Агротехніка вирощування лілій

Ділянка для вирощування лілій повинна бути не тільки захищенна від вітрів, але й достатньо провітрюватися.

Ліліям необхідний пухкий, живильний, водопроникний грунт. Глинисті, водонепроникні та пісчані мало вологоємні грунти для лілій непридатні. Ділянка не повинна затоплюватися водою, оскільки цибулини від застою води і за умов поганого дренажу можуть загнити і загинути.

У відкритому грунті лілії вирощують на одному місці тривалий строк (3 – 4 роки), тому підготовка грунту для садіння цибулин є важливою умовою їх успішного вирощування. Грунт перекопують на глибину 40 – 50 см, вносять добре провітрений торф або листковий перегній (10 кг/м²) з додаванням вапна (200 г/м²), азотно-фосфорно-калійні добрива.

Цибулини стеблокореневих видів висаджують на глибину 15–25 см, а у лілій з приселеними листками так, щоб верхівка цибулини знаходилася на глибині 2 – 3 см від поверхні грунту. Відстань між цибулинами залежить від розміру цибулини і має бути 15–30 см.

Перед садінням необхідно ознайомитися з біологічними особливостями і вимогами даного виду або сорту. На відкритих сонячних ділянках краще ростуть л. оратова, л. одноцвітна, л. карликова, л. леопардова, л. поникаюча, а також сорти азіатських і трубчастих гібридів. Для напівзатінених ділянках рекомендуються: л. прємна, л. Давида, л. Грея, л. японська, л. канадська, л. золотиста, л. мозолиста, л. ланцетолиста (тигрова), л. Ледебура, л. Мартагон, л. леопардова, л. Саржент, кавказькі лілії.

Лілії потребують нейтральної реакції грунту. Проте деякі види і сорти краще зростають на слабко лужному грунті і добре реагують на внесення золи і вапна. Це – л. білосніжна, л. Даурська, л. цибулиноносна, л. одноцвітна, л. Давида, л. Генрі, л. Кессельринга, л. Королевська, л. арликова, л. піринейська, л. халкедонська та сорти Трубчастих гібридів. Деякі лілії, навпаки, переважають грунти зі слабко кислою реакцією: л. золотиста, л. прекрасна, л. японська, л. тигрова, л. довгоквіткова, л. леопардова, численні сорти Азіатських та Американських гібридів.

До зимостійких відносяться види східно-азіатського походження: л. даурська, л. ланцетолиста (тигрова), л. карликова, л. поникаюча, л. плямиста, л. кучерявиста і отримані від них Мартагон і Азіатські гібриди. Лілії європейського походження – білосніжна, голландська, Кессельринга, Ледебура, та ін.. Північноамериканські види – л. Монардова, л. канадська і др. Та їх гібриди.

Недостатньо зимостійкі. Потребують легкого укриття на зиму на півночі України і значного утеплення в північних і східних районах СНГ. Це – л. королевська, л. сірчаноцвіта, л. славна та їх гібриди. Зірчаті лілії, походять від л. Генрі і трубчастих, більш зимостійкі, але їм необхідно невелике укриття на випадок суворої зими.

Незимостійкі – л. довгоквіткова, л. формозська, л. філіпінська. Л. прекрасна і л. золотиста потребують обов’язкового укриття у всіх районах, окрім півдня країни.

Необхідно враховувати строки цвітіння. До ранньоквітучих відносяться – кавказькі види: л. однобратвенная, л. Совича, л. Кессельринга, л. Ледебурга. Азіатські: л. карликова, л. даурська, л. кудревата та їх гібриди. Середньго строку цвітіння – більшість Азіатських гібридів, л. королевська і більшість гібридів з ІV розділу з трубчастою формою квітки. Пізньоквітучі – східні види: л. прекрасна, л. золотиста і їх гібриди (але серед них їх і сорти з середнім строком цвітіння)., а також л. ланцетолиста (тигрова), л. Генрі і її гібриди (група Латкале та ін.).

