Біологічна характеристика гладіолусу

Гладіолус, або шпажник (Gladiolus L.) відноситься до класу однодольних, родини півникових (Iridaceae Juss). Він включає більше 170 видів, що різняться за формою, величиною та забарвленням квіток. До нашого часу отримано десятки тисяч сортів гладіолусу.

Всі сучасні форми гладіолусу виведені схрещуванням багатьох європейських та африканських дикорослих видів і об’єднані під назвою Gladiolus hybridus hort.

Гладіолус – багаторічна трав’яниста бульбоцибулинна рослина. В умовах України у відкритому грунті не зимує.

Листки і стебло осінню відмирають, а підземні органи живуть багато років, утворюючи щорічно заміщуючу бульбоцибулину. Її закладання починається майже одночасно з відростанням пагона. Вже у фазі першого справжнього листка в основі пагона, на верхівці материнської бульбоцибулини, з’являється потовщення, яке потім швидко збільшується. Формується нова бульбоцибулина, що тісно пов’язана з материнською.

Паренхимні клітини бульбоцибулини заповнені запасними живильними речовинами, головним чином крохмалем. Нижня частина заміщуючої бульбоцибулини, місце прикріплення її до материнської, і є донцем. В центральній частині містяться судинно-волокнисті пучки, які розширюються донизу. У основи заміщуючої бульбоцибулини утворюються бульбобруньки, що у практиці квітникарства називають діткою. Вони оточені дуже цупкою оболонкою, що охороняє від дії несприятливих чинників і є органами вегетативного розмноження.

Коренева система гладіолуса двохярусна, з послідовно замінюючих у часі коренів материнської і заміщуючих бульбоцибулин. Корені першого ярусу білі, шнуроподібні, майже не галузяться і на початковій стадії дуже крихкі. Корені другого ярусу, що живлять рослину – розгалужені, і веретеноподібні втягуючі. Завдяки їх скороченню нова бульбоцибулина втягується у грунт на оптимальну глибину.

Стебло прямостійне, міцне, інколи розгалужене, з листками, заввишки від 60 до 200см. Листки (7–12 шт) зелені, сидячі, видовжено-ланцетоподібні, складчасті з трубчастою основою (піхвою), що міцно охоплює стебло. Листки бувають бульбоцибулині та стеблові. Стеблові розташовані попарно-супротивно в одній площині. Безлиста частина стебла до місця прикріплення першої квітки називається ніжкою суцвіття.

Бульбоцибулина – це видозмінене стебло. Воно складається з двох частин, які чітко різняться: периферійної і центральної. Периферійна частина утворюється у основи бульбоцибулинних листків за рахунок відкладння поживних речовин.

Бульбоцибулина покрита сухими лусками – залишками листків. Розмір, форма і забарвлення бульбоцибулин бувають різними в залежності від покоління бульбоцибулини, сортових особливостей, системи вирощування.

Бульбобрунька, як і бульбоцибулина, є видозміненим стеблом. Бульбобруньки утворюються на столонах. Кількість бульбобуруньок і їх розміри варіююь в залежності від сорту, а також розміру і віку бульбобруньок. Утворення великої кількості буьбобруньок – важлива господарська властивість сортів гладіолусу.

Гладіолус, форми суцвіття: 1 – однорядне, 2 – дворядне, 3 – чергове, 4 – двобічне, 5 – спіральне.

Суцвіття – це простий одно або дворядний, черговий, здебільшого однобічний, іноді спіральний або двобічний колос, завдовжки від 25 см у мініатюрних, до 120 см у гігантських сортів, з 8–22 сидячими, лійкоподібними, розширеними у верхній частині квітками завбільшки від 6 до 26 см. Квітки двостатеві, зигоморфні (неправильної форми). Оцвітина складається з шести часток пелюсткового типу, які при переході в трубку сильно звужуються, утворюючи горловину квітки. За формою вони бувають округлі, трикутні, обернено-трикутні та зірчасті. Є багато сортів, у яких оцвітина вузька, нагадує трубчасті лілії. Тичинок – 3, матичка – 1. Від взаємного розташування часток зовнішнього і внутрішнього кругів оцвітини, від їх величини і будови залежить форма квітки. Одночасно відкритих квіток може бути від 3 до 12, розкриваються вони знизу догори.

Цвіте гладіолус в середині липня до заморозків, одне суцвіття – від 5 до 7 днів. Зав’язь складається із 3 плодолистиків, що зрослися.

Плід – яйцеподібна коробочка, що містять від 200 і більше насінин. Насіння коричневе, крупне, кругле або овальне, крилате. Насіння добре зав’язується і легко проростає.

У розвитку гладіолуса умовно виділяють 5 періодів:

І – умовного росту (фенофаза 1-4 листків) триває від садіння до появи 4-го листка (тривалість 25-30 днів).

ІІ – підготовки до цвітіння – від 4 до 6-го стеблового листка (біля 40 днів). У молодій бульбоцибулині закладається ніжка суцвіття.

ІІІ – цвітіння. Триває 15-20 днів. Квітка набирає розмір, колір, відцвітає, зав’язує насіння. Замінююча бульбоцибулина наростає, триває розвиток сплячих буруньок та ріст діток (фенофаза 8-го та наступних листків).

IV – достигання. Достигає насіння, бульбоцибулини, дітки. Триває 50-70 днів.

V – спокою. Післязбиральне достигання триває 35-95 днів.

Розмноження гладіолусів

Розмножують гладіолусb бульбоцибулинами і дітками. Насіннєве розмноження застосовують тільки в селекції.

Розмноження насінням. Попередньо замочене насіння висівають в ящики в лютому-березні в теплиці, в кінці березня-початку квітня – в парники, пізніше – у відкритий грунт. Ящики заповнюють просіяним перегнійно-листовим грунтом, насіння висаджують з площею живлення 2×2 см. Cходи з’являються через 2 – 3 тижні. В сонячну погоду їх треба притіняти. Теплиці і парники провітрюють. Після закалювання з настанням теплої погоди сходи висаджують на гряди. Пікірувати розсаду не треба, вона не приживається. Дощечкою зі дна ящика обережно сіянці відділяють разом із грунтом, не ушкоджуючи кореневої системи, поміщають у грунт на раніше приготовлене місце. Розвиток рослин відбувається швидко, деякі сіянці зацвітають вже в перший рік.

Вегетативне розмноження здійснюють бульбобуруньками (дітки). Цінність посадкового матеріалу визначається його віком. Найбільш цінні бульбоцибулини, що вирощені з діток протягом 1 – 2 років. Діаметр їх 3,5 –

4,5 см, округло-циліндричної форми, денце мінімальних розмірів. Пласкі бульбоцибулини з великим денцем до садіння не придатні.

Старі 4 – 5 річні бульбоцибулини мають низьку якість. Бульбоцибулина гладіолуса може бути використана для одержання квіток протягом 3 – 4 років, починаючи з часу переходу до щорічного цвітіння. Потім відбувається поступове старіння, яке закінчується виродженням і втратою здатності до проростання. Посадковий матеріал оновлюють, заміняючи бульбоцибулинами, що вирощують з діток.

Якщо сорт знаходиться в обмеженій кількості, розмноження можна проводити поділом крупних бульбоцибулин. Для цього придатні бульбоцибулини діаметром не менше 3,2 см. Їх розрізають на 2 – 4 частини, щоб на кожній було 2 – 3 бруньки (рис.). Ніж треба дезінфікувати спиртом. Зрізи присипають товченим вугіллям, підсушують протягом 3 – 4 годин, після чого висаджують.

Рис. Бульбоцибулини розрізані на частини для розмноження.