Способи управління конфліктом

Розрізняють структурні (організаційні) і міжособистісні способи (методи) управління конфліктами. Структурні методи:

1. Чітке формулювання вимог (ефективний метод керування,
запобігання дисфункційного конфлікту).

2. Використання координуючих механізмів (дотримання прин­
ципу єдиноначальності).

3. Установлення загальних цілей, формування загальних цінно­
стей (велику роль тут відіграє міра поінформованості людей і рі­
вень їхньої поінформованості).

4. Система заохочень на основі продуманих критеріїв ефективності.
Адміністративні методи:

1. Придушення інтересів конфліктуючих.

2. Перевод на іншу роботу (роз'єднання).

3. Дії на основі наказу або рішення суду.
Виховні міжособистісні способи:

 

1. Врахування психології учасників конфлікту.

2. Бесіда.

3. Прохання.

4. Переконання.

5. Принципові переговори.

6. Психотренінги, психотерапія.

Міжособистісні способи (стилі) управління конфліктами:

1. Уникання - прагнення піти від конфлікту.
Ця стратегія доречна, якщо:

- предмет розбіжностей не дуже цінний;

- ситуація зважиться сама собою;

- немає умов для розв'язування (не той час);

- при вигаданих конфліктах.

2. Пристосування - стратегія, спрямована на запобігання конф­
ліктних відносин між людьми: прагнення піти від ситуації і від від­
повідальності, свої інтереси приносяться в жертву іншому.

Ця стратегія доречна, якщо:

- предмет розбіжностей не важливий, а важливо зберегти від­
носини з іншою людиною;

- тактичний програш забезпечує стратегічний виграш.

У результаті тимчасово може наступити спокій, але він оман­ний (невирішена проблема, плюс негативні емоції, що нагромади­лися, можуть привести до вибуху).

3. Суперництво. У цій стратегії важлива тільки своя точка зору і
зовсім не цікавить думка інших.

Цей стиль може бути ефективним, якщо він використовується в ситуаціях, що є загрозливими для інтересів справи, і немає часу для пояснення своєї позиції. Ця стратегія прямо зв'язана з агресивною поведінкою, де для впливу на інших використовується влада, засно­вана на примусі. Суперництво не доцільно застосовувати, якщо важлива не перемога у дану мить, а закладаються відносини на перспективу.

4. Компроміс - це стратегія прийняття точки зору іншої сторо­
ни, але до певної міри.

Стратегію компромісу добре застосовувати, щоб виграти час, щоб знизити розжарення недоброзичливості, тобто понизити емо­ційну конфліктність ситуації, і, якщо треба, швидко розв'язати кон­флікт. Разом з тим незадоволеність рішенням, що збереглася в ре­зультаті компромісу, може викликати повторний конфлікт у новій формі.

5. Співробітництво - це стратегія, заснована на збереженні вла­
сної думки, готовності проаналізувати причини розбіжностей і ви­
робленні взаємоприйнятних для конфліктуючих сторін варіантів
вирішення проблеми. Тут працює принцип «Не ти проти мене, а ми
проти проблеми».

Потрібно вміти застосовувати різні стратегії, але стиль співро­бітництва, спрямований на розв'язування проблеми, має бути ос­новним, оскільки саме він робить конфлікт функціональним.

Загальні рекомендації щодо управління конфліктами:

- знати, як розвивається конфлікт: виникнення розбіжностей,
ріст напруженості у відносинах, усвідомлення ситуації як конфлікт­
ної, власне конфліктна взаємодія, вирішення конфлікту (див. рис. 8.4.2);

- виявляти приховані та явні причини конфлікту;

- визначати проблеми в категоріях цілей;

- зосередити увагу на інтересах, а не на позиціях (позиція - мо­
дель поведінки, інтерес - бажання);

- розмежовувати учасника конфлікту й виниклу проблему;

- виявляти справедливість і неупередженість стосовно ініціато­
ра конфлікту;

- скорочувати число претензій, сприяючи тим самим зменшен­
ню предмета конфлікту;

- дотримуватись правила «емоційної витримки».

Правила виходу з конфлікту:

- конфліктуйте не поспішаючи (не піддавайтеся емоціям і не
поспішаєте форсувати виникнення конфлікту);

- аналізуючи конфліктну ситуацію, шукайте причину й не «заци­
клюйтеся» на самому факті конфлікту;

- думкою програвайте всі «позитивні» й «негативні» моменти
варіантів розвитку конфлікту;

- не прагніть «зам'яти» конфлікт, доведіть його до логічного кінця
(якщо Ви переконані у своїй правоті й упевнені, що вас підтримають);

- не конфліктуйте по дрібницях;

- не робіть іншим того, чого б Ви не хотіли, щоб вони робили
Вам (суть правила - уміння зберегти в собі об'єктивність і здатність
бачити в конфліктуючому насамперед людину);

- дайте людям відчути свою значимість (визнання достоїнств
супротивника - місток до примирення й розв'язування конфлікту);

- чітко визначьте свої цілі. Проблема цілей у вирішенні конфлі­
кту - це проблема їхньої ясності (конкретизація цілей);

- хто робить перший крок до примирення, той виграє.

Ознаки мудрої поведінки:

- відкритість розуму (відкритий для сприйняття того, до чого
не дійшов сам);

- позитивне ставлення до опонента(«не ворог, а друг»);

- раціональне мислення (розум над емоціями);

- співробітництво («Не ти проти мене, а ми проти проблеми»);

- терпимість (визнання за іншим права бути таким, який він є).

; Питання і контрольні завдання

1. Що таке соціальна роль? Як пов'язані соціальні ролі й формування
особистості?

