Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Рабовласницька держава і право: Стародавня ГреціяСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Розвинуте рабовласницьке суспільство, побудоване у країнах Європи (Греція та її колонії, Римська імперія та її провінції) було закономірним етапом у розвитку людської цивілізації. Суспільство це було антигуманним і відверто несправедливим. Більшість його членів - раби - були перетворені з суб'єкта на об'єкт права. Раба можна було не лише купити чи продати, але й й віддати у публічний будинок, кинути до домашньої в'язниці чи навіть стратити за вироком домашнього суду. Проте, саме розвинуті рабовласницькі суспільства дали перші зразки демократії - демократії рабовласників. Вільні громадяни могли зберегти своє панування над у кілька разів чисельнішою масою рабів та вільних негромадян лише за умови внутрішньої єдності і недопущення конфлікту між власними групами: бідними і багатими, знатними і простолюдом. Процедура прийняття законів, формування вищих органів влади, судочинства (за умови, що суд здійснюється над громадянином чи розглядається конфлікт двох громадян) стають «демократичними»: у міру можливостей враховується думка кожного члена такого громадянського супільства. І ще одне. Шлях до такого громадянського супільства рабовласників ніколи не був простим і однозначним. Становлення демократи проходило різні ступені («тімократія» у Афінах), одні форми управління поступалися іншим, більш демократичним (так, у Спарті «пожиттєва» герусія втратила свої колишні повноваження на користь щорічно обираної колегії ефорів). Місцевість Греції - гориста, землі погано зрошувані, неродючі, країна зі звивистою береговою лінією та численними гірськими ланцюгами. Така географія зумовлювала розвиток ремесла і мореплавства, політичну роздробленість і відсутність централізованої держави. Надра країни були багаті на корисні копалини: залізо (Лаконіка), срібло (Аттіка), золото (Фракія), мармур тощо. Давні греки не обмежувалися самою лише торгівлею з сусідами, вони активно колонізували Малу Азію, Чорноморський басейн, Си-цилію та Італію. Політичний устрій і форми правління грецьких міст-полісів дуже різнилися між собою: демократія, аристократія, тиранія, змішані форми, однак це стосувалося лише вільних громадян. Вони становили не більш 8-Ю відсотків усього населення, решту становили раби і вільні не-громадяни. Пересічний вільний володів десятком рабів і міг не турбуватися про шматок хліба. Свобода давала можливість удосконалюватися духовно і фізично, створювати мистецькі шедеври. Недаремно найбільш убивчою була характеристика: «Він не вміє ані читати, ані плавати». Своєрідними були і релігійні вірування давніх греків. їх боги дуже схожі на людей: сварилися, ворогували між собою, зраджували дружинам тощо. Посмертна відплата очікувала лише тих смертних, які дуже розгнівали богів (Тантал, Сізіф), інші потрапляли в підземне царство, де доля ремісника, торгівця чи царя мало чим відрізнялася. Вважалося, що єдиною умовою отримання вічного спокою є обряд поховання. Проте душі приємно, коли про неї згадують, влаштовують гучні поминки і спортивні змагання тощо. Такої честі можна удостоїтися, зробивши щось визначне для громадян свого міста-поліса. Наприклад, переможець олімпійських ігор відзначався встановленням статуї, а в місто його вносили через «персональний» пролом у мурі, ніби сама його тінь захищатиме цей прохід від ворогів. Особливості психології древнього грека, його система цінностей відповідали особливостям історичної доби. Понад усе цінувалася особиста свобода. Але цю свободу потрібно було щоденно відстоювати у боротьбі із зовнішніми ворогами та величезною кількістю рабів («Скільки рабів, стільки ворогів»). Втрата громадянства, незалежно від особистих статків, майже завжди означала втрату свободи, тому патріотизм був у стародавніх еллінів, що називається, у крові. Греки були життєрадісними, поняття «гріха», у його християнському розумінні, для них не існувало. Однак насолода від плотських утіх завжди таїла небезпеку розслаблення і втрати пильності. Це вимагало самообмежень (Так, наприклад, греки пили своє сухе вино, лише розбавленим водою навпіл).
«Гомерівська» Греція Вже в III—II тис. до н. є. високорозвинута культура існувала на о. Крит. Приблизно в XVII ст. до н. є. можна говорити про високий економічний і культурний розвиток грецьких (ахейських) держав на території Пелопонесу. Найбільшими з них були Мікени і Тіринф в Арголіді та Пілос в Мессенії. На рубежі ХIII-ХII ст. до н. є. ряд ахейських держав під загальним керівництвом Мікен (легендарний цар Агамемнон) здійснюють грандіозний військовий похід проти Трої в Малій Азії. Майже у цей час з півночі в Грецію вторгаються дорійські племена. Кілька хвиль вторгнення дорійців ущент руйнують розвинуту ахейську культуру, міста заносить піском, досягнення науки і мистецтва щезають у пам'яті нащадків. Найдавніші пам'ятки грецької літератури - поеми «Іліада» та «Одіссея» змальовують «гомерівське суспільство» (XII—VIII ст. до н. е.), коли ахейська культура змінювалася дорійською. Основним заняттям греків було землеробство, але мірилом багатства слугувала худоба. Торгівля була розвинута слабо і мала переважно міняльний характер. Так, рабиня коштувала 4 воли, а золоті доспіхи оцінювалися у 100 бичків. Залізо потроху витісняє бронзу. Відбувся т. зв. другий суспільний поділ праці, тобто ремесло відокремилося від скотарства і землеробства. Кращі землі належать родовій знаті. Поряд існують селяни з мізерними земельними наділами або й повністю позбавлені землі. Останні називалися фетами і фактично перебували на становищі наймитів, їх поденна робота оплачувалася їжею та одягом. Рабство має патріархальний характер: рабів не дуже багато, і вони використовуються в основному в домашньому господарстві. Є раби, які самі володіють рабами і будинками (Евмей). Кровна помста ще зберігається, але уже припускається викуп. Племенем управляє вождь-басилей, в чиїх руках зосереджується командування військом, судові функції, обов'язки жерця. Як правило, наступником басилея стає його син, хоча допускається і вільний вибір. Важелі влади перебувають також у руках ради старійшин, до котрої входять евпатриди (тобто, «діти благородних батьків»). Народні збори все ще залишаються важливим управлінським органом, особливо під час ведення війни. Басилеї змушені звертатися до них за підтримкою в складних обставинах. Втім, за 20 років відсутності Одіссея на рідній Ітаці ці збори жодного разу не скликалися. Розклад родового ладу і виникнення держави в Спарті і Афінах віднесено до кінця архаїчної епохи (IX—VIII ст. до н. е.). Цей час в історії Греції позначається важливими економічними і соціальними зрушеннями. Виникають такі нові ремесла, як: лиття, паяння, ткацтво і удосконалюється гончарство. Розширюються торговельні зв'язки з Фінікією, звідки запозичується алфавіт. Складається грошова система і розвивається карбування власної монети. Колишні родові поселення починають зливатися в більш крупні центри.
Афіни У Афінах за легендарного царя Тесея (IX—VIII ст. до н. є.) відбулося об'єднання чотирьох іонійських племен. Прилегла територія була розподілена на паралію (прибережну частину), діакрію (бідний гірський район) та педіон (територія на північ та північний схід від Афін, де зосередилися маєтки знаті). Соціальна структура суспільства складалася з евпатридів - аристократів, геоморів - землеробів та деміур-гів-ремісників. Родова аристократія користувалася усіма політичними і громадянськими правами. Представники демосу (від селянина-бідняка до власника кораблів і майстерень), маючи права громадян, не мали майже жодних політичних прав. Ще одна група вільного населення - т. зв. метеки (іноземці, що поселилися в Афінах і займалися ремеслом чи торгівлею), взагалі не мали ані громадянських, ані політичних прав. Особливу категорію становили раби, які розглядалися як робоча худоба чи інвентар. Були утворені територіальні одиниці -навкрарії, по 12 на кожне з чотирьох племен. Кожна така одиниця виставляла по одному бойовому кораблю та двох озброєних вершників. Влада басилея поступово відійшла в минуле. Афінами управляв ареопаг - рада з евпатридів, яка збиралася на пагорбі бога війни Ареса. З свого середовища ареопаг вибирав одного, а з 683 р. до н. е.-дев'ятьох архонтів для управління поточними справами. Народні збори самостійного значення не мали і не впливали на обрання архонтів. Після річного перебування на посаді архонт ставав пожит-тєвим членом ареопагу. На початку VII ст. до н. е. в Афінах з'являються перші писані закони. Евпатриди намагаються обмежити пережитки родового ладу, передусім кровну помсту, забезпечити свою особисту і майнову недоторканність. Авторство цих законів приписується Драконту. Саме від його імені пішов термін «драконівські закони». Смертна кара була чи не єдиним покаранням, адже в'язниці греки не знали. Життям розплачувалися не лише за убивство, але й за осквернення святинь і навіть крадіжку овочів. Кроком уперед у розвитку юридичної думки стало розмежування злочинів на умисні і здійснені з необережності. Прогресивним слід вважати і те, що закони, попри свою жорстокість, обмежували владу архонтів, які часто надто вільно тлумачили право. Особиста свобода громадян Афін перебувала під загрозою. Безземельні фети ставали т. зв. «шестидольниками», тобто працювали за 1/6 врожаю. За несплату орендної плати можна було узяти в боргове рабство самих шестидольників та їх дітей. У 594 р. до н. є. афінське суспільство охопила «велика смута», викликана загальним невдоволенням. Давньогрецький історик Плутарх писав, що «величезна більшість, та й до того ж люди великої фізичної сили, збиралися і умовляли один одного не залишатися байдужими глядачами, а обрати одного вождя, надійну людину, і звільнити боржників, що пропустили строк виплати, а землю переділити і цілком змінити державний лад». Цього року першим архонтом було обрано Солона, представника евпатридів, який не був «спільником багатих в їх злочинах». Афіни стояли на порозі громадянської війни, багато боржників покинули поліс, втікаючи від кредиторів. Реформи Солона (594-593 pp. до н. є.) врятували ще незміцнілу рабовласницьку державу в Афінах. Здійснювалися вони рішуче, опір аристократичної верхівки, вихідцем з котрої був сам Солон, було подолано. По-перше, скасовано усі існуючі на той час борги: звільнив Солон усіх закабалених і заборонив боргове рабство на майбутнє. Ті громадяни, які стали рабами і були продані за кордон, викуповувалися коштом держави. Віднині усі раби мали бути або військовополоненими, або придбаними на ринку. Заборонявся самоза-клад боржника. Багатьом селянам повертали їхні ділянки землі, відібрані за борги. Однак перерозподілу землі не було проведено, а позичкові відсотки також не зменшені. Узаконювалася свобода заповіту. Будь-яке майно, заодно земельні ділянки, можна було продавати, закладати, ділити між спадкоємцями тощо. Таким чином, майнове розшарування серед вільних громадян не лише не зменшувалося, а набувало пришвидченого подальшого розвитку. З іншого боку, кожний вільний громадянин, боронячи особисту свободу як найвищу цінність, водночас ставав лояльним захисником інтересів держави в цілому. Невдачі афінян у військовому змаганні за о. Саламін (ще одна причина Солонових реформ) були подолані. По-друге, здійснена великомасштабна політична реформа. Громадяни поділені на чотири розряди, виключно за майновою ознакою, без огляду на «благородне» чи простолюдне походження. Громадяни, що отримували із своєї землі не менше 500 медимнів (1 медимн - 52,5 л) зерна, олії чи вина, увійшли до першого розряду, 300 - до другого, 200 - до третього, менше 200 - до четвертого розряду. Лише з представників першого розряду обиралися воєначальники і архонти, а інші вищі посади заміщувалися представниками двох вищих розрядів. Представники першого розряду не служили у війську, але у військовий час на них лягали поставки для армії й утримання флоту. Другий розряд формував кавалерію, третій - гоплітів, тобто важкоозброєну піхоту. Четвертий розряд був з легкоозброєних воїнів, які у /бою розміщувалися попереду основного строю (і гинули найбільше). Ополченці зобов'язувалися мати власну зброю і утримувати себе під час походів. Вищим органом влади ставали загальні народні збори, які віднині скликалися регулярніше. Участь у роботі народних зборів брали представники усіх чотирьох розрядів. Одночасно було засновано Раду чотирьохсот (по 100 чол. від кожного племені-філи), до якої могли бути обрані вільні громадяни, крім жебраків і наймитів. Рада чотирьохсот готувала проекти народних зборів, а у певних випадках діяла від їхнього імені. Поступово Рада чотирьохсот перебрала колишні функції ареопагу. Ще одним органом самоуправління виступала геліея, тобто суд присяжних, до якої обиралися громадяни віком від 30 років. Обрання проходило жеребкуванням з представників усіх чотирьох майнових груп. Геліея приймала звіти вищих посадових осіб, мала право денонсації міжнародних та приватних договорів. Якщо в Раді чотирьохсот домінували зазвичай аристократи, то геліея була більш демократичним органом. Загалом же, реформи Солона завдавали удару родово-аристократичному принципу організації держави і суспільства, замінюючи його майновими. Вищий дохід зобов'язував громадянина до більших витрат на суспільні (передусім військові) потреби, але такий внесок компенсувався вищими політичними можливостями, ширшою