Ботанічна характеристика жоржин

Найбільш вирогідними дикими предками жоржини культурної вважають тетраплоїдну жоржину пірчасту (D. рinnata Cav) та жоржину криваво-червону (D. cocсinea Cav). Від їх схрещування утворився октоплоїний гібрид із надзвичайною мінливістю, за що йому дали назву ж. мінлива (D. variabilis), яка згодом була змінена на ж. культурна.

Це трав’янистий багаторічник, що має поле стебло, що сильно галузиться, висотою від 30 до 260 см у сильнорослих садових форм. Листки великі, перестороздільні з непарними сегментами, супротивні, зелені і пурпурні, різною мірою опушені. Суцвіття – кошик, від 3­–5 до 25–35 см у діаметрі, прості, напівмахрові і махрові. Язичкових квіток від 8–12 до 200 шт. і більше найрізноманітніших кольорів та відтінків (крім блакитних). Язичкові квітки мають недорозвинену маточку з дволопатевою приймочкою, насіння ці квітки не утворюють. Трубчасті квітки двостатеві і, як правило, мають нормально розвинені генеративні органи, що складаються з маточки і дволопатевої приймочки і п’яти тичинок. У природних умовах коренебульби жоржин – багаторічні, зимують у ґрунті, що не промерзає. В них зосереджені запасні речовини у вигляді складних вуглеводів.

Оскільки коренебульби жоржини не стеблового, а кореневого походження, то закладання і розвиток вегетативних бруньок відбувається на нижній межі стебла і коренебульби. При відламуванні коренебульби часто утворюють корені, але стебло не розвивається.

Розмноження жоржин

Основні способи вегетативного розмноження – коренебульбами і живцюваня. Для розмноження використовують молоді коренебульби без ознак зараження хворобами.

Для розмноження жоржин живцюванням гнізда коренебульб вносять до теплиці (січень-лютий), укладають на стелажі до половини засипають будь-яким субстрактом – ґрунтовою сумішшю, торфом, тирсою, піском, таким чином, щоб бруньки залишились не присипаними, дезинфікують 0,2 % розчином KMnO₄ і тримають при температурі повітря 15–18 С, помірно поливають, додатково досвічують. Потім поливи маточників замінюють частим, помірним обприскуванням, що знижує темпи наростання пагонів у довжину і їх витягування. Пагони з короткими міжвузлями краще вкорінюються. Після підростання пагонів на 9–12 см їх зрізають гострим ножем навкіс біля самої основи або виламують з п’яточкою.

Останній спосіб зменшує кількість живців, що отримують з маточників, і послаблює останні. Проте з таких живців вирощюють високої якості рослини, що з них розвиваються життєздатніші, квітки більші за розмірами, яскравіші.

Пагони регулярно зрізають, не допускаючи їх переростання. Рослини, що розвиваються з живців, заготовлених з пагонів другого порядку, як правило, не закладають якісних коренебульб, а утворюють дрібні коренці і гинуть. Доцільно з одного маточника зрізати 12 – 15 живців, не більше 20.

Найкращим субстратом для вкорінення є перліт з розміром гранул 3–5 см. Перліт створює більш стерильні умови, забезпечує достатнє зволоження і краще надходження повітря, що є необхідним для кращого вкорінення. При пізніх строках живцювання краще використовувати 1 частину перліту і 2–3 частини торфу, що добре вивітрився. Це сприяє меншому ушкодженню молодих коренів, і кращому вкоріненню живців.

Живці висаджують скісно на відстані не менше ніж 5 см один від одного (не більше 350–400 живців на 1 м²). Температуру повітря підтримують на рівні 17–19ºС, а ґрунту 17–19ºС. Живці обприскують водою, прикривають від прямих сонячних променів. Через 10 днів температуру повітря знижують до 14­–15ºС, а субстрату 17–18ºС, щоб уникнути диспропорції у рості коренів і надземної частини. При цьому корені ростуть швидше.

При живцюванні у лютому корені утворюються через 25–30 днів, у березні 15–20, а в квітні – 6–8 днів, через 5–6 тижнів їх пересаджують у горщики і виносять у прохолодні парники для загартування. Коли минають останні заморозки, живці висаджують у відкритий ґрунт (друга половина травня). Тоді ж висаджують і сіянці.

Поділені гнізда коренебульб висаджують на 2–3 тижні раніше (кінець квітня, початок травня).

