Спілкування як міжособистісна взаємодія

Спілкуючись, людина не тільки обмінюється інформа­цією з іншими людьми. Вона звертається до них із про­ханням, запитанням чи вимогою, ставить собі за мету вплинути на співрозмовника, добитися потрібної відпові­ді чи виконання доручення. У таких випадках спілкуван­ня виступає як інтеракція — сукупність зв'язків і взає­мовпливів людей, що складається у спільній діяльності.

У процесі свого розвитку суспільство поступово вироб­ляє певні зразки поведінки, які визначають правила взає­модії та взаємовідносин між людьми і функціонують як соціальні норми. Ці норми в різних спільнотах можуть суттєво відрізнятися, їх порушення включає механізм со­ціального контролю, який реалізується як схвалення чи несхвалення, осуд, покарання, що коригують поведінку то­го, хто від них відхиляється. Діапазон соціальних норм дуже широкий: від чітко встановлених вимог трудової дисципліни до правил ввічливості у спілкуванні.

Кожна людина у будь-якій ситуації грає якусь роль. Роль — нормативна поведінка, яку оточуючі очікують від кожного, хто виконує певні соціальні функції. Та сама лю­дина в різних ситуаціях виконує різні ролі: вдома це може бути глава сім'ї, у транспорті — пасажир, у лікарні — па­цієнт, на підприємстві — робітник і т. ін. Соціальний кон­троль у процесах взаємодії зумовлюється соціальними очі­куваннями такої поведінки від людини, яка б відповідала ситуації і обраній ролі. Наприклад, від військового очіку­ють, що він виявлятиме дисциплінованість, зібраність у критичній ситуації, сміливість, рішучість і розсудливість.

Спілкуючись, кожна людина намагається так вибудува­ти свою поведінку, щоб вона відповідала рольовим очіку­ванням партнерів. Попри це нерідко рольова поведінка створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають вста­новленню довірливих стосунків між людьми чи навіть призводять до виникнення міжособистісних конфліктів. Соціальна значущість конфліктів різна і залежить від цін­ностей, які покладено в основу міжособистісних стосунків.

У спільній діяльності конфлікти виникають внаслідок предметно-ділових суперечностей і розбіжностей в особи­стих інтересах. Конфлікт, який виникає на основі предме­тно-ділових суперечностей, як правило, не спричиняє роз­риву міжособистісних стосунків. Причиною неприязні або ворожнечі між людьми можуть бути суперечності у сфері особистих (прагматичних) інтересів або невдало пі-

Спілкування 79

дібрані засоби спілкування з партнером. Психологи роз­робили вже багато програм, спрямованих на попереджен­ня і вирішення конфліктів та використання їх як джере­ла конструктивної активності.

Взаємодіючи, люди послуговуються різними способами впливу на партнерів. Найпоширенішими серед них є зара­ження, навіювання, наслідування і переконання.

Зараження — передавання суб'єктом свого емоцій­ного стану іншому індивіду. Воно спостерігається під час паніки, масових психозів.

Навіювання характеризується вибірковим впливом на конкретну людину, яка некритично сприймає інформа­цію.

Наслідування виявляється в повторенні людиною зразків поведінки, що демонструє її оточення. Прикладом наслідування є дотримання моди.

Переконання — вплив на партнера по спілкуванню за допомогою доказів і аргументів.

Ефективність спілкування залежить не тільки від за­собів впливу на партнера, а й від стилю спілкування — характерного способу встановлення і розвитку контактів. Найпоширенішими є авторитарний, демократичний і су­перечливий стилі. Авторитарний стиль характеризуєть­ся ігноруванням думки партнера і нав'язуванням своїх поглядів. Демократичний стиль пов'язаний із застосу­ванням таких засобів спілкування, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до повідомлення. Суперечливий стиль — це нестійка тактика спілкування, що містить елементи різних стилів. Суспільна практика свідчить, що найбільшого впливу на співрозмовника дося­гають за демократичного стилю спілкування.

'^ Спілкування як міжбсобистісне розуміння

Процес сприймання, розуміння і оцінювання людиною інших людей, себе, груп, тобто будь-яких соціальних об'єк­тів, називають соціальною перцепцією. Цей термін обґрун­тував американський психолог Джером-Сеймур Брунер (нар. 1915) для позначення явища соціальної зумовленості сприймання, його залежності не тільки від об'єкта, а й від минулого досвіду суб'єкта, його цілей, намірів. Пізніше його було поширено і на сприймання соціальних об'єктів.

