ТОП 10:

Тема 4. ЗНАЧЕННЯ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ КОЛЕГІЇ ТА ІНСТИТУЦІЙНИХ РЕФОРМ П. МОГИЛИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПРОСВІТНИЦТВА ТА ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ



 

1. Значення Києво-Могилянської академії для вітчизняної протосоціології.

2. Вчення про щастя Лазаря Барановича.

3. Творча спадщина Стефана Яворського.

4. Соціально-політичні погляди Феофана Прокоповича.

  1. Соціологічні ідеї у творчості Григорія Сковороди.

 

Методичні поради

У першому питанні слід звернути увагу на те, що бурхливі суспільно-політичні події, загальна народна протидія польсько-шляхетській і татаро-турецькій постійній загрозі вимагали нового мислення, розширення й удосконалення освіти, розвитку гуманітарної науки, доведення її до загальноєвропейського рівня. Це розуміла тодішня українська інтелігенція, це розумів і високоосвічений архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила, який у приміщенні Троїцької церкви 1632 р. улаштував «гімназіон», або Лаврську школу на 100 чоловік для засвоєння «вільних наук» грецькою, слов’янською і латинською мовами. Школу було задумано як філософське відділення із п’яти нижчих класів: інфіми, граматики, синтаксими, риторики і піїтики, що читалася латинською та польською мовами. Професорами і викладачами були виключно вихованці колегіуму, які часто завершували та удосконалювали свою освіту в польських, литовських і взагалі західноєвропейських навчальних закладах.

Студентом, а потім викладачем, професором і ректором колегіуму був Інокентій Гізель.На основі читаного в колегіумі курсу філософії І. Гізель створив латинською мовою трактат «Твір про всю філософію» (1647), а також «Мир з богом людині» (1669), в яких подано своєрідну характеристику суспільної моралі українського населення середини ХVІІ століття. З Києво-Могилянським колегіумом тісно пов’язана і доля Лазаря Барановича та Йоаникія Галятовського,де вони також пройшли шлях від студентів до професорів і ректорів. Особливої уваги заслуговує вчення про щастя Л. Барановича, яке зосереджується на розкритті його трьох умов, на які при підготовці до семінарського заняття слід звернути особливу увагу.

Доля студента, потім професора і префекта колегіуму Стефана (Семена Івановича) Яворського була досить характерною для тих часів. Його призначають префектом колегіуму, професором поетики, риторики, філософії і богослов’я. З приїздом до Москви Московська академія зазнає корінних змін і перебудов за «образом і подобієм» Київської, тим паче, що Стефан Яворський стає її керівником. Спочатку він підтримував світські реформи Петра I в реорганізації армії і флоту, поширенні освіти, промисловості, торгівлі, але коли цар здійснив церковні реформи, то виступив проти Петра I, встряв у довготривалу гостру боротьбу з фактичним керівником тогочасної церкви у Росії, колишнім Київським професором і ректором академії Феофаном Прокоповичем. Широкий розголос отримали його книжки проповідей «Виноград Христов» (Чернігів, 1698) і «КамЬнь вЬры» (Москва, 1728), спрямовані проти лютеранства на захист православної догматики.

Феофан Прокопович – визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф. Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. Ф. Прокопович був основним ідеологом реформ Петра І. Критичне вістря своєї теорії держави Ф. Прокопович спрямовує на князівсько-боярську опозицію процесу централізації держави і проти зверхності і автономії влади церкви стосовно держави. Створюючи свою теорію, Прокопович глибоко вивчає історію країни, спирається на ранньобуржуазні праці про державу і право Гоббса, Гроція, Пуффендорфа. Але при цьому він витворював свій оригінальний варіант теорії держави і державності. Ф. Прокопович пише ряд суспільно-політичних праць: «Слово о правде и чести царской», «Правда воли монаршей» та ін., де викладає основи ідеї міцної держави і застосовує їх безпосередньо до тогочасної Росії. Ф. Прокопович пов'язує найкраще забезпечення народної користі з сильною державою, а сила держави вбачається ним у єдності й неподільності. З цих позицій Ф. Прокопович жорстко критикує унію і католицизм (як інструменти внутрішнього поділу народу), аристокра-тичну олігархію, обґрунтовує необхідність підпорядкування церкви світській владі. Створення «Духовного регламенту», який набув чинності закону, й заснування Синоду – органу управління Російською православною церквою, який підпорядковувався світській владі, були практичним втіленням ідей Прокоповича. Рекомендується до вивчення праці Ф. Прокоповича : «Етика» та «Духовний регламент».

