На здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

 

Науковий керівник

Безклубенко Сергій Данилович,

Доктор філософських наук, професор

 

 

КИЇВ – 2007

 

ЗМІСТ

 

Вступ ……………………………………………………………………….. 3

Розділ 1. Акторське “переживання ролі” як предмет

наукового осмислення……….………........................................................ 9

Розділ 2. Акт переживання ролі як процес творення

образу персонажа п’єси....................................………………................ 27

2.1. Формування образу як складовий процес акту

переживання ролі …………........................................................................ 27

2.2. Акторський “ігровий” досвід як підсвідома основа відтворення

образу персонажа п’єси..…………………………..................................... 54

Розділ 3. Робота актора “над собою” в умовах публічної творчості.. 82

3.1. Актор як матеріал власного твору…………………………………....82

3.2. Акторська органіка в акті публічного усамітнення............................101

Розділ 4. Вистава як презентація актором своїх творів.

Вернісаж органічної природи актора..................................................... 128

Висновки …………………………………………………………………. 152

Список викорастаних джерел……………………………………….... 158

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми. Істотна особливість театрального мистецтва, як відомо ще з часів Арістотеля, полягає в наслідуванні життєвих ситуацій – тих, що відбуваються зараз, або тих, що колись були, чи тих, що ймовірно можуть статися в майбутньому. Цим визначається і природа акторства – основи сценічного мистецтва, – що є “наслідуванням” (імітацією) вчинків людей чи реальних, чи вірогідних, чи уявних (“дійових осіб”).

Феномен “переживання” актора під час виконання ним сценічної ролі спрадавна викликав і сьогодні викликає глибокий інтерес як самих учасників творчого театрального процесу (акторів, режисерів та ін.), так і глядачів та дослідників театрального мистецтва. Глядачів вражає передусім те, що під час сценічного “відтворення” подій, пов’язаних з життям персонажа, “душа” актора реагує так, ніби ці події та ситуації відбувалися з ним самим.

Проте акторське наслідування принципово відрізняється від подібного життєвого. У життєвій практиці, коли хтось наслідує іншого, він прагне насправді стати таким, як його взірець, принаймні, – подібним в істотному; в сценічному мистецтві це “наслідування” є удаваним, це – гра. Актор, наслідуючи дії реальної чи уявної особи, насправді створює не її дублікат, копію (клон), а лише її подобу (“образ”). Одночасно творчий процес “переживання ролі” фіксується та контролюється актором як акт мистецтва, де переживання пов’язане з так званою “роздвоєністю” актора в ролі.

Про одночасне фіксування актором психологічного стану власного “переживання ролі” наголошувалось ще у давнину і наголошується сьогодні як відомими театральними діячами, так і дослідниками психології акторської творчості. Платон характеризував це явище як “хвилювання душі актора, пов’язані з хвилюваннями ролі”, які актор відтворює, в той же час спостерігаючи за реакцією глядача. Д. Дідро вважав, що переживання актора є його власним, людським, і не має відношення до актора як до митця. Акторові, на його думку, належить “розмежовувати” мистецький акт відтворення образу персонажа та свій власний стан переживання і не звертати уваги на природну данність своєї душі.

Лесь Курбас дотримувався відмінного уявлення про “переживання актора”: він слушно вважав неможливим для актора “переживати” зображувані ним події так, як переживав справжні події його персонаж. Тому, вважав він, психофізичний стан актора під час виконання ролі належить не до “переживання ролі”, а до “мистецького переживання” актора.

Про утворення та функціонування в психологічному стані актора процесу “переживання ролі”, в зв’язку з одночасним опосередкованим фіксуванням цього процесу як “роздвоєним” існуванням актора в ролі погоджувалися Л. Виготський, П. Якобсон, Р. Натадзе, Н. Рождественська, Л. Грачова – відомі дослідники психології акторської творчості. Цієї точки зору дотримувався також видатний актор, автор відомої праці “Про техніку актора” – М. Чехов. Ще раніше подібні міркування висловлював визначний актор Т. Сальвіні. Цієї точки зору дотримується і автор даного дослідження, виходячи з власного досвіду акторської діяльності.

Водночас проблема визначення функціональних особливостей акторських “іпостасей”, внутрішніх механізмів їх співіснування та взаємозв’язку в процесі переживання ролі потребує нагального і системного дослідження.

Незважаючи на те, що К. Станіславський розрізняв участь трьох відмінних “іпостасей” актора в процесі творення образу: “людина-артист” (“артист-творець”), “людино-роль” та “акторо-роль” (артисто-роль), явище “переживання” актора в процесі підготовки та виконання ролі все ще видається багато в чому “загадковим”, тобто недостатньо дослідженим.

Актуальність теми полягає також в тому, що творчий метод та прийоми за “системою” К. Станіславського, які на сьогодні застосовуються вітчизняними акторами на практиці та педагогами з майстерності актора в учбовому процесі, залишаються все ще недосконалими, про що наголошував і сам К. Станіславський. Відтак дане дисертаційне дослідження має на меті по-новому інтерпретувати відомий метод переживання в ролі як процес творення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано згідно з планом наукової роботи кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв. Вона відповідає темі №3 “Актуальні проблеми культури і мистецтва” цільової комплексної програми наукових досліджень та відповідним планам кафедри дикторів і ведучих телепрограм КНУКіМ (“Моделювання у навчальному процесі інноваційних технологій”).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з’ясуванні сутності та особливостей акторського “переживання ролі”. Здійснення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

– з’ясувати ступінь вивчення проблеми;

– на основі аналізу мистецтвознавчої, філософської, естетичної

літератури, а також літератури з питань психології творчості узагальнити основні теоретичні та методологічні підходи до вивчення природи акторського мистецтва;

– уточнити “ключові” поняття дослідження (“переживання”,

“переживання ролі”, “акторське мистецтво переживання ” та ін.);

– виявити місце та роль “переживання” в акторському мистецтві.