Інколи живцюють пазушні пагони, які пінцирують протягом вегетації при догляді за колекційними посадками жоржин. Живцювання проводять таким же чином, як і при весняному вкоріненні живців. Таким засобом можна поповнити колекцію новими сортами.

Посадка жоржин

Рослини висаджують на 3 – 4 см глибше, ніж вони росли в горщиках. На відстані 10 – 15 см від основи стебла роблять лунки для поливу, на кожну рослину витрачають 5 – 6 л води. Після підсихання грунту його мульчують навкруги рослини торфом шаром см або іншим матеріалом, що покращує аерацію і температурний режим.

Інколи висажують непіддорощені бульби. Бульби продивляються, видаляють з ознаками хвороб. Здоровий матеріал обробляють для профілактики 0,4-0,5 % розчином KMnO₄ протягом 15 – 20 хв. Якщо грунт достатньо вологий, після посадки коренебульб у грунт, його не поливають. При поливі використовують на кожну одиницю не більше 3 л води.

Пагони з’являються на поверхні грунту через 2,5 – 3 тижні. При похолоданні рослини окучують грунтм на 3 – 4 см або прикривають на ніч утеплюючим матеріалом.

Догляд за жоржинами

Ділянка під жоржинами повинна бути сонячною, або у крайньому випадку напівсонячною. Рослини потребують легких родючих грунтів із слабокислою або нейтральною реакцією (pH 6 – 7). Під весняну оранку вносять органічні добрива (перегній, компост) до 15 – 20 кг/м² або ж мінеральні добрива з розрахунку, щоб вміст елементів живлення дорівнював: N – 20 – 25 мг, P – 20 мг, K – 30 мг діючої речовини на 100 г повітряно-сухого грунту. Рослини висаджують на глибину 10 см на відстані 40х40 см для низькорослих сортів, 60х60 – для середньорослих і високорослих сортів.

Через 3 – 4 тижні після висадки вкорінених живців їх підживлюють (N – 15 г, P – 6 г, K – 12 г, Mg – 3,5 г, Mn – 2 – 3 г, Fe – 2 – 3 г на 1 м². Другий раз підживлюють під час бутонізації з розрахунку (N – 15 г, P – 10 г, K – 12 г на 1 м2). Третє підживлення здійстнюють під час цвітіння (N – 5 г, P – 8 г, K – 10 г на 1 м²).

Догляд за рослинами включає в себе: підпушення грунту, видалення бур’яну, боротьбу з хворобами та шкідниками. Пасенкують бокові пагони, що розвиваються з пазушних бруньок, видаляють бокові бутони квітконосного пагона. У сортів з могутнім розвитком вегетативної маси обривають нижні листки на рівні 30 – 40 см. Це покращує обмін повітря навкруги рослин і запобігає розростанню товстого стебла у основи кореневої шийки, що погіршує зберігання коренебульб.

Наприкінці серпня на початку вересня полив та підживлення припиняють. У другій половині вересня рослини у основи підгортають, що запобігає можливому ушкодженню гнізд коренебульб осінніми приморозками. Якщо листки ушкоджені легкими заморозками, сплячі бруньки у основи пагона не проростають. Якщо стоїть гарна погода, то коренебульби можна не викопувати. Проте не можна допускати значного пробудження сплячих бруньок, що виснажує коренебульби. Викопування не можна затягувати, а також здійснювати у суху погоду. Підсушені коренебульби краще зберігаються.

Коренебульби, що механічно пошкоджені,підрізають і присипають деревним вугіллям. Зберігають їх на стелажах у сховищі при температурі не вищій за 5 – 6 ºС, відносній вологості 60 – 70%. Необхідна добра вентиляція повітря. Часто коренебульби зберігають у лунках у піску. Дякі автори (Черевченко та ін.) рекомендують гнізда коренебульб зберігати в поліетиленових мішках, засипаючи їх перлітом або сухою тирсою. Мішки зав’язують і тримають у приміщенні при температурі 3–5 С. Протягом зими гнізда коренебульб кілька разів перевіряють на стан зберігання.

Найбільш небезпечні для жоржин сисні і гризучі шкідники. До першої групи належать павутинний кліщ, попелиці, оранжерейний трипс, слинява пенніца. У посушливий роки вони особливо шкідливі. Крім того, деякі комахи служать переносниками вірусної мозаїки жоржин, тому своєчасне проведення всіх профілактичних та винищувальних заходів - необхідна умова успішної культури.

