Створення та реєстрація банку.

Капітал банку

Провідні роль в діяльності банку відіграє формування власного капіталу.

Власний капітал викор для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. Вважається прийнятим, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4-х % аг. активів банку.

Власний капітал банку виконує такі ф-ції: ☻захисну – страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів банку у випадку його ліквідації чи банкрутства; ☻ оперативну – надання можливості банку за рахунок власного капіталу профінансувати придбання осн фондів, оренди приміщень та початок фін-вої діяльності; ☻ регулююча – встановлення екон. нормативів регулювання банків та їх діяльності; ☻ забезпечення оперативної діяльності - за рахунок власного капіталу фінансується придбання, будівництво та оренда банківських офісів впровадження сис-м банківського захисту, банківських технологій і сис-м зв’язку

Класифікація капіталу банку за озн:

За формою існування: ☻ капітал в грошовій формі, ☻ капітал в матеріально-речовій формі; ☻ капітал уформі фінансових активів.

За організац-правовою формою діяльності: ☻акціонерний капітал; ☻ пайовий капітал.

Власний капітал поділяється також на: ☻ капітал-брутто; ☻ капітал-нетто.

Власний капітал-брутто – це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто – це капітал-брутто – вкладень банку в госп. діяльність під-в та орг-цій акцій акціонерних товариств, витрат майбутнх періодів, відвернених коштів.

Розмір власного капіталу визн. кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників осн з яких є: ☻мінімальний рівень вимог НБУ до статуьного капіталу (10 млн євро). ☻специфіка клієнтури банку; ☻характеру активних операцій.

Мінімальний розмір статутного капіталу створеного за рахунок іноземного капіталу має бути меншим за суму еквівалентну 8 млн. євро на день підписання установчого договору за умови, що частка іноземного капіталу становить до 50%, якщо більше то 15 млн. євро.

Джерела формування та напрями використання капіталу банку.

Порядок формування статутного капіталу залежить від організац-правової форми створення банку.

Статутний капітал банку створеного у формі акціонерного товариства формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій: звичайних, привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь у правлінні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки, ризики. Якщо банк не одержує прибутку власники звичайних акцій не одержують дивідендів, їм нічого не гарантується при ліквідації банків. Привілейовані акції дають право на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежать від одержаного банком прибутку. Власники даних акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають такі переваги у порівнянні із власниками звичайних акцій: ☻ їм повертаються вартість привілейованих акцій, але після того як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку. ☻ власники даних акцій не беруть участь у правлінні банком.

Збільшення розміру статутного капіталу комерц банками досягається через проведення додаткової емісії акції, насамперед привілевійовані.

Усі випуски цінних паперів банками підлягають держ реєстрації у МінФіні Укр..

Власний капітал банку при обчисленні екон нормативів поділяють на капітал першого та другого рівнів (онс та додатковий капітал)

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку в надбавок до курсу акцій додаткових внесків у капітал. Загальний фонд покриття ризиків, що створ під невизначений ризик при проведенні банківських операцій за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

Додатковий капітал складається з таких елементів: резерви під стандартну заборгованість ін. банків, резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями, результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації або ревальвації гривні, результат переоцінки ОЗ, прибуток поточного року, субординований борг.

Джерела формування власного капіталу: ☻ емісія власних акцій; ☻ відрахування від прибутку; ☻джерела власного капіталу внтр. походження.

Відповідно дані 3 джерела формуються за рахунок випуску привілевійованих акцій резервного фонду, який банки зобов’язані формувати на покриття непередбачуванимх збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов’язаннями. розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5% від прибутку банку до досягнення ним розміру регулятивного капіталу банку.

Залучені ресурси банку їх суть та класифікація

Можливості банків щодо залучення коштів регулювання НБУ. Згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції банку. Під якими розуміють пасивні операції банків їх залученням грошових коштів юрид та фіз. осіб у нац.. та іноземній валюті, у формі вкладів, тобто депозитів шляхом їх заражування на відповідні рахунки на певних умовах.

Депозит або вклад – це грош кошти в нац. та іноземній валюті, передані їх власником або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Згідно з положенням «Про порядок здійснення банками Укр.» власник депозитних операцій з юрид та фіз. особами виділяють різні види депозитів.