участю в управлінні державою. Знать залишилася у програші, вигравала верхівка демосу - купці, лихварі, багаті ремісники. Водночас до участі в управлінні (геліея, народні збори) допускалися навіть неімущі фети, що перетворювало останніх на лояльних громадян держави та її захисників у воєнних конфліктах з ворогом. На той час тип рабовласницької держави, за якого громадяни різних майнових груп мають відмінні права з відповідно відмінними обов'язками, називається тимократією. В античних Афінах тимокра-тія стала перехідною формою державної влади від олігархії до демократії. Після Солона владу в Афінах захопив тиран Пісістрат. Тиранія Пі-сістрата та його синів сприяла перерозподілу землі на користь селянства. Одночасно тиран примусив громадян платити податки, його особиста охорона мала ознаки регулярної армії, на відміну від колишнього народного ополчення. Незважаючи на антидемократичний характер тиранії, вона все ж була поступальним кроком у формуванні державного апарату Афін. Після скинення диктатури Пісістратидів справу Солона продовжив архонт Клісфен. У 509 р. до н. е., замість попереднього родового поділу, вводився територіальний. Замість чотирьох племінних філ діяли десять територіальних. Уся територія Аттіки була розподілена на три зони: берегову, Афіни з передмістями та внутрішню частину. До складу кожної з 10 територіальних філ входило 3 тритії - по 1 від кожної зони. Першочергово філи розподілялися ще й на деми - дрібні райони, яких налічувалося близько 100. Наслідком реформ аристократичні родини виявилися розпорошеними. Так, рід Амінандритів мав представництво в 26 демах різних філ і тритій, рід Керкірів -у 19 демах тощо. Така роздрібненість унеможливлювала спільні дії родовитої аристократії. Родоплемінний поділ, в рамках якого панувала родова аристократія, був замінений на територіальний. На чолі де-мів були поставлені демархи, в чиї обов'язки входили запис вільних новонароджених, набір ополчення, вибір по жеребку до Ради та геліеї. Кожна філа споряджала підрозділ піхоти та кінноти і за власний кошт виставляла 5 військових кораблів з екіпажем. Замість Ради чотирьохсот створювалася Рада п 'ятисот - по 50 чол. від кожної філи. Була створена виборна колегія з 10 стратегів, у чиї функції входили питання військових справ та зовнішніх зносин. За ареопагом зберігалося право розгляду справ про убивства, можливість скасування рішень народних зборів та питання відповідальності посадових осіб. У 462 р. до н. є. реформа Ефіальта позбавила ареопаг усіх політичних функцій. Колегія архонтів з появою колегії стратегів також почала перетворюватися на анахронізм, втративши колишні функції і повноваження. З іменем Клісфена пов'язане виникнення остракізму, тобто суду черепків. Популярність окремих осіб завжди таїла загрозу для демократії. Задля популярності реформ такий діяч у принципі міг отримати підтримку значної частини населення, як це мало місце у випадку з Пісіст-ратом. З метою запобігання в майбутньому самої можливості поновлення тиранії вводилося таємне голосування щодо найбільш популярних державних діячів. Той з них, «проти» якого назбирувалося понад 6000 черепків - «бюлетенів», на 10 років виганявся з Афін без конфіскації майна. Зрозуміло, що після десятирічної відсутності політичний вплив вигнанця уже не становив небезпеки для демократичних підвалин держави. Ця демократія проіснувала 150 років, до поразки у Пелопоннеській війні (431-404 pp. до н. е.). Саме демократії Афіни зобов'язані своєму звеличенню. В 500 р. до н. є. Афіни навіть надали підтримку повстанню в м. Мілеті проти перського панування. В 492 р. до н. є. спроба персів оволодіти Афінами була невдалою, а в 490 р. до н. є. під Марафоном 11-тисячна афінська армія Мільтіада перемогла в кілька раз більшу сухопутну армію персів, розбивши її наголову. У 480 р. до н. є. перси посунули проти Греції 5-мільйонну (за свідченнями древніх авторів) армію. В морському бою біля о. Саламін перський флот був розгромлений, його відступ перетворився на панічну втечу. Наступного року була розгромлена сухопутна армія персів. У результаті греки звільнили від перського панування район Егейського моря - усі острови й узбережжя Малої Азії. Був утворений Афінський морський союз, загальносоюзна скарбниця перенесена з острова Делос у Афіни, а у всі міста і общини союзу надіслані афінські уповноважені. Спроби окремих міст вийти з союзу афіняни придушували силою зброї. Велика кількість полонених зумовила неймовірну дешевизну