Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Семестр 1. Практичне заняття 22.

Поиск

Семестр 1. Практичне заняття 22.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ТЯЖКОХВОРИМИ ТА АГОНУЮЧИМИ ПАЦІЄНТАМИ

 

ПЛАН

ВТРАТИ, СМЕРТЬ І ГОРЕ.. 1

ОСОБЛИВОСТІ ДОГЛЯДУ ЗА ТЯЖКОХВОРИМИ ТА АГОНУЮЧИМИ ПАЦІЄНТАМИ.. 4

ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА. ХОСПІС.. 10

ПРИНЦИПИ РЕАНІМАЦІЇ. 10

СТАДІЇ ТЕРМІНАЛЬНОГО СТАНУ. ЇХ ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ.. 11

ПРАВИЛА ПОВОДЖЕННЯ З ТРУПОМ... 12

ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ З УМИРАННЯМ ТА СМЕРТЮ.... 13

 

ВТРАТИ, СМЕРТЬ І ГОРЕ

Смерті завжди передує виникнення кризової ситуації. І дуже важливим є для медичної сестри вміння пояснити пацієнтові та його родині психологію кризового стану.

Криза трапляється, коли людина зустрічається з перепонами на шляху до важливої життєвої мети, яка на даний час є недосяжною, використовуючи звичайні методи вирішення проблеми. Коли не можна використати звичні методи вирішення проблем для того, щоб справитися з повсякденними турботами життя, баланс, або рівновага, особистості порушується. Людина відчуває внутрішню напругу, стурбованість, які в результаті призводять до періоду емоційного розладу.

В літературі сказано, що криза є самообмежуючою і, як правило триває від чотирьох до шести тижнів. Це становить перехідний період, який є періодом підвищеної психологічної вразливості і дає можливість для особистого росту і розвитку. Іншими словами, досвід і життя в кризі має потенціал поліпшення або погіршання емоційного здоров'я людини.

Втручання в кризу - це введення ситуаційної допомоги для людини в кризі, яку здійснює медсестра, товариш або сім'я. Воно грунтується на одній або більше запланованих діях, щоб розпочати зміну в стресовій ситуації.

Первинна мета догляду за хворим - повернути назад людину на оптимальний рівень психологічного та фізіологічного балансу в межах обмежень, які накладені кризою.

Криза має наступні чотири фази:

1. Психологічний шок. Емоційний баланс, або рівновага, індивідуума порушена. Людина знаходиться в стані оціпеніння, відчуває пустоту, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності того, що відбувається, з'являються думки про самовбивство.

Важко вдається зосередитись, людина часто плаче, кричить чи сміється. Для неї характерні зорові і слухові галюцинації, відчуття присутності померлого.

2. Заперечення (відчай). У цій фазі індивід не здатний зіткнутися з реальністю проблеми або ситуації, що постала перед ним. Під час цієї фази ми чуємо, що люди кажуть так: "Я не можу повірити, що це трапилося", або "Неможливо, щоб це трапилося", або ж "Це нереально". Ця фаза характеризується відчуттям гніву, вини, гострої туги, відчуттям несправедливості того, що відбувається. Людина починає уникати оточуючих, порушується пам'ять. Особливо важкі перші 6 тижнів. З часом воно замінюється смутком і відчуттям безпорадності.

3. Визнання. Ця фаза відбувається, коли індивід не може більше заперечувати реальні проблеми, що постали перед ним. Людина признається собі та іншим: "Так, це трапилося".

4. Адаптація (пристосування). Адаптація і депресія. В цей період нерідко з'являється безсоння, головний біль, порушення апетиту та інші захворювання різних органів і систем, спровокованих стресом (за пороговим збудженням). У цій стадії індивід визнає проблему або ситуацію, він розпочинає активно справлятися з нею або пристосовуватися до неї для того, щоб послабити наростання стресу та занепокоєння. Тут потрібна допомога медсестри.

