Види мистецтва: підходи до класифікації й загальна характеристика

Відомо, що мистецтво репрезентується системою взаємопов'язаних між собою видів. їхнє різноманіття зумовлене розмаїтістю самої реаль­ності, що осягається чуттєво-смисловим досвідом людини й відтворю­ється художньо. Кожний вид мистецтва має власну специфічну систему зображально-виражальних засобів і прийомів. Поділ мистецтва на види пов'язаний передусім з особливостями людського сприймання реального світу. Художня мова барв, форм, звуків постала в силу того, що барви, звуки, форми мають виражально-смисловий потенціал, здатні маніфесту­вати життєво-духовну значущість речей, явищ, подій.

В естетиці та мистецтвознавстві сформувалися певні схеми класи­фікації мистецтв, хоча єдиної схеми наразі немає, і всі наявні є від­носними. Скажімо, І. Кант вважав за доцільне поділяти мистецтва на словесні (красномовство і поезія), образотворчі (пластика, живопис) і так звані мистецтва витонченої гри відчуттів (музика і мистецтво барв). Провідним видом мистецтва Кант вважав поезію, яка "естетично підноситься до ідеї". За здатністю бентежити душу після поезії - музика.

У межах сучасної естетики найпоширенішим є подія мистецтв на три великі класи. 1) Просторові або пластичні види мистецтва (архітектура, всі жанри образотворчого мистецтва, художня фотографія); тут істотне значення належить просторовій побудові в розкритті художнього образу; 2) Часові або динамічні види мистецтва - (література, музика); тут ключового значення набуває розгортання композиції в часі; 3) Просторово-часові, синтетичні, видовищні види мистецтва (театр, хореографія, естрада, цирк, кіно, телебачення).

Дамо якісну характеристику основних видів мистецтва.

Архітектура (від гр. слова, що має значення "головний будівничий") - це вид мистецтва, метою якого є створення споруд і будівель, потрібних для життя й діяльності людей. Архітектура задовольняє як утилітарні, так і духовні, чуттєво-ціннісні людські потреби, тому в ній поєднуються краса й користь, технічні й естетичні елементи. Звісно, що архітектура є статичним, просторовим видом мистецтва. При цьому художня образність тут конституюється незображальним способом (себто не передбачається конкретний сюжетний, подієвий зміст витвору). Але водночас структурна виразність архітектурної форми узагальнено презентує певні емоції, настрої, бажання, ідеї. Це здійснюється за допомогою співвідношення масштабів, мас, форм, барв витвору та їх поєднання з довколишніми краєвидами. Видається доречним навести поетичні рядки О.Мандельштама про смислову виразність одного з найвеличніших архітектурних шедеврів Європи - Собору Паризької Божої Матері:

Где римский судия судил чужой народ,

Стоит базилика, и - радостный и первый -

Как некогда Адам, распластывая нервы,

Играет мышцами крестовый легкий свод.

Но выдает себя снаружи тайный план.

Здесь позаботилась подпружных арок сила,

Чтоб масса грузная стены не сокрушила, -

И свода дерзкого бездействует таран.

Стихийный лабиринт, непостижимый лес,

Души готической рассудочная пропасть.

Египетская мощь и христианства робость,

С тростинкой рядом дуб - и всюду царь - отвес!

Но чем внимательней, твердыня,

Я изучал твои чудовищные ребра –

Тем. чаще думал я: из тяжести недоброй

И я когда-нибудь прекрасное создам.

Попри притаманні архітектурі утилітарні функції, пластико-ритмічна виразність цього виду мистецтва наділена потенціалом осягати суто духовні, метафізично-смислові якості світу. Скажімо Герцен вважав, що "немає жодного мистецтва, спорідненішого містицизмові, ніж зодчество; відсторонене, геометричне, німо-музикальне, безпристрасне...У мурах храму, в його склепіннях і колонах, в його порталі й фасаді, в його фундаменті й куполі мусить бути увиразнене Божество"⁴⁸. І справді, викінчений архітектурний витвір (як і музичний) є ритмічним образом самого космосу, універсуму, і його споглядання виводить нашу душу поза сферу буденної швидкоплинності, суєтності, смислової поверховості.

Можна погодитися з образною характеристикою архітектури як "літопису світу"⁴⁹. Трапляється так, що саме вона "промовляє" навіть тоді, коли вже мовчать легенди й пісні, і коли вже ніщо інше не нагадує про зниклий народ чи цивілізацію...