Насіннєве розмноження лілій

Розмноження насінням дає можливість масового одержання здорового матеріалу. Цим способом добре розмножувати трубчасті, кавказькі, східні і більшість видових лілій. Трубчасті лілії легко зав’язують насіння при вільному запиленні, але в змішаних посадках сортів дають, як правило, гібридне насіння. Тому для отримання сортового насіння необхідна ізольована посадка.

При насіннєвому розмноженні не передаються вірусні захворювання до яких схильні лілії ауратум і лонгифлорум, насінням також розмножують лілії регале, спеціозум, монодельфум, Генрі та ін.

Види лілії характеризуються двома типами проростання насіння: надземним (зелена сім’ядоля з’являється над поверхнею грунту) і підземним (цибулина формується із насіння під землею, зелена сім’ядоля відсутня). Насіння видів з надземним проростанням висівають навесні, а з підземним – восени, відразу після його збору. Сіянці зацвітають на 6 – 7 рік.

Можливий ранньовесняний посів безпосередньо у відкритий грунт. Отриманню дружних сходів сприяє передпосівне проморожування замоченого насіння протягом 25 – 30 днів. Насіння східних лілій і їх гібридів після 50 – 70 денного режиму пророщування при кімнатній температурі витримують 2 – 3 місяці при 0 – +5 ºС.

Лілії, що швидко розвиваються із насіння (гібрид Заливського, лілії лонгифлорум, фомозанум, Вилльмонтта, тенуоіфоліум, конколор, регале, Саржента) – потребують пікірування без ушкодження коренів. Лілії, що розвиваються повільно (даурська, умбеллатум, кроцеум, Тунберга, Генрі, Гарсона, мартагон, шовицианум, ауратум), треба сіяти насінням у стані високої воскової стиглості і взимку тримати посіви при температурі 2 – 6 ºС, не пікіруючи їх до кінця 2-го року.

Вегетативне розмноження

Вегетативне розмноження зберігає сортові якості лілій.

Розмноження цибулинами, що отримують шляхом поділу гнізда – більш простий, хоча і малопродуктивний спосіб. Ділять гнізда і пересаджують цибулини через 3 – 4 роки. За цей період навкруги материнської цибулини утворюється гніздо з 3 – 7 дочірніх цибулин зі своєю кореневою системою. Восени або рано навесні гніздо викопують, обережно відокремлюють цибулини, і висаджують їх на нове місце за такою ж технологією, як за звичайного садіння цибулин.

Розмноження стебловими цибулинками: 1 – стебло лілії з цибулинками, 2 – вкорінені цибулинки

Розмноження цибулинними лусками: 1 – відділення лусок, 2 – луска цибулини з новими цибулинками

Розмноження лусками цибулин можна використовувати для всіх видів лілій. Відокремлювати луски від цибулин можна в будь-який час року, включаючи зиму, якщо рослини викопати раніше і зберігати в прохолодному місці. Відокремлені від цибулини луски витримують протягом 15 хвилин у розчині марганцевокислого калію, злегка підсушують і поміщають у зволожену тирсу, з торф’яними крихтами, керамзитом, піском при температурі 17 – 22 ºС і при вологості повітря 80%. Через 5 – 6 тижнів на лусках утворюються цибулини з корінням. Навесні їх висаджують у грунт. При осінньому видаленні лусок після формування цибулин при температурі 20 – 22 ºС, їх поміщають не менш як на 4 – 6 тижнів у холодильник при температурі 0 – +5 ºС, після чого висаджують у ящики (температура біля +7^оС та вологості повітря 80% цибулинки формуються у основі лусок через 1,5 – 2 місяці. В травні рослини пересаджують у відкритий грунт.

Розмноження стебловими брунькоцибулинками (бульбочками) здійснюють у бульбоносних сортів (Редстар, Аеліта, Жизель, Тигрова тощо). Відокремлені від стебла бульбоцибулинки в кінці літа висаджують у грунт на глибину біля 2 см, поливають і мульчують. Через 3 – 4 роки рослини зацвітають, для утворення більш крупних бульб видаляють бутони і квітки.

Розмноження дітками-цибулинками: 1 – цибулина з дітками-цибулинками, 2 – вкорінені цибулинки

Розмноження цибулинами-дітками. Цим способом розмножують види і сорти, у яких біля денця цибулинки або на підземній частині стебла формуються дітки. Якщо стебло підгортати, кількість дочірніх цибулин збільшується.

