Історія психології: навчальний посібник

Історія психології: навчальний посібник

ВСТУП

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ В КРАЇНАХ СХОДУ

 СТАРОДАВНІЙ СХІД І ПСИХОЛОГІЯ
 КИТАЙ
 ІНДІЯ
 ІСЛАМСЬКИЙ СВІТ
 ЯПОНІЯ

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ в УКРАЇНІ

 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ В XVII СТОРІЧЧІ
 ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ (XVIII СТОЛІТТЯ)
 РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ В XIX — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX СТОРІЧЧЯ

РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ (РОСІЙСЬКОЇ) ПСИХОЛОГІЇ

 РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ У РОСІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX - ПОЧАТОК XX СТ.)
 РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ У РАДЯНСЬКИЙ ЧАС

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

 РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ ВІД АНТИЧНОСТІ ДО XIX СТОЛІТТЯ
 РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ В XIX СТОЛІТТІ
 РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ У XX СТОЛІТТІ

ВИСНОВКИ

ОСНОВНІ ПОЯСНЕННЯ

Історія психології: навчальний посібник

ВСТУП

 

Будь-яка історія як наука - це фрагмент у часу (більший чи менший) людської цивілізації: історія культури людства в цілому або історія розвитку окремої країни; історія розвитку авіації і космонавтики, або історія музики; історія педагогіки, або, нарешті,— історія психології.

Оволодіння історією не обмежується відтворенням поглядів минулого, яке повною мірою може служити сьогоденню і майбутньому тільки в тому випадку, якщо воно враховується і використовується з метою вирішення актуальних сучасних проблем. Історичний підхід потребує такої реконструкції подій, яка була б адекватною їх змінам в часі, в історичному "розрізі".

Не враховуючи останні 150 років вчені вивчали людську природу, психіку, спираючись (як зараз говорять) на власний, досить обмежений, досвід за допомогою роздумів, спостережень, інтуїції, міркувань та узагальнень. І це не так вже і погано, адже саме це минуле привело до оновлення психології — появи експерименту.

Психологія— складна наука, тому специфіка будь-якої наукової роботи в її "надрах" спрямована на необхідність мати повну інформацію про її минуле. Але, на жаль, в історії психології ще існують "білі плями".

Психологія — заплутана та капризна наука, вона переживає великі і малі кризи у своєму розвитку, а точніше, вона складається з однієї суцільної кризи, яка то віддаляється (слабне), то наближається (підсилюється).

Багатоскладність розвитку психології в нашаруваннях історії полягає в тому, що у своєму становленні (від життєвих, містичних, магічних джерел стародавності і до межі III тисячоліття) вона пройшла багато епох, періодів, етапів перебудови, переорієнтації, переосмислення.

Лише в тому випадку, коли майбутній психолог досить вільно орієнтується в історії розвитку психології, він може стати хорошим фахівцем і з честю нести психологічні знання, вміння і навички в найширші верстви населення; він зможе робити головне — допомагати людям.

Історія психології: навчальний посібник

РОЗДІЛ І.

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ В КРАЇНАХ СХОДУ

 

Приводом для написання даного розділу прислужився той факт, що всі підручники, навчальні посібники та хрестоматії мають одну і ту ж серйозну "ваду" — повну відсутність відомостей про розвиток психології на Сході, за виключенням трьох імен: Авіцена, Альгазенна та Аверроес.

Немає сумніву, західна думка і мислителі Стародавньої Греції досягли видатних успіхів в науковій сфері, але східна традиція пробуджує нас поглянути на світ іншими очима, тому що Схід — цей величезний життєвий простір - висповідає безпосереднє, відкрите етичне сприйняття, не намагаючись логічно обґрунтувати сенс життя. Це відбувається тому, що сенс життя і саме життя не розглядаються окремо одне від одного.

Мудреці, чарівники, цілителі, віщуни, знахарі - всі вони так чи інакше пов'язані з психологією, магією, медициною, філософією та астрологією.

Мудрість Сходу... Вона завжди вчить тому, що людина може досягти справжньої самореалізації, наблизитись до самодостатності та довершеності в тому випадку, якщо вона знаходиться і в гармонії з Космосом, і в узгодженості з собою, і в повному взаєморозумінні з оточуючими.

В цьому розділі згадуються лише ті вчені, які мають відношення до розвитку психології.

 

РОЗДІЛ І.

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ В КРАЇНАХ СХОДУ

 

КИТАЙ

 

Однією з найбільш давніх цивілізацій, яка проіснувала тисячоліття та зберегла, не дивлячись на всі катаклізми, свою цілісність і своєрідність, є китайська цивілізація, що сформувалася в басейні річок Хуанхе та Янцзи.

