнянної нематеріальної насолоди, що збагачує її внутрішній світ. Не даремно ж Ліна Костенко писала про один з виявів естетично-художнього ставлення до світу: "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі." А Шарль Бодлер виразив нєутилітарний, непрактичний характер естетичного ставлення до світу поезією "Альбатроси":

Синів височини, сріблястих альбатросів,

Що над безкраєм хвиль провадять корабель,

Буває, для забав впіймає гурт матросів

Розважити нудьгу серед морських пустель.

Та лиш поставлять їх на палубі,- ці птиці,

Володарі висот, в ту мить стають без сил:

Незграбно шкутильгать почнуть вони і биться,

Обтяжені з боків кінцями зайвих крил.

Крилаті королі! Які ж ви тут комічні!

Могутні в синяві - каліки ви тепер.

Он з люльки одному пускають дим у вічі,

Он дражнять другого, що зовсім вже завмер...

Поете! Ти також є князем висоти,

І тільки угорі - ти і краса, і сила,

Та на землі, в житті, ходить не вмієш ти,

Бо перешкодою - твої великі крила.

На підставі здійсненого аналізу підсумуємо обговорення першого питання лекції. 1) Естетичне являє одну зі специфічних форм ціннісної визначеності світу. 2) Естетичні якості світу даються людині в контексті чуттєво-смислового споглядання, переживання й відтворення ціннісної значущості явищ світу, проявленої, вираженої в конкретних предметно-фантазійних формах. 3) Естетична цінність має здебільшого непрактич­ний, нєутилітарний характер, що дає підстави в парадоксальний спосіб визначати її як "доцільність без мети ". 4) Культивування людиною такої "доцільності без мети" свідчить про духовно-творчу, "надприродну"16 сутність людського буття та комунікації. 5) Естетичні цінності, культивовані людиною, зримо маніфестують смисложиттєвий пошук людини та його результати.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 117; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.23.219.12 (0.008 с.)