ТОП 10:

Тема 7. УКРАЇНСЬКА СОЦІОЛОГІЯ НА ЕМІГРАЦІЇ



1. Діяльність соціологічних інститутів. М. Шаповал.

2. Національно-визвольна тематика у дослідженнях українських вчених: О. Бочковський, В. Старосольський.

3.Політична соціологія В. Липинського: нація та держава, теорія еліт та вчення про ідеологію, проект класократичного устрою.

Методичні поради

У першому питанні слід звернути увагу на те, що, як зазначено у попередніх темах, на початку ХХ сторіччя у країнах західної Європи і США авторитет вітчизняних науковців був досить високим – зокрема завдяки працям М. Грушевського, М. Ковалевського та інших соціологів. Більше того, поза межами України (Російської імперії, СРСР) було створено ряд потужних соціологічних інститутів і наукових об’єднань академічного типу – Український соціологічний інститут (Відень), Українське соціологічне товариство і Український інститут громадознавства (Прага), НТШ (Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка, яке глобально об’єднує українських науковців, має численні осередки в Україні і за кордоном), Українська господарська академія (Подєбради) та ін. Стратегічною метою таких установ було служіння українському відродженню, підтримка і розвиток української культури, науки, освіти і просвітницьких традицій. Вітчизняні науковці, які не змогли змиритися з ідеологічними і політичними утисками на батьківщині, вимушені були продовжувати наукову діяльність під патронатом цих організацій у еміграції. На тлі такої великої маси фахових досліджень на особливу увагу заслуговують соціологічні праці В. Старосольського, М. Шаповала, О. Бочковського, а також В. Липинського. Український письменник, соціолог і політичний діяч Микита Юхимович Шаповал головну увагу у соціологічних працях приділяв проблемі суспільства, а також питанням руху української нації. Видатний український соціолог розробляв також положення про національне суспільство, яке є мікрокосмом світового суспільства і у стислій формі виконує його функції у економічній, культурній, політичній сферах. Такі позиції М. Шаповал екстраполював, перш за все, на українську націю, вказуючи, що суспільство в Україні стане зрілим лише тоді, коли на теренах нашої держави ці сфери будуть устаткованими, а громадяни самостійно підтримуватимуть їх на рівні сталого розвитку. Таким чином вчений вважав соціологію “правдивою наукою про суспільство”, інтелектуальним інструментом становлення української державності. Базові праці М. Шаповала: “Українська соціологія” (1927 рік), “Соціологія українського відродження” (1927 рік), “Загальна соціологія” (1929 рік), “Соціологія України” (1933 рік).

У другому питанні необхідно дослідити творчість Володимира Старосольськогота Ольгреда Іпполіта Бочковського.В. Старосольський (1878 – 1942 рр.) – український соціолог і правознавець. Подібно до більшості емігрованих науковців, соціологічні інтереси його були зосереджені навколо проблеми нації, держави. Аналізував вчений також соціологічні аспекти права. У своїх працях “Причини до теорії соціології” (1902 рік), “Теорія нації” (1921 рік) вчений визначав націю як суб’єктивну цілісність з її внутрішнім психічним змістом, що перетворює її на суб’єкта (“особовість”) історичного процесу. Вплив провідних світових соціологічних поглядів того часу простежується і у працях іншого відомого українського соціолога, публіциста, політичного діяча О. І. Бочковського (1884 – 1939 рр.). Соціологію він розглядав як науку про суспільство, головним предметом якої (подібно до В. Старосольського) є народ і нація. Професор Бочковський вважав, що соціологія повинна залишити позаду “пережитки” позитивізму і не ототожнювати закони природи і суспільства. Саме О.Бочковський у своїх працях “Народження нації” (1939 р.), “Націологія і націографія як спеціальна соціологічна дисципліна для наукового розгляду нації” (1927 р.) розробив концепцію виокремлення системи нових соціологічних дисциплін, обґрунтувавши їх актуальність. На самостійне опрацювання виносяться праці: Бочковський О. Вступ до націології та Старосольський В. Теорія нації.