Залежно від строку та порядку повернення коштів: ☻депозити на вимогу; ☻ строкові депозити; накопичувальні депозити; ☻ умовні депозити. За характером сплати %: ☻авансом; ☻ щомісяця; ☻ щоквартально; ☻ після закінчення року; ☻ після закінчення строку дії договору.

Ну процес формування заощаджень юрид та фіз. осіб мають вплив такі чинники: ☻чинники, які охоплюють держ політику спрямовану на забезпечення політичної стабільності та стійкий розвиток нац. екон-ки; ☻ чинники пов’язані з динамікою осн. екон. показників: рівня інфляції, безробіття, процентних ставок та ін., а також з розвитком регіонів та їх інфраструктури. ☻ чинники пов’язані з розвитком банківської сис-ми та сис0ми фінансово-кредитних інфраструктур. ☻ чинники, які торкаються довіри до банків та ін.. фін-кредитних інститутів, ступеня проінформованості населення про їхню діяльність. ☻ визначені демографічною ситуацією.

Види депозитів банку

Осн видами депозитних операцій є: ☻ вклади на вимогу (депозити до запитання) – це грош кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядження власника рахунку. ☻ вклади строкові (депозити строкові) – це грош кошти або банківські метали розміщені вкладниками банку на визначений договором строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період.

Вклади до запитання мають такі хар-ки: ☻ кошти можуть вилучатися з поточного рахунку клієнта в будь-який момент часу через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. ☻ дані вклади не стабільні, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. ☻ власникам виплачується низький депозитний % або не сплачується зовсім. ☻ банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Деякі банки не стягують комісій з без% рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання також відносять і кредитні залишки на контокорентних під якими розуміють рахунок, на якому обліковуються власні кошти клієнта (кредитове сальдо) і кредити банку (дебетове сальдо), залишок по активу.

Контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, що поєднує в осбі ознаки розрахункового та позичкового.

Формою залучення банком вкладів до запитання вкладів з овердрафтом. Поточний рахунок – це рахунок, на якому зберігаються в банку кошти осіб які не мають юри д статусу. Розрахунковий рахунок – це рахунок, на якому зберігаються кошти юрид осіб. Поточний рахунок з овердрафтом відрізняється від контокорентного рахунку, тим що при овердрафті позичання має нерегулярний характер – допускається від випадку до випадку. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок.

Особливостями строкового вкладу є: ☻ стабільність і зручність в банківському плануванні. ☻ за ними сплачується високий депозитний% до того ж диференційований. ☻ деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу.

Одним із різновидів є умовний вклад (умовний депозит) – це вклад, який клієнт робить на певних умовах відповідно, які не можуть суперечити законодавству Укр.

Якщо строки зберігання ум. Депозитів визначено договором та такі вклади обліковуються як строкові.

Якщо строки зберігання ум. вкладів договором не визначено, то вони обліковуються як депозити до запитання.

Сума, строки та умови приймання депозитів визн між банком та вкладниками на договірній основі.

% ставки за депозитними операціями встановлюються банками самостійно. НБУ встановлює індикативні розміри % ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово –кредитному ринку. Сплати % здійснюються у чітко визначені строки.

Платіжні інструменти

В суч умовах застосовуються такі осн форми платіжних інструментів, а відповідно і форми розрахунків

Платіжне доручення – це письмовий документ стандартної форми з дорученням клієнта банку, що його обслуговує на перерах вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача. Це найпоширеніша форма розрахунку в Укр, яка здійснюється за такими операціями: за фактично відвантажену продукцію, для перерах під-вами сум, які належать фіз. особи ЗП, пенсія, на інші їх рахунки відкриті в установах банків. Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10 календарних днів, день заповнення доручення не враховується. Термін між датою надходження доручення в банк та датою зарахування коштів на рахунок одержувача не повинен перевищувати трьох днів.

Платіжна вимога – це письмове доручення одержувача грошей своєму банку, стягнути кошти з платника-боржника, такі платежі здійснюються тільки за рішенням суду, а зараз через держ. виконавчу службу.

Суми недостатки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи нараховані ДПА Укр стягуються у безспірному порядку інкасованими дорученнями. Під якими розуміють розрахунковий документ, який складають фін органами банку ін. під-ва та орг.-ції у тих випадках коли їм надано право безспірного стягування коштів – це списання коштів з рахунку платника на підставі документів.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований документ, в якому передбачається два види дій: вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари і доручення покупця-платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму постачальнику. Банк приймає доручення від платника і протягом 20 календарних днів віддати йому виписки.