Сприймання соціальних об'єктів відрізняється від сприймання предметів, бо індивід, якого сприймають, не

80 Особистість у діяльності і спілкуванні

пасрівнрій і не байдужий до суб'єкта, який сприймає. Біль­ше того, спілкування можливе лише тоді, коли люди, які вступають у взаємодію, можуть оцінитрі рівень взаєморо­зуміння і встановити, яким саме є партнер по спілкуван­ню. Тому учасники спілкування намагаються відтворити у свідомості внутрішній світ один одного, зрозуміти по­чуття, мотиви поведінки, ставлення до значущих об'єктів. ШзнаючрІ один одного, люди мають змогу краще і надій­ніше оцінити перспективи спільної діяльності.

Для побудоврі образу партнера використовують такі засоби, як ідентифікація і рефлексія.

Ідентифікація (лат. Шепіісиз — однаковий, тотожний; лат. їасіо — роблю) — спосіб розуміння людиною Іншого Індивіда через усві­домлене чи неусвідомлене уподібнення його характеристикам.

Припущення щодо внутрішнього стану, намірів, моти­вів і почуттів іншої людини ґрунтуються на спробі поста­вити себе на її місце. Ідентифікація тісно пов'язана з ем-патією — здатністю проникати в емоційний стан іншої людинрі шляхом співпереживання. Проте це не те саме. Людина може ідентифікувати себе з партнером, подумки поставивши себе на його місце, але не обов'язково пере-жріватиме його емоційний стан.

Суб'єкту спілкування важливо зрозуміти не тільки сво­го партнера, а й взяти до уваги, як той буде сприймати і розуміти його самого. Цей процес називається рефлексією.

Рефлексія (лат. гегіехіо — відображення) — усвідомлення суб'єк­том того, як його сприймає партнер по спілкуванню.

Чим глибше людина розуміє іншого, трім повніше і об'єктивніше оцінює себе. Якби людина мала повну інфор­мацію про партнера по спілкуванню, то вона б могла без­помилково обиратрі тактику взаємодії з ним. Але на прак-тріці ніколи такого не буває. Це змушує «припрісуватрі» іншим причини їх дій і вчрінків, тобто витлумачувати їх, вдаючись до каузальної атрибуції.

Каузальна атрибуція (лат. саива — причина, аШІЬиІІо — припису­вання) — причинне пояснення вчинків партнера шляхом «припису­вання» йому почуттів, намірів і мотивів поведінки.

Найчастіше це буває за дефіциту інформації про парт­нера, що змушує орієнтуватися на «гарну» чи «погану» лю­дину. Як правило, каузальна атрибуція здійснюється не-усвідомлено — на основі ідентифікації партнера з якоюсь знайомою людиною або шляхом віднесення його до певної

Спілкування 81

групи осіб, про яку вже є певні уявлення. У таких випад­ках люди можуть робити безпідставні висновки, ґрунтую­чись не на причинно-наслідкових відношеннях, а на випад­кових асоціаціях. Наприклад, усіх осіб з великим лобом вони вважатимуть розумними, огрядних — добродушними, тих, хто має жорстке волосся, — хоробрими тощо.

На правильність сприймання партнера по спілкуван­ню суттєво впливає установка — попередньо сформована готовність сприймати іншого під певним кутом зору, її дією можна пояснити ефект ореолу — приписування по­зитивних якостей особам, до яких суб'єкт сприймання ставиться позитивно, і негативних — тим, хто йому не подобається.

З установкою пов'язано і явище стереотипізації.

Сгереотмпізація (лат. зіегеоз — твердий; гр. г/роз — відбиток, фор­ма) — привнесення в образ партнера рис, якими наділяють пред­ставників певної професійної чи національної групи.

Стереотипізація виникає внаслідок узагальнення вла­сного досвіду суб'єкта, до якого він приєднує відомості, одержані з інших джерел. Ці відомості бувають сумнів­ними або й хибними, тому й узагальнення можуть бути помилковими.

На формування образу сприймання людини може впливати і атракція.

Атракція (лат. аШасііо — притягування) — привабливість одного партнера по спілкуванню для іншого.

Формами атракції є симпатія, дружба і кохання.

Отже, у ситуації спілкування образ партнера виникає як результат комунікації, що регулює процес спілкуван­ня. Партнер постає не тільки як людина певного віку, ста­ті, а і як особистість, що має лише їй властиві інтелектуа­льні, емоційні та вольові риси, їх пізнання є головним завданням міжособистісного розуміння.

Запитання. Завдання

1. Чи можна використовувати внутрішнє мовлення для спілкуван­
ня з іншими людьми? Поясніть свою думку.

2. Як пов'язані між собою діяльність і спілкування?

3. Охарактеризуйте роль невербальних засобів спілкування.

4. Як здобути прихильність партнера по спілкуванню?

5. Які ви знаєте механізми сприймання і розуміння людини люди­
ною? Охарактеризуйте їх.