Характерні риси політичного режиму сучасної України.

 

Сьогоднішній стан України з точки зору політичного режиму - це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація (на противагу звичному для нас монізмові) суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії.

В сучасній Україні існує специфічний "змішаний" політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних "чистих" різновидів політичних режимів:демократичного, авторитарного,тоталітарного, охлократичного.

Серед ознак демократичного політичного режиму, притаманних Україні, слід відзначити:

1) виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських);

2) юридичну рівність громадян;

3) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості.

В той же час є певні обмеження у сфері двох інших основних принципів демократичного режиму - вирішення найголовніших політичних проблем відповідно доволі більшості громадян та забезпечення широкого кола особистих, громадянських та політичних прав та свобод. Відсутнім є належний постійний контроль народу за органами політичної влади, за бюрократичним апаратом держави; суттєву роль відіграє маніпулювання інформацією. Для значної частини населення багато декларованих прав та свобод не підкріплені економічно та організаційно. Деякі з демократичних прав грубо порушуються існуючими підзаконними актами та бюрократичними процедурами (наприклад, право на вільний вибір місця проживання - антидемократичним інститутом прописки). Корупція та безвідповідальність зводять нанівець найкращі побажання законодавців та політиків-романтиків.

Існуючі обмеження демократичних принципів дають підстави для висновку про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного політичного режиму. До таких елементів також належать:

1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (уряду та президента);

2) звуженість принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників та інших представників за зміст та наслідки своєї діяльності. Зокрема схованою від громадськості є інформація про фактичні основні джерла та реальний розмір доходів вищих посадових осіб у державі.

Найважливішою ознакою автократичного політичного режиму, яка притаманна сучасній Україні, є обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу, та відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення.

До числа залишків тоталітаризму слід віднести такі специфічні риси політичної свідомості значної частини адміністративних кадрів, політиків та простих громадян, як впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, анти-інтелектуалізм у сфері гуманітраних знань, догматизм, примітивізація полі-гичної культури. В основі своїй знищений на центральному інституційно-нормативному рівні тоталітаризм і далі розквітає в багатьох сферах на локальному і навіть регіональному та секторному рівнях політичної системи.

Анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами, як:

1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;

2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій;

3) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратистських сил та сил, що претендують на виключне право репрезентувати "справжні інтереси народу" та вимагати заборони діяльності своїх опонентів);

4) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насиля.

І, нарешті, суттєві елементи охлократичного політичного режиму характеризують політичне життя України тою мірою, якою її владним структурам притаманні:

1) некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації, зокрема постійні намагання неадекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв'язувати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення довгої копіткої праці;

2) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та світом; 3) рекрутування певної частини правлячої політичної еліти з середовища "соціальних низів" та "маргінальних верств" суспільства, представники яких жадають швидкого підвищення свого індивідуального та групового соціального статусу та покращення матеріального рівня життя.

Передбачити напрямки подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер цієї еволюції залежатиме від дуже великої кількості факторів (у тому числі випадкових), і не лише внутрішніх, тобто таких, що мають відношення до процесів всередині України,

але й зовнішніх - тих, що стосуються процесів у інших країнах та у світовому співтоваристві в цілому. Однак з достатньо високим ступенем вірогідності можна припустити, що збережеться тенденція до посилення того чи іншого роду реформаційного авторитаризму.

Хоча я зобразила становище в нашій країні дуже песимістичним, все ж існують і позитивні моменти, як то прийняття демократичних законів і їх впровадження у життя. Прийнята Конституція України - перше підтвердження цьому. Залишається сподіватись, що ті демократичні засади, які в неї закладені будуть виконуватись у майбутньому.

Також існують і люди в правлінні, і в населенні, які щиро вірять в демократичне майбутнє України і намагаються запровадити такі принципи в життя. Будемо сподіватись, що цих людей стане більше і вони візьмуть справу демократичного розвитку країни в свої руки. А якщо цього не відбудеться, то через покоління, можливо не одне, все ж таки зміняться старі правила і догми, і тоді запанує на нашій багатостраждальній землі влада народу.

26. Теорія „третьої хвилі демократизації”.

Дана теорія з’явилася у 90-ті роки минулого століття, її найбільш яскравим представником є американський політолог С. Хантінгтон, який у 1991 році видав працю під назвою «третя хвиля: демократизація наприкінці 20століття». Хантінгтон представив демократизацію, як глобальний процес. Глобальний характер розповсюдження демократії на його думку виявляється в тому, що жодна країна не може уникнути впливу цього процесу. На думку Хантінгтона поширення демократизації у світі відбувається у вигляді хвиль. Він виокремив три хвилі демократизації: це періоди, коли кількість демократій у світі збільшилася та дві реверсні (зворотні)хвилі, це період коли кількість демократій зменшилася.

Перша хвиля починається у 20-ті роки ХІХ століття і триває до 20-х років ХХ століття. У цей час демократизація утвердилася у 29 країнах, у тому числі у США, Великобританії, Франції, Швейцарії.

Реверсивна (зворотна) хвиля охоплює період з 26 по 43 рр ХХ ст – тут у багатьох країнах Європи утверджуються диктаторські режими. Яскравим прикладом є фашисти в Франції, Португалії, Румунії у 1933 році.

Друга хвиля - 1943-до початку 60 –х рр.. ХХст. – у цей час процеси демократизації були пов’язані з двома головними факторами:

-підсумки другої світової війни (Німеччина та союзники зазнали поразки)

-процес деколонізації (європейські крани починають надавати своїм колоніям незалежність, але вона також спрямовувались на побудову демократії)

За підсумки другої хвилі у світі нараховувалось 36 демократичних країн.

Десь біля 50 років починається друга зворотна хвиля, яка триває до середини 70-х років. У цей час кількість демократій знову зменшується, переважно за рахунок країн Третього світу (Чилі, країни Близького Сходу).

Третя хвиля – з середини 70-х р. (деякі обмежуються 90–ми роками, а дехто вважає, що вона продовжується і досі. У нас, наприклад, «помаранчева» революція, трояндова, тюльпанова)

Ця хвиля починається з повалення авторитарного режиму у Греції 1974р. – режим «чорних полковників», Португалія 1975р. – революція «гвоздик», Іспанія 1977р. - Франко, Туреччина-1983р., Філіппіни 1986р. – Ф. Маркос, що був най корупційнішим правителем, Пд. Корея-1988р., країни Сх. Європи – 80-90-ті рр. – оксамитові революції в Угорщині, Словаччині та Німеччині.

Причини «третьї хвилі демократизації»:

- підрив легітимності диктаторських режимів;

- швидке економічне зростання у 60-ті роки;

- зміни у доктрині католицької церкви;

- зміни у зовнішній політиці провідних держав світу(період «розрядки» у міжнародних відносинах);

- демонстарційний ефект, або ефект снігової кулі.