Колізії в господарському законодавстві.

Становлення нац. господар. законод. в У. пов'яза- не з труднощами, викликаними насамперед економ. та соц.-політ. факторами. По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування держ. власності як основи економ. системи, директивного планування та принципу демо- кратич. централізму в керівництві економікою. Ось чому основоположні закони у галузі економіки («Про власність», «Про підприємниц- тво»,) одразу ж після набуття чинності вступили у суперечність з чинним законодавством (переду­сім з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого невиправдано затягується). Суперечності нового законо­д. з старим не лише перешкоджають створенню пра­вопорядку в господар. відносинах, а й іноді безпосе­редньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва. По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони «Про цінні папери та фондову біржу», «Про селянське (фермерське) господарство», Декрет КМУ «Про довірчі товариства», на момент прийняття були розраховані на регулювання не­існуючих або малорозвинених суспільних відносин. А ос­кільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні підносний, виникли труднощі як з дією прийнятих, гак із прийняттям нових н.а. (як це було з ангимонопольним законодавством та законодав­ством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця в складне становище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричиняє не­визначеність та очікування природного розвитку подій. По-третє, ще одна складність викликана припинен- ням існування СРСР та проголошенням державної незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законо­давства незалежних держав як одного з атрибутів держав­ного суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господарському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принципово важливих для пра­вового регулювання господарської діяльності актів, не продубльованих республіками (транспортні кодекси та ста­тути, Положення про поставки, Правила про договори під­ряду на капітальне будівництво тощо). Ці та інші упущення в українському законодавстві мають бути враховані новим парламентом У, якщо ми як держава хочемо мати стабільне і добротне законод., яке б не лише викон. роль регулятора суспіль. віднос, а й сприяло недопущенню правопоруш. суб’єктами господарювання.

Господарське законодавство і господарське право, їх співвідношення.

ГП. – є системою норм, які регулюють госп. відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї госп. діяльності. Щодо ГЗ., то деякі науковці вважають, що воно є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські правовідносини у народному господарстві. ГЗ.-це безмежно широка “суперсистема” законодавства, це не галузь, а “нормативний масив”, який охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства. Інша теорія каже, що предметом ГЗ. є госп. відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосп продукції в аграрних товаровиробників, відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у держ. страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності. Згідно з цією точкою зору ГЗ є самостійною галуззю- системою нормативних актів, правила яких регулюють госп відносини щодо організації та здійснення госп діяльності в галузі сусп виробництва і обігу. Тобто як галузь ГЗ окреслене лише госп відносинами і не включає всіх нормативних актів, які теж регулюють народне господарство.

Проблеми вдосконалення господарського законодавства.

Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, викликаними насамперед економічними та соціально-політичними факторами. По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умовах існування старого загальносоюзного законодавства, яке склалося у період панування держ. власності як основи економ. системи, директивного планування та принципу демо- кратич. централізму в керівництві економікою. Ось чому основоположні закони у галузі економіки («Про власність», «Про підприємниц- тво»,) одразу ж після набуття чинності вступили у суперечність з чинним законодавством (переду­сім з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого невиправдано затягується). Суперечності нового законо­д. з старим не лише перешкоджають створенню пра­вопорядку в господар. відносинах, а й іноді безпосе­редньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва. По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони «Про цінні папери та фондову біржу», «Про селянське (фермерське) господарство», Декрет КМУ «Про довірчі товариства», на момент прийняття були розраховані на регулювання не­існуючих або малорозвинених суспільних відносин. А ос­кільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні підносний, виникли труднощі як з дією прийнятих, гак із прийняттям нових н.а. (як це було з ангимонопольним законодавством та законодав­ством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця в складне становище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричиняє не­визначеність та очікування природного розвитку подій. По-третє, ще одна складність викликана припинен- ням існування СРСР та проголошенням державної незалежності його колишніх республік. Визнання верховенства законо­давства незалежних держав як одного з атрибутів держав­ного суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господарському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принципово важливих для пра­вового регулювання господарської діяльності актів, не продубльованих республіками (транспортні кодекси та ста­тути, Положення про поставки, Правила про договори під­ряду на капітальне будівництво тощо). Ці та інші упущення в українському законодавстві мають бути враховані новим парламентом У, якщо ми як держава хочемо мати стабільне і добротне законод., яке б не лише викон. роль регулятора суспіль. віднос, а й сприяло недопущенню правопоруш. суб’єктами господарювання.

Значення арбітражної практики в удосконаленні господарського законодавства.

Правосуддя в госп.відн. здійснюється арбітражними судами. Вони є першим органом у вирішенні госп. спорів. Завдання - захист прав і законних інтересів суб”єктів госп. віднос., сприяння зміцненню законності у сфері госп. відн., внесення пропозицій спрямованих на вдосконалення правового регулювання госп діяльн. Застосовуються арбітражні норми та норми арбітражно - процесуального кодексу, інші норми госп. законодавства також застосовують закон до конкретних відносин деталізують та конкретизують норми законодавства. Арб. суди вивчають практичне застосування норм за конкретних обставин, аналізують причини госп. конфліктів і власну арбітражну практику. Це дає можливість вирішувати спори і визначати тенденцію госп. відносин, проводити профілактичну роботу. В результаті такої діяльності видаються інструктивні вказівки і роз”яснення держ. арбітражів, як засобів тлумачення госп. арбітр. практики.

Поняття та ознаки підприємницької діяльності(ПД).

Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по иробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється ФО та ЮО, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому зак-вом. ПД хар-ся: мета, з якою зійс-ся, систематичність;під-во здійс-ся на власний ризик. Принципи під-ва: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до зак-ва; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених у Конституції У. Підприємницька діяльність припиняється: з власної ініціативи підприємця; у разі закінчення строку дії ліцензії; у разі припинення існування підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених Гос-ким Кодексом та іншими законами. Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється

законом відповідно до вимог Гос-го Кодексу.