Специфіка естетичної науковості

Як і будь-яка інша гуманітарна наука, естетика не є одностайною у своєму змісті. В ній співіснують та взаємодіють різні концепції та теорії, у змісті яких, однак, є й дещо істотно спільне. Естетика є однією з наук, що осмислюють світоглядну проблематику та світоглядний досвід людини. Цим визначається її відмінність від природничо-наукового знання, яке досліджує світ в його натуральній об'єктивності, світ, як він існує поза людиною і незалежно від людини. Естетика розглядає свою предметність в її опосередкованості людським життєвим світом, людським досвідом, людськими ціннісними настановами. Навіть говорячи про природу, естетика неминуче осмислює її у зв'язку з людиною, її духовністю та культурою. Обмірковуючи естетичну визначеність природи, естетика робить предметом своєї уваги не самі лише натуральні властивості світу, а передусім ті характеристики людського життя, ті настанови й форми людської свідомості, завдяки яким ця визначеність відображається в людських уявленнях про прекрасне чи потворне, величне чи нице, гармонійне чи безладне. Тому можна стверджувати, що, на відміну від природничих наук, естетика досліджує не закони природи як такі, а зв’язок цих законів із людською життєво-духовною реальністю, освоєння та оцінювання природи крізь призму чуттєво-смислового досвіду людини.

Оскільки предметність естетики не є чимось речовинним, натуральним, а передбачає як неодмінний (конститутивний) елемент суто людське, духовне, то, як уже наголошувалося, у своїх дослідженнях ця наука стикається не лише з доконечністю природи, а передуєш - зі свободою людини. В основі свободи - здатність до самовизначення. Предметність естетики, як і філософії взагалі, не є, отже, чимось сталим, незмінним, вона багатомірна, різно-образна, неоднозначна, сутнісно динамічна, внутрішньо альтернативна, як і саме життя людини. Цим визначається плюралістичність (множинність) змісту естетичних концепцій, відсутність якоїсь догматичної одностайності тлумачень естетичної проблематики. Як немає абсолютно тотожних художніх картин світу, так немає й цілком однакових теоретичних моделей осмислення естетичних проблем, естетичного досвіду. З іншого боку, тією мірою, якою реальним є щось загальнолюдське, без чого людина не була б людиною, мистецтво не було б мистецтвом, культура не була б культурою, - можливим і належним є елемент загально значущості естетич­ного знання. Естетичні концепції можуть бути виразно відмінними одна від одної, однак справді науковими вони є лише в тому разі, коли теоретично фіксують щось істотне, закономірне, загальне в чуттєво-ціннісному освоєнні людиною світу. Це істотне, закономірне, загальне фіксується у відповідних поняттях, категоріях, Систематично поєднаних внутрішньо несуперечливим та аргументованим процесом міркування, результатом якого є певна система висновків та знань, що їх достовірність мусить підтверджуватися практикою життя та творчості. У цьому зв'язку варто зважити на думку О.Кривцуна: "Естетика зорієнтована на виявлення універсали у чуттєвому сприйманні форм довколишнього світу. У широкому смислі це універсали твору мистецтва, художньої творчості і сприймання, універсали художньої діяльності поза мистецтвом (дизайн, промисловість, спорт, мода тощо), універсали естетичного сприймання природи. Складність володіння естетичним знанням полягає в тому, що воно являє собою одночасно "лід і пломінь" - єдність логічної конструкції, високих узагальнень, певної нормативності, які поєднуються з проникнен­ням в живі імпульси художньої творчості, реальні парадокси художнього життя, емпірику соціального й культурного буття витвору мистецтва.¹⁰"

Місце естетики в системі гуманітарних наук та її функції.

Треба мати на увазі, що естетика тісно пов'язана з цілою низкою інших гуманітарних наук. У межах філософії вона співвідноситься передусім з етикою - обидві ці науки осмислюють ціннісне ставлення людини до світу. Крім того, естетика пов'язана з мистецтвознавством, психологією, культурологією, соціологією, мовознавством...