рабів. Держава процвітала. Збагачення і піднесення Афін сприяли подальшому розвиткові демократії. У зіткненнях з персами, чиї армії складалися з примусово мобілізованих воїнів, яких у бій гнали бичами, вільнолюбні греки мали величезну моральну перевагу. Пізніше Наполеон стверджуватиме, що моральна сила співвідноситься з фізичною у пропорції три до одного. В греко-перських війнах грекам вдавалося перемагати вдесятеро більші армії. З іншого боку, основу військової могутності Афін становив флот. Оскільки вершники і гопліти були вихідцями з вищих майнових класів, флот, де не вимагалося мати власну дорогу зброю, припадав на бідних громадян, «корабельну чернь», як її презирливо називали в Афінах. Внаслідок зростання ролі флоту в ході військових дій все більше зростав вплив широких демократичних верств населення на політичне життя республіки. Найбільш видатним політичним діячем цієї епохи (близько 444-429 pp. до н. є.) був Перікл. Він походив із старовинного і знатного роду. Перікл очолив афінську демократію і протягом 15 років був загальновизнаним керівником цієї держави, якого народ прозвав «олімпійцем». Перікл провів ряд важливих демократичних реформ. При ньому було розширено виборче право і введено жеребкування на виборах. Державні посади уперше почали оплачуватися, що давало змогу займати їх не лише багатим (ще пізніше буде введена навіть оплата відвідувань народних зборів). За Перікла вводяться також «театральні гроші», тобто оплата білетів у театр для біднішого населення. В Давніх Афінах театр став не лише розвагою чи видовищем, але й засобом політичного виховання. Ще в 457 р. до н. є. архонтом Афін уперше був обраний зевгіт, тобто представник третього розряду. Офіційного скасування закони Солона не зазнали, але посади стали доступними для усіх громадян -як правило, за жеребком. Така процедура мала ту перевагу, що виключала можливість підкупу при виоорах і зосередження влади в руках вузького кола родової аристократії чи фінансової олігархії. За часів Перікла оплату почали отримувати не лише члени Ради п'ятисот, а й солдати, матроси і взагалі усі посадові особи, за винятком найвищих - стратегів. Суспільний устрій Афін у V ст. до н. є. є класичним зразком рабовласницької демократії. Населення поділялося на громадян, метеків і рабів. Громадянином вважалася особа чоловічої статі, у якої батько і мати були уродженими і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалося з 18 років, що тягнуло за собою обов'язок дворічної служби у війську. З 20 років дозволялося брати участь у народних зборах. Громадянин залишався військовозобов'язаним до 60 років, у виняткових випадках оголошувалася загальна мобілізація. За філою закріплювався обов'язок формувати військовий загін з числа своїх членів. Командир такого загону обирався. Основна кількість громадян була людьми середнього достатку, чиї земельні наділи не перевищували 10 га. Фізична праця, крім землеробської, вважалася принизливою, недостойною громадянина, нею займалися лише іноземці, вільновідпущеники, раби. Цікаво, що охорона правопорядку також вважалася другорядною справою другого сорту, якої вільні люди уникали. Афіни були єдиним грецьким містом, де існувала поліція. Метеки і вільновідпущеники мали обмежену дієздатність. Вони займалися ремеслом і торгівлею (крім торгівлі нерухомістю). Позбавлялися участі в народних зборах, а займати посади не мали права. За несплату податків могли потрапити у рабство. Раб мав статус речі. Його можна було продати, купити, віддати у найм. Часто громадяни віддавали своїх рабів у найм державі, наприклад, для будівництва флоту чи роботи у рудниках. Рабам заборонявся шлюб, діти від рабині ставали власністю її господаря. Убивство раба формально заборонялося, але не тягнуло за собою жодної відповідальності. Афіни як держава були полісом, столицю від крайньої межі відділяло кілька десятків кілометрів. Верховним органом управління були народні збори, які скликалися кожних 8-10 днів, в середньому 40 разів на рік. Зрозуміло, що число учасників у пересічному випадку становило 2-3 тис. чоловік і навіть менше. За участь у першому засіданні громадянин отримував 9 оболів, за кожне наступне - 6. Для порівняння, «послуги» повії коштували приблизно 3 оболи. Народними зборами розглядалися питання продовольчого постачання, оборони, приватні суперечки громадян. Формально будь-яке питання війни і миру, зовнішньої політики чи фінансів могло бути поставлене на голосування. Кожний громадянин міг добиватися