Заходи щодо подолання кризи

1) Допоможіть людині отримати інтелектуальне розуміння кризової ситуації.

Деякі люди не бачать зв'язку між тим, що вони відчувають, і ситуацією. Допоможіть індивіду висловити свої почуття. Дослідіть (критично оцініть) його механізми оволодіння ситуацією. Допоможіть людині розглянути альтернативні шляхи подолання стресу. Розширте соціальний діапазон. Якщо є втрата в житті людини, було б ефективним знайти людей, які б заповнили цю порожнечу.

2) Слухайте уважно. Постарайтесь зрозуміти, що людина переживає і передати це розуміння їй.

3) Вчіть. Допоможіть людині зрозуміти, що вона відчуває, і дайте їй нові завдання, які можуть допомогти їй подолати труднощі. Іноді людині корисно розуміти, що вона переживає кризу і багато її почуттів та переживань є нормальними для будь-кого, хто переживає, долає кризу. Як особа, яка допомагає, ви можете мати певну інформацію про ситуацію, що викликає кризу. Це може бути корисним для людини. Наприклад, люди, які пережили втрату родичів, мають нахил (тенденцію) до фізичної втоми і вимагають значно більше, ніж звичайно, відпочинку і сну.

4) Вкажіть шлях до здорової поведінки. Зацікавте людину вести здоровий спосіб життя. Оскільки немає стандартів здорової поведінки, ви б могли зробити деякі судження відносно того, що є корисним для здоров'я, а що ні. Існує можливість помилки. Однак, можливість позитивних впливів вартує того, щоб, ризикуючи, зробити помилку. Можна заохотити пацієнта до здорового способу життя, підкріплюючи це позитивними прикладами.

5) Остерігайтесь безвихідної ситуації. Стережіться приймати рішення, при яких людина, ймовірно, змогла б подолати кризу, але які відвернули б її від розвитку або створили б проблеми у майбутньому. Наприклад, для того, щоб подолати біль розлуки з коханою (коханим), людина може прийняти рішення - ніколи більше не бути близькою ні з ким. Це могло б відвернути в майбутньому неспокій, але прискорило б інші проблеми - самотність та відсутність змісту життя.

6) Уникайте ярликів. Відраджуйте людей від того, щоб вони давали собі ярлик хворого. Ярлики хвороби, такі як невроз, депресія або шизофренія, можуть спонукати людину відкинути будь-які спроби і намагання подолати кризу. Резон може бути у тому, що про хворого повинні потурбуватися. Більшість криз, для того, щоб їх вирішити конструктивно, потребують активності людини, яка переживає кризу.

7) Приймайте рішення. Якщо людина приголомшена або збентежена, може виникнути короткочасна необхідність вирішувати за неї. Наприклад, після пожежі або аварії автомобіля людина може бути занадто приголомшена, щоб нормально функціонувати, тому може виникнути необхідність приймати за неї рішення.

8) Дотримуйтесь усталеного порядку (певного режиму). Якщо можливо, сприяйте тому, щоб людина перебувала в своєму звичному життєвому режимі. Це може допомогти їй подолати кризу, вийти з шоку значно швидше. Наприклад, приймати їжу три рази на день або вдягатися кожного ранку.

Медичні сестри повинні допомагати долати кризу в багатьох різних ситуаціях. На роботі ми можемо мати справу з кризами пацієнтів, родичами пацієнтів та персоналом установ. Вдома і в особистому житті ми можемо мати справу з нашими власними кризами або кризами сім'ї, родичів, друзів та сусідів. Розпізнаючи кризи та фази криз і розуміючи, як можна їх долати, ми можемо бути дієвими в тому, щоб краще розробляти для людей навички швидшого подолання розвитку кризи, які не менш важливі, ніж навички швидшого подолання самої хвороби.

Відчуття втрати - це глибоке і сильне страждання, викликане втратою близької людини. Рафаель описує емоційну реакцію на втрату як поєднання душевного болю, смутку, гніву, безпорадності, відчуття вини і розпачу.