Варто приділити окрему увагу зв'язкам естетики з мистецтвознав­ством. Ті, хто не досить обізнаний з тонкощами проблеми, часом сприймають слова "естетика" і "мистецтвознавство" як синоніми. Насправді це не так. Мистецтвознавство являє собою низку дисциплін, кожна з яких стосується конкретних характеристик та закономірностей певного виду мистецтва - художньої літератури, музики, образотворчості, театру тощо. Натомість естетика, досліджуючи мистецтво, приділяє першорядну увагу не окремим його видам, а самій природі художнього мислення й художньої творчості. Для естетики мистецтво постає як один із способів духовного освоєння людиною світу - поряд з релігією, наукою, філософією. Як зазначає О.Кривцун, "естетичний аналіз будь-яких художніх форм постає як макроаналіз, натомість спеціальне мистецтвознавче дослідження,- то пере­важно мікроаналіз (вивчення "під збільшуваним скельцем").Естетичне знання постає як відтворення основних "несучих конструкцій" художнього світу й неминуче відволікається від частковостей... Мистецтвознавчий аналіз, навпаки, ближчий до детального, конкретного дослідження, він виявляє увагу до часткового, окремого, одиничного, неповторного'.,...."

Говорячи про співвідношення естетики і мистецтвознавства, варто наголосити на тому, що й салю мистецтвознавство стає предметом пізнавальної уваги з боку естетики. Досліджуючи самі принципи художнього ставлення людини до світу, а також осмислюючи закономірності пізнання мистецтва, естетика на цій основі накреслює методологічну стратегію для мистецтвознавства, тобто визначає шлях, яким має рухатися мистецтвознавча думка у пізнанні свого предмета. Від того, як естетика тлумачить сам смисл мистецького освоєння людиною світу, залежить те, як мистецтвознавство тлумачить певні конкретні мистецькі явища. Ми знаємо, до речі, що той самий мистецький твір може діставати з боку різних мистецтвознавців істотно відмінні тлумачення. В основі цього якраз і лежить той факт, що дослідники-мистецтвознавці розглядають певний твір крізь призму неоднакових, альтернативних естетичних концепцій, які передбачають неоднакове розуміння смислу краси й творчості.

Окреслимо основні функції естетики. Вони тісно пов'язані з функціями філософії.

Світоглядна функція передбачає формування естетичного образу світу.

Рефлексивно-критична функція забезпечує осмислення й змістовну трансформацію наявного естетичного досвіду.

Методологічна функція реалізується у визначенні напрямів, методів і форм естетичної діяльності і художньої творчості.

Ціннісно-орієнтаційна функція передбачає обґрунтування естетичних цінностей і виховання на їх основі творчих особистостей, небайдужих до краси та гармонії.

Культуротворча функція полягає в тому, що естетика сприяє самовідтворенню та розвитку людської культури, як на суспільному, так і на особистісному рівнях.

Підсумовуючи, дамо визначення естетики як науки. Це наука про чуттєво-ціннісну визначеність світу та чуттєво-ціннісний духовно-практичний досвід людського самовизначення в ньому. Така дефініція відрізняється від традиційно поширених якраз тим, що актуалізує глибинно світоглядний характер естетики, а не редукує її суть до чисто психологічних, культурологічних чи конкретно-мистецтвознавчих параметрів. Тож видаються науково перспективними якраз ті методологічно-концептуальні парадигми естетичного пізнання й освіти, які актуалізуватимуть смисложиттєво-метафізичний, онтологічно-ноуменальний контекст естетичної проблематики. Лише за такої спрямованості естетика може виявити весь свій людинознавчий потенціал та аксіологічну конструктивність.

Контрольні запитання й завдання до теми

1. Як Ви розумієте предметність естетики та коло її основних проблем?

2. Чим визначається філософська природа естетики?

3. Охарактеризуйте основні етапи історичного становлення естетичної думки. Що Ви знаєте про роль Александра Баумгартена у формуванні естетики як самостійної науки.

4. Обміркуйте зв'язок естетики з іншими гуманітарними науками (етикою, мистецтвознавством, психологією тощо).

5. Окресліть основні функції естетики та розкрийте їхній світоглядно-філософський потенціал.