через народні збори скасування будь-якого закону, особливо якщо цей закон порушував принцип демократії (графа параномон). Однак процедура була складною: попередній розгляд в Раді п'ятисот, потім - схвалення народних зборів, далі - затвердження в геліеї. Все це відбувалося у формі змагального процесу: ініціатор нового закону звинувачував старий закон, що вимагало неабияких ораторських здібностей. Коли такий учасник процесу свою справу програвав, його могли позбавити громадянських прав. Якщо врахувати, що збори призначали «старим» законом кваліфікованих захисників, стає зрозумілим, що внесення поправок у законодавство було під силу лише справді непересічним особистостям з високим авторитетом та ораторськими навиками. Афінський громадянин міг висунути обвинувачення проти будь-якої посадової особи в зловживанні владою. Якщо збори визнавали звинувачення достовірним, винного негайно усували з посади. Рішення зборів приймалося схвальним (чи обурливим) криком присутніх, а у сумнівних випадках - розходженням на дві групи прихильників і супротивників вото-ваної пропозиції. Важливі судові справи розглядав суд присяжних - геліея. Суддею міг стати кожний громадянин у віці від ЗО років, за умови бездоганної репутації. Від кожної філи жеребком обиралося 600 чол., після чого створювалося 10 судових колегій, як правило, по 501 чол. у кожній (решта обраних вважалися запасними). Усі десять колегій засідали одночасно. Чию конкретно справу мала розглядати та чи інша колегія, вирішувалося також жеребком. Такий порядок практично виключав можливість підкупу членів геліеї. Часом залежно від важливості справи, суддівські колегії могли обиратися чисельністю в 201, 401, в особливо важливих процесах - 1001, 1501, 2001 член. У виключних випадках вирок виносили усі 6000 членів геліеї. Суд був відкритим і гласним, але вердикт виносився шляхом таємного голосування (кидання камінців в урни). Вирок вважався остаточним і оскарженню не підлягав. Геліея розглядала лише найважливіші політичні і релігійні справи. Однак вона також могла бути апеляційною інстанцією тих справ, де рішення виносили посадові особи. Крім суто судових справ, геліея вирішувала також питання про надання прав громадянства. Вона ж розглядала законність заміщення державних посад, користуючись правом відводу небажаних посадових осіб. Нарешті, геліея була ніби другою законодавчою палатою: як уже зазначалося, саме геліея затверджувала чи відкидала рішення народних зборів.
При винесенні рішень та вироків суд не завжди був пов'язаний законом. Геліея сама творила норми права. У переліку покарань існували смертна кара (різні види, залежно від важкості злочину), конфіскація майна, позбавлення громадянства, заборона поховання зрадника батьківщини (така «тінь» позбавлялася спокою в загробному житті). Звинувачений міг ще до вироку суду добровільно піти у вигнання, що автоматично позбавляло його громадянських прав. Важливе значення в управлінні мала Рада п'ятисот - т. зв. буде. Члени обиралися жеребкуванням, але не у філах, а народними зборами. До обрання допускалися громадяни у віці від ЗО років, платники податків, які виявляли турботу до батьків. Кандидат проходив перевірку на політичну зрілість (докімасію). Буле, як вища постійно діюча державна установа, стежила за виконанням існуючих законів та за діяльністю посадових осіб. Рада п'ятисот будувала свою роботу через секції, яких було 10 (пританії), за числом філ. 50 членів Ради, представники однієї з філ, були черговими упродовж десятої частини року. Як уже згадувалося, Рада попередньо розглядала питання, що підлягали винесенню на народні збори. У її віданні також перебувала державна скарбниця. Ареопаг, що відігравав роль вищого законодавчого та управлінського органу Афін у IX-VI ст. до н. е., поступово втратив більшість своїх функцій. За реформою Ефіальта (462 р. до н. е.), його політичні функції розподілялися між народними зборами, буле та геліеєю. Відтепер ареопаг став судом у справах про навмисні вбивства, тяжкі тілесні ушкодження та підпали. Члени суду засідали уночі, під час засідання одягали на очі пов'язки (саме тому богиня правосуддя Феміда зображається із зав'язаними очима). Справи розбійників, викрадачів рабів, грабіжників розглядала колегія одинадцяти. Вона обиралася Радою п'ятисот. Ця ж колегія виконувала вироки. Серед вищих виконавчих органів Афінської держави існували колегії архонтів і стратегів. До складу першої входило 9 чол., причому перші три члени колегії архонтів