Чек – це письмове розпорядження власника поточного рахунку банку виплатити кошти пред’явнику чека. Чеки для безготівкових розрахунків назив. Розрахунковими. Чеками можна розрах між юрид особами та між юрид та фіз. особою, між фіз. особами розрахунок заборонений. Чек має бути пред’явлений протягом 10 днів.

Акредитив – це зобов’язання банку оплатити платіжну вимогу, яке він дає на прохання свого клієнта його постачальнику за умови дотримання останнім передбачених акредитивом умов поставки і платежу. Акредитив виписується платником не більше ніж на 15 днів, не враховуючи терміну пересилання документів між банками. Банк може продовжити термін на 10 днів за проханням платника.

Вексель – це безумовне грош зобов’язання, за яким одна особа зобов’язується сплатити іншій визн суму коштів у визначений строк Розрізняють простий, переказний вексель в залежності від виду векселі приймаються банками до оплати без супровідних комерційних документів і з супровідними комерційними документами.

26. Суть та значення с-ми міжбанківськ розрахінків.

Міжбанків. розрахунки – с-ма орг-ції та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виник між банківськими установами. В Укр. реалізуються заг принципи орг-ції міжбанків. розрахунків, які склалися у сівтовій практиці і які основані на таких моделях: 1) за рахунками міжфілійними оборотами – Міжфілійні розрахунки виконуються, якщо операції за платіжними картками обслуговують філії цього самого банку. У такому випадку, головна установа банку проводить міжфілійні розрахунки за кліринговою схемою самостійно. 2) клірингові палати – Кліринг – це с-ма безготівкових розрахунків, що базуються на заліку взаємних вимог та зобов’язань фіз та юрид осіб. С-ма клірингових заліків може використовуватись як для розрахунків між банками всередині країни, так і для міжнародних розрахунків. Ор-ція міжбанківськ заліку залежить від того, чи є банки-учасники самостійними юрид особами, чи вони входять до с-ми того самого банку.в першому випадку банки обмінюються чеками, векселями та ін борговими зобов’язаннями клієнтів, доплачуючи лише різницю за заліком. В 2-му випадку – це внутрішньобанків кліринг, за якого всередині с-ми банку, його головній установі створюються клірингов відділ, який і виконує залікові операції для клієнтів цього банку. У Зх країнах кліринг викон через банки або спеціально створені розрахункові центри, тобто клірингові палати, які переважно є добровільними асоціаціями фін установ. Важливою функцією клірингові палати є її участь у підготовці розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні операції з визначенням нетто-позиції кожного учасника, з допомогою взаємної компенсації заг грош суми платіжних доручень, чеків, платіжних вимог, поданих йому інш учасниками. Звіт про операцією з нетто-позиціями передається до центр банку, де здійсн розрахунок на кореспондент рахунках учасників. Перевагою є їх концентрація міжбанків платежів цього виду, що дозволяє спростити, здешевити і прискорити розрахунки, зберегти готівку, а завдяки цьому підвищити рівень прибутковості і ліквідності банків, що беруть участь у розрахунках. Дана с-ма залаків взаємних вимог і зобов’язань дістала назву чисих розрахунків (нетто-платежів). 3) через кореспондентські рахунки – які відкривають КБ один у одного. Переваги цього виду розрахунків є: •обмеженість кола учасників розрахунків; •те, що банк бачить стан свого коррахунку після виконання кожної операції. Недоліки: •велика трудомісткість і великі витрати на здійснення даних розрахунків, що обумовлює погіршення стану ліквідності банку. 4) через кореспондентські рахункит, відкриті банками у НБ - це повні розрахунки, що виконуються індивідуально на валовій основі і їх х-ють як брутто-платежі. В основі вищенаведених моделей лежать кореспондентські відносини і кореспондентські рахунки.

 

27. Порядок проведення міжбанків розрахунків.

