Л Функції та структура спілкування

Потреба у спілкуванні є первинною потребою людини. Завдяки спілкуванню відбувається згуртування людей, виробляються норми поведінки, узгоджуються спільні дії, передається суспільно-історичний досвід. Щоб повніше оцінити вплив спілкування на розвиток суспільства, вчені намагаються встановити його функції, виділити і вивчити окремі його аспекти.

Функції спілкування. Найважливіші функції спілку­вання виділяють, аналізуючи його роль на індивідуаль­ному рівні суспільного буття людини. У характеристиці спілкування здебільшого виділяють три класи функцій: інформаційно-комунікативні, регулятивно-комунікативні й афективно-комунікативні.

До інформаційнд-комунікативних функцій належать процеси формування, передавання і прийняття інформа­ції. Під час формування вирівнюються відмінності у вихідній інформованості людей, що вступають у спілку­вання. На етапі передавання значень спілкування є інформуванням, інструктажем, навчанням тощо. На рів­ні прийняття реалізується прагнення індивідів зрозумі­ти один одного. Тут спілкування спрямоване на оціню­вання досягнутих результатів (згода, незгода, порівняння поглядів).

Щодо цього класу функцій існує багато ще нез'ясова-них питань. Наприклад, як відбувається трансформація

Спілкування 73

сприйнятого зорового образу в мовне повідомлення, і на­впаки, як у людини, що сприйняла мовне повідомлення, ця інформація трансформується в зоровий образ.

Регулятивно-комунікативні функції безпосередньо по­в'язані з регулюванням поведінки. Завдяки спілкуванню людина має змогу регулювати не тільки свою поведінку, а й поведінку інших людей, разом із тим відчуваючи регу­лятивні впливи з їх боку. Відбувається взаємне узгодження дій. У взаємному регулюванні формуються і виявляються властиві спільній діяльності особливості (сумісність людей, їх узгодженість у діях), взаємно стимулюється і коригується поведінка. З цим класом функцій пов'язано наслідування, навіювання, переконання та ін.

Афективно-комунікативні функції характеризують емоційну сферу людини. Усе багатство емоцій людей ви­никає і розвивається в умовах їх спілкування. Потреба в спілкуванні часто виникає у зв'язку з бажанням змінити свій емоційний стан. Специфічною особливістю спілку­вання є груповий емоційний стан.

Аспекти спілкування. Оцінити важливість спілку­вання у житті й діяльності людей неможливо без виявлен­ня і вивчення його окремих аспектів. На основі класів функцій сучасний російський психолог Галина Андреєва (нар. 1924) запропонувала розглядати комунікативний (обмін інформацією), інтерактивний (міжособистісна вза­ємодія) та перцептивний (сприймання один одного парт­нерами по спілкуванню і досягнення взаєморозуміння) ас­пекти спілкування.

Залежно від характеру діяльності, в процесі якої від­бувається спілкування, від сфери громадського життя і дистанції спілкування між індивідами може переважати якийсь один аспект. Кожен із них характеризується пев­ним набором прийомів. Проте існують й універсальні прийоми спілкування, застосування яких є ефективним у різних сферах життєдіяльності людини: привітність, так­товність, щирість, почуття гумору значущі для будь-якого виду спільної діяльності. Це означає, що соціально-психологічна підготовка людей повинна бути спрямована передусім на розвиток саме універсальних складових спі­лкування. Однак ці прийоми є необхідними, але недостат­німи для успішності спілкування. Труднощі в задоволен­ні потреби в спілкуванні через незнання адекватних кон­тексту прийомів можуть сприяти появі шкідливих звичок, наприклад куріння, вживання алкоголю, як засо­бів, що ніби знімають напруженість.

74 Особистість у діяльності і спілкуванні

Структура спілкування. Спілкування є структурно складним, багаторівневим феноменом, в якому виділяють макро-, мезо- та мікрорівень.

На макрорівні спілкування розглядають як найваж­ливіший аспект способу життя індивіда. Цей рівень пе­редбачає вивчення розвитку спілкування протягом жит­тя людини, виявлення основного змісту діяльності, кола осіб, з якими переважно вона спілкується, соціальних груп, до яких належить, тощо. Цей рівень є основним у дослідженні особистості, спрямованості її діяльності, мо­тиваційної сфери і міжособистісних стосунків.

