ТОП 10:

Тема 3: СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ



 

1. Перші носії гуманістичних ідей західноєвропейської культури: Юрій Дрогобич, Лукаш з Нового Міста, Станіслав Оріховський-Роксолан.

2. Релігійні братства, причини, передумови їх появи, напрямки діяльності.

3. Острозький культурно-освітній центр. Іван Вишенський.

4. Львівська братська школа (Стефан Зизаній, Лаврентій Зизаній)

5. Київське братство: Кирило Ставровецький (Транквіліон), Касіян Сакович.

 

Методичні поради

У першому питанні зверніть увагу на те, що боротьба між православним та уніатським соборами викликала значне піднесення культурно-освітньої діяльності. Пожвавлення культурних інтересів почалось передусім під впливом близьких зв’язків із Західною Європою, звідки поступали нові ідеї. Носіями нових гуманістичних ідей західноєвропейської культури епохи Відродження стали в Україні кінця ХV – першій половині ХVІ ст. Юрій Дрогобич, Лукаш з Нового Міста, Станіслав Оріховський-Роксолан.

Серед оригінальних мислителів ХVІ ст. слід відзначити українського і польського публіциста, історика, філософа Станіслава Оріховського-Роксолана (1513-1566 рр.). В Західній Європі його називали «українським (рутенським) Демосфеном» і «сучасним Цицероном». Найбільш значними творами Оріховського-Роксолана вважаються дві промови «Про турецьку загрозу» на латинській мові, виданих київським видавцем Гієронімом Віктором у 1543 р. та 1544 р., «Про целібат» (1547 р.), «Відступництво Риму», «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» (1543, 1548 рр.). Вам рекомендується ознайомитися з його творами «Про целібат» та «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу». Також зверніть увагу на те, що з поглядами на державу пов’язана і розроблювана С. Оріховським теорія природного права. Справедливою є держава, що забезпечує життя громадян згідно з їхніми природними правами. Такими є, насамперед, право на власність, свобода совісті, слова, право жити відповідно до вказівок власного розуму. Закон природи один є мірою свободи людини, прав та обов’язків її. Розглядаючи питання про найкращу форму державного управління, С. Оріховський віддає перевагу становій монархії, де влада короля обмежується законом. Таким, принаймні, на його переконання, має бути ідеальний устрій Речі Посполитої. Спираючись на ідеї Аристотеля та італійських гуманістів, у суспільстві С. Оріховський виокремлює 6 станів, що розподіляються на 2 групи. До 1-ї групи «громадян» входять 3 стани: ксьондзи, король і шляхта, які й повинні управляти державою. Другу групу «корисних слуг» становлять купці, ремісники, селяни. Кожний стан виконує свою функцію у державі: селяни – годують, ремісники – одягають, купці – збагачують, шляхта – боронить, король – править, ксьондзи – повчають. Прикметним при цьому є те, що з погляду С. Оріховського, шляхетність визначається не величчю предків і давністю гербів, а особистими доброчинностями. У дилемі «талант чи порода» перевага однозначно надається першому.

Розгляд наступних питань слід розпочати із з'ясування того факту, що загрозу зникненню самобутньої віри, мови, культури розуміли найбільш далекоглядні й освічені представники української еліти та духовенства, які розпочали боротьбу за відродження популярності православ’я, розглядаючи його як реальний духовний інтегруючий чинник, здатний зберегти цілісність українського народу. Серед представників цієї еліти слід назвати, перш за все, державного діяча, вельможного князя, який претендував на королівські трони країн Європи, мецената Костянтина Острозького.

Наприкінці XVI ст. на зміну окремим подвижникам, подібних князю Острозькому, приходять релігійні братства– масові об’єднання, згуртовані організаційно і ідейно. Вони зміцнювали серед своїх членів солідарність і національну дисципліну, повели широку культурну діяльність, будували школи, покровительствували освіті, закладали видавництво книжок. Тут зародилось нове письменство, що тісно пов’язувалося з потребами національної оборони. Учителі, літератори, друкарі, видавці з’єдналися у міцний провідний гурт, що творив ідеологію і підіймав свідомість мас. Найважливішими з них стають Острозький культурно-освітній центр, Львівське, Луцьке, а пізніше Київське братства. У історії України вони відігравали унікальну роль, бо консолідували український народ, формували його ідеологію, виконували потужну просвітницьку діяльність серед усіх верств населення. З позиції соціології братства і глибоко законспіровані таємні елітарні об’єднання також є цікавим і вартим пильної уваги феноменом. Він показує, як за відсутності офіційних організацій, установ поневолений народ стихійно створює неформальні об’єднання (у сучасному розумінні – інститути громадянського суспільства), які, зміцнівши, диференціюються за видами діяльності – організаційною, виховною, регіонально-адміністративною тощо.

