Похід ча на зх. . Україну і створення тимчасових органів.

Польський похіл 1939 - 7 вересня 1939 року (через 17 днів після наступу Вермахту на територію Польщі та після переходу німецьких військ річки Сян) о другій годині ночі Сталін в присутності Молотова і Ворошилова прийняв німецького посла Шуленбурга і повідомив про те, що Червона Армія приступає до бойових дій проти Польщі. О 3-15 ранку польському послові в Москві В. Гжибовському була вручена нота радянського уряду, у якій зазначалося, що«Польська держава і її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свої дії договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана самій собі й залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадків і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, радянський уряд не може більш нейтрально ставитися до цих фактів» Крім того зверталась увага на беззахисне положення українського й білоруського населення.

«Через таке положення радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя й майно населення Західної України та Західної Білорусії» [7]Якщо до 23 серпня Радянський уряд, захищаючи свої інтереси від можливої загрози, вимагав на тристоронніх переговорах проходу Червоної Армії через польську територію, але отримав відмову від польського уряду, то нині відсутність такого оголошувалась достатньою підставою для здійснення цих дій. Польща уподібнювалась пустелі, що могла бути заповнена або ж силами, що загрожували СРСР, або ж Червоною Армією.О 5-00 17 вересня передові та штурмові загони Червоної Армії перетнули кордон та розгромили польську прикордонну охорону. Перші години операції підтвердили дані радянської розвідки про відсутність значних угруповань польських військ, що дозволило прискорити наступальні дії.

Одержавши повідомлення про перехід Червоною Армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Бєлосток.

В ніч з 17 на 18 вересня радянські війська взяли Тернопіль, впродовж 18-19 вересня — Озерну, Сокаль, Броди, Бібрку, Рогатин, і 19 вересня підійшли до Львова. Тут Червона армія зустрілась з частинами вермахту, які вже упродовж майже тижня блокували в місті 15-тисячний польський гарнізон на чолі з генералом В. Лянгером. Внаслідок переговорів між радянським і німецьким командуванням німці відійшли з цього району [9]. Червона армія здійснила декілька невдалих спроб здобути Львів. 22 вересня 1939 року після переговорів з радянським командуванням львівський гарнізон погодився капітулювати на почесних умовах, які, втім, не було виконано.

Після низки дипломатичних перемовин і відповідного остаточного узгодження демаркаційної лінії, німецькі війська почали передавати СРСР раніше захоплені ними українські та білоруські міста. Так 22 вересня Червоній армії було передано місто Стрий, 24 вересня — Дрогобич. 22 вересня під час передачі радянській адміністрації білоруського міста Брест було проведено спільний військовий парад частин вермахту і Червоної армії [10].В подальшому радянські війська вели бойові дії з окремими польськими загонами, які намагалися пробитися до кордонів Румунії та Угорщини. Ці операції Червона армія також нерідко проводила у взаємодії з частинами вермахту. Наприклад, 27-28 вересня в районі Журавинець радянські війська спільно з німцями розбили 4-х тисячну кінну групу (5-6 кавалерійських полків) польських військ під орудою генералів Владислава Андерса та Константіна Плісовського, що саме намагалася перейти кордон з Угорщиною.

Результатом Польського походу було приєднання до Радянського Союзу території Західної України та Західної Білорусії. Положення нового кордону було закріплено радянсько-німецьким договором про кордон від 28 вересня 1939 року. Новий кордон в основному збігався з «лінією Керзона», що була рекомендована в 1919 році Паризькою мирною конференцією як східний кордон Польщі. Вона розмежовувала області компактного проживання поляків, з одного боку, українців і білорусів, з іншої.Території на схід від річок Західний Буг і Сян були приєднані до Української РСР і Білоруської РСР. Це збільшило територію СРСР на 196 тис. км2 (50,4% території Польщі), а населення – на 13 млн.

Бессара́бсько-Букови́нський похід - військова операція, проведена Червоною армією з метою примусової передачі Румунією Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР. Радянською стороною планувалося як повномасштабне військове вторгнення до Румунії, але, за кілька годин до початку операції, король Румунії Кароль II прийняв ультимативну ноту радянської сторони й погодився передати Бессарабію та Північну Буковину СРСР.Військова операція із зайняття території радянськими військами тривала 6 днів[2], в результаті була захоплена територія Бессарабії (44 000 км2 з населенням 3,2 млн. чол.), Північної Буковини (6 000 км 2 з населенням 500 000 чол.) та регіон Герца (304 км2 з населенням 25 000 чол.). ередача Румунією Бессарабії та Буковини СРСР мала велике значення як для цих двох держав, так і для сучасних Молдови і України. У результаті проведення операції була зайнята територія площею 50 762 км2, на якій мешкало 3 776 000 чоловік. Румунія втратила 17% (з 295 649 км2) своєї території та 18,9% (з 19,9 млн.) населення.