В загальну культуру Китаю зробили свій внесок численні народи Східної Азії, що мешкали на його території та створили самобутні культури і традиції, синтез яких протягом тисячоліть і народив той унікальний феномен, який зветься китайською цивілізацією.

Найбільшу питому вагу (за географічним, демографічним та іншими аспектами) серед східних країн за правом належить Китаю - овіяному таємничістю, заворожуючому своєю незвичайністю. "Серединною квіткою Сходу" (61с. 110) звуть цю державу. Китайська культура, яка нараховує багато тисячоліть, - "це криниця, в якій немає дна" (61 с. 112).

Китайський шовк, китайський посуд, образотворче мистецтво і поезія Китаю, його хореографія, театральне мистецтво — все це до нашого часу дивує людство. А чого варті одні ієрогліфи - скільки в них незвичайного і загадкового. Але особливою, монолітною брилою в цьому ряді стоїть філософська думка Китаю, яка чудернацько-переплелася з релігійними течіями, має багато шкіл та напрямків. Головною відмінністю є те, що філософія Китаю розвивалася автономно, незалежно від розвитку філософії Стародавньої Греції та Західної Європи. Те ж саме можна сказати і про розвиток психологічної думки в цій загадковій, казковій країні.

Специфічною рисою китайської мудрості є її схильність розглядати предмети в їх цілісності, спадкоємності розвитку, тому небо, природа і людина розглядається як щось органічно єдине, взаємопов'язане. Вважалось, що Небо карає недостойних та нагороджує доброчинних. Таким чином релігія перетворювалась в етику. Небо втілювало собою загальний порядок — космічний та моральний. Примат етики над релігією, перевага раціонального, прагматичного підходу в оцінці життєвих ситуацій та поведінці в цілому в китайському суспільстві того часу створювали необхідні умови для розвитку точних наук, а також і природознавчих.

Високих успіхів досягла древньокитайська медицина, яка в ту далеку епоху перетворилась в цілу систему наукових знань. Традиційна китайська медицина виходила з уявлень про людину як макрокосмос, що відображає гармонію космічних сил та ритмів: джерел Інь та Янь (жіночого та чоловічого), п'яти стихій (п'ять внутрішніх органів та п'ять органів чуття) та різноманітних видів енергії - "ЦИ". Лікування хвороб зводилось до поновлення рівноваги космічних сил та ритмів, тобто до життєвої цілісності організму. Для цієї мети стародавніми китайськими цілителями були розроблені різні підходи та прийоми діагностування, лікування, і найголовніше, профілактики хвороб.

Китайські астрологи вміли вираховувати час зимового та літнього сонцестояння, сонячних та місячних затемнень.

Натурфілософські трактати свідчать про пошуки китайськими вченими першоелементів речей. Такими їм уявлялися: вогонь, дерево, метал, земля та вода.

Одним з основних понять тих часів в Китаї виступає гуманність (Жень), яка є моральним принципом, що визначає відносини між людьми як в суспільстві, так і в сім'ї.

"ДАО" — основа всього, джерело всіх речей та явищ. Індивідуальний прояв ДАО — добро — ДЕ, в ньому втілений моральний ідеал особистості, яка досягла абсолютної гармонії з оточуючим світом. Необхідно уподібнитися природі, не заважати здійсненню гармонії, жити в узгодженні з природою. Не проблема "людина - світ" і, тим більш, проблема "Людина-космос" була в самому центрі уваги китайських мислителів, а проблема "Людина — суспільство" займала їх розум. Розвиток суспільства і розвиток людини, поєднані із знанням, ставляться в центр наукового дослідження.

ЛАО-ЦЗИ (579-499 до н.е.). Мудрець, філософ, житель царства ЧУ. Справжнє ім'я ЛІ-ЕР Лао-Цзи означає "учитель Лао". В свою чергу Лао — це призьвисько і воно означає — старий.

Напівлегендарний засновник даосизму. Ним написані книги: " Дао-де-дзін"; "Книга про дао-шляху та благу силу-де"; "Все суще змінюється само по собі".

Ця людина служила ніби архіваріусом при чжоуському дворі. Він зустрічався з Конфуцієм. Відомостей про нього до наших днів дійшло дуже мало.

Ідеї та думки Лао-Цзи: по собі можна пізнавати інших; будьте уважні до своїх думок - вони початок вчинків; якщо хочеш, щоб люди йшли за тобою — йди за ними; будь спокійний і не злостивий і люди зрозуміють тебе; хто вмер, але не забутий — той безсмертний; розмірковувати — значить жити, заспокоєння подібне смерті; байдужість ображає і оточуючих, і природу.