Кореспондентські відносини – договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов’язаних з розрахунками між клієнтами та власними відносинами. Необхідність у кореспондентських відносинах виникає, коли банк не може запропонувати певні послуги своїм клієнтам або коли відомо, що ін банк зробить це швидше, краще, дешевше. Орг-ція кореспондентських відносин між банками предбачає відкриття рахунків один в одного. Кореспондентський рахунок- це рахунок одного банку, відкритий в іншому. Останній банк за дорученням і за рахунок прешого здійснює різні види платежів банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам. У кореспондентських договорах обговорюються види послуг, які один банк надає другому, порядок відкриття рахунку, підтвердження і виконання акредитивів та ін розрахункових операцій, розмір комісійних винагород, спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за порушення. Рахунок одного банку в іншому має дві назви: •залежно від того чи йдеться про нього з погляду банку, що надає послугу зарахунку; •чи з погляду банку, що користується даною послугою. Для банку, що користується послугою, рахунок має назву ностро, а банк наз. банком-ностро або банком-респондентом. Для банку, що надає послугу, рах має назву лоро, а банк наз банком-лоро або банком-кореспондентом. В Укр використов коррахунки таких видів: ☻відкриті на взаємній основі; ☻ відкриті в односторонньому порядку; ☻ відкриті банками ІІ равня в регіональних управліннях НБУ; ☻технічні- відкриті банками-учасниками с-ми електронних платежів у регіональних розрахункових палатах; ☻клірингові.

 

28. Структура побудови с-ми електронних платежів.

Для забезпечення міжбанків розрахунків створюються спеціальні платіжні с-ми. Укр створила досить оперативну, ефективну, надійну с-му міжбанків розрахунків, а саме с-му електронних платежів (СЕП). У структурі побудови СЕП чітко виділяється 3 таких рівні: ♦ верхній – тут функціонує операційне управління НБУ, центр розрахункова палата, разом з програмно-технічн комплексом АРМ-1, с-мою захисту інф-ції та електр пошти; ♦ середній -територіальне управління НБУ, територіальні розрахункові палати разом з програмно-технічн комплексом АРМ-2, с-мою захисту інф-ції та електр пошти; ♦нижній. – комерційні банки, їх філії, учасники СЕП разом із власною електронною с-мою автоматизації, програмно-техн комплексом АРМ-3, с-мою захисту інф-ції та електр пошти. Крім СЕП міжбанків розрахунки можуть здійсн через такі с-ми: • внутрішньо-банківську платіжну с-му; • комбінацію с-м внутрішньо-банківської платіжної с-ми та СЕП; • міжнародні с-ми електронних розрахунків (напр SWIFT); • двосторонні прямі кореспонд відносини. Головне призначення даних с-м - якнайшвидше транспортувати розрахункові документи між банками та здійснювати переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного коррахунки, мати недорогу, швидкісну і надійну с-му зв’язку для передавання інформації. За наявності в банку філій виникає проблема виходу кожної з них у СЕП. Дане входження може бути безпосереднім, кожна філія має прямий вихід у СЕП, де і відкривається самостійний техн коррахунок,і розрахункова д-сть її здійсн незалежно від гол офісу банку. Опосередковане – у даному випадку вихід у СЕП має тільки гол банк, а всі його філії здійсн розрахунки через коррахунки гол банку, завдяки створеній власній внутрішньобанк платіж с-мі. Створення внутрішньобанк платіж с-ми потребує значних витрат на забезпечення філій програмно-технічн засобами та підтримки технолог процесу. Відповідно дані с-ми доцільно створювати лише у великих банках, які мають багато філій і х-ся добрим фін станом.

29. Механізм здійснення операцій з банків. платіжними картками та їх види.

Національна с-ма масових електронних платежів – це с-ма безготівкових рохрахунків, при якій розрахунки за товари та послуги здійсн за допомогою банків платіжних карток. Платіжна картка – це док-т на носії електр інфор-ції у вигляді пластиков карток, що випускаються фін-кредит установами. Порядок використання банків платіжн карток в Укр регламентується Положенням "Про порядок здійснення бухг операцій з банк платіж картками нац с-ми" постанова НБУ № 353 від 10.12.1996р. у світовій практиці існує багато видів пластикових карток, які різняться: ☻ за х-ром емітента: • банки; •небанків структури; ☻ за х-ром власника: • приватна особа, •корпорація; ☻за функціональним призначенням: •дебетн; •кредитна катрка; ☻за технологією використання: •картки з магнітною смугою; •картки з мікросхемою (смарт-картки); ☻за ступенем пільг для користувачів: •стандартні, •золоті, •платенові. Клієнти отримують такі вигоди від застосування пластиков карток: ♦ позбавляються ризику, пов’язаного з втратою, крадіжкою, пошкодженням готівки і водночас зберігають майже всі переваги платежів готівкою; ♦ одержують можливість оперативної капіталізації частини доходів, оскільки за залишками коштів на рахунках, що перевищують суми, призначені для поточних електронних платежів, нарах %.

