Методи спортивного тренування

В практичних цілях всі методи умовно прийнято ділити на З групи: словарні, наочні і практичні. При цьому необхідно враховувати що в процесі спортивного тренування використовують всі групи методів в різних варіантах. Кожен метод використовують не в стандартних формах, а постійно удосконалюють відповідно вимог, які змінюються та специфічним особливостям спортивної підготовки.

Під методами, які використовуються спортивному тренуванні слід розуміти способи роботи тренера і спортсмена, за допомогою яких досягаються оволодіння знаннями уміннями і навичками розвиваються необхідні якості та здібності формується світогляд.

Важливими показниками, які визначають структуру практичних методів тренування, є те, чи має вправа в процесі одноразового використання даного методу безперервний характер, або дається з інтервалами відпочинку, виконується в рівномірному (стандартному) або змінному (варіюючому) режимі.

В процесі спортивного тренування вправи використовуються в рамках двох загальних методів

1) безперервного (дистанційного);

2) інтервальн ого і можуть виконуватись як у рівномірному, так і в змінному режимі. В залежності від підбору вправ та особливостей їх використання, тренування може носити узагальнений (інтегральний) та вибірковий (переважний) характер. При загальному впливі здійснюється паралельне (комплексне) удосконалення якостей, які обумовлюють рівень підготовленості спортсмена, а при вибірковому - переважає розвиток окремих якостей. При рівномірному режимі використання будь-якого із методів інтенсивність роботи є постійний при змінному – варіюючою, де безперервний метод використовується для підвищення аеробних можливостей, розвитку спеціальної витривалості в роботі на середні та великі дистанції. Наприклад, гребля на 5000 та 10000 з постійною швидкістю при частоті скорочення серця 145-160 уд./хв.., біг на дистанціях 10000 та 20000 м. при такій же частоті скорочень серця.

В залежності від тривалості частин вправ, виконуємих з великою або меншою інтенсивністю, особливостей їх сполучення, інтенсивністю роботи при виконанні окремих частин можна досягти впливу на організм спортсмена в напрямку підвищення швидкісних можливостей розвитку різних видів витривалості, удосконалення особистих особливостей, які визначають рівень спортивних досягнень в різних видах спорту.

Основи побудови спортивного тренування

Тренувальний процес складається з відносно закінченихструктурних одиниць, в рамках яких і відбувається побудова спортивного тренуванняв будь-якому виді спорту. У залежності від часу, протягом якогоздійснюється тренувальний процес, розрізняють три рівні структуритренування: мікро-, мезо-і макроструктуру (Л.П. Матвєєв).

Мікроструктура - це структура окремо тренувального заняття імалих циклів (мікроциклів), що складаються з декількох занять;

мезоструктури - структура середніх циклів тренування (мезоциклів),включають відносно закінчений ряд мікроциклів;

Макроструктура - структура великих тренувальних циклів (мікроциклівтипу піврічних, річних і багаторічних.

Побудова тренування на основі різних циклів дозволяєсистематизувати завдання, засоби, методи тренування; величину тренувальнихвпливів, відновлювальні процедури і найкращим чином забезпечити зростанняспортивної працездатності того чи іншого спортсмена в обраному виді спорту.

Структура окремого тренувального заняття. Структура окремоготренувального заняття в значній мірі визначається типовимизмінами спортивної працездатності спортсменів. Протягом окремогозаняття працездатність змінюється таким чином: на початку заняттярівень працездатності зростає, потім коливається близько деякогопідвищеного рівня і до кінця заняття знижується. У зв'язку з цим в динаміцірозвитку працездатність в рамках окремого заняття умовно можна виділитикілька зон:

1) зону предрабочіх зрушень (перед змаганнями її називаютьВ«Передстартового стануВ»;

2) зону врабативаемості;

3) зону відносно стійкого стану працездатності;

4) зону зниження

працездатності.

Кожна з них характеризується досить складними перебудовами ворганізмі спортсменів, які забезпечують оптимальні умови використанняенергії в процесі роботи.

Функціональні зрушення в організмі, що відбуваються в кожній з цихзон, мають силу біологічних закономірностей, проявляючись, так чи інакше, вякому занятті - верб гімнастики, і в лижному спорті, і в легкій атлетиці.