Також вельми цікавою для вивчення є персоналія українського історика, соціолога і публіциста В’ячеслава Казимировича Липинського (1882 – 1931 рр.). Зазначимо, що він був також відомим політиком свого часу – засновником партії “Український союз хліборобів-державників”, послом УНР у Відні. На формування його наукового світогляду вплинули теорії еліти, соціального конфлікту, раціоналістичні тенденції науки Західної Європи. Науковий твір: “Листи до братів-хліборобів” (1926 р.) заслуговує на особливу увагу і рекомендується до опрацювання. Головною політичною метою В. Липинського було створення української незалежної держави. Певною мірою, у своїх намаганнях він був більш радикально налаштований – коли велика кількість українських науковців атрибутували націю фольклором, мовою, культурою, звичаями, вчений говорив про нагальність створення державотворчої національної еліти, українського монархізму.

Основна література

1. Бурлачук В. та ін. Біля витоків соціологічної думки в Україні / Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В.; Під. ред. В. Танчера; Ін-т соціології НАНУ. – Київ: [Б.в.], 1996. – 114 с.

2. Гансова Е.А. Соціологічні школи та напрямки в Україні наприкінці XIX – початку XX століть (Соціологія в Україні чи українська соціологія?): Навч. посібник / Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. – О.: Астропринт, 2000. – 64 с.

3. Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. – Львів: Новий світ. – 2000. – 334 с.

4. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки: Матеріали до лекції з курсу "Соціологія". – Львів, 1995. – 64 с.

5.Соціологічна думка України: Навч. посібник / М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов та ін. – К.: Заповіт, 1996. – 424 с.

Основна література (першоджерела)

1. Бочковський О. Вступ до націології.– Munich: UTGІ – 1991-1992 / / [E resource] – Mode of access: http://www.ukrstor.com/ukrstor/natiologia.html

2. Липинський В. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму» – К.: Київ-Філадельфія, 1995. – 470 с. / Режим доступу: http://www.ex.ua/11718731; http://ukrbiblioteka.org/ uploads/books/lypynskyj-lysty/#/4/

3. Микита Шаповал. Інтелігенція і пролєтаріят / Режим доступу: http://vpered.wordpress.com/2009/05/07/shapoval-intellectuals-and-proletariat/

4. Старосольський В. Теорія нації. / Передм. І. О. Кресіної. – Нью-Йорк; Київ: Наук. Т-во ім. Т. Шевченка: Вища шк., 1998. – XL, 157 с. / Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/starosol/stan.htm

5.Шаповал М. Загальна соціологія. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – 368 с.

Додаткова література

1. Згурська В. Л. Концепція федеративної держави В.Старосольського / Валентина Згурська // Держава і прав: збірник наукових праць. –2006. – Вип. 31. – С. 599-610.

  1. Письменники української діаспори: Донбаський вимір / [упоряд. В. А. Просалова].– Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. – 336 с.
  2. Володимир Панченко. Націологія за Ольгердом Бочковським // День— 2002.— №205 (8 листопада).

Тема 8. УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІОЛОГІЯ

1. Дослідження та дискусії марксистської соціології 1920-30-х р.

2. Розвиток соціологічних досліджень 1960-80-х рр. в УРСР.

3.Соціологічних досліджень у КГУ ім. Т. Шевченка й Інституті філософії АН України.

Методичні поради

У першому питанні слід звернути увагу на те, що у перші десятиліття XX ст. на українських теренах відбувався активний процес інституціалізації соціологічної науки: створювалися соціологічні навчальні та наукові заклади, здійснювалися теоретичні й прикладні дослідження, видавалися наукові праці. Своєрідним центром цієї роботи у 20-ті роки була кафедра соціології, створена у соціально-економічному відділі Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН). Очолював її у 1918–1920 pp. Б. Кістяківський, пізніше – марксист С. Семківський.

Іншими підрозділами цього відділу, зокрема комісією з вивчення соціального руху, було зібрано значний емпіричний матеріал про вплив різних чинників на заробітну плату. Вивчались інші процеси в господарській, гуманітарній сферах. Серед них виділялися праці академіка О. Гілярова, який досліджував психологію натовпу, співвідношення культури і цивілізації, застосування принципів природознавства щодо соціального життя. У «Записках соціально-економічного відділу» окремих соціологічних питань торкалися у своїх статтях М. Туган-Барановський, С. Дністрянський.