30. Види кас і специфіка їх діяльності

Каса - приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей касових документів.

Касове обслуговування клієнтів-здійснюється через спеціальний підрозділ, операційну касу в складі якої можуть створюваится кілька окремих кас (прибуткова, видаткова, каса перерахунку). Операційна каса -це структурний підрозділ банку який проводить операції з касового обслуговування клієнтів. Прибуткова каса- здійснює касові операції з прийманням готівки від клієнтів. Видаткова каса- здійснює операції з видачі готівки. Вечірня каса- здійснює приймання виручки від клієнтів, які находять після закінчення операційного дня банку.Вечірні каси не здійснюють видаткові операції. Каса перерахунків- це каса якій перераховується вміст інкасаторських сум.В банках з невеликими обсягами касових операцій можуть організовуватись об’єднані прибутково видаткові каси. Каса оборотна- структурний підрозділ розрахункового центру чи іншої установи НБУ, що виконує операції з касового обслуговування установ інших комерційних банків.

31. Суть та значення касових операцій.

Важливим напрямом діяльності банків єкасові операції, які полягають у прийманні готівки від клієнтів зарахування її на рахунки,збереженні прийнятих коштів та видачі готівки на кимогу клієнтів. Приймаючи готівку від клієнтів фізичних чи юридичних осіб банки збільшують свої резерви за рахунок чого розширюють активні операції та забезпення зростання своїх доходів. Видаючи готівку клієнта банки стягують комісійну плату яка поповнює їхні доходи в той же час клієнти банку через касові операції надають своїм грошовим депозитну форму, що сприяє кращому їм збереженю використання та одержання додаткових доходів за рахунок депозитних %.

Банківські касові операції базуються на організаційних заходах пов’язаних з регулювання готівкового обігу, а саме:

-складання прогнозних розрахункових касових оборотів;

-організація контролю за виконання прогнозних показників знаходжень і видач готівки;

-розроблення в календарях видач готівки по днях місяця і окремих клієнтах;

-становлення для кожного клієнта ліміту залишку готівки в касі;

-визначення строків та порядку інкасації виручки для організацій торгівлі, сфери послуг тощо.

Банківська система регулюючі касові операції залучає готівку внутрішньо банківський оборот.Завдяки цьому вона збільшує свої резерви і скорочує витрати на готівковий обіг, налічує структуру грошової маси підвищує врегульованість і прозорість грошового обороту, обмежує використання грошей для обслуговування ціннових доходів.

32. Ліміти каси та порядок його встановлення

Ліміт каси встановлюється індивідуально для кожного під-ва, установою банку, яка веде його поточний рахунок. Розмір ліміту каси визначається банком на підставі зщаяви-розрахунку. Поданої в порядку здавання виручки в банк. Під-ва, які мають постійну готівкову виручку із щоденним здаванням її в банк ліміти каси встановлюються на рівні, що забезпечують йому нормальну роботу на початку наступного дня. Усім іншим під-вам ліміт каси може встановлюватись на різні середньоденні витрачання виручки за 3 попередні місяці.Селянські, фермерські господарства самостійно визначають ліміт каси повідомляють його обслуговуючому банку.Якщо під-во має кілька рахунків в різних банках то ліміт каси втановлюється за місцем знаходження основного рахунку. Ліміт каси не встановлюється індивідуально під-вам.

33. Інкасація готівки

Здача готівкової виручки в установи банку та перевезення цінностей здійснюється через спеціальну службу інкасацію. Ця служба видає кожному клієнту достатню кількість спеціальних сумок, які їх касири поміщають готівкову виручку і довідку про суму вкладенних грошей. Доставлені інкасаторами сумки з готівкою передаються спочатку до прибуткових кас банків де перевіряють їх цілість, правильність пломбування, правильність супроводжуючих документів і відповідність фактичної кількості сумок указаній в цих документах. Якщо зауважень немає з вище перелічених питань сумки з готівкою передають в каси перерахунку де вони розкривають і перераховують лист кожної сумки.Вся інкасована готівка оприбутковується по оборотній касі.Зараховується на рахунок клієнта і передається до сховища чи видаткової каси. Важливим моментом приймання готівки касами банків є експертиза банкнот та момент та їх оброблення.