Щодо безпосередніх причин появи цих об’єднань існують великі розбіжності (пропонуємо самостійно дослідити цю проблему), проте передумовою цих організаційно-ідеологічних братств, товариств, лож була, безумовно, необхідність зберігати, захищати свою віру, звичаї, культуру, традиції, спроможність самоврядування. Саме тому ці організації виникали спершу в регіонах найбільшого духовного і політичного тиску. Найдавнішими з релігійних братств (XVI – XVII ст.) є: у Львові – Успенське, в Луцьку – Хрестовоздвиженське, були вони також і у Кам’янці Подільському, Рогатині, Києві, багатьох інших містах. За кілька десятиліть активної діяльності братства високо підняли культурний рівень громадян, освіту, книгодрукування, виховали високоосвічених діячів культури, науки, православної церкви. У свою чергу це породило новий інтелектуальний феномен XVI – XVIІ ст. – полемічну літературу, адресовану управлінській верхівці, меценатам, братствам, простим громадянам країни, у якій назрівав соціальний вибух (козацтво). Різні точки зору на церковні, соціальні протиріччя представляли: Герасим і Мелетій Смотрицькі, Іван Вишенський (з творчістю якого рекомендується ознайомитися більш детально, вибравши будь-яке послання з “Книжки”), Христофор Філалет, Стефан Зизаній, Захарія Копистенський, Юрій Рогатинець, Петро Скарга та інші мислителі, вчені, релігійні діячі. Полемічна література, як різновид просвітницької активності, досить сильно впливала на розвиток української народної самосвідомості. Зокрема цей розвиток стимулював аналіз полемістами дихотомічних пар “нашої” – “чужої” – щодо церкви й віри, через що формувалася у масах раціональна аргументація відмінностей між “нами” та “ними”. Згодом вже скристалізоване усвідомлення національної аутоідентичності позначається на тематиці наступних прото- і власне соціологічних працях, обумовлюючи специфіку пізнішої української соціологічної науки. Відзначимо також, що з ретроспективної соціологічної точки зору полемічна література дає дослідникові багатий соціологічний фактаж. Так, у працях Івана Вишенського відтворені численні елементи вітчизняної соціальної структури – гетьмани, воєводи, старости, судді, міщани, митники, корчмарі, ремісники, представники духовенства тощо. Важливо і те, що ті з полемістів, які були настроєні патріотично, постійно підкреслювали проблему втрати для народу значної кількості українських іменитих княжих родів (“Тренос” Мелетія Смотрицького), які або були знищені, або добровільно піддалися культурній, релігійній асиміляції.

Основна література

1. Бурлачук В. та ін. Біля витоків соціологічної думки в Україні / Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В.; Під. ред. В. Танчера; Ін-т соціології НАНУ. – Київ: [Б.в.], 1996. – 114 с.

2. Гансова Е.А. Соціологічні школи та напрямки в Україні наприкінці XIX – початку XX століть (Соціологія в Україні чи українська соціологія?): Навч. посібник / Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. – О.: Астропринт, 2000. – 64 с.

3. Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. – Львів: Новий світ. – 2000. – 334 с.

4. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки: Матеріали до лекції з курсу "Соціологія". – Львів, 1995. – 64 с.

5.Соціологічна думка України: Навч. посібник / М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов та ін. – К.: Заповіт, 1996. – 424 с.

Основна література (першоджерела)

1. Оріховський Станіслав. Твори / В. Литвинов (упоряд.). – К.: Дніпро, 2004. – 672 с.

2. Юрій Дрогобич. Verba Magistri: пророцтва і роздуми. / Наук. ред. – укл. – В.М.Вандишев). – Дрогобич: Вимір, 2001.– 340 с.

3. Іван Вишенський. Книжка. / Режим доступу:www.utoronto.ca/elul/.../knyzhka00.html

Додаткова література

1. Ісаєвич Я.Б. Юрій Дрогобич. – К.: Молодь, 1972. – 122 с.

2.Пам’ятки братських шкіл на Україні кінець XVI – початок XVII ст.: Тексти і дослідження / АН УРСР. Ін-т філософії; підгот. В. М. Нічик та ін. – К.: Наук. думка, 1988. – 568 с.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.132.114 (0.005 с.)