Досудове врегулювання господарських спорів.

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ГоспПроцКод, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором. Спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів. Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно. Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організаціїне досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Вирішення спорів господарським судом.

Діяльність ГС з розгляду господарських справ і вирішення господарських спорів розвивається у певній послідов­ності і складається з окремих стадій. ГС порушує справи за позовними заявами: - підприємств та організацій, які звертаються до господарсь­кого суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом; - державних та інших органів, які звертаються до господарсько­го суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; - прокурорів та їх заступників, які звертаються до госпо­дарського суду в інтересах держави; - Рахункової палати, яка завертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Кон­ституцією та законами України. Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, гро­мадянином-суб'єктом підпр-ї діяльності або його пред­ставником. Позивач (прокурор) зобов'язаний при поданні по­зову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї доку-тів, якщо цих документів у сторін немає. Питання про прийняття чи неприйняття позовної заяви вирішується суддею. У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті позовної заяви чи для повернення її заявникові суддя, прийнявши позов­ну заяву, не пізніше 5днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі. З метою забез-ня правильного і своєчасного вирішення госп-го спору суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки справи до розгляду. Основною стадією госп-го процесу є вирішення гос­п-х спорів. Розгляд справ у ГС 1 інстанції здійснюється суддею одноособово. Проте будь-яку спра­ву, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від кате­горії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. При розгляді справи ГС може зіткнутися з обставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьо­му засіданні (неявка сторін, неподання витребуваних доказів, необхідність витребування нових доказів тощо), тоді розгляд справи відкладається. Іноді ГС не в змозі розглянути справу до ви­рішення пов'язаної з нею іншої справи або в разі призначення експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником. У цих випадках він зупиняє про­вадження у справі, а потім поновлює його після усунення об­ставин, які зумовили зупинення. Вирішення спору по суті (тобто задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково) завершується прийняттям рішен­ня. Судове рішення приймається суддею за результатами обгово­рення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегі­ально, - більшістю голосів суддів. Якщо ГС не вирішує спір по суті (наприклад, у разі відкладення розгляду справи, зупинення чи припинення справи тощо), то він виносить ухвалу. Рішення ГС набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та ре­золютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційно­го подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законноїсили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Виконання рішення ГС провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до вико­нання не пізніше 3 місяців з дня прийняття рішення, ухва­ли, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухва­ли про поновлення пропущеного строку для пред'явлення нака­зу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено.За загальним правилом вирішення господарських спорів завер­шується прийняттям рішення чи винесенням ухвали судом першої інстанції, проте в окремих випадках господарське судочинство може продовжуватися в апеляційній і касаційній інстанціях.

Поняття монопольного становища на ринку.

Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господ-ння, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господ-ння, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антим-го комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 %. Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів тощо) визначається в межах території України. Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антим-м комітетом України та його терит-ми управліннями в межах адміністративної області або автономії (район, населений пункт).

Контроль за концентрацією суб’єктів господарювання(КСГ).

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету У здійснюють державний контроль за КСГ. Концентрацією визнається: 1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання 1 суб'єкта господарювання до іншого; 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю 1 або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом: а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання; 3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 % голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання. Учасниками концентрації визнаються: * суб'єкти господ-ння, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання; *суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, чи суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль; *суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі; *суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб'єкта господ-ння; ФО та ЮО, пов'язані з учасниками концентрації, відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб'єктом господ-ння.