КОНФУЦІЙ (22.09.551 р. — квітень 479 до н.е.) Народився в печері на схилі грязевої гори в області Чанпін на сході Китаю в князівстві Лу. Сім'я належала до старовинного аристократичного роду, до того часу майже розореного. Ім'я, яке йому дали при народженні, було Кун Цю. Старанністю його прихильників ім'я Кун Цю мало-помалу змінилося почесним прізвиськом Кун-Фу-Цзи, що означає "Поважний учитель Кун", а багато століть по тому (XVI -XVII ст.) місіонери — єзуїти, що приїхали до Китаю і ознайомилися з його ученнями, зробили китайського мудреця та його вчення надбанням європейської цивілізації, латинізувавши його ім'я - Конфуцій.

В житті Конфуцій утримувався від чотирьох речей:

1. Він не вдавався до пустих роздумів.

2. Не був категоричний у своїх судженнях.

3. Не виявляв впертості.

4. Не думав про себе особисто.

Конфуцій боготворив порядок у всьому. Як Піфагор і Сократ, Конфуцій учив усно і не залишив після себе жодного рядка. Все, що нам відомо, - це записи його учнів.

Головні ідеї, думки, погляди: Жень, або гуманність, найбільш цінна якість особистості, вона досяжна в процесі освіти. Вищим принципом управління є Жень (гуманність) і правитель повинен бути взірцем, прикладом у всьому для свого народу, керувати по совісті, а не залякуванням.

Конфуцій приділяє мало уваги потойбічному світу та духам. Центр його роздумів, те, що турбує його більш всього — це проблема людини, її розуму та моральності. Він першим розробив концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в собі моральних якостей і культури. Конфуцій надавав великого значення музиці - найкращому засобу зміни поганої вдачі та звичок, а головну роль відводив етикету - правилам благопристойності в різних життєвих ситуаціях. Ось деякі з його міркувань:

"Мораль благородного мужа подібна до вітру, мораль низької людини подібна до трави і трава хилиться туди, куди дме вітер" (31с. 22).

"Єдина справжня помилка" — не виправляти своїх минулих помилок" (51 с.21).

"Дурень жаліється, що люди погано знають його, а мудрець, навпаки, - що він не знає людей" (51 с.20).

"Досконала людина все шукає в собі, нікчема — в інших. Учення без роздумів не має сенсу, і роздуми без учення небезпечні" (51 с.22).

"Мудрість соромиться своїх недоліків, але не соромиться виправити їх" (51 с. 20).

"Перед людиною до розуму три шляхи: шлях роздумів — це найбільш благородний шлях; шлях наслідування — це найбільш легкий; шлях власного досвіду — це найважчий шлях" (51 с.23).

"Поважати всяку людину, як самого себе, і чинити з нею, як ми бажаємо, щоб чинили з нами, - вище цього немає нічого! (51 с.21).

"Возвеличуйте доброчинного та настановляйте ненавчених і люди будуть довіряти вам." (51 с.23).

"Спостерігайте за поведінкою людини, будьте уважні до причин її вчинків, уважно приглядайтесь до неї у вільні часи. Залишиться вона для вас загадкою?" (51 с.24).

Конфуціанство завжди застерігає від крайнощів, наприклад, від надмірної прихильності тільки до рефлексії, або тільки до почуттів. Іноді ставляться дуже складні питання, відповіді на які неоднозначні, наприклад: платити добром за зло — безглуздя. Чим же тоді платити за добро?

МО-ЦЗИ (МО-ДІ) (480-400 рр. або 475-395 рр.) до н.е. Філософ, мислитель. Погляди Мо-Цзи викладені у книзі, яка носить його ім'я та складена його учнями. Це плід колективної творчості моїстів протягом більш ніж двохсот років. До наших днів дійшли лише 53 розділи з написаних 71.

Вчений висунув і обґрунтував вперше в китайській науці категорії "ГУ" (причина) та "АЕЙ" (подібність, аналогія). Мудрець казав: "На основі минулого пізнаємо майбутнє, на основі ясного пізнаємо приховане". Він сповідав "принцип загальної любові", критикував конфуціанство. Мо-Цзи — виступав проти "вродженого знання". Справжні знання - це тільки одержані в процесі практичної діяльності. Речі, які існують навколо нас, мають об'єктивний характер і незалежні від нашої свідомості. Людська свідомість виникає в результаті діяльності органів відчуття та мислення.

ШАН-ЯН (390-338 рр. до н.е.). Вчений філософ. Справжнє ім'я Гуньсунь-Ян. Походив зі збіднілого аристократичного роду. Ось деякі з його висловлювань:

"Придивись до себе — побачиш весь світ" (17 с. ЗЗ).

"Якщо знання заохочуються і не переслідуються - вони примножуються" (11 с.130).

"Людину можна і треба навчати - тільки так можна допомогти їй" (60 с.62).

МЕН-ЦЗИ (МЕН-КЕ) (372-289 рр. до н.е.). Чи не найбільший після Конфуція філософ, представник конфуціанства. Народився в царстві Лу на території сучасної провінції Шаньдун. Його прізвище Мен, ім'я Ке. Був учнем Цзи — Си — онука Конфуція.