мали владу більшу, ніж інші шість. Перший архонт - епонім розглядав скарги афінських громадян і скеровував їх на розгляд народних зборів, ареопагу чи колегії одинадцяти. Другий - басилей - наглядав за релігійними справами, моральністю жерців та притягав до відповідальності за святотатство. Третій -полемарх - відповідав за справи, суб'єктами яких були іноземці (ризик конфлікту з іншими полісами і державами) та метеки. Він стежив за тим, щоб загиблі воїни були обов'язково поховані (навіть якщо доводилося викуповувати тіла), а на їх честь відбулися жертвоприношення. Решта б архонтів - фесмофетів готували справи для розгляду у суді, проводили жеребкування судових колегій тощо. У віданні одного з архонтів знаходилась поліція, яка опікувалася за дотриманням правопорядку та безпекою держави. Вона також стежила за таємними зборами, гучними бенкетами та оргіями і доповідала народним зборам про виявлені факти розпусти, неробства тощо. Афінська поліція складалася з 300 лучників. Це були раби скіфського походження, які називалися токсотами. Кінні і піші лучники брали під варту вільних громадян, яким поліцейська служба бачилася принизливою. Найширші повноваження мала колегія стратегів з 10 чоловік. Вона обиралася не жеребкуванням, а прямим голосуванням усіх учасників народних зборів. Дозволялося переобрання на наступний термін (Пе-рікл переобирався 15 разів). Теоретично у віданні комісії були лише армія і флот, а де-факто ще й державна скарбниця, зовнішні зносини і підготовка найважливіших питань для винесення на народні збори. Перед зборами стратеги відповідали лише за посадові злочини. На відміну від колегії архонтів, усі члени колегії стратегів вважалися рівними. Фактично ж завжди найбільший вплив зосереджувався в одних руках. З середини V ст. до н. е. роль цієї колегії в системі державних органів значно зросла. По суті кожний громадянин брав участь в управлінні. Кожних 2-3 роки він отримував місце в геліеї, не менше 2-х разів за життя ставав членом Ради п'ятисот (буле). На перший погляд, така реальна демократія мала б служити зразком й ідеалом не лише для древніх часів, а й для наступних століть. Участь усіх громадян у прийнятті законів, здійсненні правосуддя, змінність і підзвітність посадових осіб, колегіальність у вирішенні питань, авторитетність і остаточність винесених рішень - все це разом узяте забезпечувало ефективність афінської системи державного управління. Населення мало широкі соціальні гарантії (плата за участь у народних зборах та інших органах управління, «театральні гроші» тощо), бідніше селянство могло розраховувати на отримання землі за рахунок завойованих територій. У свою чергу, таке врахування інтересів усіх громадян зумовлювало високу морально-політичну єдність афінського суспільства, забезпечувало необхідну стійкість армії і флоту, утримувало усіх громадян від асоціальних вчинків під загрозою втрати громадянства - незшіежно від соціального становища. Серед недоліків цієї системи відзначимо такі: По-перше, Афіни були полісом, чисельність вільних громадян котрого не перевищувала кількох десятків тисяч чоловік. Для більш значних державних формацій подібна пряма демократія не змогла б бути такою ж ефективною. По-друге, матеріальне і. у певному розумінні, моральне благополуччя Афін будувалося на використанні праці сотень тисяч абсолютно безправних рабів. Виплати за участь у народних зборах та виконання інших державних функцій, наділення неімущих землею тощо вимагали великих матеріальних засобів. У кінцевому підсумку ці блага досягалися ціною жорстокого пригнічення рабів, метеків, вільновідпущеників. По-третє, давно з'ясовано, що «кожна палиця має обидва кінці», а «наші недоліки — це продовження наших достоїнств». Демократія сприяла піднесенню Афін, вона ж призвела до їх занепаду. Соціальні гарантії розслаблювали нижчі верстви повноправного населення, чий життєвий мінімум був практично гарантований, утверджували презирливе ставлення до праці. Надалі верхи втрачали смак до подальшого збагачення. Оскільки над кожним громадянином тяжіла загроза остракізму і практично кожний міг потрапити під суд за звинуваченням у зловживанні службовим становищем, майнові злочини тощо, то верхівка афінського суспільства вимушено загравала з низами. Вигідніше було роздати частину майна у вигляді подачок, ніж під справжнім чи надуманим приводом бути засудженим до конфіскації усього майна. Сподіватися на те, що злидар-геліаст виявить справедливість стосовно зарозумілого