Хвороби лілій

Сіра гниль, або бура плямистість. Викликає гриб Batrytis elliptica (Berk.) Cooke, рідше інші види цього роду. На листках зявляються бурі, червоно-коричневі округлі або овальні плями 1-2 мм діаметром, водянисті по краю. За підвищеної вологості вони збільшуються, часто зливаються. У суху і жарку погоду розвиток плямистості призупиняється. З листків хвороба переходить на стебло. Але інколи спочатку вражається стебло, колір його стає темно-коричневим, якщо захворювання починається з основи, вся частина рослини, що розташована вище відмирає. На бутонах утворюються темно-бурі плями, квітки не розкриваються або деформуються. Від захворювання можуть страждати коробочки, що дозрівають. Рідше захворюють цибулини. Інколи хвороба розвивається при зберіганні цибулин у холодному приміщенні. Частіше хвороба виникає у вологе і прохолодне літо. Патоген зберігається у грунті на рослинних залишках у вигляді склероцієв.

Міри боротьби. Періодична зміна ділянки для вирощування. При розвитку хвороби кожу декаду рослини обробляють 0,1%-вою суспензією 50% с.п. фундазола (бенлата), або 0,1-0,2%-вою суспензією 50% с.п. топсину-М, або 0,05 – 1%-вою емульсією 45% к.е.текто. Цибулини перед посадкою протравляють у 0,2%-війсуспензії 50% с.п. топсину – М або 0,2%-вій суспензії 50% с.п. фундазолу.

Фузаріоз, або цибулинна гниль. Збудник – гриби Fusarium solani var.redolens i F. oxysporum f.lilii. Ураження цибулини супроводжується побурінням кінців коренів. Поступово корені відмирають. Луски буріють, денце згниває, гине цибулина і вся рослина. На поверхні підземної частини стебла зявляються подовжені плями від оранжевого до темно-коричневого кольору. Хвороба може розповсюджуватися по всьому стеблу і проникає всередину, тоді воно загниває. Листки стають ліловими або жовтіють. Рослина достроково гине. Захворюванню сприяє висока температура повітря і висока вологість грунту.

Міри боротьби. Садити на старе місце не раніше, ніж через 4–5 років. Не допускати перезволоження. Протравлюють цибулини 0,2%-вою суспензією 50% с.п.топсину-М, або 0,1%-вою емульсією к.е.текто протягом 20-30хв за 1-2 дні до садіння. Сильно уражені рослини необхідно викопувати і знищувати.

Склероціальна гниль, або ризоктоніоз. Викликає гриб Rhictonia (Sclerotium) tuliparm. Навесні хворобу можна розпізнати за «плішинами» у посадках. Інколи рослини хоча і з’являються з грунту, але хвороба уражує внутрішні тканини і рослина невдовзі гине. На цибулинах виявляються м’які коричневі плями. Між лусками розвивається сірувато-білий міцелій і склероції гриба сіро-бурого кольору зі світло-рожево-фіолетовою серцевиною. Вони легко осипаються і можуть понад 10 років зберігатися у грунті як джерело інфекцій. Крім лілій уражує тюльпани, гіацинти, камасію, нарциси, крокуси, проліски, ксифіуми, безвременики.

Міри профілактики і боротьби. Не розміщати лілії на ділянці, де були уражені цією хворобою інші культури, садити на старе місце не раніше, ніж через 5–10 років.

Мозаіка лілій. Збудник – вірус Lily rosette virus. Характерна ознака ураження – різка затримка росту квітконосного пагона, унаслідок чого він сильно деформується і набуває розеткові форми. Листки хворих рослин хлоротичні, сильно деформовані. Вірус передається тлями Aphis lilii.

Міри боротьби. Високий рівень агротехніки, знищення хворих рослин і переносників віруса – тлів.

При вирощуванні лілій декілька років на одному місті у грунті накопичуються гриби (Fusarium, Botrytis). Для очищення грунту на місце, що звільнилося від лілій, висаджують настурцію, ешшольцію, чорнобривці, диморфотеку. Їх леткі виділення токсичні для грунтових грибів і відпугують нематод.

Шкідники лілій

До шкідників лілій відносяться хрущі, личинки яких підгризають корені і прогризають цибулини, медведики, щелкуни, озима совка, кореневий цибулинний кліщ, тля, павутинний кліщ. Застосовують хімічні методи боротьби.

Використання лілій

Добір асортименту важливо здійснювати враховуючи як декоративні властивості рослин (різноманітність в будові і забарвленні квіток, строки цвітіння, висота) так і особливості їх екології.

Лілії як би створені для ландшафтного озеленення – вони чудово виглядають на фоні кущів і газону. Враховуючи, що більшість лілій цвіте в середині літа (в червні-липні), у сумісних посадках з ними слід передбачати розміщення рослин, які б змінювали одна одну, цвіли протягом усього сезону. Весною – це тюльпани, нарциси, первоцвіти, півники в кінці літа і восени калістефус, гладіолуси. Особливо добре виглядають лілії у грунтових посадках, міксбофдерах, низькі форми – у рабатках, вздовж доріжок. Перед ними можна розташувати флокси, що стеляться, первоцвіти (особливо вушковий), се дули та інші ґрунтопокривні рослини. Дуже ефективні рабатки з лілій різних строків цвітіння, наприклад рано цвітучих кавказьких, шафранової, Тунберга. Бордюром для них можуть бути ранні і низькі сорти багаторічних флоксів, які прикриють стебла лілій, що відцвітають. У міксбортері вони будуть гарно виглядати лише з рослинами, що мають крупні листки і стебла, як наприклад, півонії, канни, рудбекії.

КОРЕНЕБУЛЬБОВІ

Жоржина

Історія уведення в культуру

Рід жоржина (Dahlia) відноситься до родини Asteraceae.

Прості немахрові форми жоржин були відомі у себе на баьківщині, в Мексиці, ще ацтекам. На Європейському континенті вони почали розповсюджуватися лише в кінці XVIII ст.

В природі він розповсюджений у високогорних районах Мексики, Чілі, Гватемали і Колумбії. В Європу жоржини були вперше завезені в 1575 р. іспанським лікарем Франциско Хернандес. Про подальшу долю цих рослин невідомо. Проте в 1772 р. жоржини були знову завезені сюди, але вже як їстівна культура. У 1785р. директор ботанічного саду м.Мехико Винцент Сервантес послав жоржину мадридському колезі з Королівського ботанічного саду, який після тривалого вивчення в 1791 р. опублікував ботанічний опис цього виду. Рослину на честь учня Карла Лінея – А.Даля – назвали dahlia pinnata (жоржина периста). В цей же час відбувається інтродукція жоржини в Англію, Німеччину, Францію, Бельгію, Голандію.

В Росії ці рослини були вперше показані на виставці квітів в 1844 р. у Москві. В 1803 р. директор Берлінського ботанічного саду К.Л.Вільденов опублікував її нову назву – Georgina variabilis (на честь професора ботаніки Петербурзької академії Й.Г.Георгі). Видовою назвою К.Вільденов хотів підкреслити значне варіювання сіянців за такими ознаками, як забарвлення, форма, махровість, розмір суцвіття, довжина листків, габітус куща тощо. Дві назви georgina і dahlia існували одночасно, але пізніше в науковій літературі затвердилася перша назва – dahlia. Видова назва збереглася. Даний вид був вихідною формою для отримання гібридів. У відповідності до Міжнародного кодексу ботанічної номенклатури (1974) всі садові (сортові) жоржини називають жоржиною культурною (Dahlia x cultоrum Thorsr. et Reis).

Класифікація жоржин

Існувало багато класифікацій жоржин, запропонованих різними авторами. У 1962р. у Брюсселі була прийнята міжнародна класифікація жоржин, за якою вони групуються в 10 класів. В наш час культурні форми представлені більше як 12 тис. сортами. Сорти різняться за забарвленням суцвіть, будовою куща. Вони класифікуються за характером суцвіть, їх розмірами, ступенем махровості, і об’єднані у 11 класів: 1 - прості, 2 – воротничкові, 3 – анемовидні, 4 – німфейні, 5 – кактусовидні, 6 – декоративні, 7 –кулясті, 8 – хрезантемовидні, 9 – помпонні, 10 – перехідні, 11 – розсічені.