Вчення Мен-Цзи базувалось на тезі про початкову доброту людської натури, згідно з ним, людина є вродженим носієм добра та володіє здібністю творити його. Зло — це результат помилок людей і для його викорінення слід відновлювати початкову природу людини. Людина, її особливості, правила поведінки, обов'язок, знання вливаються в нас не зовні, а завжди притаманні нам." (160 с.71).

Деякі принципи вченого:

Не допускати втрати доброї природи людини, але вдосконалювати її. Постійно шукати втрачену свідомість (розсудливість, вдумливість). Завжди і скрізь треба пам'ятати про справедливість та доброчесність.

ЧЖУАН-ЦЗИ (369-286 рр. до н.е.). Мудрець, філософ. Прізвище Чжуан, ім'я Чжоу. Народився в провінції Мен, у володіннях Сун. Спочатку служив дрібним чиновником, а потім покинув службу і жив у самотності.

Його ідеї та погляди:

"Наше сприйняття оточуючого залежить від наших уявлень. Наші чуттєві сприйняття дуже мінливі. Досвідне сприйняття буде об'єктивним тільки тоді, коли ми звільнимося від нав'язаних нам умовностей та парадигм" (11с. 138).

"Людина, яка володіє досконалими моральними якостями, морально висока, нічого не придбає"(11 с. 34).

"Природу людини не можна переробити, долю не можна змінити, — це все одно, що зробити з вербової лози чашу для напоїв" (17 с. 20).

"Вдосконалення людини — це всього лише розкриття її природних задатків" (60 с. 54).

"Не мислити і не думати — це початок пізнання. Ніде не знаходитися і ні в чому не упиратися - це початок спокійного перебування, нічому не слідувати і не йти ніякою дорогою — це початок надбання" (17 с. 88).

СЮНЬ-ЦЗИ (СЮАНЬ-ЦЗИ) (313-335 рр. до н.е.). Вчений народився в царстві Чжао.

Сюнь-Цзи мав незалежний характер та різку прямоту суджень.

Його вчення:

"Вуха, очі, ніс, вуста та шкіра людини дають їй змогу стикатися з речами, світом, причому кожний з цих органів відчуття має свою межу дотикання і вони не можуть замінити один одного"(49 с.202).

"Серце — господар тіла і повелитель мудрості. Воно віддає накази тілу, а не приймає їх. Треба вірити своєму серцю" (49 с. 178).

"Коли серце допомагає природним відчуттям відрізнити істину, від брехні, це називається розміркуванням". (49 с.179).

"Торжествує не зло і не добро, а велика життєва пристосованість, спеціальна гнучкість та ситуаційна пластичність. Це праця, зусилля і це, не в останню чергу, мистецтво адаптації, таємниче і вічне уміння йти коротшим і менш затратним шляхом до мети або орієнтирів намагання" (49 с.124). При народженні досконала людина не відрізняється від інших. Вона відрізняється від інших тим, що вміє спиратися на речі та явища"(49 с. 111).

"Порівнюй свої бажання з бажаннями інших і роби для себе висновки — ось простий спосіб вчитися мудрості на цьому світі" (49 с.112).

ЛЮІ-ШІ-ЧУНЬУЙ (291-235 до н.е.). Мандрівний мудрець. Він казав:

"Найважливішим засобом для пов'язування космічної і соціальної гармонії є музика. Музика ошляхетнює душу, очищує серце, насичує тіло життєвою енергією". (17 с. 46).

"Спрямовуй свої думки і ноги туди, куди кличе тебе твоє серце. Живи для людей, підтримуй їх, твори добро, намагайся розібратися в житті і не чекай вдячності - в цьому і є основний сенс, це і є щастя"(17 с. 46).

ВАН-ЧУН (ЧЖУАН-ЖЕНЬ) (27 р. - близько 98 н.е.). Мудрець — універсал.

Повністю зберігалась лише книга "Виважування мір-кувань".

Скептично ставився до вчення конфуціанців.

Важливе місце в ученні Ван-Чуна займає поняття ЦИ — початкова субстанція світу, першооснова і джерело речей, що вникає в результаті згущення цієї субстанції. Так само народжується і людина, яка в принципі не відрізняється від тварини. Тому після смерті тіло її розкладається, а життєвий дух розсіюється.

"Джерелом пізнання реального світу є: почуття, сприйняття, споглядання речей і явищ"(60 с.35).

ЛЮ-СЕ (VI ст. н.е.). Зір та слух, нюх та смакові відчуття — слуги нашого тіла. Думки, почуття, мова, фантазії — слуги нашого духу. Якщо в серці панують лад, гармонія і спокій, істина сама собою відкриється нам. Іди своїм шляхом, не звертай в сторону і люди будуть цінувати тебе. Що би ти не зробив хорошого або поганого — воно повернеться до тебе". (49 с.106).

