Державно-правові доктрини школи китайських юристів (Мо-цзи, Хань Фей).

Мо-цзи (До Ді, 479—400 до н. е.) заснував на­прямок, що отримав назву "моїстична школа". Мо-Цзи заперечує природнє походження держави і права, сталість всіх морально-етичних принципів, не є прихильником патріархальної сили, вперше протиставляє індивідуалізм колективізму.

Держава складається з індивідів. Кожен індивід – неповторне явище, кожен прагне до повної автономії. Оскільки люди залежні один від одного, бо один вид, тому мають об’єднуватись, тому що не може протистояти природі не об’єднавшись. Таку можливість людині дала природа, бо наділила унікальною властивістю, якою обділила інші людські організми – любов.

Отже, об’єднання людей в єдине ціле - це всеосяжна любов до ближнього, яка спонукає заради ближнього жертвувати своїми благами. Так виникає держава. В свою чергу любов є нічим іншим, як добром, бажанням робити людиною добра. Вона не може заподіювати зло. Злочин трактується як збій в програмі.

Взаємовідносини між державами – заперечує кордони, військо.

Поти інституту сім’ї, бо вона заважає людині вдосконалюватись.

Немає необхідності в управлінському апараті як такому. Суспільство має управлятися теократами – каста людей, яка в більшій мірі наділена всеосяжною любов’ю, має здійснювати місію по згуртуванню суспільства.

На відміну від конфуціанства Мо-цзи сповідував ідею про рівність усіх людей від природи, стверджу­вав, що основою походження держави є договір людей. Верховна влада належить усьому народові, а управління суспільними справами має здійснюва­тись на основі загальновизнаних методів виховання та примусу.

Завданням держави є встановлення закону, подо­лання бідності та врахування інтересів усіх грома­дян, звільнення їх од гноблення.

 

Школа легістів – вони не відносяться до попередніх. Базується на первісній китайській філософії.

Китайські легісти заперечують зв'язок права з філософією. Право не є і не може бути пов’язано з іншими суспільними явищами і інститутами. Воно самостійне явище, розвивається за власними законами і правилами, не носить природній характер і має специфічне завдання, носить встановлений характер.

Основні ідеї старокитайського легизма викладені в трактате IV в до н.е. «Шан цзюнь шу» («Книга правителя області Шан»). А також «Реформи Шана Яна». Шан Ян. - теоретик легизма і один із засновників школи «законників» (фацзя) був правителем області Шан за часів циньського правителя Сяо-гуна (361—338 рр. до н. е.).

Шан Ян виступив з обгрунтуванням управління, що спирається на закони (фа) і суворі покарання. Критикуючи распространенные в його час і впливові конфуціанські уявлення і ідеали у сфері управління (прихильність старим звичаям і ритуалам, сталим законам і традиційній етиці і т. д.), Шан Ян помічає, що люди, що дотримуються подібних поглядів, можуть «лише посідати посади і дотримуватися законів, проте вони не здатні обговорювати (питання), що виходять за рамки старих законів».

Уявлення легистов про жорстокі закони як основний (якщо не єдиному) засіб управління тісно пов'язані з їх розумінням взаємин між населенням і государственной владою. Ці взаємини носять антагоністичний характер за принципом «хто кого»: «Коли народ сильніший за свої власті, держава слабка; коли ж власті сильніші за свій народ, армія могутня».

В цілому вся концепція управління, пропонована Шан Яном, пронизана ворожістю до людей, украй низькою оцінкою їх якостей і упевненістю, що за допомогою насильницьких заходів (або, що для нього те ж саме, — жорстоких законів) їх можна підпорядкувати бажаному «порядку».

Легистськіє переконання, окрім Шан Яна, розділяли і розвивали багато видних представників впливової школи фацзя (Цзин Чань, Шень Бу~хай, Хань Фей і ін.). Погляди цієї школи, крім «Шан цзюнь шу», викладені також в цілому ряду інших старокитайських джерел, зокрема в розділі «Ясные закони» зведеного пам'ятника «Гуань-цзи» (IV—III вв. до Н. е.), в книзі «Хань Фей-цзи» — роботі крупного теоретика легизма Хань Фея (III а до н. е.), в розділі «Розглядати все по сьогоденню» компендіуму старокитайської думки «Люй-ши чунь цю» (III в. до н. е.) і ін.

