І.2.2 Типове проектування, типізація, нормалізація,

Стандартизація

Типове проектування – це система розробки будівельних проектів, що базується на типізації будівель або їх фрагментів з метою багаторазової повторюваності в будівництві. Воно використовується особливо широко в будівництві житлових, промислових будівель і масових типах громадських будівель.

Головна мета типового проектування – забезпечення можливості впровадження в масове будівництво найбільш сучасних для конкретного відрізку часу архітектурно-конструктивних рішень.

Типове проектування забезпечує державний стандарт житла, навчально-виховних і інших масових і громадських будівель, необхідний рівень їх якості, що відповідає матеріальним можливостям країни на період дії типового проекту (8 – 10 років).

В будівництві громадських будівель набув широкого впровадження серійний метод типового проектування: розробка взаємопов’язаного комплексу типових проектів для конкретних природно-кліматичних умов. Впровадження комплексу проектів призвано забезпечити раціональне розселення та обслуговування, архітектурну цілісність забудови і економічну ефективність будівництва.

Завершальним етапом типізації об’ємно-планувальних рішень є створення планувальних нормалей (нормалізація) основних типоутворюючих приміщень будівель різного призначення. Нормалізацією називають установлення оптимальних розмірів приміщення у відповідності з його функціональним призначенням і технологічним обладнанням та оптимальне розташування цього обладнання для здійснення трудових і інших процесів життєдіяльності людини.

Методика типового проектування безпосередньо пов’язана із стандартизацією. Під стандартизацією розуміється встановлення (на рівні закону) на довгі терміни загальних обов’язкових вимог до проектних рішень і конструкцій, а також затвердження в якості обов’язкових до використання стандартних будівельних виробів і конструкцій.

Вищою формою стандартизації є державні стандарти України (ДСТУ) і державні загальносоюзні стандарти (ГОСТи), які і на сьогодні є чинними на території України.

 

 

І.3 Об’ємно-планувальні рішення будівель

Об'ємно-планувальним рішенням будівлі називається об'єднання головних і другорядних (допоміжних) приміщень вибраних розмірів і форми в єдину композицію. За ознакою розташування приміщень розрізняють декілька основних об'ємно-планувальних систем будівель (рис.І.3).

Анфіладна система має прямолінійний або центричний характер і передбачає безпосередній перехід із одного приміщення в інше через систему прорізів у їх стінах. Використання анфіладної системи забезпечує компактність і економічність плану дякуючи відсутності комунікаційних приміщень. Однак у зв’язку з тим, що всі основні приміщення в будівлях такої системи є прохідними, вона використовується відносно рідко, переважно в музеях, картинних галереях виставкових павільйонах і т. ін.

Система планування з горизонтальними комунікаційними приміщеннями передбачає зв'язок між основними приміщеннями через комунікаційні. Це дозволяє головні приміщення проектувати непрохідними. В залежності від призначення будівлі та кліматичних умов будівництва горизонтальні комунікаційні приміщення виконують закритими (коридори) або відкритими (галереї). Приміщення будівлі по відношенню до горизонтальної комунікації можуть розташовуватися з однієї, двох і навіть трьох сторін. Планувальна компактність і економічність будівлі з горизонтальними комунікаціями оцінюється величиною площі приміщень на одиницю площі або довжини комунікації. За цією ознакою найбільш економічним є метод коридорно-кільцевого планування. Система планування з горизонтальними комунікаційними приміщеннями широко використовується при проектуванні будівель самого широкого призначення – гуртожитків, готелів, шкіл, лікарень, адміністративних приміщень і т. ін.

Секційна система заклечається в компоновці будівлі із одного або декількох однотипних фрагментів (секцій) з повторюваними поверховими планами, причому приміщення всіх поверхів кожної секції зв’язані з загальними вертикальними комунікаціями – сходовою клітиною або сходовою клітиною та ліфтами. Секційна система є основою в проектуванні квартирних житлових будинків середньої і великої поверховості і знаходить використання в проектуванні гуртожитків, лікарень, дитячих закладів і т. ін.

Зальна система здійснюється на підпорядкуванні відносно невеликої кількості допоміжних приміщень головній залі, яка визначає функціональне призначення будівлі в цілому (спортивна зала, глядацька зала кінотеатру, критий ринок і т. ін.). Зальна система (одно- або багатозальна) широко розповсюджена в проектуванні промислових будівель.

Змішана (комбінована) система, що включає в себе елементи різних систем, використовується переважно в багатофункціональних будівлях. Так, наприклад, в молодіжному клубі застосовується зальна система глядацьких приміщень з коридорним розташуванням приміщень для гурткових занять.

При використанні любої із перерахованих систем слід передбачати найбільш зручні функціональні зв’язки між приміщеннями та їх мінімальний об’єм, що призводить до економічності проектного рішення. Розробка об’ємно-планувального рішення здійснюється на основі семи функціональних процесів що відбуваються в будівлі (функціональної або технологічної схеми). Крім функціональної схеми на вибір об’ємно-планувального рішення і поверховості великий вплив здійснюють клімат, рельєф, архітектурне оточення. В суворих кліматичних умовах будівлі отримують компактну форму, в той же час на півдні будівлі аналогічного призначення розкриваються до навколишнього середовища.

 

 

 

 

Рис.І.3 – Об’ємно – планувальні системи:

1 – анфіладна пря молінійна (а), центрична (б); 2 – з горизонтальними комунікаційними приміщеннями: а – галерейна; б – коридорна; в – коридорно-кільцева; 3 – секційна; 4 – зальна; 5 - комбінована