СЮАНЬ-ЦЗАН (600-664 рр. н.е.). Ідеї цього вченого:

"Духовні здібності особистості визначається конкретним сполученням вродженого і надбаного - все це необхідно правильно спрямовувати".

"Не думай про погане, жени від себе погані думки і життя стане набагато цікавішим" (17 с. 81).

"Кожний повинен іти своїм шляхом, але щоб не заблукати, треба оглядатися навколо себе"(17 с. 80).

"Природа — найкращий учитель; прислухайся, при-дивляйся, спостерігай і розмірковуй і ти обов'язково станеш мудрим"(17 с. 82).

ХАНЬ-ЮЙ (768-824 рр.). Вчений — універсал. В центрі уваги його вчення стояла проблема людської природи. Він першим використав термін "СЮНЬ-ПІНЬ" - три ступеня у відношенні до людської природи (вища - абсолютно хороша; середню можна повести в обох напрямках; нижча - абсолютно погана), яку він відокремлював від почуттів. Свою природу людина одержує при народженні, почуття ж одержує в контакті з зовнішніми речами"(60 с.53). Хань-Юй розширив термін "Жень" (людяність, гуманність) до поняття загальної любові.

ЧЖОУ-ДУНЬЇ (1017-1073 рр.). Ось деякі його ідеї:

"Людина повинна мати п'ять моральних принципів: людяність, справедливість, ґречність, знання, вірність — і тільки тоді вона може відрізнити добро від зла. Основою моральних якостей і джерелом будь-якої діяльності є щирість" (49 с.101).

"Визначивсь у своїх бажаннях, спрямуваннях і йди своїм шляхом" (Ис.129).

ЧЖАН-ЦЗАЙ (1020-1078 рр.). Змолоду вивчав буддизм та даосизм, а пізніше почав займатися конфуціанством. Однією з його основних ідей була думка про те, що з кожним у міжособистісних відносинах пов'язана специфічна моральна вимога, однак любов охоплює всіх їх, тому людина любові ототожнює себе з небом і землею.

"Єдність природи речей (людини) і свідомості здійснюється завдяки розуму" (11 с.13).

ЧЕН-ХАО або ЧЕН-І (1032-1085 рр.). Його ідеї:

"Між вдосконаленням внутрішнього життя і поведінки існує тісний зв'язок. Зовнішній та внутрішній світи осо-бистості можна пояснити за допомогою щирості"(49,с.17).

"Там, де все закінчується, все і починається" (60 с.42).

"Допоможи людям, не думай про зиск - і ти не пожалкуєш" (60 с. 41).

ЧЖОУ-СІ (1130-1200 рр.). Головні ідеї цього мудреця: природа людини — це, передусім, доброта. Головним у вихованні вчений вважав: з одного боку утримування благої природи, яку одержала при народженні людина, а з іншого - очищення від "моральних шлаків", що виникли при взаємодії з навколишнім світом.

"Знання спочатку — дії потім; якщо тільки знати, але не діяти, то це порівнюється з незнанням. Якщо говорити про те, як багато треба знати, то чи не краще знати головне? Знаючи головне, чи не краще перетворити ці знання у вчинки?» (21, с.103).

ЛУ-ЦЗЮЛУАНЬ (1139-1193 рр.). В основу свого вчення мислитель поклав СІНЬ (серце, душа, розум, думка) — термін, який, мабуть, краще всього передається поняттям "свідомість". СІНЬ — це єдине і неподільне, тотожне принципам природи, людини, речей і існуюче тільки в нашій свідомості. Вчений намагався і розділити і, одночасно, об'єднати поняття душа, розум, серце і навіть заводив мову про підсвідоме (несвідоме), але сучасники його не розуміли.

У-ЧЕН (1249-1333 рр.) Вчений, філософ, неоконфуціанець. Народився в Чунжені, округ Фучжоу, провінція Цзянси. Був ректором університету Го-Цзи-Сюс (1368 р.) та керівником Імператорської академії Хань-Мінь (1321 р.). Природу людини, яка від народження є доброю, У-Чен ототожнював із законом ЛІ, однак, оскільки вона пов'язана то з чистою, то з закаламутненою ЦИ, оскільки існує розподіл людей на піднесених — мудрих, та низьких — нерозумних, то крім добра існує і зло.

"Знати все неможливо, але розуміти, що робиться навкруги — необхідно" (11 с.14).