Ідейна спадщина Григорія Сковороди належить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVIII століття. Ім’я Сковороди посідає поважне місце в ряду тих видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу нашої країни. У свідомості народу образ Г. Ско-вороди пов’язувався зі звичним для того часу портретом мандрівного дяка-філософа. Висока філософська освіченість у Г. Сковороди сполучалася з мудрістю людини з народу. Зневага до сильних світу цього, протест проти несправедливості і зла, засудження багатства і наживи, духовна незалежність створили Г. Сковороді в народі добру славу. Сковорода рішуче засуджував гонитву за наживою, чинами, ґрунтами, багатством, висловлював протест проти суспільних порядків, що несли ницість духу, занепад високих моральних і духовних цінностей. До вивчення пропонуються наступні твори: Сковорода Г. Діалоги. Трактати. Притчі. ( Начальная дверь ко христіанскому добронравию; Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе; Бесіда 1-я, нареченная Observatorium (Сіон); Розговор п’яти путников о истинном щастіи в жизни; Кольцо; Разговор, называемый алфавіт, или букварь мира; Книжечка, называемая Silenus Alciviadis, сиречь Икона Алківіадская; Брань архистратига Михайла с Сатаною о сем: легко быть благим; Пря бесу со Варсавою; Благодарный Еродій; Убогій Жайворонок; Діалог. Имя Ему – Потоп зміин).

Вершиною розвитку просвітительських та гуманістичних традицій Києво-Могилянської академії стала творчість найвидатнішого її учня – Гри-горія Сковороди з його розумінням людини як єдності тілесного і духовного, сенсу її буття та діяльності через “сродну працю”, зумовлену реалізацією природних задатків у адекватних їм сферах діяльності, його вчення про шляхи досягнення людського щастя і, особливо, доказ необхідності “найверховнішої” науки – науки про людину.

 

Основна література

1. Бурлачук В. та ін. Біля витоків соціологічної думки в Україні / Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В.; Під. ред. В. Танчера; Ін-т соціології НАНУ. – Київ: [Б.в.], 1996. – 114 с.

2. Гансова Е.А. Соціологічні школи та напрямки в Україні наприкінці XIX – початку XX століть (Соціологія в Україні чи українська соціологія?): Навч. посібник / Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. – О.: Астропринт, 2000. – 64 с.

3. Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. – Львів: Новий світ. – 2000. – 334 с.

4. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки: Матеріали до лекції з курсу "Соціологія". – Львів, 1995. – 64 с.

5.Соціологічна думка України: Навч. посібник / М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов та ін. – К.: Заповіт, 1996. – 424 с.

Основна література (першоджерела)

1. Прокопович Ф. Етика. / Феофан Прокопович. Філософські твори в трьох томах. – К.: Наукова думка, 1980. – Т. 2. – 552 с. / Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/

2. Прокопович Ф. Духовний регламент. / Режим доступу: ru.wikipedia.org/wiki/Духовный_Регламент_1721_года‎

3. Сковорода Г. Твори: у 2-х т. – К.: АТ «Обереги», 1994. – Т. 1. –528 с.; Т. 2.– 479 с.

4. Яворський Стефан. Філософські твори: У 3 т. / ред. кол.: І. В. Паславський (відп. ред.) та ін. – К.: Наукова думка, 1992. – Т. 1. – 629 с.

 

Додаткова література

1. Захара І.С. Стефан Яворський. / І.С. Захара – Львів : Каменяр, 1991. – 112 с.

2. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К.: Абрис, 1994. – 288 с.

3. Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (XVI – перша половина XVII ст.) – К.: Наукова думка, 1990. – 382 с.

4. Ничик В.М. Феофан Прокопович. – М.: «Мысль», 1977. – 192 с.

  1. Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи. – 2-е вид. – К.: Майстерня Білецьких, 2008. – 256 с.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.208.186.19 (0.005 с.)