Причини ліквідації Запорізької Січі і створення Задунайської Січі.

Від поч заснування Нової Січі рос царський уряд поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була Рос імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого існування.
У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати кошового. Однак примусити січовиків відмовитися від цієї давньої традиції він не зміг. У 40—60-ті рр. XVIII ст. рос уряд розпочав заселення північних і північно-східних околиць Запорожжя військовими поселенцями. Це спричиняло ізоляцію «вольностей» від Правобережжя і Гетьманщини й перешкоджало втечам сюди селян.
У 1752 р. в пн-сх частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на пн-сх кордоні володінь Січі засновано Слов'яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.
У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для Новоросійської губернії, а ще через 10 років — для будівництва Дніпровської лінії укріплень. На протести запорожців уряд імперії не реагував. Козаки із сумом говорили: «Вічная пам'ять нашим степам. Проспали».
Ліквідація Запорозької Січі. Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:
■ Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.
■ Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.
■ Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.
■ Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу
до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.
■ Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців.
■ Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Після завершення російсько-турецької війн и 1769—1774 років Запоріжжя втратило своє значення як стратегічний форпост проти татарської та кримської агресії.

У травні 1775 року російські війська на чолі з угорським генералом Текелі вдерлися на Січ. З серпня 1775 року Катерина ІІ підписала маніфест про ліквідацію Запорізької Січі. Заборонялася навіть назва "запорізький козак". Територія Січі була приєднана до Новоросійської губернії. Закінчився третій, один із найбільш славних етапів розвитку українського козацтва.

По-різному складалася доля запорізького козацтва після 1775 року. Значну його частину царський уряд відніс до розряду військових поселенців. Близько 5 тис. запоріжців відійшли в межі турецьких володінь за Дунай і створили там Задунайську Січ (на місці теперішнього м. Вилкове Одеської області). Пізніше турецький уряд переселив козаків на правий берег Дунаю.

Царський уряд відчув втрату запорізького війська, коли готувався до чергової війни з Туреччиною. Тому у 1784 році він утворив із запоріжців, які залишилися на території Рос імперії, Бузьке козацьке військо. В ньому була запроваджена запорізька номенклатура посад, поділ на курені тощо. Однак курені як військово-адміністративні одиниці існували недовго. За царювання Олександра І у куренях залишили тільки місцеве (сільське) самоуправління, підпорядковане вищій військовій адміністрації. В роки російсько-турецької війни 1787— 1791 років Чорноморське козацьке військо налічувало більше 15 тис. козаків. У 1792 році, після закінчення війни і закріплення Росії на Чорному морі, Чорноморське козацьке військо було переселене на так звану Чорноморську прикордонну смугу, що проходила правим берегом Кубані. У 90-х роках XVIII ст. на Кубані проживало 25 тис. козаків укр походження. Незабаром сюди переселилася частина козаків Задунайської Січі. На Кубань інтенсивно потягнулися переселенці з Чернігівської, Полтавської, Харківської губерній. Було засновано 40 курінних селищ з військово-адміністративним центром ум. Катеринодарі (нині Краснодар). Отже, маємо всі підстави говорити про українську колонізацію цих земель.

В роки російсько-турецької війни 1828—1829 років козаки Задунайської Січі перейшли на бік російської армії, за що турецький уряд жорстоко розправився з Задунайською Січчю: ЇЇ було знищено. Закінчився четвертий етап Існування українського козацтва.

Залишки задунайців царський уряд поселив на Азовському узбережжі, сформувавши з них Азовське козацьке військо. Українське козацтво вступило в п'ятий історичний етап свого існування.