Патологічні реакції втрати

Реакція втрати вважається патологічною, якщо вона супроводжується надмірним емоційним вибухом, надто довгим чи повністю відсутнім. Гнів - це емоційна реакція, яка відтворює неприйняття того, що відбувається.

При патологічній реакції втрати людина може годинами розповідати про померлого й обставини його смерті.

Мета втручання в кризових ситуаціях

Відновити психологічну рівновагу, допомогти пацієнтові набути контролю над собою і над ситуацією.

Принципи:

- втручання повинно бути своєчасним, активним і рішучим;

- створіть атмосферу духовної близькості, боріться з відчуженням;

- шукайте підтримки сім'ї та суспільства;

- пам'ятайте, що найбільш важкі переживання виникають у перші дні після смерті близької людини;

- не посилюйте страждань хворого;

- не затягуйте лікування, плануйте курс психотерапії на шість тижнів (одна бесіда в тиждень).

10 порад для тих, хто переживає горе:

1. Дайте вихід хвилюванням, не стримуйте почуттів, не соромтесь плакати.

2. Поговоріть про своє горе з друзями. Не приховуйте того, що сталося. Попросіть поради, але не переобтяжуйте друзів скаргами.

3. Зосередьтесь на сьогоденні. Постарайтесь не думати про нещастя, яке сталося. Дивіться в майбутнє з надією.

4. Не старайтесь вирішувати відразу всі труднощі.

5. Якщо знаєте, що робите, дійте швидко і рішуче. Дійте згідно з розробленим планом.

6. Не залишайтесь на самоті, постарайтесь зайнятись чимось іншим. Будь-яке заняття - спорт, театр, клуби - піде вам на користь.

7. Не зганяйте зла на інших. Стримуйте в собі злість і ворожість, особливо спрямовані на членів сім'ї.

8. Щоденно займайтесь фізкультурою: ходьбою, плаванням, гімнастикою.

9. Дотримуйтесь розпорядку дня. Звичний уклад життя (регулярний прийом їжі, робота в домі) приносить відчуття захищеності. Не засиджуйтесь допізна і постарайтесь перед сном не думати про своє горе.

10. Якщо потрібна допомога, зверніться до лікаря, вам також допоможуть у церкві.

Повідомлення про нещастя:

- лікар або офіцер міліції повинен повідомити родичів особисто, а не телефоном;

- розмову з родичами треба вести в окремій кімнаті;

- якщо ж необхідно повідомити телефоном, то це повинна робити досвідчена людина;

- родичам потрібно детально і зрозуміло викласти причини і обставини смерті хворого, не треба приховувати від них патологоанатомічного обстеження.

Допомога

• Реакції можуть бути найрізноманітніші - від вражаючого мовчання і небажання вірити в те, що сталося, до сильного гніву і відчуття провини.

• Дайте можливість виплакатися.

• На знак втіхи візьміть родича за руку чи покладіть руку на плече.

• Запропонуйте чашку чаю чи води.

• Запитайте, як співбесідник себе почуває.

 

ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА. ХОСПІС

Безнадійні, неоперабельні і помираючі пацієнти можуть знаходитись як в лікувальних закладах, так і в домашніх умовах.

В останні роки в нас в Україні створюються особливі лікувальні заклади - хоспіси - для перебування в них безнадійних, неоперабельних пацієнтів. У хоспісі працюють спеціально підготовлені медичні сестри, яким часто доводиться вирішувати не стільки фізичні проблеми пацієнта, скільки психологічні, соціальні, духовні. Досить важкою і делікатною є проблема підготовки рідних і близьких пацієнта до його смерті.

Як правило, у безнадійних, неоперабельних і помираючих пацієнтів свідомість збережена протягом дуже довгого часу аж до самої смерті. Більша частина пацієнтів не усвідомлює і не хоче усвідомлювати, що настає смерть, деякі пацієнти відчувають страх перед болем, жалість до себе, злість до оточуючих, самотність.