Метою експертизи є визначення справжності банкнот. Їх платіжності та ступені зносу неплатіжні банкноти під-ва не повині приймати при здійснені платежів а банки приймають їх для обліку на таких платіжних умовах:

-якщо не виникає сумніву їхньої справжності;

-якщо видимий номінал банкнот;

-якщо відсутня частина банкноти не може бути прийнята для обліку.

Кредитування юридичних осіб

Кредити юридичним особам поділяються на:
- Кредити поточно д-сті – це кредити надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів, у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення витрат.
- Кредити інвест. д-сті – це кредити надані позичальникам на задоволення їх тимчасової потреби в коштах при здійснені ін вест.
Кредити надаються тільки на комерц. засадах з додержанням таких умов:
- Оцінка банкам кредитоспроможності позичальника, його фін. сабільності ліквідності та рентабельності.
- Кредитуються тільки ті види д-ті позичальника, які передбачені цого статутом.
- Позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фін-ні об’єкта що кредитується певною сумою власного капіталу.
Банки не можуть надавати кредитів на покриття збитків госп. діяльн. позичальника на формування та зб. клієнта.

На формування та зб. Статутного капіталу клієнта.

На внесення клієнтом платежів у бюджет та позабюджетні фонди.

П - во в контрактах яких непередбачено страхування можливих втрат від не поставок ТМЦ.

П – ва, які мають прострочену заборгованість за раніше отрим. Позичками не сплаченими %. Кредити подаються в межах наявних ресурсів, що знаходяться в розпорядженні банку. Про подання велик. кредитів, розмір яких 10% власного капіталу, банк зобов’яз. Повідомити НБУ.

Кредити надаються на підставі кредит. угоди, договору.

Виділяють такі стадії кредитн. процесу:

1. розгляд заявки на отримання кредиту;

2. аналіз фін. стану позичальника;

3. розробка умов кредиту та укладання кредит. договорів%

4. визначення порядку забезпечення повернення кредиту;

5. процедура подолання кредиту;

6. процедура погашення кредиту;

7. контроль за кредитн. опцією.

Аналіз пасивів банку

Дослідження діяльності банку починається з пасивів балансу. Головною метою аналізу пасивних операцій банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниження їх вартості та підвищення фінансової стабільності.

Аналіз пасивів проводиться в такому розрізі:

- аналіз структури пасивів за джерелами формування ресурсів

- визначення розміру власного капіталу, його структури і достатності

- аналіз статутного капіталу

- дослідження і оцінка обґрунтованості розподілу прибутку

- аналіз структури зобов’язань з позицій витратності і стабільності ресурсної бази

- розроблення стратегії розширення клієнтської бази з метою здешевлення ресурсів

- розроблення прогнозу конкурентоспроможності та фінансового потенціалу банку

Аналіз пасивів банку починається з визначення співвідношення між капіталом банку і його зобов’язаннями.

Структура ресурсів банку визначає його тактику у формуванні ресурсів.

Поряд з аналізом структури капіталу визначається його ефективність за показниками:

- прибутковість капіталу Пр=ЦП/Влас. кап

- розмір кредитних вкладень на 1 грн к-лу Р.вкл = КВк/Влас. кап

 

В процесі аналізу докладно вивчає достатність капіталу – здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів і власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають в результаті використання банком активних операцій. Для аналізу достатності капіталу використовують коефіцієнти:

К1 – що визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів

К1 = кап/пасиви (0,15-0,2)

К2 – співвідношення чистого капіталу і загальних активів

К2 = ЧК/А (К2>0,04)

К3 – коефіцієнт достатності капіталу, що показує максимальну суму збитків, за яких капітал, залишився, буде достатнім для забезпечення надійності коштів вкладників та ін кредиторів.

Передбачається, що капітал банку повинен на 25-30% покривати його зобов’язання К3=ЧК/зобов’язання

К4 – коефіцієнт маневрування – дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Являє собою відношення капіталу нетто о капіталу брутто.

К5 – коефіцієнт достатності капіталу – характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток банку повинна вдвічі перевищувати внески засновників

К5 = Кстат/Кбрутто (0,15 – 0,5)

К6 – коефіцієнт захищеності капіталу

К6=ОЗ/Власн кап.