Павутинний кліщ (Tetranychus urticae) поселяється на нижній стороні листа, де утворює павутинку. Дорослі кліщі світло-жовті або зеленуваті, 0,3-0,5 мм завдовжки.

У пошкоджених жоржин відзначено опадання листя або поява на них белесо-бурих плям. Декоративність рослини знижується, а в разі сильного зараження воно гине.

Попелиці (Aphis fabae) - комахи 1,4-2,5 мм завдовжки, чорного (бобова попелиця) або блідо-зеленого (оранжерейна) кольору.

Утворюють великі колонії, викликають деформацію листя, затримку росту і цвітіння, втрату декоративності. Листя покриваються цукристими виділеннями, на яких розвивається сажистий гриб.

Оранжерейний трипс (Heliothrips haemorrhoidalis) темно-бурий, 1-1,5 мм довгою, тіло вузьке, передні крила і ноги жовтуваті. Личинки білі, відрізняються від дорослих комах меншою величиною і відсутністю крил. Трипс поселяється на обох сторонах листових пластинок, харчується клітинним соком. Листя набувають сріблястий блиск, жовтіють і відмирають.

Слинява пеніца (Philaenus spumarius) живе в пазухах листя і пагонів. Шкідливі її жовтуваті личинки, що утворюють пінисті виділення. З кінця травня до червня вони пошкоджують листя з нижньої сторони. Листові пластинки зморщуються, покриваються жовтими плямами, квітконоси недорозвиваються.

Заходи боротьби з сисними комахами: збір і знищення рослинних залишків і бур'янів, осіння перекопка грунту, обприскування одним із препаратів - антио (0,1 - 0,2%), тріхлорметафос-3, фозалон (0,2%), карбофосом (0, 2 - 0,3%), зеленим милом (2%) або настоями тютюну (2%), деревію звичайного (8%), цибулевої лушпиння (1/2 відра її заливають водою на добу).

Проти кліща можна також застосовувати кельтан (0,2%), настій часнику (2%), картоплиння (10%), опилювать рослини піретрум. Ефективність обробок підвищується при додаванні фосфорних і калійних добрив (50 г хлористого або сірчанокислого калію і 100 г суперфосфату на 10 л води).

З гризучих комах для жоржин найбільш шкідливі совки - лілувата, горохова, городня, а також ковалики і хрущі.

Совка лілувата (Hydroecia micacea) пошкоджує стебло - її гусениця довгою 30-40 мм виїдає в ньому серцевину. Пагони при цьому в'януть, нерідко обламуються. Метелики відкладають яйця на стебла рослин.

Совки городня і горохова (Polia oleracea, P.pisi) об'їдають листя і пелюстки квітів. Лялечки зимують у грунті. Літ метеликів спостерігається в червні-липні, самки відкладають яйця купками на листя.

Заходи боротьби з совками: при появі гусениць рослини обприскують хлорофосом, рогор, тріхлорметафос-3 (0,2%), карбофосу (0,2-0,3%) або ентобактерін-3 (0,1-0,5%). Для кращої прилипаемости отрут в розчин додають клейстер з розрахунку 10 г на 1 л.

Не слід вносити під жоржини свіжий гній, на таких ділянках рослини пошкоджуються сильніше, при вапнуванні грунту рослини заражаються рідше.

Щипавки звичайної (Forficula auricularia) смоляно-бура, тіло видовжене (до 20 мм). Пошкоджує рослини вночі, вигризає отверствия на листках, об'їдає пелюстки квітів і отрастающие пагони. Поразка щипавки спостерігається з липня по вересень.

Заходи боротьби: глибока перекопка грунту восени, обприскування рослин настоями часнику і цибулевої луски. На ніч для залучення комах розкладають принади із трави, дощечки. Вдень їх переглядають і сховалися щипавок знищують.

Бульби та корені жоржин часто пошкоджуються личинками щелкунов (дротяників) і хрущів. Молоді рослини при цьому гинуть, а дорослі відстають у рості, бульби загнивають.