Значних зусиль до розвитку вітчизняної соціології у цей період доклав М. Грушевський, який повернувся у 1924 р. в Україну з наміром створити тут систему соціологічних інституцій. Але його намір не був підтриманий, і М. Грушевський очолив науково-дослідну кафедру з історії України, при якій і було відкрито секцію соціології. М. Грушевський і його соратники видали низку соціологічних праць: «Спроба соціологічного пояснення української казки» (К. Грушевська), «Примітивна культура», «Соціологія в концепції нової французької демократії» (Ф. Савченко) та ін. Біосоціальним процесам були присвячені студії Українського демографічного інституту, очолюваного М. Птухою. Дослідження, що прямо чи опосередковано стосувалися проблем соціології, були проведені Українським науково-дослідним інститутом педагогіки (Харків), Українським психоневрологічним інститутом, Київським державним психоневрологічним інститутом. Соціологічна проблематика пронизувала наукові пошуки вчених, об´єднаних в Етнографічному, Географічному, Антропологічному товариствах.

З кінця 20-х років на теорію та практику соціологічної (практично «марксистсько-ленінської») науки починають впливати сталінські «теоретичні» положення. Згодом Сталін вольовим рішенням «скасував» соціологію, як і інші неугодні йому науки – генетику, психологію, кібернетику та ін. Теоретичне обґрунтування цього містить розділ «Про діалектичний та історичний матеріалізм» короткого курсу «Історія Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків)» (1938). З того часу соціологію було оголошено псевдонаукою, несумісною з марксизмом, ворожою йому. Фундаментальні та прикладні дослідження в цій галузі були фактично припинені.

Розглядаючи друге питання, треба розуміти, що соціологічна думка в СРСР (у тому числі й в Україні) приглушувалася до початку 60-х років. А праці з історичного матеріалізму аналізували соціальні явища, процеси на загальному, абстрактно-теоретичному рівні. Значний масив соціальної інформації, який становив неабияку наукову цінність і міг бути використаний для вирішення багатьох соціальних проблем, був ігнорованим. Владні структури не брали до уваги тривожних сигналів соціологів щодо погіршення екологічного стану, наростання відчуження влади від народу, негативних тенденцій у міжнаціональних відносинах тощо. Багато наукових понять («екологія», «відчуження», «соціальна статистика», «соціальна динаміка», «соціологія релігії» та ін.) навіть у період «відлиги» було заборонено. У 1958 р. виникла Радянська Соціологічна Асоціація. Через два роки в Інституті філософії AH CPCP був створений перший соціологічний підрозділ – сектор дослідження нових форм праці й побуту, пізніше перетворений на відділ конкретних соціологічних досліджень. У 1968 р. почав працювати Інститут конкретних соціальних досліджень. У 1974 р. побачив світ перший і до середини 80-х років єдиний у СРСР фаховий журнал «Социологические исследования». В Україні перший науковий підрозділ соціологічного профілю – відділ конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН України – почав функціонувати у 1969 р. У 60-ті роки започатковуються соціологічні дослідження різної тематичної спрямованості. Зокрема на металургійних, текстильних, машинобудівних підприємствах Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси соціологи вивчали умови життя, залежність способу життя від соціально-побутових і соціально-демографічних чинників. Соціологічний підрозділ Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР розробив методики соціального планування на промислових підприємствах республіки. Ці методики і пов´язані з ними концепції, як і розробки Донецького відділення Інституту економіки АН України, помітно збагатили промислову соціологію та соціологію праці в Україні. Широкий спектр соціальних проблем шлюбу і сім´ї був типізований у праці Л. Харчева «Шлюб і сім´я в СРСР» (1965). У 1966 р. випущено двотомник «Соціологія в СРСР», в якому узагальнювався досвід емпіричних досліджень різних сфер суспільства, а також досліджень із загальної соціологічної теорії, різноманітних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери (праці, побуту тощо). Водночас у Великобританії були опубліковані два томи вибраних праць радянських соціологів під назвами «Індустрія і праця в СРСР», «Місто, регіон і народонаселення». У деяких університетах були запроваджені спецкурси з прикладної соціології. Для аспірантів і студентів підготовлені перші навчальні посібники («Робоча книга соціолога», 1976; «Теорія і практика соціологічних досліджень в СРСР», 1979 та ін.).

Сприятливішими для розвитку соціології стали 80-ті роки, коли вона нарешті відновила статус самостійної науки. У червні 1988 р. ЦК КПРС видав постанову «Про підвищення ролі марксистсько-ленінської соціології у вирішенні вузлових проблем радянського суспільства». Наприкінці 80-х років виникла принципово нова для радянської системи інституція – Всесоюзний центр вивчення громадської думки (директор Т. І. Заславська), що став безперечним лідером у масових опитуваннях. Почали відкриватися нові дослідницькі центри. Восени 1990 р. створено Інститут соціології Академії наук України. Згодом засновано Українську соціологічну асоціацію, в університетах відкрито факультети і відділення з підготовки професійних соціологів, утворено спеціалізовані ради із захисту дисертацій, виходить журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг». Тож соціологія стала універсальною академічною дисципліною, основи якої тепер вивчають у всіх вузах. Значні результати сучасних українських соціологів напрацьовані у сферах вивчення соціальних проблем, соціальної структури та професійної орієнтації молоді (С. Макеєв, В. Чорноволенко), впливу засобів масової інформації на самовизначення молоді (Є. Головаха, В. Осовський), застосування математичних методів у соціологічних дослідженнях (А. Горбачик, В. Максименко), вивчення історії соціології (А. Ручка, В. Танчер), соціології освіти, проблем вищої школи (В. Бакіров, В. Волович, О. Якуба), етносоціології (Т. Рудницька, М. Шульга), соціології підприємництва (В. Ворона, В. Пилипенко, Є. Суїменко) тощо.

У третьому питанні слід звернутися до історії та практики діяльності КГУ ім. Т. Шевченка та Інституті філософії АН України. Факультет соціології, створений 15 квітня 2007 року, продовжує традиції створеного у 1961 р. з ініціативи професора П.В.Копніна першого соціологічного підрозділу – лабораторії конкретних соціологічних досліджень, яку очолив доцент М. П. Гончаренко. Значну роль у подальшому розвитку соціологічної освіти в університеті відіграло створення у 1979 р. на філософському факультеті кафедри соціології. У 1986 р. на філософському факультеті Київського університету було відкрито відділення соціології. У 1991 р. було засновано факультет соціології та психології, першим деканом якого було обрано доктора філософських наук, професора В.І. Воловича. З 2001 р. факультет очолював член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор В.Б.Євтух. У квітні 2007 р. відбулася реструктуризація факультету соціології та психології, внаслідок якої факультет соціології отримав самостійний статус. Деканом факультету було обрано кандидата фізико-математичних наук, доцента А.П.Горбачика, відомого фахівця в галузі методології соціологічних досліджень та методів аналізу соціологічних даних. На факультеті видається журнал, статті з якого Ви можете підібрати для самостійного ознайомлення: Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія.

Іншою установою, в рамках якої розвивалася соціологія, був Інститут філософії АН України. При інституті видаються науково-теоретичні часописи "Філософська думка", "Практична філософія", "Філософські обрії", "Релігійна панорама", щорічник "Релігійна свобода", збірник наукових праць "Мультиверсум. Філософський альманах", щорічники "Philisophia Prima: метафізичні питання", "Філософсько-антропологічні читання" тощо. Зверніться до цих часописів і відкрийте для себе світ наукової проблематики.

 

Основна література

1. Бурлачук В. та ін. Біля витоків соціологічної думки в Україні / Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В.; Під. ред. В. Танчера; Ін-т соціології НАНУ. – Київ: [Б.в.], 1996. – 114 с.

2. Гансова Е.А. Соціологічні школи та напрямки в Україні наприкінці XIX – початку XX століть (Соціологія в Україні чи українська соціологія?): Навч. посібник / Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. – О.: Астропринт, 2000. – 64 с.

3. Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. – Львів: Новий світ. – 2000. – 334 с.

4. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки: Матеріали до лекції з курсу "Соціологія". – Львів, 1995. – 64 с.

5.Соціологічна думка України: Навч. посібник / М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов та ін. – К.: Заповіт, 1996. – 424 с.

Основна література (першоджерела)

  1. Грушевська К.М. З примітивної культури. – К.: ДЕРЖАВНЕ ВИДАВ-НИЦТВО УКРАЇНИ, 1924. – 224 с.

 

Додаткова література

1.Ткачук М. Л. Філософія світла і радості: Олексій Гіляров / М. Л. Ткачук. – М. : Укр. Центр духовної культури, 1997 . – 183 с. – (Духовні скарби України) .







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.132.114 (0.008 с.)