Авторитарний режим: сутність, ознаки, різновиди.

Авторитарний режим – („авторікас” – „влада”, „авторитет”).

Авторитаризм – це тип політ. режиму, за якою монополія на владу належить одному суб’єкту політ. процесу.

Найбільш яскраві риси:

ü скасування або значне звуження політичних прав і свобод громадян;

ü повна або часткова заборона діяльності політичних партій, особливо позиції;

ü відсутність поділу влади, зосередження влади у виконавчій гілці, наділення її функціями нормотворчості;

ü звуження сфери гласності й виборності державних органів, сувора регламентація їх діяльності;

ü рекрутування політичної еліти шляхом призначення згори;

ü застосування політичних репресій

Авторитарний режим – антидемократична система політичної влади, притаманна різним періодам розвитку людського суспільства. Характеризується відсутністю або фіктивною демократичністю інститутів влади.

На відміну від тоталітаризму авторитарним формам влади притаманні певні елементи демократизму, зокрема автономія особи й суспільства в неполітичних сферах відмова від тотального контролю над суспільством, єдиної загальнообв’язкової ідеології. За авторитарних режимів зберігається недержавний сектор економіки, держава безпосередньо не втручається в економічні процеси.

Властивості авторитаризму: По-перше, централізація влади; по-друге, безапеляційний командний засіб керівництва; по-третє, безумовне підкорення. Всі властивості авторитаризму зводяться до акценту на примушенні до використання волі особи, яка управляє, придушення волі та свободи підлеглих і суспільства в поєднанні з обвинуваченням демократичних режимів у неспроможності згуртування народу, встановлення порядку і вирішення суспільних проблем. З таких позицій в 30-х роках в Німеччині створювалася ідеологічна та політична доктрина авторитарної держави. Встановлення авторитарної диктатури відбувається, як правило, на тлі економічної кризи, розгулу злочинності і корумпованості всіх версти влади. Виникнення авторитарних режимів є наслідок, результат нестабільності перехідних періодів суспільного розвитку. Політична історія засвідчує, що під час функціонування авторитарних режимів («суперпрезидентські» країни Латинської Америки та монократичні республіки в Африці) формувалися громадське суспільство, нова правосвідомість, набували сили індустріальні перетворення. Республіки з президентською і особливо змішаною (президентсько-парламентарною) формами правління взагалі тяжіють до авторитаризму глави держави – президента.

Сутність та головні ознаки демократичного режиму.

Демократія – „влада народу”.

Демократія - це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації, а у вузькому розумінні воно має тільки політичну спрямованість і означає владу народу.

Головні риси демократичного суспільства: свобода, рівність, вільне волевиявлення громадян, політичний плюралізм, багатопартійність, свобода слова, друку, совісті, надійний правовий захист, недоторканість особи, її матеріальних та духовних надбань.

Гуманістичний зміст демократії полягає в тому, що вона орієнтується на людину як основну мету і цінність суспільного розвитку.

Політичний плюралізм – це відкрите суперництво, конструктивне опанування різних політичних сил, змагання їх ідеологічних доктрин і концепцій, уявлень про мету і цілі реформування суспільства.

Правовий захист, недоторканість особи, її матеріальних та духовних надбань від сваволі державних органів, різноманітних політичних та господарчих органів, посадових осіб - надійний показник демократичного суспільства Права громадянина в демократичному суспільстві - це найвища соціальна цінність, а їх забезпечення - головна функція діяльності держави.

Проте демократія – це не вседозволеність, не анархія і не охлократія (влада натовпу). Ознакою демократичного режиму є чітке визначення всіх процедур і процесів прийняття політичних рішень. Демократія вимагає жорсткої системи державної субординації з чітким розподілом повноважень, що дотримуються не тільки завдяки декретам і постановам, а й через силові структури верховних органів, обраних народом і підтримуваних ним.

Демократичний режим найповніше проявляється за республіканської форми державного правління парламентарного чи президентського типу. Цілком демократичними можуть бути й парламентарні монархії.

Сучасні концепції демократії. Теорія поліархії Р. Даля.

Демократія – у буквальному розумінні – це влада народу, народовладдя. У найбільш вживаному значенні - форма політичного, державного устрою, яка випливає з визначення народу як джерела влади, його права брати участь у вирішенні спільних державних справ, та визнання принципів свободи і рівності та інших прав громадян. Демократія передбачає запровадження державою правових та процедурних гарантій, їх реалізацію в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Головні передумови демократії: високий рівень соціально-економічного розвитку країни; панування приватної власності; плюралізм форм власності; наявність розвинутого ринку, плюралізм політичних ідей, програм, позицій; наявність громадянського суспільства, наявність правової держави; високий загальний рівень культури суспільства. Головні риси демократичного суспільства: свобода, рівність, вільне волевиявлення громадян, політичний плюралізм, багатопартійність, свобода слова, друку, совісті, надійний правовий захист, недоторканість особи, її матеріальних та духовних надбань.

Концепції: історично першою концепцією вважається класична ліберальна демократія, яка ґрунтується на перелічених вище принципах. Головна ідея лібералізму – ідея індивідуальної свободи. Ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу як незалежність особистого життя індивіда. Забезпечення свободи ґрунтується на реалізації прав і свобод індивіда: права на життя й недоторканність особи, право на свободу, права на власність і вільну економічну дія-ть, свобод приватного життя – недоторканності житла.

Концепція плюралістичної демократії ґрунтується на врахуванні всієї множинності, багатоманітності соціальних інтересів. Основною ознакою її є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади.

Концепція корпоративної демократії. Згідно з нею політика має здійснюватись за участю держави та обмеженої кількості найвпливовіших організацій.

Демократія відрізняється від інших режимів як ступенем реалізації гарантій або значними розмірами допустимої опозиції так і пропорцією населення, яке володіє правом контролю за діяльністю уряду та змагання з ним.

В світі немає повністю демократизованих систем, томуР. Даль заміняє поняття «демократія» на більш точний, на його думку, термін - «поліархія».

Поліархія описується Р. Далем як політичний режим, який характеризується наступними сьомома інститутами:

1) виборні влади, наділені правом контролю над урядовими рішеннями;

2) вільні і справедливі вибори, в яких рідко зустрічаються зловживання;

3) виборче право, яке поширюється практично на все доросле населення;

4) право всіх дорослих громадян претендувати на обрання;

5) свобода вираження думки;

6) альтернативні джерела інформації і право громадян на пошук альтернативної інформації;

7) організаційна самодіяльність, тобто право громадян формувати самостійні асоціації та організації, включаючи партії і групи інтересів.

Основною рисою демократії Р. Даль вважає постійну реакцію уряду на потреби своїх громадян. Ця реакція знаходиться в прямій залежності від трьох прав (можливостей) громадян:

1) формулювати свої потреби;

2) інформувати про свої інтереси інших громадян або уряд за допомогою індивідуальних чи колективних дій;

3) мати переваги (потреби), які визначали б діяльність уряду і не піддавалися б дискримінації.