Щелкун темний (Agriotes obscurus), щ.полосатий (A. Lineatus), щ. посівної (A. Sputator), щ. широкий (Srlatosomus latus) і щ. чорний (Athous niger) зустрічаються найбільш часто. Тіло личинок вузьке, довге, жовте або коричневе, грудні ноги короткі, однакової довжини. Жуки чорні або коричнево-бурі, зимують вони в землі, а в травні виходять на поверхню і відразу відкладають яйця - у верхній шар грунту, невеликими групами. Личинки розвиваються 3-4 роки. Воліють вологу землю, з настанням сухої погоди переміщаються в більш глибокі шари.

Хрущ травневий східний (Melolontha hippocastani) і х. червневий (Amphimallon solstitialis) - небезпечні шкідники жоржин. Личинки 40-45 мм завдовжки, м'ясисті, блідо-жовті, з бурою головою і добре розвиненим гризучий ротовим апаратом. Розвиваються вони на протязі 3-5 років - в залежності від виду хруща, місцевості і кліматичних умов року.

Заходи боротьби з дротяниками і хрущами: полив 0,2%-ним хлорофосом в травні-червні, глибока осіння перекопка з 12%-ним дустом ГХЦГ (8 г/м2). Ефективні передпосівне внесення малих доз ГХЦГ (1,5 кг / га) у суміші з грунулірованним суперфосфатом, часте розпушування, ручна вибірка та знищення личинок.

Флокси багаторічні

Відноситься до родини Синюхові (Polemoniaceae uss). У перекладі з грецької «флокс» означає «полум’я». Цю назву дав рослинам у 1737 році Карл Лінней завдяки яскравим червоним квіткам деяких видів, яких у природі нараховується до 50. Всі види флоксу, крім флокса Друммонда, – багаторічники.

Багаторічні види: ф. шиловидний (Ph. Subulata L.), ф. чарівний (Ph. amoena sims), ф. сибірський (Ph. sibsrica L.), ф. розчепірений (Ph. divaricata L.), ф. Арендса (Ph. arendsii Arends), ф. волосистий (Ph. paniculata L.).

Головна цінність основної групи багаторічних флоксів в тому, що основне цвітіння їх припадає на такий період, коли жоржина і гладіолуси ще тільки починають зацвітати, а півонії і дельфіній та інші багаторічники вже відцвіли.

Поряд з трояндами і півоніями, флокси – краще оздоблення садів і парків. Головна цінність основної групи флоксів в тому, що осно

Листки флоксів цельні, нижні супротивні, верхні чергові.

Суцвіття різноманітної форми: крупні зонтикоподібні або навіть пірамідальні, китицеподібні. Плотні або розкидисті. Діаметр суцвіть від 10–15 до 30 – 40 см, в залежності від висоти рослин.

Квітки двостатеві.

Колір квіток надзвичайно яскравий – білосніжний, вогненно–червоний, малиновий, бузковий, темно фіолетовий. Забарвлення або в чистих тонах або з ніжними відтінками. Є форми з різноманітним забарвленням віночка (пістряві, ситцеві). Так середина віночка може бути більш світлих або більш темних тонів. Є форми з очком у центрі віночка.

Висота флоксів від 20 до 120 см: низькі форми мають висоту 25 – 50 см, середні 50 – 80 см, високі 80 – 120 см. У одних і тих же сортів висота рослин залежить в значній мірі від умов вирощування.

За строками цвітіння багаторічні флокси можна звести до таких основних груп:

1) весняні флокси цвітуть у квітні травні (ф. субуляти, ф. дерновий).

2) раньолітні, цвітуть у травні – червні(ф. Арендса)

3) пізні, літні флокси, цвітуть влітку і під осінь (ф. волосисті)

Агротехніка вирощування

Грунт для флоксів повинен бути добре обробленим. Кращим ґрунтом є суглинок з додаванням до нього торф’яного ґрунту, листкового перегнію і деревної зони. Свіжий гній часто викликає грибні захворювання.

Посадку і пересадку флоксів виконують восени або по весні. восени флокси висаджують перед закінченням їх росту. Рослини встигають вкорінитися до зими, і розвиток кореневої системи весною відбувається успішніше, ніж якщо рослини садять навесні. Для того щоб отримати квітучі рослини в рік садіння. Навесні флокси необхідно висаджувати як можна раніше, як тільки відтає ґрунт. Висаджувати флокси рекомендується на відстані 35 – 60 см як між рядами, так і в рядах.

Для омолодження і запобігання вироджування через кожні 3 – 5 років флокси рекомендується ділити і пересаджувати на інше місце. У старих кустів флоксів суцвіття і квітки починають мельчать, у спекотні дні у кущів тургор падає і рослини прив’ядають.

