Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише на загальних або спеціальних підставах. Загальні: зміни в організації в-ва чи праці; виявлення невідповідності працівника зай-маній посаді; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків; прогулу без поважних причин; нез'явлення на роботу протягом більш як 4 місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності; поновлення на роботі працівника, який раніше вико-нував цю роботу; появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного оп'яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання. Спеціальні підстави: од-норазове грубе порушення трудових обов'язків керів-ником підприємства, заступника, главного бухгалтера; скоєння винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності; вчинення пра-цівником, який виконує виховні функції, аморального проступку; якщо працівника визнано таким, що не витримував випробування; коли працівника зараховано з порушенням спеціальних правил прийняття на роботу. Державна служба припиняєтьс у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних з проходженням державної служби вимог; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки держ. служ-бовців які обіймають посади 1-ї або 2-ї категорії; вия-влення чи виникнення обставин, які перешкоджають пе-ребуванню держ. службовця на державній службі; від-мови держ. службовця від прийняття присяги або її по-рушення; неподання або подання державним службов-цем неправдивих відомостей щодо його доходів. Для звільнення працівника з ініціативи власника в більшості випадків профспілкового комітету чи органу, уповнова-женого репрезентувати інтереси трудового колективу. Винятком з цього правила є звільнення: у зв'язку лік-відації підприємства, установи, організації; працівника через незадовільний результат випробування; із су-міщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником; у зв'язку з по-новленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; працівника який не є членом професійної спілки; з підприємства, установи, організації де немає профспілкової організації; керівника підприємства, ус-танови, організації, його заступників, головного бух-галтера, його заступників, а також службових осіб мит-них органів, державних податкових інспекцій, яким при-своєно персональні звання, службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного ко-нтролю за цінами; працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання.

Поняття робочого часу та його види за трудовим законодавством

Види робочого часу: нормальна і скорочена тривалість робочого часу; неповний робочий час, ненормований робочий день. Тривалість робочого часу за нормального робочого тижня не може перевищувати 40 годин. Деякі категорії працівників мають скорочені обсяги робочого часу: працівники віком 16 - 18 років - 36 годин на тиждень; од 15 до 16(учні 14 - 15 років, які працюють на канікулах) - 24 години на тиждень; працівників, зайня-тих на роботах зі шкідливими умовами праці - не більше 36 годин на тиждень; учителям у середньому вста-новлено шести годинний робочий день; лікарям - 5,5 го-динний; лікарям стаціонарних лікарських закладів, спеціалізованих санаторіїв - 6,5 годинний робочий день. Для вирішення питань про встановлення неповного ро-бочого часу працівникові зазвичай необхідно отримати згоду власника, за скороченого робочого часу це не пот-рібно. Оплата праці за неповного робочого часу здій-снюється пропорційно до відпрацьованого часу або за-лежно від виробітку, а за скороченого - в повному роз-мірі ставки. За неповного робочого часу можливе змен-шення тривалості як робочого дня так і днів робочого тижня. Законодавством передбачено можливість роботи понад установлену нормальну тривалість робочого часу. Списки професій, посад і робіт, за якими дозволяється застосування ненормованого робочого дня включаються в колективний договір.

Поняття та види часу відпочинку за трудовим законодавством.

Час відпочинку - час, вільний од виконання трудових обов'язків, використовуваний працівником на власний розсуд. Як і робочий час. Час відпочинку має декілька видів. Це - перерви в робочому дні для відпочинку і харчування, щоденний відпочинок після роботи, щотиж-неві дні відпочинку, святкові й неробочі дні, щорічні й додаткові відпустки. Перерви впродовж робочого дня надаються через 4 години після початку роботи і три-вають від 30 хвилин до 2 годин. Не включається в робо-чий час. Додаткові перерви надавані через короткий від-тинок часу, як-от: під час роботи на вільному повітрі в холодний період року; на вантажно-розвантажувальних роботах; секретарям-машиністкам, операторам ЕОМ - після кожних 45-50 хвилин 10-15 хвилин відпочинку… Святкові дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня - різдво христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України; 7 і 8 листопада - річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції. До неробочих днів належать дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове; один день(неділя) - Пасха(Великдень); один день(неділя) - Трійця. Відпус-тка має декілька видів: щорічна; додаткова; творча; соціальна; відпустка без збереження заробітної платні.

Види відпусток та порядок їх надання

Відпустка – це вільний від виконання робочої функ-ії період, який встановлюється на законодавчому та локальному рівнях у календарних днях.Щорічна основна відпустка не повинна бути меншою ніж 24 календарні ні за відпрацьований робочий рік. Щорічна додаткова відпустка надається тривалістю до: 35 календарних днів працівникам, зайнятим на роботах, що пов'язані з негативним впливом на здоров`я шкі-дливих виробничих чинників; 7 календарних днів праці-вникам із ненормованим робочим днем. Загальна три-валість щорічних основної і додаткової відпусток не мо-же перевищувати 59 календарних днів, а для праців-ників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 60 календарних днів. Відпустки у зв”язку з навчанням надаються при навчанні працівників у середніх навч закладах, проф-технічних навч закл-ад, вузах, навч закладах післядипломної освіти та аспірантури за наявності умов, передбачених законодавством. Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та ін випадках, передбачених законодав-ом. Законодав-ом передбачено відпустку без збереження зар плати, яка надається роботодавцем за згодою сторін, за сімейними обставинами та ін причин на термін, обумовлений угодою між ними але не більше 15 календарних днів на рік. Разом з тим передбачено соц відпустки, до яких належать відпустки у зв”язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річ віку працівникам, які мають дітей. Право на щорічну відпустку повної тривалості настає після закінчення шести місяців непе-рервної роботи на цьому підприємстві. До закінчення шестимісячного терміну роботи в перший рік роботи на підприємстві, а також у наступні роки за бажанням працівника у зручний для нього час відпустка надається: неповнолітнім; інвалідам; жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після них; жінкам, які мають двох та більше дітей віком до 15 років або ди-тину-інваліда; іншим працівникам. Права на відпустку позбавлено: осіб засуджених до виправних робіт без по-збавлення волі з їх відбуванням за місцем роботи на весь строк покарання; осіб, яких звільняють за пору-шення трудової дисципліни.

Поняття і види зар плати

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним робо-ту за трудовим договором. Питання державного і дого-вірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначаються КЗпП, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативно-пра-вовими актами. За своєю структурою заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до вста-новлених норм праці. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законо-давством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші гро-шові і матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або встановлюються понад встановлені норми. Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці.