Клінічна картина радіаційного ураження. Допомога при ураженні

• Період первинної променевої реакції. Виникає відразу після опромінення або впродовж 1—10 год. і триває від кіль­кох годин до кількох діб. Характеризується збудливістю, роздратованістю хворого. Потім настає загальна слабкість, нудота, блювання, головний біль, підвищення температури тіла. Після цього спостерігається пригнічення психічної діяль­ності.

• Прихований період починається з моменту зникнення симп­томів первинної реакції. Самопочуття хворого поліпшується, але він може скаржитися на загальну слабкість та зниження апетиту, неспокійний сон. Період прихованої дії триває кілька днів або тижнів. Чим коротший прихований період, тим важчі наслідки. В особливо важких випадках цей період відсутній.

• Період загострення променевої хвороби характеризується проявом усіх ознак ураження: знову з'являються головний біль, безсоння, нудота, блювання, зростає загальна слабкість, виникають шлунково-кишкові розлади з сильним болем у животі, проноси, інколи з кров'ю. Температура тіла підви­щується до 40 °С і довго тримається. На шкірі з'являються кро­вовиливи та виразки. Спостерігаються кровотечі з внутрішніх органів, а через 2—3 тижні — випадання волосся. У цей період часто виникають такі інфекційні ускладнення, як ангіна, запалення легенів, сепсис. При легкому та вкрай тяжкому ступе­нях ураження цей період триває недовго: у першому випадку швидко переходить у четвертий період, у другому — настає смерть.

• Період одужання. Першою його ознакою є зменшення кровотеч і підвищення апетиту. Нормалізується температура, поліпшується загальний стан, збільшується маса тіла.

Під час опромінень невеликими дозами зовнішньої радіації чи вживання з їжею великої кількості радіонуклідів може виникнути так звана хронічна променева хвороба, її перебіг залежить від сумарної дози опромінення та локалізації ра­діонуклідів у організмі. Першими симптомами є підвищена втомлюваність, роздратованість, зниження працездатності, погіршання пам'яті та порушення сну. Потім з'являються шлунково-кишкові розлади, кровотечі з ясен і носа, біль у кістках.

Смерть настає у випадку продовження споживання забрудненої радіонуклідами їжі чи перебування протягом тривалого часу на забрудненій місцевості. Зміна харчування і евакуація, як правило, сприяють одужанню.

Обсяг робіт на ранньому етапі.

Негайне виведення людей з небезпечної зони в радіологічно "чисті" зони поза впливом радіоактивного хмари (радіометрія територій), якщо доза експозиції перевищує 25 мікрорентген / год.

- Проведення первинної медичної сортування уражених і населення прилеглих районів.

- Здійснення запобіжних заходів, що запобігають зростання дозових навантажень: укриття, евакуація, обмеження користування відкритими забрудненими продуктами, особливо молоком.

- Проведення йодної профілактики (метод йодного розведення):

· дорослі - 125 мг / доб. стабільного йоду

· діти до 2 років - 40 мг / доб. стабільного йоду при відсутності готових препаратів:

· дорослі - 5 кап. 5% спиртового розчину йоду

· діти - 1 - 2 кап. 5% спиртового розчину йоду (можна додати в молоко) профілактика триває не менше 8 днів!

- Профілактичне застосування феррацину (4 г / д) для зв'язування цезію та інших рідкоземельних металів в ШКТ.

- Змивання радіоактивних речовин з шкіри і слизових оболонок.

Виконання всіх видів робіт в умовах можливого інгаляційного і перорального надходження радіонуклідів та / або контакту з радіоактивними забруднювачами вимагає обов'язкового застосування засобів індивідуального захисту:

- Плаття халата, шапочки, пластикового фартуха, нарукавників, бахіл, гумових рукавичок, для захисту органів дихання - респіратор ("Лепесток 2000") + обов'язкова йодна профілактика!

- Застосування протичумних костюмів, пластикових костюмів

не доцільно!

Надання невідкладної допомоги при опіках, пораненнях, порушеннях серцево-судинної діяльності.

Місцева медична служба повинна заздалегідь визначити, а персонал підприємств повинен знати місце збору і сортування при аваріях!

 

Перша медична допомога при радіаційних опіках. Алгоритм огляду та надання першої медичної допомоги постраждалим.

 

ОПІК (combustio) — це ушкодження тканин організму, що виникає в результаті місцевої дії високої температури, а також хімічних речовин, електричного струму або іонізуючого випромінювання.

Визначення прогнозу - правило сотні:

Складають вік хворого і відносну величину опікової поверхні (у % до загальної поверхні тіла). Якщо отримана сума

– <60 - прогноз сприятливий,

– 61-80 - прогноз відносно сприятливий,

– 81-100 - прогноз сумнівний,

– >100 - прогноз несприятливий.

– При опіках обережно разрізають обуглений одяг ножницями, обробленими в спирті.

– Змивання радіоактивних речовин зі шкіри і слизових оболонок.

– На опікову рану накладають стерильну повязку з вигладженою праскою серветки, куска простирадла, наволочки.

– Запрещается касаться ожоговой раны пальцами или каким-либо предметом, удалять обугленные участки кожи, вскрывать пузыри

– При глибоких та обтяжних опіках, з переломом кісток, постраждалого терміново евакуююють в лікувальний заклад..

Ушкодження грудної клітки, перелом ребер. Пневмоторакс. Алгоритм невідкладної допомоги. Способи фіксації грудної клітки, знеболювальні та плевропульмональні протишокові заходи,методи транспортування потерпілих.

Безпосередня дія удару. Здавлювання грудної клітки.

Ознаки. При ізольованих переломах ребер і грудинин спостерігаєються постійні болі і посилення хворобливости при глибоких вдохах, кашлях, рухах. Ощупування грудної клітки, здавлювання її в двох перепендикулярних одна до іншої плошинах (спереду-ззаду і з боків) викликають різку біль. При багатьох переломах приєднюються симптоми травматичного шоку і розлад дихання. При поранені легеневої тканини гострими відламками ребер (що часто буває при чисельних переломах) спостерігається кровохаркання і попадання крови і повітря в порожнину плеври. Останні два ускладнення ведуть до здавлювання легень і порушення дихання.

Допомога

1. Накласти (на вдосі) фіксуючу пов’язку широким марлевим бинтом від нижніх ребер до рівня підпахових впадин.

2. Дати спожити пирамидон, анальгін (1 табл. - 0,3 г), кодені (1 табл. - 0,1-0,15г).

3. Провести протишокові заходи (див. Травматичний шок) і при порушеннях дихання зробити штучне шляхом «рот-рот», «рот-ніс».

4. Транспортувати в залежності від стану потерпілого і умов місцевості в лежачому положенні з припіднятим головним кінцем на ношах або сидячи. В легких випадках може йти сам.

Пневмоторакс - гострий стан, характерний появою повітря у плевральній порожнині та спаданням легені (колапс, компресійний ателектаз).

 

У разі відкритого пневмотораксу терміново накладають герметизаційну оклюзійну пов'язку, щоб перевести відкритий пневмоторакс у закритий.

Після накладання оклюзійної пов'язки потерпілого вкладають на носилки і в нанівсидячому положенні відправляють до спеціалізованої медичної установи.

У разі напруженого клапанного пневмотораксу перша допомога має дуже важливе значення. Якщо явища напруженого пневмотораксу інтенсинно наростають, то різко зміщується середостіння і стискаються великі судини, потрібно вжити екстрених заходів, щоб перевести напружений пневмоторакс у відкритий. Такими заходами є пункція і зовнішнє дренування плевральної порожнини.

Призначають знеболювальні, серцеві засоби, інгаляційну оксигенотерапію,

За наявності кашлю застосовують седативні та протикашльові препарати (кодеїн по 0,15 г або діонін 0,01 г).

Для визначення об'єму пневмотораксу проводять рентгенографію органів грудної клітки. Якщо об'єм невеликий, спеціальних лікувальних заходів можна не проводити. Як звичайно, повітря розсмоктується протягом кількох днів і легеня розпрямляється самостійно.

Якщо пневмоторакс не регресує, проводять 1-2 плевральні пункцію з евакуацією повітря. За відсутності ефекту накладають постійний дренаж плевральної порожнини на 2-3 дні. Якщо й це не дає результату, проводять хірургічне лікування.

Лікування плевропульмонального шоку має бути комплексним. Одним із головних завдань у боротьбі з розладами газообміну є відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів. Зокрема, у хворих без свідомості це здійснюють шляхом механічного видалення сторонніх тіл двома пальцями, обмотаними тканиною або марлею. Більш ефективні санації бронхіального дерева досягають за допомогою відсмоктувача. Стерильний катетер уводять в дихальні шляхи до потрібного рівня, вмикають відсмоктувач і поступово підтягують катетер, здійснюючи одночасно обертові рухи Ефективним засобом боротьби з гіпоксією у разі гострої дихальної недостатності є інгаляція зволоженого кисню. У нижні носові ходи вво­дять здвоєні тонкі катетери, через які подають кисень. У випадках різко вираженого пору­шення дихання проводять ШВЛ.

Особливо важливим у боротьбі з дихальною недостатністю і розвитком плевропульмонального шоку є послаблення больового синдрому. Інтенсивний біль різко обмежує екскурсії грудної клітки, не дає змоги ефективно відкаш­лювати харкотиння, що поглиблює гіпоксію. Значно зменшують больові відчуття наркотичні (пантопон, промедол, фентаніл), а також ненаркотичні анальгетики (анальгін, баралгін та ін.). Вони особливо ефективні у поєднанні з антигістамінними препаратами (димедрол, супрастин, піпольфен).

Важливим чинником у розвитку плевропульмонального шоку є гостра крововтрата. Головним засобом боротьби з нею є повноцінна інфузійна терапія. Своєчасне відновлення дефіциту ОЦК, ліквідація гіповолемії сприяють кровопостачанню тканин і поліпшенню мікроциркуляції. Інфузійну терапію починають з уведення кристалоїдних розчинів (лактасол, сольові розчини та ін.), які здатні швидко ліквідувати дефіцит води в позасудинному просторі. Далі переходять до інфузії колоїдних розчинів (поліглюкін, реополіглюкін), які дають виражений заміщувальний ефект.