 

Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки за кілька останніх років, а також його частки в загальній сумі власного капіталу у валюті балансу і зобов’язання банку. В процесі аналізу також вивчається структура акціонерного капіталу.

Значення статутного капіталу в діяльності банку визначається за допомогою показників:

- питома вага статутного капіталу в загальній сумі капіталу у валюті балансу

- Рівень покриття активів за рахунок акціонерного капіталу характеризується показником мультиплікатор капіталу:

М=К/Кстат

 

Чим вищим є значення мультиплікатора, тим істотнішим є потенційний ризик втрат.

Аналіз зобов’язань проводиться в послідовності:

1.Визначається загальний обсяг зобов’язань банку, їх частка в заг пасивах, динаміка змін.

2.аналізується частка окремих складників ресурсної бази і структура зобов’язань у динаміці

2.аналізуються окремі показники, що характеризують стабільність строкових депозитів, депозитів до запитання і міжбанківських кредитів

3.визначається ступінь використання залучених і запозичених коштів

4.контролюється дотримання банком нормативів обов’язкового резервування коштів в НБУ

5.визначається раціональність формування ресурсної бази банку з позицій витратності і стабільності, намічаються напрямки її оптимізації.

Зростання сум зобов’язань банку свідчить про зростання депозитної бази банку. Чим вища частка зобов’язань перед клієнтами банку на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів банку, що позитивно впливає на його ліквідність і знижує його залежність від міжбанківських позик.

 

50. Аналіз активів банку

Одним з основних напрямків аналізу банківської діяльності є аналіз його активних операцій, яка сприяє підвищенню ефективності управляння активами банку.

Загальна сума активів – це сума всіх категорій активів за мінусом всіх контрактивних рахунків, типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними ЦП.

Аналіз активів банку здійснюється в послідовності:

- визначається динаміка зміни загальних активів за допомогою стандартних показників: абсолютний приріст, темп зростання і приросту активів в т.ч. окремих статей

- аналізується структура активів банку за різними ознаками – вертикальний аналіз

- з’ясовується структура доходів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку

- аналізується структура активів за ліквідністю і ризикованістю

 

Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку і визначити за рахунок яких операцій зросла або знизилася прибутковість або збитковість, виявити зміни збереження пріоритетів в банківській діяльності.

Групування активів банку здійснюється за ознаками:

- за видами операцій

- за строками розміщення: поточні, строкові, квазістрокові – не мають визначеного строку поверненості

- за ступенем ліквідності:

*малоліквідні

*ліквідн

*неліквідні

- за ступенем ризику:

*з 0 ризиком

*з ризиком 10%

*до 20%

*до 50%

*50% - 100%

- за впливом на рівні доходності банку

 

Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний і кількісний.

Якісний аналіз – передбачає аналіз активів банку за ступенями ризику та розрахунок і оцінку окремих показників

Кількісний – дозволяє оцінити стан ліквідності і платоспроможності банку, якість кредитного портфеля, надійність банку, стан розвитку ресурсної бази, прибутковість роботи банку. Критерії дохідності: ризикованість, ліквідність, оборотність.

Кдох=Адох/А

Криз=Ариз/А

Клікв=Алікв/А

 

51. Аналіз доходів і витрат банку

Доходи банку – зростання економічної вигоди у продовж звітного періоду у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань що призводить до збільшення власного капіталу за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів.

Витрати банку – зменшення економічних вигод упродовж звітного періоду у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов’язань які призводять до зниження власного капіталу за винятком зменшенням капіталу внаслідок його вилучення чи виплати власникам.

У результаті операційної діяльності банку виникають такі доходи і витрати:

1. процентні доходи і витрати – операційні доходи і витрати отримані або сплачені банку за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку, суми яких обчислюються пропорційно до часу і суми активів чи зобов’язання із застосування ефективної ставки відсотка.

2. комісійні доходи і витрати під якими розуміють операційні доходи і витрати за наданими послугами сума яких обчислюється пропорційно сумі оптову чи зобов’язання або є фіксованою.

Комісії за наданими послугами залежно від мети їх оцінки та основи обліку пов’язаного з ним фінансового інструменту поділяються на комісії що є невід’ємною частиною доходу або витрат фінансового інструменту. Комісії одержані в час надання послуг за розрахунково – касове обслуговування, комісії за обслуговування кредитної заборгова