50. Джерела права Гетьманщини за Березневими статтями 1654 року.
Березневі статті 1654 року підтвердили непорушність прав і вольностей України. Таким чином, правова система, яка сформувалася в роки Визвольної війни, продовжувала діяти і розвиватись.
Головним чинником цієї системи було звичаєве право. До нього входили норми, які склалися в Запорізькій Січі за весь час її існування. Звичаєвим правом користувались як судові, так і адміністративні органи.
Важливими джерелами державного (конституційного) права були договірні статті, які укладалися майже всіма гетьманами з царським урядом під час обрання їх на посаду. Серед цих конституційних актів найбільше значення мають Березневі 1654 року і Гадяцькі статті 1658 року, Конституція 1710 року Пилипа Орлика тощо.
Для регулювання поточних відносин велике значення мало гетьманське законодавство. Це були універсали, декрети та грамоти. Таке законодавство головним чином регулювало адміністративні та цивільні відносини.
Виконуючи наказ Петра І, гетьман Іван Скоропадський створив Комісію для перекладу Статуту 1588 року, "Саксону" та "Порядку". Комісія працювала довго, але повного перекладу не здійснила. У 1728 році була зроблена ще одна спроба перекладу цих джерел права на російську мову і знову безуспішно.
В Правобережній Україні та Західній Волині, до входження їх після розділів Польщі до складу Російської імперії, джерелами права були норми звичаєвого права. Статутні прагнення викладені у збірнику "Екстракт малоросійських прав", який склав член Генерального суду О. Безбородько у 1767 році. Збірник призначався для Натальїна, обраного депутатом Комісії від Малоросійської колегії.
"Екстракт малоросійських прав" складався з норм державного, адміністративного та процесуального права. Збірник складався із вступу, 17 розділів і додатків копій найважливіших юридичних актів.
Кодифікаційні роботи в Російській імперії успіху не мали. Така ж доля чекала і "Екстракт малоросійських прав" О.Безбородька, який після розпуску Комісії було передано до архіву Сенату.
У 1786 році, після введення в Україні загальноімперського адміністративно-територіального поділу, в канцелярії малоросійської експедиції Сенату було розроблено новий збірник, в основу якого було покладено "Екстракт малоросійських прав", "Учреждение об управлений губерниями" 1775 року і ряд інших загальноросійських актів, прийнятих у 1767—1786 роках. Новий збірник отримав назву "Экстракт из указов, инструкций й учреждений". До нього входили як норми українського, так і норми загальноросійського законодавства з перевагою останнього. Збірник було затверджено Сенатом і розіслано у присутні місця України для практичного застосування.

Нормативні акти автономної влади Гетьманщини.
Після приєднання Гетьманщини до Московської держави, одним із нових джерел чиного права стали нормативні акти автономної влади.До них належали договірні статті, акти гетьманської влади і акти Генеральної військової канцелярії.На основі берзневих статтей 1654 доведено, що договірні статті були важливим джерелом гетьманщини.Вони становлювали норми, що визначали права гетьмана, судову організацію та джерела права, а також права і привілеї станів та окремих соціальних груп,фінансові відносини,організацію козацтва та чиновництва.Серед джерел права місцевого походження найпоширенішими були нормативні акти гетьманської влади, які видавалися у формі універсалів, ордерів,листів, інструкцій,декретів і грамот.Провідне місце серед них займали гетьманські універсали- офіційні акти державної влади Гетьманщини,що видавалися від імені гетьмана і містили закони і розпорядження, могли бути спеціально призначені для окремих установ, станів чи груп населення.Близькими до цих універсалів були гетьманські ордери та інструкції.За допомогою ордерів розвязувалися конкретні питання суспільно-політичних відносин.В інструкціях визначався порядок заснування і діяльності адміністративно-політичних установ,наприклад,судових органів,права й обов’язки чиновників,порядок виконання рішень вищих органів влади.Прикладом можуть бути інструкції судам П. Полуботка(1772), Д. Апостола(1730),К.Розумовського(1761-1763). Генеральна військова канцелярія видавали акти у формі універсалів та наказів.Також були церковні акти.
А.Ткач поділив їх на 2 групи:1)акти що регулювали загальне становище церкви в суспільній державі – духовний регламент,монастирський регламент,укази імператорської влади, постанови рос патріарха.2)Правові акти, нормами яких закріплювали догми християнської православної віри(номоканони,нова заповідь Юстиніана,книги Святого Письма,Кормчі книги)

.. Польсько-литовське законодавство у Гетьманщині.
Найбільшого значення серед польсько-литовських джерел набули литовські статути 1529, 1566, 1588.У них широко використано звичаєве право всіх народів,які жили на її території,норми давньоруського,римського,німецького,польського права,попереднього законодавства ВКЛ. У першому статуті набули юридичного закріплення основи суспільного і державного ладу, що склалися на той час у ВКЛ, та в ти українських землях,які входили до складу князівства.(13 розділів, 264 артикули).Різні галузі(адмін,цив,сім,крим.)
Другий литовський статут був затверджений сеймом 1554,набрав чинності у 1566.
Він закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбувалися у ВКЛ, визначав правове становище великого князя, захищав привілеї великих феодалів, фіксували права і вольності шляхти.(14 розділів, 367 артикулів)
Третій литовський статут був прийнятий Сигізмундом ІІІ у 1588, і набув чинності 1589. 3 литовський статут регламентував порядок судочинства, проголошував єдність права для всіх громадян, хоч вона і не була рівною для всіх, декларував обмеження влади монарха законом,відмежування судової влади від адміністації, пріорітет писаного права тощо.
Серед інших джерел права польсько-литовського походження були чинними сеймові постанови,,конституції,князівські й королівські привілеї і грамоти,а також окремі їх збірники і статути.