Допомога таким хворим повинна бути спрямована на створення фізичного й емоційного комфорту. Всі маніпуляції, пов'язані з неможливістю (чи небажанням) самодогляду (самообслуговування), повинні виконуватися медичною сестрою особливо делікатно.

В тому випадку, якщо в палаті у пацієнта знаходяться рідні, слід постаратись переконати їх триматися спокійно, не метушливо, попередити їх про недоцільність вести розмови про передсмертні розпорядження (якщо про них не заговорить пацієнт з власної ініціативи).

ПРИНЦИПИ РЕАНІМАЦІЇ

Клінічна смерть — це стан, в якому перебуває організм протягом декількох хвилин після припинення кровообігу і дихання, коли повністю зникають усі зовнішні прояви життєдіяльності, але в тканинах ще не настали незворотні зміни.

Основними ознаками клінічної смерті є: відсутність дихання, пульсу і серцебиття, розширені зіниці, відсутність їхньої реакції на світло. Допоміжними ознаками клінічної смерті є: зміна забарвлення шкіри (мертвенно-сіра чи синюшна); непритомність, відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу.

Важливим чинником, що впливає на ефективність реанімації при клінічній смерті є температура навколишнього середовища і тривалість вмирання. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хв, при мінусових температурах — до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клінічної смерті.

Повернути померлого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому і послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.

Після констатації клінічної смерті (на що слід витрачати не більше 7—8 с) негайно проводять підготовчі заходи: потерпілого вкладають на спину, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба, на тверду основу, розстібають його пояс і оголюють ділянку в області серця. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50—60 см доверху для відтоку від них крові та збільшення кровонаповнення порожнин серця.

/ етап реанімації - забезпечення прохідності дихальних шляхів. Реаніматор здійснює "потрійний прийом" (за П. Сафаром):

а) відкриває рот потерпілому і марлевою серветкою на затискачі (пальцем, огорнутим хустинкою) звільняє його від наявних сторонніх тіл і рідин (блювотних мас, мокротиння, водоростей, знімних зубних протезів, згустків крові тощо);

б) відхиляє голову потерпілого максимально назад, підклавши під шию імпровізований валик з одягу або власну руку. При цьому в більшості потерпілих верхні дихальні шляхи вивільняються від язи ка та його кореня, стаючи прохідними;

в) виводить нижню щелепу вперед, в результаті чого прохідність верхніх дихальних шляхів відновлюється.

II етап реанімації - проведення штучної вентиляції легень. Штучну вентиляцію легень здійснюють способом вдування повітря з рота в рот або з рота в ніс, а також за допомогою ручних і автоматичних дихальних апаратів через лицьову маску або інтубаційну трубку.

Накривши потерпілому рот марлевою серветкою (носовою хустинкою), реаніматор щільно охоплює губами його рот і здійснює видих. При вдуванні повітря в рот рекомендується одну руку покласти під шию, а другу на чоло потерпілого. Вдуваючи повітря, одночасно вільними пальцями затискують ніздрі, щоб запобігти виходу повітря через ніс.

Якщо рот потерпілого судомно стискується, вдування проводять через ніс. При вдуванні повітря через ніс руку з потилиці переміщують на нижню щелепу, яку притискують до верхньої, щоб забезпечити герметизацію дихальних шляхів під час вдування. Об'єм видиху для дорослих повинен становити 800—1000 см3. Треба звернути увагу на ритм дихання: видих повинен бути вдвічі тривалішим вдиху. Під час вдування повітря реаніматор краєм ока стежить за рухами грудної клітки потерпілого, яка повинна підніматися і опускатися. Здійснивши 2—3 видихи, рятівник починає проводити наступний етап реанімації. Надалі частота вдувань повинна становити 12—16 за 1 хв.