Об’єкт дослідження – акторське мистецтво.

Предмет дослідження – фактор “переживання ролі” в акторському мистецтві.

Теоретичну основу дослідження складають праці видатного режисера, актора та теоретика театрального мистецтва К. Станіславського, його учнів і послідовників (актора М. Чехова, режисера Є. Гротовського), а також відомих майстрів та дослідників акторського мистецтва П. Єршова, Б. Захави, Л. Грачової, О. Сторожука, Е. Бутенка, В. Кісіна.

Тема дослідження зумовила потребу звернутися до наукових праць відомих вчених в галузі загальної психології (О. Леонтьєва, Д. Узнадзе,
Ф. Василюка, А. Менегетті, С. Рубінштейна, Є. Ільїна); психології мистецтва (П. Якобсона, Р. Натадзе, Л. Виготського, Н. Рождественської), мистецтвознавства (Р. Інгардена, В. Татаркевича, Г. Гадамера, М. Мерло-Понті, С. Безклубенка), філософських рефлексій (Платона, Арістотеля, Д. Дідро, Г. Гегеля, В. Гете, Е. Гуссерля).

Визначальним з точки зору науково-методологічних засад даного дослідження стало експериментально підтверджене В. Бехтєрєвим положення про те, що думка про дію є той самий рефлекс, що і дія, але без здійснення дії, що має фундаментальне значення для розуміння мистецтва як творчості та його виховної, сугестивної та релаксаційної (катарсис) ролі.

Дослідження ролі та значення процесів “переживання” в мистецтві актора спираються на “концепцію діяльності” та її мотиву академіка О. Леонтьєва.

Методи дослідження обумовлені його предметом, пов’язані з досягненнями загальнонаукових, культурологічних, філософських, психологічних, психофізіологічних, естетичних, мистецтвознавчих, прикладних мистецьких досліджень вітчизняної та світової науки.

Для вирішення поставлених завдань застосовуються методи аналітично-синтетичної обробки джерел (при вивченні феноменологічної, психологічної, спеціальної прикладної мистецької літератури з даної проблематики); порівняльно-історичний (при оцінках історичного обігу та застосування поняття переживання як явища в мистецтві актора); структурно-функціонального і типологічного підходів (при виявленні психологічних акторських “сутностей” та їхнього взаємозв’язку в процесі переживання актора в ролі); феноменологічної експлікації та реконструкції предмету в цілому (при зіставленні та застосуванні для дослідження даного предмету методів дослідження психології та принципів діяльності нервопсихіки людини).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– вперше у вітчизняному мистецтвознавстві здійснено науковий

аналіз перебігу процесу творення актором сценічного образу персонажа драматичного твору;

– уточнено основні “ключові” поняття дослідження, в результаті

смислового віддиференціювання значень слова та наукового терміну “переживання”, з’ясування змісту поняття “переживання ролі” та “акторське мистецтво переживання”;

– з’ясовано роль означуваних цими поняттями емоційно-

інтелектуальних станів та психологічних процесів у різних стадіях підготовки та реалізації (подання глядачам) продукту акторського мистецтва (формування образу, закріплення в пам’яті, реалізація у виставі);

– виявлено роль та місце “переживання” у акторському мистецтві.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та матеріали дисертації можуть бути застосовані акторами безпосередньо у творчій роботі та педагогами у процесі підготовки акторів.

Висновки дисертації можуть бути використані для подальшого наукового дослідження різних аспектів акторського та сценічного мистецтва загалом. Основні результати дослідження відображені та оприлюднені в авторській типовій та робочій програмах з техніки екранного мовлення (“Техніка екранного мовлення”, програма для студентів за спеціальністю 7. 020303, протокол № 2 від 06. 10. 2003р.).

Окремі положення дисертаційного дослідження використані автором при читанні курсу “Майстерність актора” та “Техніка екранного мовлення”, а також у власному акторському досвіді роботи в театрі, кіно та на телебаченні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладено у доповідях на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу КНУКіМ “Художнє слово як засіб формування і відображення суспільної думки” (Київ, 2001 р.), “Досвід та перспективи моделі підготовки спеціалістів для кіно та телебачення” (Київ, 2002 р.), “Моделювання у навчальному процесі інноваційних технологій” (Київ, 2003 р.), “Моделювання у навчальному процесі інноваційних кінотехнологій” (Київ, 2004 р.), на двох Всеукраїнських науково–практичних конференціях “Професійна мистецька освіта: діалог традицій та інновацій” (Київ, 2000 р.), “Культуротворча парадигма українського націєтворення” (Івано-Франківськ, 2005 р).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 7 публікаціях, 4 з них – статті у наукових фахових виданнях, 2 – авторські програми, 1 – тези доповіді на науково-теоретичній конференції.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (180 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 170 сторінок (основний текст – 160 сторінок, бібліографія – 10 сторінок).

 

 

Розділ 1

АКТОРСЬКЕ “ПЕРЕЖИВАННЯ РОЛІ”