Стародавній схід і психологія

 

V — VI тисячоліть тому, незважаючи на те, що соціальна будова і життя людей в цілому були досить примітивними, психологія існувала як така, але, звичайно ж, на життєвому рівні. Однак це не означає, що вона була примітивна і жалюгідна - зовсім навпаки. Треба думати, що багато знань, умінь, "секретів", якими користувалися в глибоку давнину, були або загублені, або забуті (наприклад, як в металургії: рецепт та технологія виготовлення булатної, дамаської сталі або секрет ливарства дзвонів). Ритуали та обряди, лікування та зцілення, різноманітні чудеса, віщування та багато іншого — все це "сліди" її Величності Психології. "Спеціалістами" — психологами того дуже далекого часу були: веди, жерці, шамани, знахарі, тобто люди, що мали сильну біоенергетику, володіли секретами екстрасенсорики, гіпнозу і т. ін.

Подумки оглядаючи той простір, заселений людьми, ми мимоволі звертаємось до однієї з найдавніших культур людства Шумеро-Вавилонської. Ця цивілізація виникла в південній частині Месопотамії — Дворіччі. В III — І тис. до н.е. там виникли спочатку древні Шумеро-Аккадські держави, а потім Вави лон та ін. Одним з важливіших досягнень шумерського народу було винайдення писемності (середина IV ст. до н.е.). Як і інші стародавні системи писемності, шумерська писемність виникла з малюнків. Школи, де навчалися багатії, були при храмах та палацах. В цих школах давали загальну та спеціальну освіту. Крім інших наук в загальноосвітній комплекс входили астрологія та медицина. Літературна та наукова творчість народів Дворіччя мала відбиток релігійно-міфологічного мислення. Потреби побутового життя спонукали людину уважно стежити за явищами природи та, за можливості, об'єктивно розуміти їх зміст.

Помітний слід в історії людства залишили Хетська культура і цивілізація, культура Східного Середземномор'я, але раніше за всіх - Ассирія. Вони почали формуватися в XIX ст. до н.е. в Малій Азії між Європою і Азією та проіснували в тому чи іншому вигляді майже до XII ст. н. е. Тут народилася і розвивалася релігія зороастризму. Засновником її був легендарний мудрець тих часів — Заратустра. Головним в його проповідях було вчення про залежність людини від Всесвіту та світопорядку від людини, боротьбу людини на стороні добра та вселенського панування справедливості. Монолітною брилою серед інших цивілізацій виситься Стародавній Єгипет. Створення єдиної держави за традицією датується приблизно 3000 роком до н.е., коли цар Верхнього Єгипту Мене підкорив Нижній Єгипет та заснував першу династію об'єднаної держави.

Своєрідністю Єгипетської релігії було те, що виключне значення надавалося заупокійному культу. Єгиптяни вірили, що збереження померлих (муміфікування) забезпечує існування душі. Велике значення мало знання магічних заклинань. їх писали зеленою фарбою (колір життя) на стінах усипальниць. Багато пізніше, в епоху Нового царства, молитви та заклинання писали на сувоях папірусу - "Книга мертвих".

Суть людини бачилась єгиптянами як сполучення духовного та природного єства, "мислительної" та фізичної сили. Людське життя — це відрізок між двома величезними просторами — минулого і майбутнього. Життя — це вічна боротьба світла та мороку, добра і зла. Для древніх єгиптян явища та сили як органічної, так і неорганічної природи уявлялися втіленням або помешканням різноманітних духів. Смерть розглядалася як перехід до іншого, кращого життя. Однак в момент смерті відбувається порушення єдності тіла та душі людини. Душа на певний час покидала тілесну оболонку і вирушала у мандрування в загробному світі.

Древні єгиптяни розуміли душу як таку, що складається з кількох субстанції, основні з яких — КА та БА. КА — це двійник людини, його життєва сила. БА зображувалось у вигляді птаха з людською головою і було втіленням розумної частини душі. Щоб КА та БА могли знову повернутися в тіло, необхідно було зберегти тіло від тління. Ця ідея призвела до практики муміфікування.

Психологічна думка стародавнього світу взагалі, і на Сході зокрема, являє собою якийсь конгломерат філософії та теології, містики та магічних знань (маг — це той самий психолог) і поглядів. Це можна прослідкувати, зокрема, за описом механізму психічної діяльності в Єгипетській, так званій "Пам'ятці мімфічної теології" (кінець IV тис. до н.е.). За цим твором, творцем всього сущого на землі є бог Птах. І, відповідно, значення органів відчуття таке: боги створили зір очей, слух вух, дихання носа, щоб давали вони сповіщення серцю" [34, с.39]. Що стосується серця, то воно в уяві єгиптян являло собою першопричину свідомості, але не душі. Душа в їх розумінні не підлягає осмисленню.