Дітям залежно від віку вдування повітря здійснюють в меншому об'ємі. Під час вдування повітря стежать за епігастральною ділянкою, піднімання якої свідчить про введення надлишку повітря, що може призвести до регургітації (самовільного виділення вмісту із шлунку) і ускладнити проведення реанімаційних заходів аж до аспірації.

III етап реанімації - закритий масаж серця. У ділянці нижньої третини грудини серце ближче прилягає до передньої поверхні грудної клітки. Оскільки в основі масажу лежить видалення крові з порожнини серця, стискання проводять у цій ділянці, а не лівіше, не нижче і не вище.

Знаходячись збоку від потерпілого, реаніматор кладе кисть однієї руки на нижню третину грудини, строго посередині так, щоб пальці були підняті вверх та розміщувались паралельно до ребер. Нижню третину груднини легко знайти за такими орієнтирами. У верхній частині живота легко пальпується мечовидний відросток грудини.

На 1,5—2 см вверх від цього місця і є ділянка нижньої третини грудини. Зверху він кладе кисть другої руки і, ритмічно натискуючи зміщує грудину в сагітальному напрямку на глибину 3—5 см. При натискуванні на грудину пальці кистей слід підняти вверх для попередження перелому ребер, руки випрямити в ліктьових суглобах. У перерві між натискуваннями руку не віднімають від нижньої третини грудини з тим, щоб не втратити орієнтир. Масаж серця, таким чином, здійснюється масою тулуба реаніматора. Натискання дорослому при масажі треба проводити ривком від 0,5 до 0,75 с, 1 раз за 1 с, тобто 60 разів за 1 хв. На 4—5 натискувань на грудину проводять одне енергійне вдування повітря. На момент вдування повітря масаж серця припиняється, але не більше, ніж на 3 с

Дітям залежно від віку масаж проводять однією рукою, або двома чи одним пальцем руки і частіше, ніж дорослим.

Ознаками результативних реанімаційних заходів є звуження зіниць, порозовіння шкіри, відновлення пульсу, поява коротких дихальних рухів. Потерпілого в разі ефективності реанімаційних заходів обов'язково госпіталізують в реанімаційне відділення для стабільного відновлення функцій усіх систем організму.

У разі відсутності ознак ефективності реанімаційних заходів через 30 хв від початку їх застосування можна запідозрити наявність тяжких змін головного мозку. Подальше оживлення потерпілого недоцільне.

ПРАВИЛА ПОВОДЖЕННЯ З ТРУПОМ

Після того, як лікар зареєстрував факт смерті, необхідно:

1) поставити ширму біля ліжка померлого або вивезти ліжко в інше приміщення;

2) забрати подушку;

3) зняти одяг з померлого;

4) положити померлого на спину, закрити очі, підв'язати нижню щелепу, розігнути кінцівки;

5) накрити померлого простирадлом.

Виконавши всі ці дії, труп залишають у відділенні на дві години. Після цього труп оглядають, і при наявності так званих достовірних ознак смерті (трупне заклякання, трупні плями, зниження температури тіла нижче 20°С) медична сестра записує чорнилом на бедрі померлого його прізвище та ініціали, номер карти стаціонарного хворого. Труп перевозять на спеціальній каталці в патологоанатомічне відділення для наступного розтину із супровідним документом, який заповнює лікар. Речі померлого, які були в нього у відділенні, збирають, описують і передають родичам. Цінності з померлого медична сестра знімає в лікувальному відділенні в присутності чергового лікаря, оформлюючи це актом, і також передають родичам.

Білизну з ліжка померлого, включаючи матрац, подушку й одіяло, кладуть у мішок і віддають на дезінфекцію.

Ліжко і тумбочку протирають відповідно до вимог санітарно-протиепідемічного режиму.

Смерть, яка настала вдома, констатується дільничним лікарем, який видає довідку - діагноз і причини смерті.

Семестр 1. Практичне заняття 22.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 252; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.227.140.152 (0.012 с.)