 

Хань Фей — провідний ідеолог старокитайських легистов, що відстоював переваги деспотичної форми правління. Його вислови знайшли віддзеркалення в трактаті «Хань-фей-цзи» і стали ядром політичного світогляду об'єднувача Китаю — Цинь Ши Хуана. Нащадок царського будинку Хань, Хань Фей разом з лі Си пройшов навчання у провідного конфуціанця свого часу — Сюнь-цзи.У своєму творі Хань Фей піддав критиці догми конфуціанства. Йому не по добалась непорушність і консервативна спрямованість даного напрямку. Норми поведінки зовсім не незмінні, а залежать від економічних обставин. У урожайний рік люди щедрі і гостинні, в голодний рік кожен думає тільки про себе. Хань Фей писав, що відвічний і незмінний принцип всесвіту полягає в тому, що підданий служить володареві, син — батьку, а дружина — чоловікові.Порядок в суспільстві підтримують закони, які приймає государ. До тих пір, поки закон не відмінений, кожен, не виключаючи і самого государя, повинен слідувати йому незалежно від того, справедливий цей закон чи ні. Ключовим поняттям учення Хань Фея є «техніка управління» (шу). Якщо государ не хоче втратити владу і виявитися заручником власних підлеглих, він не повинен довіряти нікому. Інтереси государя і підданих за природою несумісні. Слід уникати зайвого зосередження влади в руках одного чиновника. Якщо чиновник не виконав або перевиконав доручення государя, він повинен піддатися каре. Коли усередині держави встановлені мир і спокій, государ має право поклопотатися про розширення меж своєї держави військовими засобами. Військова потужність виникає там, де квітуче господарство. Тому государ повинен вважати єдиним корисним заняттям підданих ведення сільського господарства. Решта всіх занять, особливо учені, повинна припинитися.

9.Філософсько-правові доктрини Індії (“Махабхарата" та “Рамаяна").

Особливості формування релігійно-філософської та правової доктрини в Індії:

1. індійська філософія намагається дійти до істини, яка закладена в кожному: з неба – в середину себе;

2. індійський консерватизм – ознака основних ідей суспільної і політичної філософії Індії – це фаталізм і незмінність речей. Така філософія приводить до того, що якщо щось встановлено один раз, то це продовжується протягом всього життя.

Людина-піщинка, яка не може нічого міняти і тільки пізнати себе в морі піску. Духовне начало перевалює начало матеріальне. Духовні цінності – основні, а матеріальні – похідні.

Першими основними джерелами даної доктрини є знамениті Махабхарата, Архашастра, Рамаяна. (Кінець II — початок I ст. до н.е.) Адхашастра, Махапхарата, Рамаяна, Індійскькі Веди, зокрема ідеї щодо походження держави і права — 20 книга Махатхарата, принципи управління в Архашастрі. З правових джерел — перший збірник законів — Брахману Каутільї, що на замовлення Чандра Гурти формулює в єдиний збірник Закони Ману.

Індійська філософія по-своєму пояснює появу держави — повязана із занепадом людської моралі. На 2-го тисячоліття до н.е. суспільство встигло втратити всі моральні цінності, що обєднані в єдине ціле. Згідно з цією філософією формується політична доктрина. Індійська політична філософія закладає теоретичну основу держави і права.

Відповідно сформовується - Trivarda — основні принципи і елементи державного правління. Згідно з якою елементами держави є: Раджа. Міністри. Територія.Столиця.Державна казна.Війська.Союзники.

Щодо суспільного ладу в даній Д. В щойно названих джерелах чітко прослідковується лінія кастової системи на яку всі норми і опираються. При допомозі законів Мані і функціонує ця політико-правова система.

Касти: 1)Брахмани. 2)Кшатрії.3) Шудри. 4) Вайшії.

Не менш важливим фактором розвитку суспільства і інституту Д в індійській доктрині є принципи загального суспільного порядку порядку в індії. Їх описує наступна тріварда:

1) Артха — artha — матеріалістична діяльності людини.

2) Кама — kama — внутрішні мотиви, мета, суспільні цілі.

3) Дхарма — dharma — міра порядку, встановлена на базі першого і другого правила.

Із усіх трьох елементів найбільшою цінністю в індії вважається dharma.

щодо правової системи індії:

- суттєвий вплив на формування політичних ідей грає їхня кастова система суспільства. Виходячи із кастової системи індійського суспільства. Виходячи з кастової системи індійського суспільства суспільні відносини, а звідси і правові відносини підпорядковуються цій системі і характеру взаємовідносин всередині системи.

Індійська правова система не виходить за рамки станового суспільства і сьогодні. Норми права конкретно обслуговують певну соціальну касту і покликані не змінювати кастову систему, а навпаки – зміцнювати. Індійська правова свідомість виходить із того, що всякі зміни в кастовій системі ведуть до руйнування суспільства в цілому.

- норми позитивного права тісно переплітаються з усією сукупністю соціальних норм і разом з ними складають систему саморегуляції суспільства.