ВАН-ЯНМІН (1472-1569.). Народився в Юе-Чен провінція Чженцзян, помер — в Найвань, провінція Дзянси. Середньовічний філософ, представник конфуціанства. Його ідеї:

"Кожна людина може стати досконало мудрою. Моральна поведінка — це природне вираження внутрішнього знання того, що є благом. Єдність знання і дії — обов'язкова. Серце — свідомість і є вроджене знання. Внутрішня (глибока) потреба людини — це інтуїтивне розпізнання добра. Звертаючись до свого серця, кожна людина здатна зрозуміти, що є вірним, а що ні. Весь світ існує лише в нашій свідомості ("душі"), бо дух є основним джерелом всього світу і заключає його в собі: (11 с.55). Вчений висунув теорію інтуїтивного пізнання, заснованого на виявленні ідей, що початково закладені в нашому розумі, у зв'язку з чим процес пізнання є, передусім, само-пізнанням".

ЧЕН-ЦЗЯН (XVI ст.). Одне з його висловлювань: "Звук струмка, що дзюрчить, спів птахів, краса гір та долин, цвітіння трав виховують наш зір та слух. Вдумливе читання книжок, розумна бесіда виховують паш розум. Музика та живопис виховують наше серце" (49 с.48).

ДАЙ-ЧЖЕН (1724-1777 рр.). Джерелом зла в людині вчений вважав лише збочення почуттів - егоїзм, брехню, жадібність, підлість, зраду і таке інше. Справжні почуття і бажання не можна пригнічувати. Загальна любов називається гуманністю; здійснення гуманності, втілення її в життя називається справедливістю (60 с.650).

КАН-ЮВЕЙ (1858-1927 рр.). Джерелом людських страждань вчений вважав "дев'ять перешкод": державні, класові, расові, статеві, професійні, релігійні, національні, вікові та економічні. На його думку всі ці перешкоди з часом повинні обов'язково зникнути назавжди.

ТАНЬ-СИТУН (1865-1868 рр.). Цінність гуманності може бути обґрунтована за допомогою сучасних наукових даних та технічного прогресу (гуманність і навчання, гуманність і сучасна наука і таке інше — синтез кращих ідей Китаю).

СУТЬ-ЯНСЕН (1866-1955 рр.). Він вважав, що всім людям повинен бути даний рівний шанс на розвиток своїх здібностей. Розвиток же здібності, обдарованість залежить від інди-відуального рівня потреб кожної особистості, а також від вольових якостей в цілому.

ФЕН-ЮЛАНЬ (1895-1990 рр.). Вчений стверджував, що існують чотири сфери буття: сфера невинності, сфера практики, сфера етики і сфера трансцендентного.

Кожна особистість - це "людська формула". Чим духовно багатша, інтелектуально розвинутіша, емоційно багатообразніша особистість, тим складніша її формула.

"Червоною стрічкою" через розвиток всієї китайської психології проходять три теми: гуманність, доброта і щирість. Але китайці не обійшли своєю увагою і такі важливі "теми" світової психології як почуття (чуттєвість, чутливість), самосвідомість, моральна поведінка, сприйняття і уява (уявлення).

Китайці надають велике значення почуттям. Людські почуття, на думку китайських мудреців, належать і зовнішньому світу. Самопізнання в китайській психології, філософії і, взагалі, в культурі було не в зведенні свідомості до суб'єкта, а навпаки - в охопленні свідомістю всієї повноти життєвих якостей людини, всієї її суті і глибини; велика увага до межі осмислюваного, що само по собі просувало до внутрішнього переродження людини. Подібне світосприйняття має на увазі існування і навіть взаємозалежність інтелекту і чуттєвого життя. Для китайців завжди думка повинна бути "сердечною", "пронизаною почуттями", і навіть, більше того, чим сильніше почуття, тим ясніша свідомість.

Найвища китайська мудрість: знання рівноцінності усіх моментів життя і здатність видобувати для себе одночасно і радість, і зиск з кожної справи; вбирання в себе максимальної повноти життя.

 1.3. ІНДІЯ

 

Індія — казкова, незвичайна країна. Слони та магараджі, пишність палаців і багатство природи, зачаровуючи пісні та красиві горді люди.

Древньоіндійська цивілізація — одна з найвеличніших і таємничих на Сході. На її основі сформувався індо-буддійський тип культури, що відрізняється оригінальністю, своєрідністю і такий, що зберігся до нашого часу, при чому не тільки на території Індії.

Цивілізація на півострові виникла пізніше шумерської та єгипетської. Писемність існувала в Індії вже в III тис. до н.е. Потреби повсякденного життя вимагали від індійців накопичувати спостереження за явищами природи. Так з'явилися перші знання в області медицини та інших наук. Первинні форми наукових знань тісно перепліталися з релігійними віруваннями, магічними уявленнями і діями. Указання на лікування збереглися в Рігведі — збірці найдревніших індійських гімнів. Лікарі вже в той час мали деякі анатомічні знання.