До вечору 1 липня новий кордон був повністю зайнятий радянськими військами, а з 14.00 3 липня кордон був закритий, і румунські військовослужбовці, що не встигли переправитися були роззброєні й затримані. З 5 липня 1940 війська були переведені в стан постійної бойової готовності[40], і з 8 липня почалося їх розосередження по пунктах постійної дислокації. Дипломатичні відносини Радянського Союзу з Румунією, єдиною балканською країною, що мала спільний кордон з СРСР, були затьмарені наявністю невирішеного Бессарабського питання, яке виникло в 1918 році, коли Румунія в умовах розпаду Російської та Австро-Угорської імперій анексувала територію Бессарабії та Буковини Ще на початку січня 1918 року Румунія на запрошення Сфатул Церій — парламенту Молдавської Демократичної Республіки — увела в Бессарабію війська «для боротьби з анархією, охорони продовольчих складів, залізниць». 23 січня 1918 року Сфатул Церій проголосив незалежність від Російської республіки, а 27 березня проголосував за приєднання Бессарабії до Румунії. Ні РРФСР, ні УРСР, ні пізніше СРСР не визнавали цю румунську акцію.

Органи тимчасові: Усі заходи, які впроваджувалися в життя західноукраїнського регіону тимчасовими органами управління, повністю відповідали політиці партії більшовиків і радянської влади, яка прибула «на танках». Працівники політвідділів військових частин і з’єднань, військові комендати в містах одночасно виконували адміністративні, господарські, правові, «політико-виховні та культурні» функції. Місцеве населення «правильно і заслужено» називало їх «комісарами». Більшовицькі партійні організації із самого початку були зрощені з паростками «нової влади». Хоча постанова ЦК ВКП(б) «Про створення первинних парторганізацій і оголошення прийому в партію» датована 1 жовтня 1939 р., тільки через три місяці після приходу Червоної армії відбулося створення мережі партійних організацій Західної України на базі присланих (відряджених) комуністів з інших територій УРСР і СРСР. У своєму послужному списку комуністи, які прибули відразу із військовими частинами РСЧА, наголошували на тому, що вони є «учасниками визволення трудящих Західної України» Загальновідомо, що 27 жовтня 1939 р. Народні Збори Західної України прийняли декларацію «Про встановлення державної влади», яку підтвердили Верховні Ради СРСР і УРСР. Виходячи з рішень Президії Верховної Ради СРСР 4 грудня 1939 р., Президія Верховної Ради УРСР затвердила указ «Про утворення Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тернопільської областей у складі Української РСР», а 17 січня 1940 р. той самий законодавчий орган ліквідував старий адміністративний поділ. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 р. були реорганізовані тимчасові управління й волосні комітети в міськради й районні виконавчі комітети. У Станіславській області було створено 2 міськради, безпосередньо підпорядковані облвиконкому, 37 районних виконавчих комітетів, а в районах створено 10 селищних і 720 сільських рад [13]. Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939р. під контролем нових властей було проведено вибори до Народних зборів, які наприкінці жовтня прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. У листопаді 1939 р. сесії Верховної Ради СРСР і УРСР ухвалили відповідні закони.

На території Західної України, офіційно включеної до складу УРСР, було створено б областей — Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.Менш як через рік було законодавчо оформлено і включення до складу УРСР територій, повернених у Румунії — Північної Буковини та придунайських земель. У червні 1940 p., враховуючи радянсько-німецьку домовленість про розмежування сфер впливу, СРСР в ультимативній формі заявив Румунії про передачу йому Бессарабії та Буковини. 28 червня південна група військ Червоної Армії під командуванням Г. Жукова перейшла р. Дністер і вступила на ці території. 2 серпня 1940 р. за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР було утворено Молдавську РСР, а в Північній Буковині організовано Чернівецьку область й передано її УРСР. До складу УРСР були включені також Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський райони.

В Західної України.

- тимчасовий орган влади, утворений з метою правового оформлення нового статусу Західної України після вступу на її територію Червоної армії у вересні 1939 р. 26 жовтня 1939 р. відкрились Народні Збори Західної України і був затверджений порядок денний: 1. про державну в ладу в Західній Україні; 2. про входження Західної України до складу УРСР; 3. про конфіскацію поміщицьких земель; 4. про націоналізацію банків і великої промисловості. 27 жовтня Народні Збори затвердили Декларацію про передачу влади в Західній Україні Радам депутатів трудящих і про звернення до Верховної Ради СРСР з проханням про прийняття Західної України до складу СРСР і включення її до складу УРСР. 28 жовтня Народні Збори прийняли Декларацію про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих державних урядовців – уся земля з її надрами, всі ліси і ріки оголошувались всенародним добром, тобто державною власністю; а також про націоналізацію банків і великої промисловості – усі цінності банків, усі великі фабрики, заводи, усі копальні і залізниці оголошувались всенародним добром, тобто державною власністю. На заключному засіданні депутати обрали Повноважну комісію, якій доручили від імені Народних Зборів вручити ці Декларації Верховним Радам СРСР і УРСР і просити увести Західну Україну до складу СРСР з входженням її до УРСР.

На позачерговій 5-ій сесії ВР СРСР 31 жовтня було заслухано заяву Повноважної комісії і 1 листопада ВР СРСР ухвалила задовольнити прохання Народних Зборів, і Верховній Раді УРСР було запропоновано прийняти Західну Україну до складу УРСР. Відтак, на позачерговій 3-ій сесії ВР УРСР 13-15 листопада 1939 р. було розглянуто заяву Повноважної комісії і постановлено прийняти Західну Україну до складу УРСР. Указом Президії ВР СРСР 4 грудня 1939 р. було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславівську і Тернопільську області у складі УРСР. Указом Президії ВР УРСР 17 січня 1940 р. повністю було скасовано старий адміністративно-територіальний поділ на повіти і волості, а натомість створено райони.