багатія-аристократа, особливо не доводилося. В новітній час з чимось подібним (якщо можна порівнювати непорівнюване) зіткнулися власті Швеції та інших розвинутих капіталістичних держав з широкою системою соціальних гарантій. Високі податки на майнові класи і соціальний комфорт для низів суспільства призводять до сповільнення темпів економічного розвитку, втечі капіталів з країни, люмпенізації частини громадян. Що стосується афінського права, то воно може служити зразком права рабовласницької демократичної республіки, подібно до того, як сама Афінська держава була прикладом такої рабовласницької демократії. Як уже зазначалося, в 621 р. до н. є. Афіни отримали закони Дра-конта. Уже в них здійснювалось обмеження кровної помсти (відповідає не рід, а сам винний, дозволено за згодою родичів убитого примирення за викуп), провадилося розмежування між навмисним і ненавмисним злочинами (так, за ненавмисне убивство винний підлягав вигнанню, а не смертній карі, як за умисне), вводилося поняття необхідної оборони, встановлювалося однакове покарання для виконавця злочину і підбурювача. За Солона закони Драконта, крім кари за убивство, були скасовані. Після цього геліея кожного разу виносила окремий присуд, керуючись звичаями чи власними переконаннями. Розквіт античного світу забезпечувало рабство. Раб виступав об'єктом права, розмовляючим знаряддям і вважався власністю пана. Значного поширення дістав інститут приватної власності на землю, особливо після реформ Солона, що дозволили дроблення, продаж, заповіт та інші відчуження земельної власності. Держава була власником рудників, багатьох орних земель (особливо завойованих), кораблебудівельних потужностей. Усе це, за винятком культових споруд, передавалося в оренду приватним особам. Вона ж лише здійснювала нагляд за станом орендованого майна, експортно-імпортними операціями, суднобудуванням, заснуванням колоній. Так, здача в оренду державної власності відбувалася лише з відома спеціальних посадових осіб (полетів). Детальна кодифікація прав власника афінськими законами не була проведена. Однак неабиякого поширення набули оренда землі, будинків, рабів, худоби, різноманітні кредитні операції. «Кожний може віддати своє майно будь-якому громадянинові, якщо він не позбавився глузду, не вижив з розуму від старості або не потрапив під вплив жінки». У зобов'язальному праві афінське суспільство вдавалося до: а) завдатку, б) закладу, в) поручительства третіх осіб. Порушення укладеної угоди тягнуло за собою втрату завдатку або сплату його подвійної суми, у разі неможливості грошового стягнення практикувалася від-робка боржника у господарстві кредитора. За певних умов передбачалася можливість позбавлення громадянських прав недобросовісного орендатора державного майна. Що стосується оренди, то державне майно здавалося в оренду на 40 років чи пожиттєво, а приватні земельні наділи - на 1-3 роки. Несвоєчасна сплата орендної плати слугувала підставою для розірвання договору оренди. Кредити надавалися під високий відсоток - від 12-18 до 30-36 відсотків річних, залежно від ризикованості справи (наприклад, морська торгівля). Однак кредитор позбавлявся своїх прав у випадку корабельної катастрофи, тобто втрати закупленого товару на узяті в борг гроші. Шлюб набував різновидності договору купівлі-продажу, одруження жінки було справою її батька чи старшого брата. Вступ у шлюб вважався справою обов'язковою, до холостяків ставилися як до хворих. Дружина в умовах офіційно моногамної сім'ї перебувала на становищі старшої служниці, а усі жінки жили в своїй частині будинку. Чоловік був законним представником її прав. Для розлучення достатньо було покликати свідків. Невірну дружину можна було вигнати з дому, а майно її присвоїти. Зрада чоловіка не тягнула відповідальності перед дружиною, але, упіймавши на місці злочину коханця своєї дружини, ображений чоловік міг безкарно його убити. Дозволялися шлюби між дядьком і племінницею, між братом і сестрою. Існувала свобода заповіту. У якості спадкоємців виступали сини, а у разі їх відсутності - «дочки-спадкоємці». Улаштування їх майбутнього брала на себе держава. Діти не повинні були утримувати батьків, якщо ті не навчили їх якогось ремесла. У карному законодавстві справи про поранення, крадіжки, вбивства, перелюби розглядалися в судах тільки за заявою заінтересованої сторони. Винятк
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 273; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.223.30 (0.015 с.) |