1. Прості (немахрові). Крайові язичкові квітки розташовані в 1 – 3 ряди, центральні трубчасті утворюють щільний диск. Висота рослин 50 – 100 см, розмір суцвіть до 15 см в діаметрі. Широко культивується як однорічник суміш сортів під назвою Веселі хлоп’ята з різноманітним забарвленням. Деякі сорти: Міа Кастен (Mia Kasten) - язичкові квітки темно-жовті, у основи червоні; Леді Еллін (Ledy Aillen) – язичкові квітки темно---------

2. Комірцеві. Язичкових квіток 2 ряди. У зовнішньому ряду квітки вони великі, у внутрішньому – прямостійні, вузькі, злегка скручені, інакше забарвлені, в центрі диск з великої кількості трубчастих квіток. Висота рослин до 200 см, діаметр кошиків 10 – 15 см. Деякі сорти: Діадема (Diodema) – язичкові квітки білі і темно-червоні, Гот Ясу (Hot Jasu) – язичкові квітки білі з чорно-червоним, бархатисті.

3. Анемоноподібні. Суцвіття напівмахрові або махрові, складаються з одного або більше зовнішніх рядів язичкових квіток, доповнених дрібними язичковими, звернутими у трубочку квітками, і подовженими трубчастими в центрі – нагадують квітки махрових анемон. Наприклад, сорт Комета (Comet) – зовнішні язички темно-червоні.

4. Німфейні. Суцвіття складається з широких, овальних, злегка увігнутих численних язичкових квіток і за зовнішнім виглядом нагадує німфею (водяну лілію). Сорти: Німфа (Nympha) – язички білі з бузково-рожевим нальотом, Геррі Хок (Herry Xoeck) – суцвіття ніжно-рожеве.

5. Кактусоподібні. Суцвіття махрові, язичкові квітки звернуті у трубочки або скручені, загострені на кінцях. Трубчасті квітки нечисленні, помітні тільки в кінці цвітіння. Ця група має найбільше сортів. Деякі з них: Малютка – оранжеве суцвіття, Жар-птиця – оранжеве з алим відливом.

6. Декоративні. Суцвіття пласке або злегка опукле. Стрічковидні і широкі язічкові квітки розташовані черепитчасто або декілька спирально, загнуті і прикривають нечисленні трубчасті квітки. За величиною суцвіть розрізняють ісполінські, середні, дрібні. Група представлена численними сортами, наприклад, Джерсі Розе (Jersey Rose) – малиново-рожеві, Рафаель (Raphael) – золотисто-жовті язички з малиновим нальотом, Бетховен (Beethoven) – рожеві.

7. Кулясті. Суцвіття кулястої форми. Язичкові квітки звернуті у трубочку, що розширюється догори, і розташовані дуже щільно, концентричними колами. Сорти Аіда (Aida) – язичкові квітки темно-червоні, Глоу (Glow) – яскраво-червоні.

8. Хризонтемовидні. Суцвіття махрові. Краєві квітки завжди вузькі, довгі, звернуті в тонкі, на кінцях вигнуті трубочки. За формою суцвіття нагадують крупноквіткові хризантеми. Деякі сорти: Мефистофель (Mefistofel) – фіолетово-малинові, Нівея (Nivea) – ніжно-білі, Торч (Torch) – темно-жовті з лососевим облямуванням.

9. Помпонні. Суцвіття як у кулястих, але значно менших розмірів. Сорти Магда (Magda) – темно-червоні, на кінцях білі, Гретхен Гейне (Gretchen Heine) – біло-рожеві, на кінцях малинові, Альбіна (Albina) – білі.

10. Декоративно-кактусовидні (перхідні). Сорти мають ознаки декоративних и кактусових жоржин. Факел – яскраво-червоні, Даугава – язичкові квітки синьо-фіолетові.

11. Розсічені або Дентель. Язички квітки розсічені на кінцях. Сорти: Мірат – бузково-рожеві, Електрон – бузкові.