Стародавніми пам'ятками древньоіндійської науки та літератури є ВЕДИ. Ведична література дуже широка за своїм змістом, в неї входять тексти різних історичних періодів. Це збірки-самхіти: "Рігведа" (збірка гімнів), "Яджурведа" (збірка жертовних формул), "Атхарваведа"(збірка магічних заклинань та формул), "Брахмани"(тлумачення ритуальних текстів), "Упандіши" (релігійно-філософські трактати) та інші.

Згідно з індійською традицією, заключним розділом ведичної літератури є "Упандіши". Це група текстів, які об'єднують філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу. "Упандіши" — це, по суті, перша спроба осмислити світ в рамках єдиного послідовного вчення. Саме в "Упандішах" була сформована доктрина карми, яка потім пронизувала не тільки ортодоксальні вчення, але і такі релігійно-філософські системи, як джайнізм та буддизм. Все в світі визначається моральним законом. Душа народжується або вмирає, потім виникає знову в тій чи іншій формі у відповідності до етичного балансу дій та вчинків, які люди творили за життя.

У ведичній релігії одним з головних було вчення про карму. В уявленнях древніх індійців тіло — смертне, душа — вічна, після смерті вона переселяється в інше тіло, в залежності від поведінки людини в минулому житті. Поняття "карма"(дія) означає не тільки поведінку, але й воздання, з яким вона складає єдність. Душа доброчинної людини відроджується серед більш високих людей, а гріховної - серед більш низьких. Головний шлях до хорошої карми — розуміння, усвідомлення свого місця в системі варн (каст).

Людина як окрема особистість повинна прагнути до звільнення від рабства чуттєвого індивідуального, щоби злитися з загальним та початковим.

Почавши з осмислення відносин між богами та людьми, древні індійці прийшли до міркувань про співвідношення між природним та надприродним, духовним та матеріальним, тобто вийшли на певний рівень абстрактного мислення, що повинно було неодмінно привести до появи релігійно-філософських шкіл, які торкалися різних боків світогляду людини, різних способів світорозуміння. До цих шкіл належать: Санх'я, Веданта, Йога, Ньяя, Вайшешика, Миманса.

Однак ці філософські учення, що будувалися на ґрунті брахманізму та визнавали авторитет Вед, не відповідали умовам суспільства, яке розвивалось. Назрівав перегляд традиційних уявлень, і середина І тис. до н.е. ознаменувалась в Індії духовним заворушенням, появою мандрівних мудреців, аскетів, які сповідали нове вчення, новий шлях до спасіння. В суперечках і сутичках між різними вченнями виділявся буддизм. Його засновником вважається Сіддхартха Гаутама.

Буддизм виявився прийнятним для різних верств населення і різних народів. Зокрема він одержав широке розповсюдження в І ст. н. е. в Китаї, Тибеті, Японії. Однак в Індії буддизм не витіснив інші культи і поступився індуїзму — новій формі брахманізму.

Для індо-буддійської системи цінностей картини світу характерне злиття релігії, філософії та наукового знання. Вона пронизана релігійно-філософськими роздумами про внутрішній світ людини, реальності та нереальності її існування, пошуками істини та її значення. Індійських мислителів не цікавили логічні основи побудови наукового знання, їм були більш цікаві таємниці всесвіту та практичні питання.

Особливою повагою в Стародавній Індії користувалися такі області знання, як астрономія, математика та медицина.

Ще за глибокої давнини в Індії зародилася наука про довголіття (Аюрведа), на якій сьогодні заснована тибетська медицина. Індійські лікарі вивчали властивості трав, вплив клімату на людину. Значна увага приділялася гігієні, дієті, різним психотехнікам і т. ін.

У V ст. н. е. Індія перетворилася на могутню, багату державу — країну легенд та казок. Економічна міць країни сприяла розквіту архітектури і науки, літератури і мистецтва. Не останнє місце в цьому ряді належить філософії (а значить, і психології).

Величезний вплив на розвиток наук, в тому числі і філософії, психології мав, знову ж таки, буддизм, що виник в IV ст. до н.е., але фактично мав більш ранні корені. Його вплив на розвиток світогляду і філософії дуже великий. Проблеми буття особистості, страждання, надії і звільнення — все це є "візитною карткою" доброго, трохи наївного і дуже працелюбного народу. Індія — дуже строката країна. Безліч народностей, сект вражають своєю різноманітністю, повнотою та різнобарвністю.

БУДДА ШАКЬЯ-МУНІ (принц Сідхартха Гуатама, 566 — 476 рр. до н.е.). Першозасновник буддизму — однієї з трьох світових релігій. Будда в перекладі означає Просвітлений. Ядро його поглядів — чотири благородних істини: істина страждання істина причини, істина звільнення, істина шляху. Істина страждання — все у світі минає, не має постійної субстанції і тому повне скорботи. Істина причини — причиною страждання є жадання буття, бажання, пристрасті, потяги. Істина звільнення — звільнитися від страждань можна лише відмовившись від бажань, пригнітивши в собі пристрасті. Істина шляху — для досягнення спасіння необхідно виключитися з кола перевтілень, досягнути стану нірвани.