З урахуванням основних зон застосування працездатності в рамкахокремого заняття, виділяють три частини:

- підготовчу,

- основну і

- заключну. За даними В.Н. Платонова, при заняттях різноїспрямованості співвідношення роботи, виконаної в різних частинах заняття,є в цілому ідентичним:

- період впрацьовування охоплює - 20-30% загального обсягу робіт,

- стійкого стану - 15-50%,

- компенсованого та декомпенсованого стомлення - 30-35%.

Розподіл тренувальних занять на частини має важливе педагогічнезначення. При їх проведенні тренер повинен дотримуватися таких правил:

- починати заняття треба з розминки,

- потім проводити головну роботу (основна частина), в цій частинікрива навантаження може бути різною в залежності від віку, кваліфікаціїспортсменів, виду вправ і т.д. Але, як правило, завжди - високою.

- Завершальна частина занять (заключна частина) характеризуєтьсязниженням навантаження.

Нехтування особливостями частин занять може призвести донепродуктивною витрат часу, а іноді і завдати шкоди здоров'юспортсменів. Наприклад, якщо заняття почати без належної розминки, то це можепризвести до травм. Знання правил побудови та організації занять у кожнійчастини дозволяє управляти працездатністю спортсменів, можливо, довшепідтримувати її на оптимальному рівні, забезпечуючи оптимальну врабативаемості,і раціонально завершити роботу. Крім того, набуті знання і вміннязастосовувати на практиці важливо для самих спортсменів.

У практиці спорту в даний час застосовуються двох-аботриразові тренування протягом дня. Зазвичай вони організовуються без відриву віднавчальної діяльності, або з відривом від навчання, тобто в умовахнавчально-тренувальних зборів.

Структура тренувального дня більш складна, ніж одного заняття. Вонабагато в чому залежить від кількості занять, чергування їх спрямованості тавеличини навантаження, добового ритму працездатності спортсменів (наприклад, відвиробленої звички тренуватися в певний час доби, добовогорежиму програми майбутніх змагань, різниці в поясному часу,географічного місця майбутніх змагань та інших причин).

Багаторічна спортивна підготовка підрозділяється на п'ять етапів: 1) початкової підготовки; 2) попередньої базової підготовки; 3) спеціалізованої базової підготовки; 4) максимальної реалізації індивідуальних можливостей; 5) збереження досягнень (заВ.М. Платоновим). У більш спрощеною схемою прийнято розглядати три етапи спортивної підготовки: початкової, попередньої та спеціалізованої. У сучасній спортивній педагогіці також існує класифікація, що виділяє такі етапи як 1) початкової підготовки; 2) попередньої підготовки; 3) цілеспрямованої підготовки; 4) спортивного вдосконалення.
Кожен з етапів багаторічної підготовки має досить суворо окреслені цілі, завдання і зміст.
Етап початкової підготовки. Завданнями цього етапу є зміцнення здоров'я дітей, різнобічна фізична підготовка, усунення недоліків у рівні фізичного розвитку, навчання техніці обраного виду спорту і техніці різних допоміжних і спеціально-підготовчих установ.
Річний обсяг роботи у юних спортсменів на етапі початкової підготовки невеликий і зазвичай коливається в межах 100-150 год і значною мірою залежить від тривалості етапу початкової підготовки, яка, в свою чергу, пов'язана з часом початку занять спортом. Якщо, наприклад, дитина почала займатися спортом рано, у віці 6-7 років, то тривалість етапу може скласти 3 роки, з відносно невеликим обсягом роботи протягом кожного з них (наприклад, перший рік - 80 год, другий - 100, третій - 120 ч). Якщо ж майбутній спортсмен приступив до занять пізніше, наприклад, в 9-10 років, то етап початкової підготовки часто скорочується до 1,5-2 років, а обсяг роботи, з урахуванням ефекту попередніх занять фізичною культурою в школі, може відразу досягти 200 - 250 год протягом року.
Етап попередньої базової підготовки. Основними завданнями тренування на цьому етапі є різнобічний розвиток фізичних можливостей організму, зміцнення здоров'я юних спортсменів, усунення недоліків у рівні їх фізичного розвитку і фізичної підготовленості, створення рухового потенціалу, який передбачає освоєння різноманітних рухових навичок (у тому числі відповідних специфіці майбутньої спортивної спеціалізації). Особлива увага приділяється формуванню стійкого інтересу юних спортсменів до цілеспрямованої багаторічної спортивної підготовки.

