Особливості умов праці правоохоронців.

До роботи в ОВС допускаються особи, які досягли 18-річного віку, мають позитивні висновки медкомісії і пройшли спеціальну підготовку. У Законі України «Про міліцію» визначено, що на службу до міліції приймаються громадяни України на контрактній основі, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, рівнем фізичної підготовки і станом здоров’я виконувати покладені на міліцію завдання. На службу до міліції не можуть бути прийняті особи, раніше засуджені за злочин. Згідно із Законом України «Про охорону праці» з громадянами, які приймаються на роботу, необхідно укладати трудовий договір. Тривалість робочого дня для працівника міліції не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Напередодні святкових і вихідних днів тривалість робочого часу скорочується на одну годину. Тривалість робочого дня може бути збільшена у разі проведення інших невідкладних заходів, зокрема у таких випадках: у разі потреби здійснення заходів, необхідних для оборони країни, недопущення масових заворушень, а також при стихійних лихах, аваріях та інших небезпечних ситуаціях з метою швидкого усунення їх наслідків. У вихідні й святкові дні працівники ОВС можуть залучатися до службової діяльності у випадках гострої потреби і лише за наказом вищих органів за явних або потенційних небезпечних обставин, при яких виникає потреба: у запобіганні масовому порушенню громадського порядку чи стихійного лиха, аварії та усуненні їх наслідків; у запобіганні нещасним випадкам, випадкам знищення та псування державного і громадського майна. Працюючим надається перерва для відпочинку і прийому їжі тривалістю не більше 2 годин. Усім працівникам ОВС надається щорічна відпустка зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку тривалістю 30 календарних днів. Тривалість відпустки зростає зі збільшенням терміну служби працівника в підрозділах ОВС, але не більше ніж на 15 календарних днів.

Поняття про іонізуюче випромінювання та його вплив на організм. Нормування ІВ.

Іонізуюче випромінювання має природнє і штучне походження. До недавнього часу, до середини ХХ ст., основним джерелом іонізуючого випромінювання були природні джерела – Космос, гірські породи та вулканічна діяльність. Іонізуюче випромінювання отримало свою назву через іонізацію того середовища через яке воно проходить, а саме через утворення позитивних і негативних заряджених часточок (іонів). Іонізуюче випромінювання – це високоенергетична частота, яка може призвести до руйнування тканин організму при своєму проходженні. Розрізняють кілька видів іонізуючого випромінювання: 1. Квантове випромінювання (рентгенівське, ультрафіолетове, гама випромінювання) 2. Корпускулярне (альфа випромінювання, яке можна зупинити листком паперу, бета випром., яке є більш проникним). Відзначають такі ефекти впливу іонізуючою радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); сомато–стохатичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плода, скорочення тривалості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації). Найнадійнішими методами захисту є: захист часом і захист відстанню. Крім того існують спеціальні види захисту: екранування, дистанційне керування, використання засобів індивідуального захисту, зменшення випромінювання з джерел випромінювання.

Психофізіологічні фактори умов праці та їх вплив на безпеку праці.

Будь-яка трудова діяльність характеризується двома взаємопов’язаними складовими елементами: – фізичний (механічний) – визначається роботою м’язів; – психічний – визначається участю органів чуття, пам’яті, мислення, емоцій, вольової активності. Психічні у свою чергу поділ. на: розумове перенапруження; пренапруж. аналізаторів; монотонність праці; емоційне пернавантаж. Частка фізичної і психічної складових у різних видах трудової діяльності неоднакова: під час фізичної праці переважає м’язова діяльність; під час розумової – активізуються процеси мислення. Але жоден із видів праці не відбувається без регулю-вання центральної нервової системи. Небезпечні фактори, що обумовлені особливостями фізіології та психології людини, називаються психофізіологічними. Психофізіологічні небезпеки у сучасному світі є чинниками цілісності чи розладу, стійкості чи дисгармонії, спокою чи тривоги, успіху чи невдач, фізичного та морального благополуччя життя людини.

До психофізіологічних факторів небезпек відносяться:– недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху тощо);– порушення зв’язків між сенсорними та моторними центрами, внаслідок чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що сприймаються органами відчуття;– дефекти координації рухів (особливо складних рухів та операцій, прийомів тощо);– підвищена емоційність;– втома (з точки зору безпеки життєдіяльності розрізняють фізіологічне та психологічне втомлення);– емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси, пов’язані з побутом, сім’єю, друзями, керівництвом);– необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й усього колективу);– відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість у досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність праці, відсутність пізнавального моменту, тобто нецікава робота тощо);– недостатність досвіду (поява імовірної помилки, невірні дії, напруження нервово-психічної системи, побоювання зробити помилку посилюють імовірність нещасного випадку). Отже, психофізіологічні фактори небезпек безпосередньо впливають на людину – на фізичні та фізіологічні процеси, працездатність, настрій, продуктивність праці і її життєдіяльність у цілому.

 

БІЛЕТ №____

 

Державне управління ОП.

Державне управління охороною праці здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України є вищим державним органом, який здійснює державне управління охороною праці в країні. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, затверджує Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, визначає функції загальних та галузевих міністерств щодо охорони праці і визначає порядок створення і використання фондів охорони праці. Для реалізації системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення.
Державний департамент України з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) безпосередньо реалізує державну політику щодо охорони праці та здійснює комплексне управління охороною праці в країні;
-Розробляє і контролює виконання національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
-Координує роботу міністерств та інших органів державної виконавчої влади, місцевої адміністрації та об'єднань підприємства в галузі охорони праці:
-Обробляє і переглядає спільно з іншими органами систему показників обліку охорони праці;
-Приймає участь у міжнародному співробітництві і поширює світовий досвід у галузі охорони праці, а також виконує ряд інших робіт.
Рішення Держнаглядохоронпраці є обов'язковим для виконання всіма міністерствами, іншими органами державної влади та підприємствами.
Міністерство праці та соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок та здійснює контроль за якістю та своєчасністю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам з охорони праці, бере участь у розробці нормативних актів.
Міністерство охорони здоров'я України розробляє гігієнічно обгрунтовані нормативи показників шкідливих факторів на робочих місцях і в межах робочої зони підприємств, розробляє санітарні норми відповідно до нормативів та методики визначення показників шкідливих факторів, проводить контроль виконання вимог гігієни праці та виробничого середовища, розробляє методику проведення атестації робочих місць, щодо їх відповідності нормативним актам з охорони праці та оцінки важкості роботи та ін
Інші міністерства та центральні органи державної влади проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці, розробляють і реалізують комплексні заходи поліпшення умов і охорони праці, здійснюють методичне керівництво діяльності підприємств щодо охорони праці. Фінансують розробку і перегляд нормативних актів з охорони праці, організовують та контролюють навчання і перевірку знань з питань охорони праці, здійснюють внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах області та ін Для виконання цієї роботи в міністерствах та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються відповідні служби охорони праці.
Місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів проводять роботу з охорони праці в межах підпорядкованої території та забезпечують реалізацію державної політики щодо охорони праці, формують міжгалузеві регіональні програми заходів з питань охорони праці, здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів з охорони праці, створюють фонди охорони праці та ін У цих органах створюються відповідні структурні підрозділи.