Шляхи інтенсифікації та удосконалення фізичного виховання та системи підготовки спортсменів

Сучасна система підготовки спортсмена є складним, багатогранним явищем, що включає цілі, завдання, засоби, методи, організаційні форми, матеріально-технічні умови і т. п., що забезпечують досягнення спортсменом найвищих спортивних показників, а також організаційно-педагогічний процес підготовки спортсмена до змагань.
У структурі системи підготовки спортсмена виділяють спортивне тренування, -змагання, тренувальні і змагально-транувальні чинники, що підвищують результативність тренування і змагань.

У структурі підготовленості спортсменів слід виділяти ряд щодо самостійних сторін, що мають істотні ознаки: технічну, фізичну, тактичну, психологічну і інтегральну.
Це упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності, дозволяє до певної міри систематизувати засоби і методи їх вдосконалення, систему контролю і управління процесом спортивного вдосконалення. Разом з тим слід враховувати, що в тренувальній і особливо в діяльності, змагання, жодна з цих сторін не виявляється ізольовано, вони об'єднуються в складний комплекс, направлений на досягнення найвищих спортивних показників. Ступінь включення різних елементів в такий комплекс, їх взаємозв'язок і взаємодія обумовлюються закономірностями формування функціональних систем (П. Д. Анохін, 1975), націлених на кінцевий результат, специфічний для кожного виду спорту і компоненту тренувальної і змагання діяльності.
Слід враховувати, що ступінь досконалості кожній із сторін підготовленості залежить від інших її сторін, визначається ними і, у свою чергу, визначає їх рівень розвитку. Наприклад, технічна підготовленість спортсмена залежить від рівня розвитку різних рухових якостей - сили, швидкості, гнучкості і ін. Рівень прояву рухових якостей (наприклад, витривалості) тісно пов'язаний з економічністю техніки, спеціальною психічною стійкістю до стомлення, умінням реалізовувати раціональну тактичну схему боротьби, змагання, в складних умовах.

 

 

 

 

Витоки та зміст кібернетики

Кібернетика - наука про процеси управління в складних динамічних системах, що грунтується на теоретичному фундаменті математики і логіки (взагалі на формальних мовах), а також на застосуванні обчислювальної техніки (комп’ютерів).
Основний метод кібернетики - метод моделювання систем і процесів управління.
Наріжні камені кібернетики - теорія інформації, теорія алгоритмів і теорія автоматів, що вивчає способи побудови систем для переробки інформації. Математичний (логічний) апарат кібернетики вельми широкий: тут і теорія вірогідності, і теорія функцій, і математична логіка і багато інших сучасних розділів математики.
Кібернетика вивчає загальні властивості, властиві різним системам управління. Ці властивості можуть виявлятися і в живій природі, і в органічному світі, і в колективах людей. Процес управління зв′язаний з передачею, накопиченням, зберіганням і переробкою інформації, що характеризує керований об’єкт, хід процесу, зовнішні умови, програму роботи і т.п.
Кібернетика як би існує незалежно від технічних засобів - комп’ютерів, що займають по відношенню до неї таке ж положення, як фізичні прилади по відношенню до фізики.
Кібернетика вивчає, як в живому організмі, в машині і в суспільстві здійснюється переробка інформації, пов′язана з процесом управління.
Кібернетика вивчає мислення людини, щоб створювати алгоритми, що більш менш близько описують діяльність мозку - живої системи, що управляє.
Економі́чна кіберне́тика — науковий напрям, що розробляє й використовує ідеї та методи кібернетики до економічних систем. У розширеному і не зовсім точному значенні часто під економічною кібернетикою розуміють галузь науки, що виникла на стику математики і кібернетики з економікою й охоплює такі напрями: математичне програмування, дослідження операцій, економіко-математичне моделювання, економетрію і математичну економіку. ЕК розглядає економіку а також її структурні і функціональні ланки як системи, в яких відбуваються процеси регулювання й управління, що реалізовуються рухом і перетворенням інформації.