На мезорівні реалізуються контакти, в які вступають люди при виконанні певних завдань чи спілкуванні на певну тему. Реалізація теми може потребувати одного контакту чи декількох зустрічей. Спілкування в межах певної теми обмежене у часі: воно має початок і кінець, тобто є процесом. Залежно від завдання чи обраної теми загальна картина спілкування виявляється дуже своєрід­ною за формою і способами.

Мікрорівень охоплює окремі акти спілкування, які є йо­го елементарними одиницями. Таким актом спілкування може бути «питання — відповідь», потиск рук, багатознач­ний погляд — мімічний рух у відповідь та ін. За допомо­гою елементарних актів реалізуються теми, з яких склада­ється вся система спілкування особистості в певний період її життя.

/п,

ж Спілкування як обмін інформацією

Існує дуже багато засобів передавання інформації пар­тнеру по спілкуванню. До них належать мовлення, паузи в мовленні, якість голосу, тональність, жести, міміка, пан­томіміка, сміх, контакт очей у візуальному спілкуванні та ін. їх поділяють на дві групи — вербальні (словесні) й невербальні.

Вербальна (словесна) комунікація. Одним із основ­них засобів людського спілкування є мова — система сло­весних знаків, які використовуються як форма існування, засіб засвоєння і передавання суспільно-історичного до­свіду людства.

Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розу­міють одне одного і взаємодіють, її розуміє як комуніка-тор (той, хто повідомляє інформацію, кодуючи її в словах), так і реципієнт (той, хто приймає повідомлення і декодує

Спілкування 75

його). Якщо комунікатор і реципієнт використовують рі­зні системи кодування, вони не можуть добитися взаємо­розуміння і налагодити спільну діяльність. Типовим при­кладом такої неспроможності є біблійна легенда про ва­вилонську вежу, яку не вдалося побудувати через «змішування мов».

Як засіб нагромадження і передавання суспільного до­свіду мова виникла в процесі праці ще в період становлен­ня людини. Для передавання інформації спершу вживали членороздільні звуки, за якими закріплювалося певне зна­чення. Нині завдяки мові люди мають змогу обмінюватися найрізноманітнішими думками й опановувати найскладні­ший досвід.

Процес практичного використання мови для спілку­вання називається мовленням. Мовлення — вербальна комунікація, засобом якої є слова.

За рівнем екстеріоризації мовлення буває зовнішнє і внутрішнє.

Зовнішнє мовлення охоплює всі різновиди усного і пи­семного мовлення.

Усним називають звукове мовлення, що сприймається іншими людьми за допомогою слуху. Його різновидами є діалог і монолог.

Діалог — найпростіший вид усного мовлення. Він розгортається як розмова між двома чи кількома осо­бами. Це мовлення не планують. Кожна вимовлена фраза є відповіддю на репліку співрозмовника. Особливості цьо­го мовлення залежать від рівня взаємовідносин і взаємо­розуміння між партнерами. Діалог є скороченим мовлен­ням. У ньому широко використовують немовні засоби, оскільки предмет розмови відомий співрозмовникам. Зна­чний вплив на його зміст мають особливості ситуації (контекст).

Монолог — мовлення однієї людини у формі розпо­віді, доповіді, лекції. Зміст повідомлення планується за­здалегідь. Монолог може відбуватися перед аудиторією і без неї. Монологічне мовлення без слухачів, глядачів є складнішим, бо в такому разі в мовця немає, інформації про те, як сприймає повідомлення аудиторія. Монологіч­не мовлення вимагає ретельного добирання слів, чіткої побудови речень, строгої логіки та композиційної завер­шеності. На відміну від діалогу монолог потребує спеціа­льної підготовки.

Писемне мовлення — процес спілкуватися з відсут­нім співрозмовником за допомогою писемних текстів,

76 Особистість у діяльності і спілкуванні

Воно сформувалося значно пізніше за усне, внаслідок по­треби в спілкуванні людей, що перебувають на відстані і рознесені в часі. Писемне мовлення виникло з піктогра­фії (малюнкового письма) і кіпу (вузликового письма). Подолавши стадії ідеографічного письма (повідомлення передавалось за допомогою символічних малюнків) та звукового письма цілими словами чи складами, воно пе­ретворилося на буквене письмо, яким користуємося нині. Писемне мовлення є найзручнішим і найдосконалішим засобом передавання нагромадженого досвіду наступним поколінням. Тому йому пред'являють особливі вимоги. Оскільки читач сприйматиме написаний текст пізніше (можливо, через століття), то писемне повідомлення повинно бути розгорнутим, а думки в ньому викладені чітко, точно, логічно.