НАГАРДЖУНА (приблизно 113-213 рр. н.е.). Мудрець — оригінал. Був монахом і прийняв в юні роки посвячення в монастирі Кашміро-Гандхарської області. Все життя дотримуватися чернечих правил. Нагаджуна мав незвичайні психічні можливості, був дуже обізнаний в медицині та хімії, астрології, біології, мінералогії. Він заснував школу мандх'яміків, як кажуть європейські вчені, нігілістів.

Досягненням вченого було усвідомлення того, що знання — баласт і треба шукати іншого шляху. Йому віддаються почесні як "другому Будді", як такому, що створив "другий оберт колеса учення", як засновнику махаяни.

Мудрець був вчителем царя Сатавахона та його дружини Чандралекхи. Із всіх послідовників Будди Нагарджуна — найбільш плідний автор, йому приписують більше 200 праць.

Нагарджуна першим виявив і чітко сформулював один з найдивніших парадоксів пізнання — парадокс виникнення (парадокс новини). Хід його думки такий: виникнення не існує, бо нічого нового неможливо ні помислити, ні зрозуміти. І дійсно: якщо воно нове, то воно або нарівні зі старим, або виникло зі старого. Тут доцільно пригадати прислів'я, що все нове — це добре забуте старе. Але якщо воно зі "старого", то яке ж воно тоді "нове"? Адже воно було і такої ж якості, і віку, що і все, що ми спостерігаємо крім нього.

В цьому світі благополуччя теперішнього і прагнення до кращого майбутнього суперечать одне одному (знову ж згадується вислів древніх греків "краще - ворог хорошому").

Є два рівні міркування: умовний і вищий; останній вивчається через перший. Все виникає незалежно від чогось іншого, не є тотожним цьому іншому, ні повністю відмінним від нього. Таким чином, речі не можуть зовсім щезнути, але вони і не існують вічно.

Нагарджуна для індусів є мудрецем з мудреців, про нього складено безліч легенд.

АСАНГА (близько 310-390 рр. н.е.). Вчений — буддист, один з засновників школи йогачара.

Для концепції Асанга характерне прийняття низки понять ханаяни, особливо в галузі психології. Він вважається одним з попередників розвинутого тантризму. Стриманість і поміркованість, увага до людей, любов до природи і вимогливість, намагання все зрозуміти - ось що пропагував Асанга.

ДЖАЯРАШИ БХАТТА (приблизно VII ст.). Одна з ідей Джаяраши Бхатта: сприйняття, умовиводи та судження не приводять до знання. Він був запеклим прибічником матеріалізму. Одне з положень, яке він висував, звучало так: "Мета життя — спробувати все і відчути максимум радості, насолоди та задоволення - це і є щастя". (27 с.29).

МАТХУСУДАНА САРАСВАТІ (народився в VII ст. в Коталіпурі, час і місце смерті невідомі). Дуже суперечливий і загадковий мудрець. Одна з його ідей: ".... світ ілюзорний; ілюзорність - ні реальність, ні нереальність" (16 с.103).

"Всесвіт — то Бог, а душа — частка Його" (52 с.84).

ШАНКАРА (кінець VII - початок IX ст.). Його висловлювання:

"Єдина і всепрониклива реальність — це Бог, ним пронизане все і Він є все"(16 с.170).

В суб'єктивному аспекті душа "Я" виступає як Бог, як безкінечна свідомість, що веде до блаженства від злиття пізнаючого, пізнаваного і пізнання. Шлях знання веде до подолання і звільнення. Спасіння досягається не самознищенням "Я", а здійсненням безконечності та абсолютності цього "Я", усвідомленням його надемпіричності та єдиносутності"(27 с.81).

Універсальний характер вчень Шанкара, сполучення напруженого інтелектуалізму з постійною увагою до світу обумовили їх виняткове місце в історії.

РАМАНУДЖА (народився приблизно 1017 р. — час смерті невідомий). Душа, на його думку, являє собою нескінченно малу вічну субстанцію. Внутрішньою і основною якістю душі є ніколи не покидаюча її свідомість (за будь-яких умов душа визнає себе як "Я"). Залежність душі визначається прив'язаністю до тіла, в якому вона втілена. Душа ототожнює себе з тілом, прив'язується до земних успіхів, жадає почуттів, задоволень і т. ін.

ДЖРМАРАДЖА АДХВАРИН (народився в південній Індії в XVII ст. дата, місце смерті невідомі).

Вчений називає шість джерел пізнання: прийняття, умовивід, порівняння, умовне припущення, словесне судження та не сприйняття. Сприйняття він поділяє на два види: зовнішнє — чер