Стародавній Схід був не тільки лоном зародження світових релігій, але й осередком наукових знань, які втілювали мудрість тисячоліть. В глибокій давнині наука була тісно пов'язана з практичними потребами, зокрема з культом, тому на Сході немає різкої грані між медициною та релігією. Шумери вважали ліки даром богів. Як свідчать записи різних рецептів на глиняних табличках, їм була відома велика кількість способів лікування різних хвороб. Вавилоняни та єгиптяни володіли магічними знаннями в області гіпнозу, психотехніки та іншими способами впливу на психіку людини.

Деякі народи великих цивілізацій стародавнього часу згодом так і не вийшли за межі міфологічного, містичного мислення, не змогли прорватися за межі безпосереднього існування. Вони були приречені на переродження і повільне вмирання, як це і вийшло з Месопотамією та Єгиптом.

На зміну політеїзму та міфологічній свідомості приходять світові релігії та філософія. Людина ніби вперше пробуджується до ясного мислення, виявляючи недовіру до безпосереднього досвіду емпіричного знання. Вона усвідомлює кінцевість свого існування, ставить "філософські питання буття" і створює ідеї та образи, які допомагають їй вижити, тобто створює релігії спасіння, раціоналізує своє існування. В цих нових умовах мислення, рефлексія, раціональність перемагають міфологічні образи, емпіричний досвід, тобто Логос перемагає Міф.

В древньоіндійській літературі є твердження і навіть переконання в тому, що душа може вселитися в будь-яку форму живої матерії. Тільки багато пізніше душа стала ототожнюватись з поведінкою і психікою людини як виняткової істоти.

Велике значення на психологічні погляди Стародавньої Індії мав буддизм, основною проблемою якого була проблема буття особистості. Це релігійний напрямок, центром якого є "чотири благородних істини". Вони стверджують: "Існують страждання; причина страждань; шлях, що веде до визволення від страждань; звільнення від страждань" (27 с., 58). Психологічно страждання визначаються в буддизмі передусім як очікування невдач та втрат, як переживання занепокоєння взагалі, в основі якого лежить почуття страху, але воно одночасно невідокремлене і від присутньої надії. Звільнення (розкріпачення) уявляються як знищення бажань, а точніше пригашення їх пристрасності. В Японії багато пізніше подібне вчення називалося синтоізмом.

В стародавньому Китаї великий вплив на розвиток психології мала величезна філософсько-релігійна течія — конфуціанство. Багато в чому конфуціанство погоджувалося з древньогрецької філософською школою, але воно мало й свої особливості. Китайці сповідували любов до людей, розкриття справжньої природи людини шляхом освіти та самовдосконалення. В древньокитайських медичних джерелах, наприклад у "Книзі про внутрішнє" (VIII ст. до н. е.), говориться, що "князем тіла" є серце" (49 с., 103). Саме від медиків Стародавнього Китаю започаткувалося вчення про тем-пераменти. Це приблизно на 400 — 500 років раніше, ніж цим питанням стали займатися стародавні греки.

У всіх країнах Стародавнього Сходу особливе значення в житті мав кровообіг (звідси головна роль відводилася серцю). Основою життєвості взагалі вважали два джерела: кров та повітря. Ще з глибокої давнини люди усвідомлювали загадковість і таємничість такої сутності, як душа, та багато — складності такого органа, як серце.

Візантійська картина світу, система цінностей та ідеал людини відрізнялися від попередніх поглядів. Вона складається як специфічна для східного християнства: метафізична, цілісна, інтуїтивно-містична картина світу, включаючи Космос, Природу, людське життя в їх приєднанні (ідеї енергії) до божественної благодаті. На думку візантійського містика XIV ст. Григорія Палами, прилучення до цієї благодаті здійснюється завдяки містичній молитві. Візантійському світоспогляданню було притаманне цілісне сприйняття суспільного життя, поняття єдності життя.

Події давнини досить важко зрозуміти, осмислити, якщо хоч би приблизно не уявити собі, що відчувала людина того часу, що вона думала про світ, про саму себе, про інших людей. Пам'ятки давнини, факти, які дійшли до нашого часу, свідчать про те, що світосприйняття людини в стародавньому суспільстві визначали міф та релігія, містика та магія. Колективний досвід предків формувався саме так.

РОЗДІЛ І.