У глинисті ґрунти вносять крупнозернистий пісок. Можно додати компост, торф, гравій, деревну золу.

На 1 м² додають 6 – 8 кг торфа, 4 – 5 кг компосту, 300 г деревної золи, і перекопують потім додають річковий пісок або дрібний гравій, 20 г нітрофоски, сульфату калію і знову перекопують на повну глибину штикової лопати.

Під час вегетації флокси підживлюють. За вегетацію достатньо зробити 3 підживлення.

Перше підживлення здійснюється під час відростання пагонів. До одного відра компосту або перегною додають 20 г сечовини, ретельно перемішують і розсипають на 2 – 3 кущі. Якщо вологи не достатньо, сухе підживлення замінюють на рідке: у 10 л води додають 40 г сечовини.

Друге підживлення виконують під час бутонізації. На 10 л розводять 40 г нітрофоски, по 1 столовій ложці «Агріколи для рослин, що цвітуть» і органічні добрива «Квіточок».

Третє підживлення здійснюють після цвітіння. На 10 л води додають 20 г суперфосфату і сульфату калію. Рідке підживлення можна замінити сухими. На одне відро компосту або торфу додають 40 г добрива «Осінь», перемішати і висипати під 3 – 4 куща.

Найрясніше цвітіння у флоксів буває на відкритих сонячних місцеположеннях. За цих умов їх суцвіття досягають значних розмірів і необхідної щільності. Щільність суцвіть є основою садового ознакою сорту, за яким судять про його якість. У високоякісних флоксів квітки в суцвіттях повинні находити одна одну.

На місцях з тривалим освітленням сонця рослини не витягуються, стають більш приземистими і міцними, а забарвлення більш яскравим. Проте деякі сорти флоксів під впливом прямих сонячних променів вигорають. Їх краще висаджувати у місцях притінених у полуденні години.

У районах з низькими температурами, особливо у без снігові зими, флокси нерідко гинуть від морозів. Тому середніх районах перевагу необхідно віддати весняній посадці.

Флокси можна пересаджувати не тільки навесні і восени. Вони легко переносять обережне пересаджування і влітку під час цвітіння.

На відміну від півоній, які не люблять пересадки, флокси, навпаки, цвітуть рясно.

Догляд за флоксами. Грунт підтримують у пухкому стані, чистим від бур’янів. Флокси – водолюбні рослини і сильно страждають від нестачі вологи, особливо на відкритому сонячному місці. тому треба ретельно дбати про полив, який рекомендується здійснювати під корінь. На ніч рослини корисно обприскувати.

Прищепка флоксів. Її здійснюють для збільшення кущистості, затримки цвітіння на два тижні, в червні – на місяць.

Флокси зимують без укриття, проте безснігові зими, при частих відлигах, чергуються з сильними морозами, переносять хворобливо. Для запобігання загибелі рекомендується ґрунт присипати перегноєм, торфом або іншими матеріалами для мульчування. Це необхідно особливо здійснювати при культурі флоксів, що були поділені восени.

Восени стебла флоксів необхідно зрізати до ґрунту і спалити.

Найбільш цікаві сорти флоксу метельчатого – Аленький цветочек, Аленушка, Наташа, Новинка, Успіх, Фестивальний, Карнавал тощо.

Хвороби флоксів

Найбільш часте захворювання – борошниста роса. Ця хвороба пошкоджує головним чином листки і стебла. Спочатку з’являється біло-бурий наліт. Потім листки стають темно-бурого кольору. Міри боротьби: не поливати рослини гнойовою жижею, холодною водою із шланга. Після цвітіння рослини обрізати до самого грунту і обробити мідним купоросом (100 г на 10 л води) або бордоською рідиною.

З хімічних препаратів найбільш єфективним є препарат «Топаз» (2 мл на 10 л води), можна зробити профілактичну обробку до бутонізації.

Шкідники. Із шкідників слід відмітити нематоди, червоний павучок. Ураження флоксів нематодами проявляється у деформації стебла, листків, квіток (карликовість, потворність), у крихкості рослин (легкість обламування при догляді, від вітру).

Міри боротьби з нематодами. Знищення хворих рослин, видалення ґрунту на глибину 20 см і дезінфекція грунту вапном, не вирощувати флокси декілька років у місцях ураження їх нематодами.