Внутрішнє мовлення є видозміною зовнішнього. Складність людської діяльності породжує потребу зазда­легідь усно чи письмово її спланувати, вибудувати її зміст у голові. Внутрішнє мовлення є засобом внутрішньої під­готовки до діяльності, механізмом мовного мислення. Оскільки людині відомий предмет її думки, внутрішнє мо­влення дуже скорочене, в ньому рідко використовують іменники.

Змістовий аспект спілкування реалізується за допо­могою певних засобів — знакових систем. Основним за­собом спілкування у людському суспільстві є мова. Оскі­льки будь-яке повідомлення не залишає людину байду­жою, то в спілкування завжди включені емоції. Емоційне ставлення, що супроводжує мовленнєві висловлювання, утворює особливий, невербальний аспект обміну інформа­цією — невербальну комунікацію.

Невербальна комунікація. До невербальних засобів комунікації належать зовнішність людини, міміка, жести, просторове розміщення співрозмовників, сміх, сльози, об­мін поглядами, шкірно-м'язовий контакт, обмін предмета­ми, фотографіями, малюнками та ін. Ці знакові системи доповнюють, а іноді й замінюють слова. Невербальні засоби широко використовуються для спрямування і підсилення мовленнєвого висловлювання.

Неабияке значення в спілкуванні має зовнішність лю­дини, яку утворюють фізіогномічна маска, одяг, манери.

Фізіогномічна маска — основний вираз обличчя, який формується протягом життя під впливом думок, що пе­реважають, почуттів, ставлень, її коригують зачіскою, кос­метикою тощо.

Спілкування 77

Одяг нерідко е свідченням професійної належності. Стиль одягу викликає у партнера по спілкуванню очіку­вання певної поведінки. Так, військова форма є. підставою для сподівання, що партнер — дисциплінована людина. При встановленні контакту зовнішність людини має вели­ке значення. На її основі складається перше враження, яке часто визначає подальший розвиток стосунків.

Динамічний аспект спілкування виявляється в міміці та жестах.

Міміка — динамічний вираз обличчя в певний мо­мент спілкування.

Жест — соціальне сформований рух, що передає певний психічний стан. Він з'явився раніше, ніж вербальні засоби. Уже маленька дитина за допомогою жестів виражає свої потреби, бажання і ставлення.

Жести людини дуже різноманітні. Вони бувають ко­мунікативними (замінюють мовлення у спілкуванні і мо­жуть виконувати самостійну функцію, наприклад підні­мання при зустрічі руки задля привітання); жестами під­креслення (супроводжують мовлення і посилюють його вплив); модальними (слугують для вираження оцінки чи ставлення до ситуації, наприклад вертикально піднятий великий палець руки означає високу оцінку).

Міміка і жести розвиваються як суспільні засоби ко­мунікації, хоча деякі елементи є природженими. Суспі­льна залежність їх виражається в тому, що в різних культурах ті самі жести і вирази обличчя мають різне значення. Наприклад, вертикальне похитування головою українець сприйме як ствердження, а болгарин — як за­перечення.

На результат спілкування впливає міжособистісний простір, тобто дистанція між партнерами, їх розташування. Виявилося, що чим тісніші стосунки між людьми, тим на меншій віддалі один від •' одного вони розташовуються в процесі спілкування. Дистанція спілкування залежить від національності, соціального статусу, віку партнерів тощо. Дуже близька, як і надто віддалена, дистанції негативно позначаються на спілкуванні.

У американській психології виділяють чотири дистан­ції спілкування між партнерами: інтимна (до 0,5 метра), міжособистісна (0,5—1,2 метра), соціальна (1,2—3,7 мет­ра) і публічна (3—7 метрів і більше). Змінюючи дистан­цію, можна посилювати чи послаблювати вплив на парт­нера. Правильно обрана дистанція створює сприятливі умови для спілкування.

78 Особистість у діяльності і спілкуванні