Образотворчі мистецтва - трупа видів художньої творчості (живопис, графіка, скульптура, художня фотографія), що відтворюють конкретні явища життя в їхньому зримому предметному вигляді. Тут художній образ втілює зорове сприймання світу у просторі й на площині, не розвиваючись у часі, як це відбувається в літературі й музиці. Однак це не значить, що образотворчі мистецтва не передають динаміку життя, що вони не здатні відтворити духовний образ людини. Навпаки. Вихоплюючи з дійсності часом одну мить, художник здатен показати щось найістотніше, виражально вельми значуще. Тому, дивлячись на картину чи скульптуру, можна уявити життєвий контекст явищ, закономірності долі змальованих постатей...

Література (красне письменство) - один з основних видів мистецтва; освоєює світ людського буття засобами словесно-образної виразності. Гегель наголошував на притаманній літературі унікальній здатності поєднати у своєму змісті і думки, і зовнішні форми явищ. Як зазначає Ю.Борєв, такі особливі потенції літератури можна пояснити коротко: "...Вся річ у слові. Слово - виражальний засіб і мисленнєва форма літератури, знакова основа її образності. Напочатку було слово...Так Біблія говорить про створення Всесвіту. Художній світ, створюваний літературою, виникає саме за цією формулою." Словесна форма літературно-художнього вираження забезпечує цьому видові мистецтва можливість не лише представляти художню тканину, а й із­середини обговорювати, обмірковувати зображуване, виражати естетичні, етичні, релігійні ідеали, імпліцитно виконувати функції філософії, моралі, політичної ідеології. Тож література є найбільш рефлексивною з-поміж несинтетичних мистецьких видів, що дає підстави твердити про її провідне становище в системі мистецтв.

Музика - вид художньої творчості, що послуговується для вира­ження дійсності і людських почуттів таким художнім засобом, як звукові образи. Важливими складниками музикальної виразності є інтонація, мелодія, лад, гармонія, ритм, метр, динамічні відтінки...Глибокою й оригінальною видається така характеристика музики: "це - переживання й забарвлені почуттям думки про реальність, що виражаються через особливі звуки, в основі яких лежать узагальнені інтонації людської мови...Музика у звукових образах узагальнено виражає істотні процеси життя... У природі немає музикального звуку, а є лише шуми з тією чи тією мірою організованості. Музикальний звук - феномен культури... Музикальний образ позбавлений безпосередньої зримості живопису й конкретності слова. Він не передає точних понять, не створює зримо відчутних картин, не переповідає подій. Музика близька до архітектури⁵¹ і величезною значущістю в ній ритму, і формою, далекою від форм самого життя, а також високою мірою художнього абстрагування від конкретного життєвого матеріалу, що входить в образ у "поглинутому" вигляді, і можливостями відображення не так окремих боків і частковостей життя, як саме її осердя й духу".

Важливе значения у художній культурі людства має синтез мистецтв. Серед найяскравіших синтетичних видів мистецтва - театр і кіно. Театральний синтез мистецтв передбачає авторський зміст, режи­серську інтерпретацію та постановочну організацію, акторське виконання із залученням музики, хореографії, образотворчого оформлення...Звісно ж, вивершенням театрально-художнього задуму є акторське виконання, що здійснюється "тут і тепер", на очах у глядачів. Сприймання сценічної образності передбачає освоєння глядачем не доконаного результату творчості, а самого її процесу. Це особливо поглиблює духовні враження від зображуваного дійства. Акторська майстерність передбачає плекання тонкої спостережливості, уваги, вміння добирати, узагальнювати та емоційно інтерпретувати матеріал життєвого досвіду, уяви, пам'яті, внутрішньої енергійності, засобів пластичної й мовної виразності.

Особливості кінематографічного синтезу мистецтв передбачають пластичне відтворення реальних чи вимислених подій за допомогою таких виражальних засобів, як зображення й монтаж. Історично в кіно склалося три жанри: ігрове (художнє), неігрове (документальне чи науково-популярне) і мультиплікаційне. Кіно безпосередньо спирається на можливості техніки. Виразність художнього кінообразу забезпе­чується поєднанням можливостей літератури (сценарій), колористичного й композиційного досвіду образотворчих мистецтв, потенцій театраль­ного мистецтва.

Підсумовуючи стисле обговорення видів мистецтва, наведемо мірку­вання Ю.Борєва. "Для розвитку художньої культури однаково плідні й виділення специфіки кожного з мистецтв, і їхня взаємодія, синтез. Розмаїття видів мистецтва дозволяє естетично освоювати світ в усій його складності та багатстві. Немає головних і другорядних мистецтв, та кожен вид має свої сильні й слабкі боки порівняно з іншими мистецтвами."⁵³