2. Назвіть основні сторони спілкування.

3. Охарактеризуйте вербальні й невербальні засоби спілкування.

4. Що таке групова згуртованість? Які фактори обумовлюють її?

5. Що таке психологічна сумісність членів колективу? Які її рівні?

6. Що таке психологічний клімат групи й які фактори його зумовлюють?

7. Що лежить в основі сприйняття людьми один одного?

8. Які форми психологічного впливу на людину ви знаєте?

9. У чому сутність конфлікту?

 

10. Назвіть і охарактеризуйте види конфліктів.

11. Які способи управління конфліктами ви знаєте?

Особистість у діяльності і спілкуванні

будую дім, де житимуть люди». Поясніть причину відмінностей у відпові­дях майстрів. Чим зумовлене це явище?

10. Підберіть із переліку ознаки, властиві кожному з трьох по­нять — «діяльність», «дія», «рух»: пізнавальний, теоретичний, перцептив-ний, імпульсивний, практичний, трудовий, розумовий, навчальний, предметний, природжений, вольовий, ігровий, цілеспрямований, гро­мадський, реальний, внутрішній.

Література

Абульханова-Славская К. А. Деятельность й психология личности. — М., 1980.

Давьідов В. В. Проблему развивающего обучения. — М., 1986.

Давьідов В. В. Нерешенньїе проблему теории деятельности// Психо-логический журнал. — 1992. — № 2.

Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. — М., 1982.

Милерян Е. А. Психология формирования общетрудовьіх политехниче-ских умений. — М., 1973.

Никуленко О. А. Некоторьіе проблемьі теории деятельности// Вопро-сьі психологии. — 1984. — № 4.

Степанов О. М. Перенос знань і вмінь як проблема педагогічної пси­хології// Наукові записки Тернопільського педуніверситету. Серія «Педаго­гіка і психологія». — 1997. — № 1(3).

Франкл В. Человек в поисках смьісла. — М., 1990.

Зльконин Д. Б. Теория игрьі. — М., 1972.

2.2. Спілкування

Спілкування належить до базових категорій психо­логії. Його соціальна функція полягає в тому, що воно є засобом передавання суспільного досвіду. Завдяки спіл­куванню утворюються спільноти людей, в яких налаго­джується взаємодія і виробляються соціальні норми пове­дінки.

І

і¹!

*• ^:

V-

Сутність спілкування

Наприкінці XX — на початку XXI ст. у психологіч­ній науці посилюється увага до методологічних, теоретич­них і експериментальних проблем психології спілкуван­ня. Це спричинено тим, що без глибокого наукового розу­міння процесу спілкування неможливо створити загальну теорію формування психіки людини та її розвитку як особистості, розробити науково обґрунтовані методичні ре-

Спілкування 71

комендації для практичної роботи у сферах навчання і виховання, праці, дозвілля, охорони здоров'я. Тому спіл­кування є базовою категорією психологічної науки.

Люди постійно взаємодіють між собою, що є необхід­ною передумовою задоволення їх потреб. Жодна людська спільнота не може ефективно діяти, якщо індивіди, які до неї належать, не встановлять між собою контакт і не до­сягнуть належного взаєморозуміння. Вся історія людства є історією взаємодії людей. Однією з найважливіших форм такої взаємодії є спілкування.

Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцін­ного характеру,

У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоре­тичної та практичної діяльності, обмінюються інформаці­єю, досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспіль­ні суб'єкти.

Діяльність і спілкування. Поширеним є розуміння спілкування як діяльності. Про це свідчать такі часто вживані вирази, як «комунікативна діяльність», «діяль­ність спілкування», «спілкування як вид діяльності» то­що. При цьому на процеси спілкування намагаються по­ширювати теоретичні твердження, розкриті при вивченні предметно-практичної діяльності.

Проте аналіз спілкування тільки в системі понять ді­яльності має труднощі. Так, одним із найважливіших чинників діяльності є мотив. Коли розглядати навіть най­простіший варіант спілкування між двома індивідами, то виявляється, що кожен із них, вступаючи в спілкування, має свій мотив. Ці мотиви, як і цілі, не збігаються. віінрі-кає питання: чий мотив стає мотивом їх спілкування? Від­повідаючи на нього, слід врахувати, що мотиви і цілі в спілкуванні можуть як зближуватися за змістом, так і віддалятися. Отже, вже із самого початку виявляється не­можливість аналізувати спілкування в поняттях діяльно­сті, Не менші труднощі виникають і при визначенні су­б'єкта і об'єкта. Ось чому спілкування як процес є не то­тожним діяльності і потребує специфічного підходу.

Виконуючи спільну діяльність, індивід об'єднується з іншими людьми, спілкується з ними, добивається взаємо­розуміння, повідомляє якусь інформацію, одержує повідом-

>•*•*

72 Особистість у діяльності і спілкуванні

лення від інших. При цьому спілкування є частиною дія­льності, її інформаційним аспектом, комунікацією. Це спілкування першого роду.

Але, створивши продукт (машину, пісню, книгу), куди ввійшло спілкування як комунікація, людина через нього представляє свою індивідуальність іншим людям, продов­жує себе в інших. Створений предмет одночасно є і пред­метом діяльності, й засобом утвердження людини в сус­пільному житті, бо його виготовили для інших людей. Він опосередковує стосунки між людьми: спілкування стає ви­робництвом спільного продукту — у ньому втілюються частини Я виробника й споживача. Це спілкування дру­гого роду. Якщо спілкування першого роду було части­ною спільної діяльності, то щодо спілкування другого ро­ду ця діяльність є істотним аспектом. Отже, спілкування і діяльність утворюють нерозривну єдність.