Етап спеціалізованої базової підготовки. На початку цього етапу основне місце продовжують займати загальна і допоміжна підготовка, широко застосовуються вправи з суміжних видів спорту, удосконалюється їх техніка. У другій половині етапу підготовка стає більш спеціалізованою. Тут, як правило, визначається предмет майбутньої спортивної спеціалізації, причому спортсмени часто приходять до неї через тренування в суміжних номерах програми. Наприклад, майбутні велосипедисти-спринтери спочатку часто спеціалізуються в шосейних гонках, майбутні марафонці - в бігу на більш короткі дистанції.
У видах спорту, де є змагання на спринтерських дистанціях, у швидкісно-сіловьгх і складно-координаційних видах, слід обережно виконувати великі обсяги роботи, спрямованої на підвищення аеробних можливостей. Спортсмени віком 13-16 років легко справляються з такою роботою, в результаті у них різко підвищуються можливості аеробного системи енергозабезпечення і на цій основі різко зростають спортивні результати. Тому в практиці тренування в цьому віці часто планують виконання великих обсягів роботи з відносно невисокою інтенсивністю.
Досвід останніх років переконливо показує, що такий підхід правомірний по відношенню до спортсменів, схильним до досягнень у видах спорту, переважно пов'язаних з проявом витривалості.
Етап максимальної реалізації індивідуальних можливостей передбачає досягнення максимальних результатів у видах спорту і номерах програми, обраних для поглибленої спеціалізації.
Основне завдання цього етапу - максимальне використання тренувальних засобів, здатних викликати бурхливий перебіг адаптаційних процесів. Сумарні величини обсягу та інтенсивності тренувальної роботи досягають максимуму, широко плануються заняття з великими навантаженнями, кількість занять в тижневих мікроциклах може досягти 15-20 і більше, різко зростають змагальна практика і обсяг спеціальної психічної, тактичної та інтегральної підготовки.
Специфіка виду спорту, стать спортсмена значною мірою визначають темпи зростання досягнень. Так, узагальнення досвіду підготовки плавців вищого класу показало, що є істотна різниця в темпах зростання спортивних досягнень у чоловіків і жінок. Чоловікам, що спеціалізуються на дистанціях 100 і 200 м, після виконання нормативу майстра спорту необхідно зазвичай не менше 3-4 років напруженого тренування для успішного виступу на чемпіонатах Європи та світу, олімпійських іграх. У той же час у жінок цей часовий проміжок, як правило, знаходиться в межах 1-3 років. Особливо довгий шлях до вищої спортивної майстерності у спортивних іграх, багатоборстві, де рівень спортивного результату визначається дуже великою кількістю складових техніко-тактичного, фізичного і психічного порядку.
Етап збереження досягнень характеризується суто індивідуальним підходом. Пояснюється це наступним. По-перше, великий тренувальний досвід підготовки конкретного спортсмена допомагає всебічно вивчити притаманні йому особливості сильні і слабкі сторони підготовленості, виявити найбільш ефективні методи та засоби підготовки, варіанти планування тренувального навантаження, що дає можливість підвищити ефективність і якість тренувального процесу і за рахунок цього підтримати рівень спортивних досягнень. По-друге, неминуче зменшення функціонального потенціалу організму і його адаптаційних можливостей, обумовлене як природними віковими змінами систем та органів, так і виключно високим рівнем навантажень на попередньому етапі багаторічного тренування, часто не тільки не дозволяє збільшити навантаження, а й ускладнює утримування їх на раніше доступному рівні. Це вимагає вишукування індивідуальних резервів зростання майстерності, здатних нейтралізувати зазначені негативні фактори.

Вимоги до планування багаторічної підготовки

Ефективність планування підготовки спортсменів може бути забезпечена при обліку таких основних вимог:

• всебічності. Плануванням повинні охоплюватися всі сторони підготовки, у тому числі пов'язані з тренувальної та змагальної діяльністю, відновними заходами, зовнішніми умовами тренування і т.д.;

• конкретності. У ході підготовки завжди повинні вирішуватися конкретні завдання - досягнення певного рівня підготовленості в цілому і по окремих компонентах, підготовка до конкретних змагань, до зустрічей з ймовірними суперниками і т.д.;

• оптимізації підготовки. Досягнення конкретної мети за рахунок мінімальних тренувальних впливів, відповідність між можливостями спортсмена (його станом) і фактичними тренувальними і змагальними навантаженнями. Природно, що остання обставина неможливо враховувати без впровадження системи комплексного контролю.